Ухвала суду № 98039019, 02.07.2021, Солонянський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 192/738/21

Провадження № 1-м/192/2/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2021 року Солонянський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Тітової О.О.

за участі: секретаря судового засідання - Петльованого Д.А.,

прокурора - Смирнова А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Солоне Дніпропетровської області клопотання Міністерства юстиції України про приведення вироку суду Російської Федерації у відповідність із законодавством України стосовно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , засудженого 04 вересня 2018 року Ленінським районним судом м.Владикавказу Республіки , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , засудженого 04 вересня 2018 року Ленінським районним судом м.Владикавказу Республіки Північної Осетії-Аланія Російської Федерації за ч.3 ст. Осетії-Аланія Російської Федерації за ч.3 ст.30, п. «г» ч.4 ст.228.1 Кримінального кодексу Російської Федерації до 10 років позбавлення волі з відбуванням покарання у виправній колонії суворого режиму, -

встановив:

03 червня 2021 року до 03 червня 2021 року до Солонянського районного суду Дніпропетровської області надійшло клопотання Міністерства юстиції України про приведення вироку суду Російської Федерації у відповідність з законодавством України стосовно громадянина України ОСОБА_1 , засудженого 04.09.2018 Ленінським районним судом м. Владикавказу РПО –Аланія РФ за ч. 3 ст. районного суду Дніпропетровської області надійшло клопотання Міністерства юстиції України про приведення вироку суду Російської Федерації у відповідність з законодавством України стосовно громадянина України ОСОБА_1 , засудженого 04.09.2018 Ленінським районним судом м. Владикавказу РПО –Аланія РФ за ч. 3 ст. 30, п. «г» ч.4 ст. 228.1 Кримінального кодексу Російської Федерації.

За вироком суду ОСОБА_1 скоїв замах на незаконний збут наркотичних засобів, вчинений групою осіб за попередньою змовою, у великому розмірі.

Головний спеціаліст сектору досудової роботи та міжнародного співробітництва у Кіровоградській області відділу судової роботи та міжнародної правової допомоги Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Дерев`янко О.В. звернувся до суду з письмовим клопотанням про приведення вищезазначеного вироку у відповідність з законодавством України та просив суд: визначити за Кримінальним кодексом України правову кваліфікацію діяння, у вчиненні якого ОСОБА_1 визнано винним вироком Ленінського районного суду м. Владикавказа РПО-Аланія РФ від 04 вересня 2018 року; визначити строк позбавлення волі, що підлягає відбуванню засудженим ОСОБА_1 за вироком суду.

В судове засідання представник Міністерства юстиції України не з`явився, у клопотанні просив розглядати справу у його відсутність. Відповідно до положень ч. 1 ст. 610 КПК України участь представника Міністерства юстиції України по даній категорії справ не є обов`язковою.

Прокурор Правобережної окружної прокуратури м.Дніпра Смирнов А.В. в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання, вважав, що не можливо чітко виконати вимоги закону. Так, ОСОБА_1 засуджений вироком суду РФ до 10 років позбавлення волі, а враховуючи, що він вчинив замах на злочин, в Україні йому може бути призначено не більше 2/3 максимального строку, визначеного санкцією статті, що буде меншим від призначених судом Російської Федерації 10 років, оскільки частина 2 ст.307 КК України передбачає максимально можливий строк у 10 років. Крім того, кваліфікувати дії ОСОБА_1 неможливо, оскільки великий розмір наркотичного засобу за замах на збут якого засуджено ОСОБА_1 судом Російської Федерації може не відповідати великому розміру, визначеному законодавством України.

Суд, заслухавши думку прокурора, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 засуджено 04 вересня 2018 року Ленінським районним судом м. Владикавказу РПО –Аланія РФ за ч. 3 ст. 30, п. «г» ч.4 ст. 228.1 Кримінального кодексу Російської Федерації до 10 років позбавлення волі з відбуванням покарання у виправній колонії суворого режиму.

