Рішення № 98041463, 26.05.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.05.2021Справа № 910/1999/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., за участі секретаря судового засідання Гарашко Т.В., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства "Київгаз" (вул. Михайла Бойчука, 4-Б, Київ, 01103, код ЄДРПОУ 03346331)

до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (пл. Івана Франка, 5, Київ, 01001, код ЄДРПОУ 40538421)

про стягнення 1 991 290, 42 грн,

Представники сторін: згідно протоколу судового засідання

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Київгаз" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - відповідач) про стягнення 1 991 290, 42 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач всупереч взятим на себе зобов`язанням за публічним договором розподілу природного газу від 30.04.2018 №295907 несвоєчасно здійснював оплату наданих послуг з розподілу природного газу, у зв`язку з чим позивачем нараховано до стягнення з відповідача 1 145 698, 45 грн пені, 240 191, 27 грн 3% річних та 605 400, 70 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 17.03.2021.

09.03.2021 до відділу діловодства суду від Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" надійшов відзив на позов, у якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки останнього звільнено від нарахування пені та штрафних санкцій на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), плата наданих послуг відповідачем здійснювалась щоденними платежами протягом місяця, заборгованість погашалася повністю, нарахування інфляційних втрат на суму боргу, яка існувала менше місяця є неправомірним, крім того позивачем не враховано місяці, у яких мала місце дефляція, позивачем до розрахунку включено день остаточного розрахунку, також позивачем пропущено строк позовної давності.

Разом з відзивом відповідачем, також, подано заяву про застосування позовної давності.

17.03.2021 до відділу діловодства суду представником Акціонерного товариства "Київгаз" подано відповідь на відзив, у якій позивач визначив відзив відповідача безпідставним та необґрунтованим, оскільки, зокрема, доводи відповідача про відсутність прострочення грошових зобов`язань не відповідають дійсності, позивачем не пропущено строку позовної давності, розрахунок сум пені, 3% річних та інфляційних втрат проведено у відповідності до умов договору та положень чинного законодавства.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2021 відкладено підготовче засідання на 07.04.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/1999/21 до розгляду по суті на 12.05.2021.

11.05.2021 до відділу діловодства суду відповідач подав клопотання про зменшення розміру штрафних та фінансових санкцій, в якому просить зменшити розмір нарахованої пені, 3% річних та інфляційних втрат до рівня завданих позивачу збитків.

11.05.2021 відповідачем подано письмові пояснення щодо необхідності застосування строку позовної давності, у яких зазначено, що оскільки позивач є оператором ГРМ та згідно з п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу» є оператором ГРМ, то відповідно до частини 1. ст. 306 Господарського кодексу України позивач є перевізником, до спірних правовідносин підлягає застосуванню шестимісячний строк позовної давності, встановлений ст. 315 Господарського кодексу України, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У судовому засіданні 12.05.2021 судом оголошено перерву розгляду справи по суті до 26.05.2021.

19.05.2021 до відділу діловодства суду представником позивача подано пояснення (думку) про заявлені відповідачем клопотання про зменшення штрафних санкцій та письмових пояснень щодо необхідності застосування строку позовної давності, у яких позивач просить суд залишити без розгляду подане відповідачем клопотання про зменшення штрафних та фінансових санкцій та письмові пояснення відповідача щодо необхідності застосування строку позовної давності.

У судовому засіданні 26.05.2021 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити, в свою чергу представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив, просив застосувати позовну давність.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 26.05.2021 оголошено вступну та резолютивну частину рішення відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

02.05.2018 Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - споживач) подало до Акціонерного товариства "Київгаз" (далі - оператор ГРМ) заяву-приєднання №295907 до умов публічного договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим).

30.04.2018 Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (споживач) приєдналося до публічного договору розподілу природного газу №295907.

В подальшому, у зв`язку зі збільшенням об`єктів газоспоживання, відповідачем подавалися заяви-приєднання до публічного договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим) №295907 від 01.08.2018 та 01.10.2018.

Відповідно до п. 1.3 договору фактом приєднання споживача до умов цього договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь - яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку №1 (для побутових споживачів) або у додатку №2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього договору.

Таким чином, з 01.05.2018 відповідач отримує послуги з розподілу природного газу на підставі публічного договору, укладеного з Акціонерного товариства "Київгаз".

Згідно з п. 2.1 договору оператор ГРМ зобов`язується надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов`язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку визначені цим договором.

Пунктом 6.3 договору встановлено, що розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць, протягом якого надаються послуги з розподілу природного газу.

