Вирок № 98034633, 02.07.2021, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/853/21

Провадження № 1-кп/645/467/21

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2021 року Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Горпинич О.В.,

секретар судових засідань – Шептухи В.М.,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора – Осадчої Л.О.,

потерпілого – ОСОБА_1 ,

представників потерпілого – Калугіна О.Ю., Настенко М.О.,

обвинуваченого – ОСОБА_2 ,

захисника обвинуваченого – адвоката Зуб Г.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження № 12020220000001134 за обвинуваченням:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, що має середню освіту, в силу ст. 89 раніше не судимого, мешкає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , -

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 , 14.09.2020 року, приблизно о 09 год. 55 хв., перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння керував автомобілем Mercedes-Benz Vito 108DKA, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який мав несправності ходової частини та робочої гальмівної системи та рухався із перевищенням дозволеної у населеному пункті швидкістю, понад 50 км/год по проспекту Льва Ландау зі сторони проспекту Московського в сторону Салтівського шосе в м. Харкові, чим порушив вимоги п. 2.9а Правил дорожнього руху України, а саме: водіям забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин. В цей час, на вказаній дорозі, знаходилась бригада будівельно-монтажної колони № 23, серед яких був ОСОБА_1 , перед місцем проведення якої, були установлені дорожні знаки п.33 п/п 1.37, п/п 3.29, п/п 4.8. ОСОБА_2 , наближуючись до будинку № 62-В/1 по проспекту Льва Ландау в м. Харкові, не обрав безпечної швидкості руху на вказаній дорозі, з урахуванням дорожньої обстановки, внаслідок чого не впорався з керуванням та виїхав за межі проїзної частини з подальшим наїздом на ОСОБА_1 , чим порушив вимоги п. 12.1 Правил дорожнього руху України, а саме: під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.

У зв`язку з дорожньо-транспортною подією 14.09.2020 року у ОСОБА_1 згідно висновка експерта № 12-14/688-А/20 мало місце ушкодження: закритий перелом кісток тазу у вигляді перелому лобкових та сідничної кісток справа із переходом на ділянку правого кульшового суглобу – належать до категорії ушкоджень середнього ступеню тяжкості. Згідно з висновком експерта № СЕ-19/121-21/711-ІТ від 22.01.2021 року, у дорожній ситуації, що склалася, водій автомобіля Mercedes-Benz Vito 108DKA, реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_2 повинен був діяти відповідно до вимог п.п.12.1, 12.4, 12.9 б), 31.1, 31.4, 31.4.1 Правил дорожнього руху та вимог дорожніх знаків п.33 п/п 1.37, п/п 3.29, п/п 4.8. У діях водія автомобіля Mercedes- Benz Vito 108DKA, реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_2 є невідповідності вимогам п. 12.1 Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору, перебувають у причинному зв`язку з дорожньо-транспортною подією. Водій автомобіля Mercedes- Benz Vito 108DKA, реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_2 мав технічну можливість запобігти ДТП шляхом виконання вимогам п. 12.1 Правил дорожнього руху.

Порушення правил безпеки дорожнього руху ОСОБА_2 виразились в тому, що він, керуючи транспортним засобом, діючи необережно, не обрав в установлених межах безпечної швидкості руху, не урахував дорожню обстановку та не впоравшись з керуванням, здійснив наїзд на ОСОБА_1 , який знаходився на проїзній частині, що спричинило вищевказані наслідки.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 свою вину у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України визнав у повному обсязі, щиро каявся, просив вибачення у потерпілого та пояснив, що 14.09.2020 року приблизно о 10 годині керував автомобілем Mercedes- Benz реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по проспекту Льва Ландау зі сторони проспекту Московського в сторону Салтівського шосе у м. Харкові був в стані алкогольного сп`яніння. Повідомив, що автомобіль був у несправному технічному стані. Побачив перешкоду у виді автомобіля, щоб уникнути зіткненні зманеврував та ударив у відбійник, проте не бачив людей та здійснив наїзд на потерпілого.

Враховуючи те, що ОСОБА_2 в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, беручи до уваги, що інші учасники судового розгляду, у тому числі, потерпілий не оспорювали фактичні обставини справи, і судом встановлено, що учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин та відсутності сумнівів щодо добровільності та істинності їх позицій, роз`яснивши положення ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин – фактичних обставин викладених прокурором в обвинувальному акті, які ніким не оспорюються та розглядає справу у відповідності до ч. 3 ст. 349 КПК України.