Відповідно до розпорядження про виконання вироку, який набрав законної сили судді Ленінського районного суду м. Владикавказу РПО –Аланія РФ ОСОБА_2 , вирок Ленінського районного суду м.Владикавказу РПО –Аланія від 04 вересня 2018 року набрав чинності 12 жовтня 2018 року.

Ленінським районним судом м.Владикавказу Республіки Північної Осетії-Аланія Російської Федерації дії ОСОБА_1 були кваліфіковані за ч.3 ст.30, п. «г» ч.4 ст.228.1 Кримінального кодексу Російської Федерації, як замах на незаконний збут наркотичних засобів, вчинений групою осіб за попередньою змовою, у великому розмірі.

Засуджений ОСОБА_1 відбуває покарання у ФКУ ВК-1 УФСВП Росії по Ставропольському краю. Станом на 19 червня 2020 року відбув 02 роки 03 місяці 21 день призначеного покарання; невідбута частина – 07 років 08 місяців 08 днів; початок строку - 28 лютого 2018 року, кінець строку - 27 лютого 2028 року.

Засуджений є громадянином України, останнє відоме місце проживання ОСОБА_1 в Україні: АДРЕСА_1 .

19 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до директора ФСВП Росії з заявою про переведення його для подальшого відбування покарання до України, мотивуючи проживанням на території України, письмово підтвердив, що йому роз`яснені юридичні наслідки передачі його до України для подальшого відбування покарання.

Статтею 606 КПК України визначаються умови передачі засуджених осіб для відбування покарання в Україні: якщо ця особа є громадянином держави виконання вироку; якщо вирок набрав законної сили; якщо на час отримання запиту про передачу засуджений має відбувати покарання упродовж як найменш шести місяців або якщо йому ухвалено вирок до ув`язнення на невизначений строк; якщо на передачу згоден засуджений або з урахуванням його віку або фізичного чи психічного стану на це згоден законний представник засудженого; якщо кримінальне правопорушення, внаслідок вчинення якого було ухвалено вирок, є злочином згідно із законодавством держави виконання вироку або було б злочином у разі вчинення на її території, за вчинення якого може бути призначено покарання у виді позбавлення волі; якщо відшкодовано майнову шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, а в разі наявності - також процесуальні витрати; якщо держава ухвалення вироку і держава виконання вироку згодні на передачу засудженого.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 610 КПК України під час розгляду клопотання Міністерства юстиції України суд визначає статті (частини статей) закону України про кримінальну відповідальність, якими передбачена відповідальність за кримінальне правопорушення, вчинене засудженим громадянином України, і строк позбавлення волі, визначений на підставі вироку суду іноземної держави.

При визначенні строку покарання у виді позбавлення волі, що підлягає відбуванню на підставі вироку суду іноземної держави, суд дотримується тривалості призначеного таким вироком покарання, крім таких випадків: 1) якщо законом України про кримінальну відповідальність за кримінальне правопорушення максимальний строк позбавлення волі є меншим, ніж призначений вироком суду іноземної держави, суд визначає максимальний строк позбавлення волі, передбачений кримінальним законом України; 2) якщо строк покарання, призначений вироком суду іноземної держави, є меншим, ніж мінімальний строк, передбачений санкцією статті Кримінального кодексу України за відповідне кримінальне правопорушення, суд дотримується строку, визначеного вироком суду іноземної держави.

Пунктом «b» частини 1 статті 9 Європейської конвенції про передачу засуджених осіб 1983 року (далі Конвенція) визначено, що компетентні власті держави виконання вироку визнають вирок і таким чином замінюють міру покарання, призначену в державі визначення вироку, мірою покарання, передбаченою законодавством держави виконання вироку за такий самий злочин, згідно з положеннями статті 11.