У відповідності до п. 6.4 договору оплата вартості послуг з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до 01 числа розрахункового періоду. Якщо згідно із законодавством споживач має сплачувати оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання споживача на поточний рахунок оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводяться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг з урахуванням раніше перерахованих коштів. Оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який є побутовим, до 05 числа (включно) місяця, в якому надаються послуги з розподілу природного газу, на підставі рахунку оператора ГРМ. Оплата здійснюється виключно грошовими коштами на поточний рахунок оператора ГРМ. Дата оплати визначається датою, на яку були зараховані кошти на рахунок оператора ГРМ. Споживач має право здійснювати оплату за договором розподілу природного газу через банківську платіжну систему, онлайн-переказ, поштовий переказ, внесення готівки через касу оператора ГРМ та в інший не заборонений законодавством спосіб.

У разі виникнення у споживача заборгованості за цим договором сторони можуть укласти графік погашення заборгованості, який оформляється додатком до цього договору або окремим договором про реструктуризацію заборгованості. У разі відсутності графіка погашення заборгованості оператор ГРМ має право грошові кошти, отримані від споживача в поточному розрахунковому періоді, зарахувати в рахунок погашення існуючої заборгованості споживача відповідно до черговості її виникнення (пункт 6.5. договору).

Надання оператором ГРМ послуги з розподілу природного газу споживачу, що не є побутовим, має підтверджуватися підписаним між сторонами актом наданих послуг, що оформлюється наступим чином: оператор ГРМ до п`ятого числа наступного за розрахунковим (звітним) надсилає споживачу два примірники оригіналу акта наданих послуг за розрахунковий (звітний) період, підписані уповноваженим представником оператором ГРМ. (пункт 6.6. договору).

Пунктом 8.2. договору передбачено, що у разі порушення споживачем строків оплати за цим договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, враховуючи день фактичної оплати.

Згідно з пунктом 12.1. договору цей договір укладається на невизначений строк.

Як встановлено судом, протягом періоду з лютого 2020 по травень 2020 року включно, позивач надав, а відповідач прийняв послуги з розподілу природного газу на загальну суму 219 309 695, 08 грн, про що свідчать акти приймання-передачі послуг з розподілу природного газу газорозподільною системою: №0ГБИ-007050 від 29.02.2020 на суму 54 827 423, 77 грн, №0ГБИ-010223 від 31.03.2020 на суму 54 827 423, 77 грн, №0ГБИ-013705 від 30.04.2020 на суму 54 827 423, 77 грн, №0ГБИ-017197 від 31.05.2020 на суму 54 827 423, 77 грн, складені та підписані без заперечень відповідачем як споживачем та АТ "Київгаз" як оператором ГРМ.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором свідчить також відсутність з боку споживача у спірний період претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору.

Позаяк, відповідач, всупереч взятим на себе зобов`язанням за договором, розрахунки за отриманий природний газ здійснював несвоєчасно, в останнього виник обов`язок щодо сплати користь позивача 1 145 698, 45 грн пені, 240 191, 27 грн 3% річних та 605 400, 70 грн інфляційних втрат, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Стаття 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг, а відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з частиною 1 статті 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто, а замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У пункті 6.4 договору сторони погодили, що остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводяться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг з урахуванням раніше перерахованих коштів.

Втім, зазначені зобов`язання відповідач виконував несвоєчасно, а саме, з урахуванням здійснених платежів, заборгованість складала:

за лютий 2020 року, станом на 10.03.2020 - 29 727 486, 20 грн, станом на 12.03.2020 - 26 131 295, 56 грн, станом на 13.03.2020 - 25 310 718, 05 грн, станом на 16.03.2020 - 24 317 010, 56 грн, станом на 17.03.2020 - 18 752 492, 64 грн, станом на 18.03.2020 - 14 756 967, 92 грн, станом на 19.03.2020 - 6 516 119, 16 грн, станом на 20.03.2020 - 3 070 015, 55 грн, остаточний розрахунок проведено 23.03.2020;

за березень 2020 року, станом на 10.04.2020 - 32 157 512, 49 грн, станом на 13.04.2020 - 31 493 414, 06 грн, станом на 14.04.2020 - 30 173 377, 07 грн, станом на 15.04.2020 - 28 760 232, 88 грн, станом на 16.04.2020 - 26 900 907, 20 грн, станом на 17.04.2020 - 22 549 202, 32 грн, станом на 21.04.2020 - 19 642 383, 79 грн, станом на 22.04.2020 - 15 900 995, 32 грн, станом на 23.04.2020 - 9 302 421, 69 грн, остаточний розрахунок проведено 24.04.2020;