Дії обвинуваченого ОСОБА_2 суд кваліфікує за ч. 1 ст. 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Вину обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, суд вважає доведеною.

Обставина, яка пом`якшує покарання ОСОБА_2 , відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття у вчиненому.

Обставина, яка обтяжує покарання ОСОБА_2 , відповідно до ст. 67 КК України, суд визнає вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння.

Вивченням особи обвинуваченого ОСОБА_2 встановлено, що в силу ст. 89 КК України раніше не судимий, згідно довідки КНП «Міський психоневрологічний диспансер № 3» ХМР від 28.12.2020 року № 9490 впродовж останніх п`яти років за медичною допомогою не звертався, згідно довідки № 9295 від 15.12.2020 року КЗОЗ «Обласний наркологічний диспансер» на диспансерному (профілактичному) обліку не перебуває. Згідно інформації про особистість, ОСОБА_2 за місцем мешкання характеризується посередньо, сварки із сусідами не вчиняє, зі слів сусідів спиртними напоями не зловживає. Раніше притягувався до кримінальної відповідальності, у 2020 році притягувався до адміністративної відповідальності. Згідно досудової доповіді органу пробації ризик вчинення повторного кримінального правопорушення оцінюється, як високий. Ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб, оцінюється, як високий.

Представником потерпілого надана постанова Московського районного суду м. Харкова від 09.02.2021 року (суддя Крівцов Д.А.) справа № 643/18859/20, та роздруківку з сайту Судова влада України (Московський районний суд м. Харкова справа № 643/18859/20 суддя Крівцов Д.А. справ про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 ), згідно якої було притягнуто особу до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП. В судовому засіданні ОСОБА_2 не заперечував факту того, що дійсно у 2021 році він притягувався до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Відповідно до ст. 65 КК України, пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року „Про практику призначення судами кримінального покарання” з послідуючими її змінами, суд призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку має дотримуватись вимог кримінального закону й зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів.

При призначенні покарання суд виходить з положень ст. 65 КК України, а саме - принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для подальшого виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами, враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який за змістом ст. 12 КК України, є нетяжким злочином, наслідки вчиненого кримінального правопорушення, наявність обставин, що пом`якшують, обтяжують покарання, особу обвинуваченого, відношення обвинуваченого до скоєного злочину, а також вимоги ст. 50 КК України, що метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого, а також попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, суд вважає необхідним та достатнім для виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень призначити покарання за ч.1 ст. 286 КК України у виді обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами, при цьому суд враховує, що ОСОБА_2 керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, свідомо допустив грубе порушення вимог ПДР щодо необхідності керування транспортним засобом лише у тверезому стані, що привело до травмування потерпілого ОСОБА_1 .

Відповідно до роз`яснень, наданих в п. 21 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 14 від 23.12.2004 слідує, що призначення покарання за ст. 286 КК України у виді позбавлення права керувати транспортними засобами можна застосовувати як покарання незалежно від того, що особу вже було позбавлено такого права в адміністративному порядку.

Дане покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_2 і попередження вчинення нових злочинів. Крім того, призначення такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого і є дотриманням судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України.

Таке покарання за глибоким переконанням суду буде обґрунтованим і необхідним для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним інших злочинів.

Підстави для застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_2 ст.ст. 69,75 КК України - відсутні.

Проте в судовому засіданні ОСОБА_2 визнав частково цивільній позов потерпілого, оспорюючи суму матеріальної, моральної завданої шкоди потерпілому, зазначаючи, що вона дуже завищена, у зв`язку з чим було встановлено повний порядок з`ясування обставин цивільного позову, а саме: допиту потерпілого та дослідження доказів що стосуються цивільного позову.

Так, потерпілим ОСОБА_1 подано під час проведення підготовчого засідання по даній справі цивільний позов, яким він просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь 60 640,30 грн. матеріальної шкоди, пов`язаної з витратами на його лікування, 38 000 грн. матеріальної шкоди, в якості втраченого заробітку, 150 000 грн. моральної шкоди.

Суд, допитавши потерпілого, дослідивши докази в обґрунтування цивільного позову приходить до висновку, що він підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1,4,5 ст.. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред`являються у порядку цивільного судочинства. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до ст.. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно вимог ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1); докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (частина 5).