Згідно ст. 10 Конвенції, в разі продовження виконання вироку держава виконання вироку дотримується характеру і тривалості покарання, призначеного державою винесення вироку. Однак, якщо це покарання за своєю природою або тривалістю є несумісним із законодавством держави виконання вироку або якщо її законодавство цього вимагає, ця держава може на основі судової або адміністративної постанови співвіднести призначену міру покарання з покаранням чи заходом, передбаченим її власним законодавством за вчинення аналогічного злочину. За своїм характером таке покарання або такий захід повинні у міру можливості відповідати покаранню або заходу, призначеному у вироці для виконання. Покарання чи захід за своїм характером або своєю тривалістю не може бути більш суворим, ніж міра покарання, призначена в державі винесення вироку, і не може перевищувати максимальні строки позбавлення волі, передбачені законодавством держави виконання вироку.

За ч. 1 ст. 11 Конвенції у випадку заміни вироку застосовуються процедури, передбачені законодавством держави виконання вироку. Замінюючи вирок, компетентний орган: a) повинен врахувати зроблені щодо фактів висновки, які ясно викладені або припускаються в рішенні, ухваленому державою винесення вироку; b) не може замінювати міру покарання, що передбачає позбавлення волі, грошовим штрафом; c) повинен зарахувати у строк покарання весь період, впродовж якого засуджена особа була позбавлена волі; і d) не повинен посилювати кримінальне покарання засудженої особи і не повинен вважати обов`язковими жодні мінімальні строки позбавлення волі, які законодавство держави виконання вироку може передбачати за вчинення злочину або злочинів.

Відповідно до ч. 3 ст. 603 КПК України при розгляді клопотання Міністерства юстиції України про виконання вироку суду іноземної держави суд не перевіряє фактичні обставини, встановлені вироком суду іноземної держави, та не вирішує питання щодо винуватості особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 30 КК РФ замахом на злочин визнаються умисні дії (бездіяльність) особи, які безпосередньо спрямовані на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з обставин, що не залежать від цієї особи.

Зазначеному положенню ч. 3 ст. 30 КК РФ відповідають ч.ч. 1, 2, 3 ст. 15 КК України, а саме: «Замахом на кримінальне правопорушення є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому кримінальне правопорушення не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Замах на вчинення кримінального правопорушення є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. Замах на вчинення кримінального правопорушення є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця».

Пункт г) ч. 4 ст. 228.1 КК РФ передбачає відповідальність за незаконні виробництво, збут або пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, а також незаконні збут або пересилання рослин, що містять наркотичні речовини або психотропні речовини, або їх частин, які містять наркотичні засоби або психотропні речовини, здійснені в крупному розмірі.

За дії, за які засуджено ОСОБА_1 в Російській Федерації, передбачена відповідальність також законодавством України.

Частина 2 статті 307 КК України передбачає відповідальність за незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання з метою збуту, а також незаконний збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або особою, яка раніше вчинила одне із кримінальних правопорушень, передбачених статтями 308-310, 312, 314, 315, 317 цього Кодексу, або із залученням неповнолітнього, а також збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів у місцях, що призначені для проведення навчальних, спортивних і культурних заходів, та в інших місцях масового перебування громадян, або збут чи передача цих речовин у місця позбавлення волі, або якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги у великих розмірах чи особливо небезпечні наркотичні засоби або психотропні речовини.

Суд не погоджується, з доводами прокурора щодо неможливості приведення вироку суду Російської Федерації у відповідність до законодавства України, оскільки ОСОБА_1 засуджений

Ленінським районним судом м.Владикавказу РПО-Аланія за ч.3 ст.30, п. «г» ч.4 ст.228.1 КК Російської Федерації за замах на незаконний збут наркотичних засобів, вчинених групою осіб за попередньою змовою, у великому розмірі, що відповідає положенням ч.3 ст.15, ч.2 ст.307 КК України, яка передбачає відповідальність за замах на незаконний збут наркотичних засобів за попередньою змовою групою осіб у великих розмірах.

Таким чином, суд вважає, що дії засудженого ОСОБА_1 повинні бути кваліфіковані за ч. 3 ст.15, ч. 2 ст.307 КК України.

