Рішення № 98029214, 02.07.2021, Біловодський районний суд Луганської області

Справа № 408/404/21-ц

Провадження № 2-о/408/175/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 липня 2021 року смт. Біловодськ

Біловодський районний суд Луганської області у складі:

головуючого судді – Булгакової Г.В.

при секретарі – Ришковій Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт.Біловодськ Луганської області цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Біловодське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області, про встановлення факту перебування на утриманні чоловіка, -

ВСТАНОВИВ:

Заявник ОСОБА_1 звернулася до Біловодського районного суду із заявою про встановлення факту перебування на утриманні чоловіка, посилаючись на наступне.

У зв`язку із початком АТО заявник разом з чоловіком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , переїхали з постійного місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 її чоловік ОСОБА_2 помер.

За час свого життя чоловік отримував пенсію значно вищу від пенсії заявника, тобто вона знаходилась на його утриманні. На протязі значного часу вона була домогосподаркою та займалася вихованням дітей.

Однак у зв`язку з тим, що заявниця з чоловіком стали на облік в управлінні соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації і отримали довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи за різними адресами Біловодське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області прийняло рішення про відмову в призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Таким чином встановлення факту перебування на утриманні чоловіка потрібно для призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

В судове засідання заявник не з`явилася, просила суд розглянути справу за її відсутності. Заяву просила задовольнити в повному об`ємі.

Заінтересована особа - Біловодське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області в судове засідання свого представника не направила, надавши суду відзив та заяву про розгляд справи за його відсутності.

У відзиві представник заінтересованої особи заперечував проти задоволення заяви, зазначивши, що на момент смерті годувальника ОСОБА_2 заявник фактично не проживала за однією адресою з годувальником. Так, адреса фактичного проживання/перебування ОСОБА_1 згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 920-23477 від 05.05.2015 року є АДРЕСА_2 , в той час, як відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 920023487 від 05.05.2015 року, ОСОБА_2 проживав по АДРЕСА_3 . Тобто адреси реєстрації заявника та її померлого чоловіка не співпадають.

Щодо довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи зазначили, що згідно з статтею 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-УП «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі- Закон № 1706-VII), який набрав чинності з 22.11.2014 року, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно пункту 1 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Тобто, факт перебування непрацездатного члена сім`ї, який є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території, на утриманні померлого годувальника підтверджуються довідками, виданими згідно з порядком № 509.

Також в запереченні представник заінтересованої особи вказав на те, що для встановлення факту перебування особи на утриманні необхідно довести, що основним і постійним джерелом засобів існування для заявника була допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

Таким чином, на думку представника заінтересованої особи, ОСОБА_1 документів щодо перебування на утриманні померлого годувальника ОСОБА_2 до управління не надала, тобто відсутні документи, які підтверджують її право на перехід на пенсію чоловіка, тому управління вважає,що заявником передчасно подано заяву до суду.

Суд, вивчивши матеріали справи, приходить до висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

Статтею 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні. Непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема, чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого ст. 26 цього Закону. До членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, якщо вони були на повному утриманні померлого годувальника; одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунок) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою ПФУ від 25 листопада 2005 року №22-1 до заяви про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника, подаються, зокрема довідка про склад сім`ї померлого годувальника, документи про перебування членів сім`ї (крім дітей) на утриманні померлого годувальника.

У своїй заяві метою встановлення факту спільного проживання заявник зазначає, що їй було відмовлено у переході на пенсію померлого чоловіка ОСОБА_2 у зв`язку з тим, що вони були зареєстровані за різними адресами в Біловодському районі Луганської області, як внутрішньо переміщені особи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 виданого Червонопартизанською міськрадою Ворошиловградської області.

Як вбачається з копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 3 грудня 2019 року, виданого Біловодським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області, актовий запис № 584, ОСОБА_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в смт.Вознесенівка (колишня назва смт.Червонопартизанськ) м.Довжанськ (колишня назва м.Свердловськ) Луганської області.

Відповідно до, мовою оригіналу – Акта о фактическом проживании с умершим лицом на день его смерти № 9 от 4 марта 2021 года, виданого, мовою оригіналу – управлением по обеспечению жизнедеятельности города Червонопартизанска Администрации города Свердловска и Свердловского района Луганской народной республики, судом встановлено, що комісією у складі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 підтверджено, що на момент смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 , проживала ОСОБА_1 .

Довідкою № 13 від 04.03.2021 року виданою, мовою оригіналу - управлением по обеспечению жизнедеятельности города Червонопартизанска Администрации города Свердловска и Свердловского района Луганской народной республики, підтверджується факт, що на момент смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з ним за адресою АДРЕСА_1 , проживала ОСОБА_1 .

З копії домової книги слідує, що за адресою - АДРЕСА_1 , зареєстровані мешканці – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого Червонопартизанським МВМ м.Свердловська Луганської області 24 квітня 2000 року заявник ОСОБА_1 з 6 березня 2009 року зареєстрована за адресою – АДРЕСА_1 .

Копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_4 , виданого Червонопартизанським МВМ м.Свердловська Луганської області 24 квітня 2000 року ОСОБА_2 з 6 березня 2009 року зареєстрований за адресою – АДРЕСА_1 .

Надаючи оцінку документам, виданим на непідконтрольній Україні території, суд виходить з наступного.

Постановою ВРУ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

Відповідно до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р, смт.Вознесенівка м.Довжанськ є тимчасово окупованою територією, не підконтрольною українській владі.