Відповідно до ч.1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Що стосується відшкодування моральної шкоди, то відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

При визначенні розміру моральної шкоди, завданої потерпілому, суд враховує, що внаслідок вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, потерпілий ОСОБА_1 зазнав моральних страждань та був змушений змінити свій звичний уклад життя, докладати додаткових зусиль для організації свого життя, зазначав через тілесне ушкодження порушення психоемоційної сфери існування особистості, що перешкоджають можливостям активної та повноцінної життєдіяльності, перебування останнього тривалий час та лікарняному.

Враховуючи наведене, характер заподіяння моральної шкоди, характер і об`єм моральних страждань потерпілого, виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, суд вважає, що моральне відшкодування слід визначити у розмірі 20000 грн.

Що стосується вимог про відшкодування витрат на його лікування та матеріальної шкоди, то вони підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Так, відповідно ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, оскільки судом встановлено, що саме обвинуваченими завдано матеріальну шкоду потерпілому, то вона підлягає стягненню.

Згідно до ст. 1177 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Відповідно до ч.2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Статтею 1195 ЦК України встановлено, що фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Так, згідно виписки із медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_1 , у зв`язку з травмою: закритий перелом вертлюгової западини з права, перелому лонної та сідничної кістки з права, больового синдрому, йому призначалося наступне лікування: брексін, кальциовід, ходротоп, артрокс, лоспірин, діклотол, новоскілам, дексалгін, кетанов.

Потерпілим на підтвердження витрат на лікування надано наступні квитанції:

1)брексін - квитанція від 25.03.2021 року на суму 209.99 грн., квитанція від 15.03.2021 року на суму 214,36 грн., квитанція від 10.12.2020 року на суму 234,90 грн., квитанція від 01.12.2020 року на суму 241,20 грн., квитанція від 21.12.2020 року на суму 465,80 грн., квитанція від 11.01.2021 року на суму 212,74 грн., квитанція від 23.01.2021 року на суму 238,90 грн.;

2)діклотол - квитанція від 23.01.2021 року на суму 68,60 грн., квитанція від 28.09.2020 року на сумую 37,95 грн., квитанція від 13.01.2021 на суму 73,00 грн.;

3)лоспірин - квитанція від 28.09.2020 року на суму 28,20 грн.;

4)хондротоп - квитанції від 18.02.2021 року на суму 245,99 грн., від 04.03.2021 року на суму 250,50 грн., від 23,03.2021 року на суму 252,70 грн., від 06.04.2021 на суму 223,99 грн.;

5)кальциновід - квитанції від 04.03.2021 року на суму 194,60 грн., від 06.04.2021 року на суму 193,90 грн., від 23.03.2021 року на суму 193,90 грн., від 18.02.2021 року на суму 193,40 грн.;

6)фотоплівка МРТ - квитанції від 02.11.2020 року на суму 890 грн., від 13.01.2021 року на суму 930 грн.;

7)новоксікам - квитанція від 02.11.2020 року на суму 145 грн.;

8)артрокс - квитанції від 02.11.2020 року на суму 474 грн., від 12.11.2020 року на суму 483,50 грн.;

9)дексагін - квитанції від 16.09.2020 року на суму 134,31 грн., від 19.09.2020 року на суму 131,25 грн., від 14.09.2020 року на суму 130,20 грн.;

10)кетанов – квитанції від 19.09.2020 року на суму 55,60 грн., від 20.02.2021 року на суму 63,65 грн.;

11)шприци - квитанція від 19.09.2020 року на суму 4,50 грн., від 16.09.2020 року на суму 4,50 грн., від 14.09.2020 року на суму 6 грн., від 12.11.2020 року на суму 10 грн., від 02.11.2020 року на суму 25 грн.;

12)рукавички - квитанція від 19.09.2020 року на суму 23,25 грн.

13)ортез для витяжки – товарний чек б/н від 19.09.2020 року на суму 125 грн.;

14)кт – квитанція до прибуткового касового ордера № 11 на суму 2900 грн..

15)витрати на санаторне лікування – проведення електропроцедур, пневмопресинга, ванни, підводна витяжка, озокерит на загальну суму 3595 грн. (чеки додані). При цьому суд враховує, що процедури, які потерпілий отримував у ТОВ «Санаторій Сосновий бір», він проходив у зв`язку із травмою, отриманої 14.09.2021 року під час ДТП.