за квітень 2020 року, станом на 10.05.2020 - 24 560 827, 95 грн, станом на 12.05.2020 - 24 356 811, 43 грн, станом на 13.05.2020 - 24 078 388, 75 грн, станом на 14.05.2020 - 23 526 744, 47 грн, станом на 15.05.2020 - 22 890 751, 61 грн, станом на 18.05.2020 - 22 332 711, 71 грн, станом на 19.05.2020 - 20 691 133, 63 грн, станом на 26.05.2020 - 12 837 534, 14 грн, станом на 27.05.2021 - 2 660 383, 70 грн, станом на 28.05.2020 - 1 517 098, 64 грн, станом на 29.05.2020 - 108 956, 37 грн, остаточний розрахунок проведено 02.06.2020;

за травень 2020 року, станом на 10.06.2020 - 52 630 535, 65 грн, станом на 12.06.2020 - 52 311 767, 72 грн, станом на 15.06.2020 - 52 080 418, 46 грн, станом на 16.06.2020 - 51 436 719, 59 грн, станом на 17.06.2020 - 51 434 801, б71 грн, станом на 18.06.2020 - 49 917 521, 86 грн, станом на 19.06.2020 - 49 026 313, 57 грн, станом на 22.06.2020 - 47 872 105, 12 грн, станом на 23.06.2020 - 45 570 390, 73 грн, станом на 25.06.2020 - 44 800 859, 43 грн, станом на 26.06.2020 - 44 225 289, 65 грн, станом на 30.06.2020 - 34 011 046, 31 грн, станом на 02.07.2020 - 33 565 435, 66 грн, станом на 03.07.2020 - 33 284 473, 51 грн, станом на 06.07.2020 - 33 158 333, 57 грн, станом на 07.07.2020 - 32 905 238, 79 грн, станом на 08.07.2020 - 32 722 373, 66 грн, станом на 09.07.2020 - 32 596 782, 08 грн, станом на 10.07.2020 - 32 397 184, 15 грн, станом на 13.07.2020 - 32 159 628, 70 грн, станом на 14.07.2020 - 31 665 741, 10 грн, станом на 15.07.2020 - 31 081 373, 50 грн, станом на 16.07.2020 - 30 590 206, 62 грн, станом на 17.07.2020 - 30 027 102, 32 грн, станом на 20.07.2020 - 29 253 239, 30 грн, станом на 21.07.2020 - 28 366 464, 46 грн, станом на 22.07.2020 - 27 076 075, 32 грн, станом на 23.07.2020 - 25 854 041, 06 грн, станом на 27.07.2020 - 25 509 685, 09 грн, станом на 28.07.2020 - 24 891 192, 27 грн, станом на 29.07.2020 - 24 546 785, 61 грн, станом на 30.07.2020 - 24 250 537, 70 грн, станом на 31.07.2020 - 4 271 362, 59 грн, станом на 03.08.2020 - 4 011 046, 31 грн, станом на 04.08.2020 - 3 794 395, 49 грн, станом на 05.08.2020 - 3 589 177, 72 грн, станом на 06.08.2020 - 3 486 747, 14 грн, станом на 07.08.2020 - 3 403 854, 85 грн, станом на 10.08.2020 - 3 274 533, 17 грн, станом на 11.08.2020 - 3 056 843, 10 грн, станом на 12.08.2020 - 2 871 079, 03 грн, станом на 13.08.2020 - 2 450 821, 98 грн, станом на 14.08.2020 - 2 146 124, 84 грн, станом на 17.08.2020 - 1 861 886, 58 грн, станом на 18.08.2020 - 918 522, 05 грн, станом на 19.08.2020 - 236 184, 68 грн, остаточний розрахунок проведено 20.08.2020, що підтверджується наданими позивачем даними бухгалтерського обліку та довідкою Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" від 11.01.2021 №16/2-10/147.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Пунктом 8.2 договору сторони погодили, що у разі порушення споживачем строків оплати за цим договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, враховуючи день фактичної оплати.

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення оплати поставленого газу, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та п. 8.2 договору, позивачем нарахована пеня у загальному розмірі 1 145 698, 45 грн за періоди: з 10.03.2021 по 22.03.2021 включно, з 10.04.2020 по 26.04.2020 включно, з 10.05.2020 по 01.06.2020 включно та з 10.05.2020 по 19.08.2020 включно.

Окрім цього, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховані 3% річних в сумі 240 191, 27 грн та інфляційні втрати у розмірі 605 400, 70 грн з 10.03.2021 по 22.03.2021 включно, з 10.04.2020 по 26.04.2020 включно, з 10.05.2020 по 01.06.2020 включно та з 10.05.2020 по 19.08.2020 включно.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019 та у постанові Верховного Суду України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд встановив, що він є арифметично невірним. Здійснивши власний розрахунок, суд встановив, що обґрунтованою сумою пені, що підлягає стягненню є 1127 519, 70 грн за заявлений позивачем період, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат суд дійшов висновку про 3% річних та інфляційних втрат, суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає приписам чинного законодавства, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині.