Відповідно до ст. ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) ЄСПЛ приділив значну увагу аналізу подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючихde factoорганів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи сформульовані в рішеннях Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про фактичне місце проживання осіб, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів фактичного проживання осіб на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.

Тому суд бере до уваги обставини, викладені в акті та довідці про фактичне проживання з померлим на день його смерті, виданих на непідконтрольній Україні території, та надає їм оцінку разом з іншими доказами по справі.

При цьому суд також враховує постанову Верховного Суду від 22.10.2018 по справі №235/2357/17 (провадження № К/9901/2383/17), висновки якої відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, є обов`язковими для суду першої інстанції, в якій Верховний Суд в подібній ситуації, зокрема, зазначає, що до вказаних правовідносин застосуванню підлягають так звані «намібійські винятки» Міжнародного суду ООН: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Суд критично оцінює доводи вказані у відзові на заяву стосовно того, що ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_2 були зареєстровані як внутрішньо переміщені особи у Біловодському районі Луганської області за різними адресами з тих підстав, що відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Судом також встановлено, що копії трудової книжки, оформленої на ім`я ОСОБА_2 вбачається, що він працював до 7 листопада 2003 року на шахті «Довжанська-Капітальна». При цьому ОСОБА_1 працювала до 20.09.1999 року, що підтверджується копією трудової книжки, оформленої на її ім`я.

З довідки, виданої головою комісії по припиненню Біловодського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області Віталієм ДІДЕНКО, слідує, що розмір пенсії, яку отримував ОСОБА_2 за період з січня по травень 2019 року щомісячно становила з 6137,17 по 7129,59 грн.

Відповідно до довідки від 17 лютого 2021 року № 176, виданої Біловодським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Луганської області, слідує, що розмір пенсії, яку отримувала ОСОБА_1 за період вересень 2020 року по лютий 2021 року щомісячно становить – від 1712,00 до 1769,00 грн.

На час смерті ОСОБА_2 згідно ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становив з 1 січня 2020 року - 1638,00 гривень, з 1 липня 2020 року – 1712 гривень, з 1 грудня 2020 року – 1769 гривень.

Як роз`яснено в пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику по справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання призначення пенсії, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування.

Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

При вирішенні заяви про встановлення факту перебування на утриманні суд враховує, що за загальним правилом право на пенсію в разі смерті годувальника мають непрацездатні члени сім`ї годувальника, які були на його утриманні.

Суд критично ставиться до посилань, вказаних у відзиві заінтересованої особи, щодо неможливості встановлення факту утримання заявника її чоловіком, посилаючись лише на сам факт наявності самостійного доходу в вигляді отримуваної пенсії за віком заявником, оскільки Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлює право членів сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника (частина третя статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Вказаний спеціальний закон не пов`язує таке право особи із фактом наявності та розміром отримуваної ними пенсії.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний суд у справі № 592/17552/18 (провадження № 61-8512св20), який в своїй постанові від 13 січня 2021 року за результатами розгляду касаційної скарги по справі з аналогічними правовідносинами зазначив, що повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, крім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то судам слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування.

Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, померлий взяв на себе обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги слід з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.

Таким чином, у спірних правовідносинах для встановлення факту перебування особи на утриманні померлого судам необхідно дослідили зазначені обставини в сукупності та враховувати, що одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів чи окреме проживання від померлого не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

Судом встановлено, що одержувана заявником пенсія своїм розміром суттєво відрізняється від розміру пенсії її чоловіка (менша майже в чотири рази). Документально підтверджена відсутність інших постійних джерел для існування та матеріальна допомога, яку отримувала заявник за життя чоловіка, щомісячний дохід якого у чотири рази (7129,59 гривень проти 1769,00 гривень) перевищував порівняний з прожитковим мінімумом для непрацездатних осіб дохід самого заявника, дають цілком обґрунтовані підстави розцінювати матеріальну допомогу чоловіка як основне і постійне джерело засобів для існування заявника.

Таким чином, дослідивши, довідки про розміри пенсій, які отримували ОСОБА_2 та заявник ОСОБА_1 , та інші матеріали справи, суд приходить до висновку, що допомога з боку чоловіка для заявника об`єктивно була основним і постійним джерелом засобів до існування.

А відтак, враховуючи, що встановлення даного факту має для заявника юридичне значення та заявник не може в інший спосіб реалізувати свої права, оскільки на даний час позбавлена можливості в позасудовому порядку встановити факт перебування на утриманні чоловіка, приймаючи до уваги, що заявник з померлим перебувала в шлюбі та фактично сумісно з ним проживала, а також що дохід померлого в вигляді його пенсії за віком дійсно був основним і постійним джерелом засобів для існування заявника незалежно від її інших доходів, суд приходить до висновку, що факт перебування заявника на утриманні померлого годувальника підтверджено належними та допустими доказами, а тому заяву про встановлення факту перебування на утриманні слід повністю задовольнити.

Керуючись ст.ст.76, 81, 258, 259, 263-265, 319, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ), яка зареєстрована як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_2 , заінтересована особа: Біловодське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області (код ЄДРПОУ 41247269), яке зареєстроване за адресою: Луганська область, смт.Біловодськ, вул.Центральна, буд.77, про встановлення факту перебування на утриманні чоловіка - задовольнити.

Встановити факт перебування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на утриманні свого чоловіка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 по день його смерті – ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Луганського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий суддя: Г.В. Булгакова