Два чеки, надані потерпілим є нечитабельні, тому суд не може їх прийняти до уваги, в якості належного доказу. Крім того, не підтверджено медичною документацією необхідності застосування препарату флексогіал.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про задоволення вимог потерпілого щодо витрат на лікування на загальну суму 13905,38 грн.

Що стосується вимог за позовом щодо втраченого заробітку, то вони задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Згідно довідки про доходи № 5 від 24.03.2021 року, ОСОБА_1 працював з 14.09.2020 року на посаді дорожнього робітника 2-го розряду ТОВ «Спеціалізована механізована колона № 23». За період з вересня 2020 року по березень 2021 року потерпілому виплачені лікарняні за рахунок підприємства та за рахунок ФСС. Як пояснив в судовому засіданні ОСОБА_1 він з травня 2021 року приступив до роботи.

Статтею 1195 ЦК України встановлено, що фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності.

У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров`я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв`язку з втратою здоров`я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів.

Розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності (ч.1 ст. 1197 ЦК України).

Шкода, яка підлягає відшкодуванню за правила статті 1195 ЦК України, поділяється на дві складові: а) заробіток (дохід), втрачений потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної непрацездатності. Шкода у вигляді втраченого заробітку (доходу) визначається з урахуванням двох факторів, а саме: а) середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого до каліцтва або іншого ушкодження здоров`я. Визначення середньомісячного заробітку здійснюється за правилами ст. 1197 ЦК; б) ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності – загальної працездатності. Професійною працездатністю визнається можливість потерпілого працювати за певним фахом. Загальна працездатність - це здатність до некваліфікованої праці. Ступінь втрати професійної працездатності, потребу в додаткових видах допомоги визначають: МСЕК – якщо шкода була заподіяна у зв`язку з виконанням працівником трудових обов`язків (в тому числі на шляху до роботи і з роботи); судово-медичною експертизою – в решті випадків (п.18 постанови Пленуму ВС» «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»). Ступінь втрати працездатності визначається у відсотках професійної працездатності, яку мав потерпілий до завдання шкоди здоров`ю.

Шкода у вигляді втраченого заробітку (доходу) визначається з урахуванням двох факторів, а саме: а) середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого до каліцтва або іншого ушкодження здоров`я (визначення середньомісячного заробітку здійснюється за правилами ст. 1197 ЦК); б) ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.

Працездатність - це здатність людини до активної діяльності, що характеризується можливістю виконання роботи і функціональним станом організму в процесі роботи («фізіологічною ціною» роботи) (ГОСТ 12.4.061-88).

Поняття "професійна працездатність" випливає із поняття "професія" - рід трудової діяльності людини, яка володіє комплексом спеціальних знань, практичних навичок, одержаних шляхом спеціальної освіти, навчання чи досвіду, які дають можливість здійснювати роботу в певній сфері виробництва.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 18 постанови від 27 березня 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», встановлення групи інвалідності потерпілих, причини і часу її виникнення провадиться в усіх випадках медико-соціальними експертними комісіями - МСЕК. Ступінь втрати професійної працездатності (у процентах), потребу в додаткових видах допомоги визначають: МСЕК - якщо шкода була заподіяна у зв`язку з виконанням працівником трудових обов`язків (в тому числі на шляху до роботи і з роботи); судово-медична експертиза - в решті випадків.

Загальною працездатністю вважають здатність особи до виконання будь-якої некваліфікованої роботи взагалі, яка не потребує спеціальних знань та навичок. Відсоток втрати загальної працездатності особи встановлюється також медико-соціальною експертизою. Тобто на розмір втраченого заробітку (доходу) впливають:

а) середній місячний заробіток потерпілого;

б) ступінь втрати професійної або загальної працездатності.

Одним із факторів, який впливає на розмір втраченого заробітку (доходу), є ступінь втрати професійної працездатності, а за її відсутності — загальної працездатності. При цьому слід зауважити, що втрата працездатності може бути тимчасова або стійка (тривала).

Коли мова йде про тимчасову втрату працездатності, то вона повинна посвідчуватись листком тимчасової непрацездатності (лікарняним листком), який видається відповідним лікувальним закладом. Умови та порядок відшкодування такої шкоди встановлюються спеціальним законом (Закон України. «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»).

Стійка (тривала) втрата працездатності встановлюється медико-соціальними експертними комісіями Міністерства охорони здоров?я України (далі МСЕК).