При вирішенні питання щодо строку позбавлення волі, що підлягає відбуванню засудженим ОСОБА_1 суд виходить з такого.

Частина 2 статті 307 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від шести до десяти років з конфіскацією майна.

Відповідно до ч.3 ст.68 КК України, за вчинення замаху на злочин строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Отже, враховуючи, що максимальне покарання за ч.2 ст. 307 КК України становить 10 років позбавлення волі, за діючим законодавством України, покарання ОСОБА_1 за ч.3 ст. 15 ч.2 ст. 307 КК України не може перевищувати 6 років 8 місяців позбавлення волі.

Суд, відповідно до положень ст.ст. 3, 7 КК України, ст.10 Конвенції вважає необхідним співвіднести призначену вироком суду РФ від 04.09.2018 міру покарання до покарання, передбаченого законодавством України за вчинення аналогічного злочину, передбаченого ч.3 ст.15 ч.2 ст. 307 КК України.

Суд вважає необґрунтованими заперечення прокурора щодо неможливості визначення покарання Суд вважає необґрунтованими заперечення прокурора щодо неможливості визначення покарання ОСОБА_1 за законодавством України менше 10 років позбавлення волі. Я.Є. за законодавством України менше 10 років позбавлення волі.

Суд вважає, що вирок вирок Ленінського районного суду м. Владикавказу РПО –Аланія від 04 вересня 2018 року підлягає виконанню на території України та ОСОБА_1 за ч.3 ст.15 ч.2 ст. 307 КК України підлягає відбуванню покарання у виді 6 років 8 місяців позбавлення волі без конфіскації майна, при цьому суд не визначає виду кримінально виконавчої установи в якій належить відбувати покарання засудженому, оскільки діючим законодавством України, не передбачено визначення виду такої установи судом.

Крім того, враховуючи, що покарання чи захід за своїм характером або своєю тривалістю не може бути більш суворим, ніж міра покарання, призначена в державі винесення вироку, і не може перевищувати максимальні строки позбавлення волі, передбачені законодавством держави виконання вироку, суд не застосовує до ОСОБА_1 додаткове покарання, у виді конфіскації майна, що передбачене ч. 2 ст.307 КК України як обов`язкове додаткове покарання.

Початок строку відбування покарання засудженому ОСОБА_1 обчислювати з 28 лютого 2018 року.

На підставі викладеного, керуючись ст.3, 7 КК України, ст. 9, 10, 11, 12 Європейської Конвенції про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 року та Додаткового проколу до Європейської Конвенції про передачу засуджених осіб, ст.ст.372, 606-610 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Клопотання Міністерства юстиції України про приведення вироку суду Російської Федерації у відповідність із законодавством України задовольнити.

Привести у відповідність із законодавством України вирок Ленінського районного суду м.Владикавказу РПО –Аланія від 04 вересня 2018 року, яким ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засуджено за ч.3 ст. 30, п. «г» ч. 4 ст. 228.1 Кримінального кодексу Російської Федерації до 10 років позбавлення волі з відбуванням покарання у виправній колонії суворого режиму.

Визначити, що відповідальність за злочин, передбачений ч.3 ст. 30, п. «г» ч. 4 ст. 228.1 Кримінального кодексу Російської Федерації, у вчиненні якого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним вироком Ленінського районного суду м. Владикавказу РПО –Аланія від 04 вересня 2018 року, - передбачена ч.3 ст. 15, ч. 2 ст. 307 КК України.

Вважати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засудженим за ч.3 ст.15, ч. 2 ст. 307 КК України до 6 років 8 місяців позбавлення волі без конфіскації майна.

Строк покарання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до вироку Ленінського районного суду м.Владикавказу РПО –Аланія від 04 вересня 2018 року, обчислювати з 28 лютого 2018 року.

Ухвала може бути оскаржена учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду через Солонянський районний суд Дніпропетровської області протягом семи днів з дня її проголошення.

Суддя О.О. Тітова