Разом з цим, відповідач заявив клопотання про зменшення розміру пені та розміру штрафних санкцій, а також 3% річних та інфляційних втрат до рівня завданих позивачу збитків.

За приписами статті 233 Господарського кодексу України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно із частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із покупця надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для покупця і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Отже, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства також мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.

При цьому, при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

В той же час, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру штрафних санкцій фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст. 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 та у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №913/89/18, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 25.02.2020 у справі №903/322/19, від 07.04.2020 у справі №904/1936/19, від 12.05.2020 у справі 910/9767/19, від 29.04.2020 у справі №917/693/19 та від 26.05.2020 у справі №916/2586/19.

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Відтак, виходячи з вищевикладеного та враховуючи ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором у спірний період, в саме повну сплату основної заборгованості, а також специфіку відносин, які існують на ринку природного газу в Україні, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є зменшення розміру заявленої до стягнення пені на 75%, у зв`язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 281 879, 93 грн. Таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Аналіз постанов Великої Палати Верховного Суду, в яких застосовувалась частина друга статті 625 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку, що Велика Палата кваліфікує проценти річних, передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, як спеціальну форму відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц.

В той же час судом враховано, що у пункті 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 викладена правова позиція, щодо права суду зменшувати розмір процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Так, у вище вказаному пункті зазначене таке: «з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності, передбачених статтею 625 ЦК України у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника».

Отже, за висновками Великої Палати Верховного Суду з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд, може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

В той же час, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, а також інтереси сторін, дії/бездіяльність обох сторін у даному випадку суд не вбачає винятковості обставин для зменшення розміру процентів річних та інфляційних втрат.

Водночас, під час розгляду справи відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності, з огляду на те, що позивачем пропущено шестимісячний строк позовної давності по вимогам, які виникли з договору розподілу природного газу, передбаченого ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України.

У відповідності до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частинами 1, 2. ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені) (п. 1.);

Відповідно до частин 1, 6 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов`язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов`язання.

За змістом частини першої та третьої статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Тобто новий строк позовної давності (після його переривання) починає свій перебіг наступного дня вчинення дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВС №663/2070/15-ц від 23.05.2020.

Закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено постановах Верховного Суду від 30.03.2020 у справі №916/299/19, від 10.09.2019 у справі №916/2403/18 та від 09.11.2018 у справі №911/3685/17.

Як раніше зазначалось, здійснення відповідачем остаточного розрахунку відбулось за лютий 2020 року - 23.03.2020, за березень 2020 року - 24.04.2020; за квітень 2020 року - 02.06.2020; за травень 2020 року - 20.08.2020.

При цьому, суд не враховує посилання відповідача на застосування спеціальної позовної давності строком у шість місяців для пред`явлення позову перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів, що випливають з перевезення, встановленої ч. 5 ст. 315 Цивільного кодексу України, оскільки, як встановлено судом, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг, а відтак до спірних правовідносин застосвується загальна позовна давність у три роки до вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат з огляду на їх похідний характер від основного зобов`язання та спеціальна позовна давність в один рік до вимог про стягнення з відповідача пені.

З огляду на викладене, враховуючи здійснені платежі та переривання позовної давності, строки, передбачені статтею 268 Цивільного кодексу України, почалися: 23.03.2020, 24.04.2020, 02.06.2020, 20.08.2020 а закінчилися, відповідно, 23.03.2021, 24.04.2021, 02.06.2021, 20.08.2021 включно.

До Господарського суду міста Києва позивач звернувся з даним позовом 05.02.2021 (дата на поштову конверті, у якому надійшла позовна заява), тобто в межах строків позовної давності, у зв`язку з чим заява відповідача про її застосування задоволенню не підлягає.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги або свідчили про відсутність у нього обов`язку здійснити оплату пені, 3% річних та інфляційних втрат.

За таких обставин, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. 86, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Акціонерного товариства "Київгаз" до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (пл. Івана Франка, 5, Київ, 01001, код ЄДРПОУ 40538421) на користь Акціонерного товариства "Київгаз" (вул. Михайла Бойчука, 4-Б, Київ, 01103, код ЄДРПОУ 03346331) пеню у розмірі 281 879 (двісті вісімдесят одну тисячу вісімсот сімдесят дев`ять) грн 93 коп.; інфляційні втрати у сумі 605 400 (шістсот п`ять тисяч) 70 грн, 3 % річних у сумі 240 191 (двісті сорок тисяч сто дев`яносто одну) грн 27 коп. та витрати зі сплати судового збору у сумі 22 931, 88 грн.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 30.06.2021

Суддя Н.І. Ягічева