Таким чином, у даному випадку належним і допустимим доказом підтвердження ступеня втрати позивачем працездатності (у процентах) для застосування ст.ст.1195, 1197 ЦК України є відповідний висновок судово-медичної експертизи з визначення процента втрати працездатності.

Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов`язок доказування покладається на сторін. Це положення є найважливішою складовою принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. У разі недостатності доказів, наявності сумнівів щодо їх достовірності суд вправі запропонувати представити докази тій стороні, яка несе обов`язок по доказуванню.

На підставі викладеного, суд відмовляє в задоволенні даної частини позовних вимог у повному обсязі.

Заявлений цивільний позов Харківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Харківської міської ради, КНП «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова» ХМР про відшкодування коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілого від злочину у стаціонарному лікуванні у відділенні політравми з 14.09.2020 року по 25.09.2020 року підлягає задоволенню у повному обсязі на суму 7289,81 грн., оскільки підтверджений належними та допустимим доказами по справі.

Даний позов визнаний обвинуваченим ОСОБА_2 у повному обсязі.

За змістом п. 1 ч. 4 ст. 374 КПК України у резолютивній частині вироку, зокрема, зазначаються рішення суду щодо заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.

Разом з цим, суд приймає до уваги ту обставину, що під час досудового розслідування та судового розгляду до обвинуваченого не було застосований запобіжний захід, клопотань про обрання запобіжного заходу не надходило.

Питання про процесуальні витрати вирішити відповідно до ст. 122, 124 КПК України, які передбачають, що у випадку винесення обвинувального вироку, суд стягує на користь держави документально підтверджені витрати із залученням експерта.

Долю речових доказів суд вирішує відповідно до ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. ст. 368-371, 373, 374, 376 КПК України, суд, -

постановив:

ОСОБА_2 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді обмеження волі строком на 2 (два) роки з позбавленням права керувати транспортним засобом на строк 2 (два) роки.

Запобіжний захід, до набрання вироком законної сили відносно ОСОБА_2 - не обирати.

Строк відбування покарання ОСОБА_2 рахувати з моменту приведення вироку до виконання.

Цивільний позов ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди – 20 000 грн., на відшкодування витрат на лікування - 13905,38 грн.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави в особі Харківського науково – дослідницького експертно – криміналістичного центру витрати на проведення судової автотехнічної експертизи № СЕ-19/121-20/22200-ІТ від 24.12.2020 року у кримінальному провадженні № 12020220000001134 у розмірі 1961,40 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави в особі Харківського науково – дослідницького експертно – криміналістичного центру витрати на проведення судової експертизи дослідження деталей транспортних засобів № 7/1687СЕ-20 від 17.11.2020 року у кримінальному провадженні № 12020220000001134 у розмірі 2615,20 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави в особі Харківського науково – дослідницького експертно – криміналістичного центру витрати на проведення судової автотехнічної експертизи № СЕ-19/121-21/711-ІТ від 22.01.2021 року у кримінальному провадженні № 12020220000001134 у розмірі 1307,60 грн.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 16.09.2020 року, а саме: автомобіль Mercedes-Benz Vito 108DKA, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який на праві власності належить ОСОБА_3 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , місце зберігання - територія спеціального майданчика затриманих транспортних засобів за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 107.

Речові докази – копія карти виїзду швидкої медичної допомоги № 2598, яка знаходиться у матеріалах кримінального провадження № 12020220000001134 від 15.09.2020 року, - залишити в матеріалах кримінального провадження.

Речовий доказ – автомобіль Mercedes-Benz Vito 108DKA, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який зберігається на території спеціального майданчика затриманих транспортних засобів за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 107, після набрання вироком законної сили, - повернути власнику ОСОБА_3 .

Речовий доказ – автомобіль ГАЗ 330202, реєстраційний номер НОМЕР_2 , переданий на зберігання власнику, після набрання вироком законної сили, вважати повернутим власнику.

Цивільний позов Харківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Харківської міської ради, КНП «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова» ХМР про відшкодування коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілого від злочину задовольнити

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави в особі Харківської міської ради витрати на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_1 в розмірі 7289,81 грн.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених статтею 394 КПК України, до Харківського апеляційного суду через Фрунзенський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня його проголошення.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Згідно вимог ч. 3 ст. 376 КПК України суд роз`яснює право обвинуваченому право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Відповідно до ст. 532 КПК України вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя: Горпинич О.В.