Рішення № 98023700, 29.06.2021, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/4971/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2021 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

за участю позивачки ОСОБА_1 та її представника адвоката Бірюкова А.М.

відповідача ОСОБА_2 та його представника адвоката Осьмініна С.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-тя особа без самостійних вимог на предмет спору : Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Актив» про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна, -

В С Т А Н О В И В :

6 жовтня 2020 року, представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Бірюков А.М. звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив суд, встановити факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу позивачки ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 в період з грудня 2017 р. по травень 2020 р. та визнати спільною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 майнові права на житлове приміщення № 102, площею 34,56 кв.м, що розташоване за адресою : АДРЕСА_1 в наступних частках : за ОСОБА_1 1/4 частки майнових прав, за ОСОБА_2 3/4 частки майнових прав, мотивуючи це спільним проживанням вказаних сторін з грудня 2017 р. по травень 2020 р. як чоловіка та жінки, які були пов`язані між собою спільним побутом, взаємними правами та обов`язками, ведення ними спільного господарства та придбання ними у вказаний період за спільні кошти спірні майнові права на квартиру, будинок в якій вона знаходиться не введений в експлуатацію, однак чергові виплати за вказану квартиру здійснювались за спільні кошти позивачки ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 , у зв`язку з чим, вказані майнові права є їхньою спільною власністю, враховуючи, що саме в інтересах сім`ї відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів або інших фінансових інструментів з ТОВ «КУА «Актив» в особі ОСОБА_3 , який діяв ввід свого і мені в інтересах і за рахунок Пайового венчурного інвестиційного фонду недиверсифікаційного виду закритого типу «Збіг» № БВ15423; ФК № АКВ/ОД/Лим/мас10/зд13/секц2/кв102, відповідно з яким, ОСОБА_2 були придбані майнові права на вищевказане житлове приміщення, загальною вартістю 293459 грн. (еквівалент 10889 дол. США), які є їхніми спільними коштами.

В судовому засіданні позивачка та її представник повністю підтримали свої позовні вимоги, які просили задовольнити.

Відповідач та його представник позов не визнали повністю, стверджуючи, що позивачка та відповідач познайомились 17.10.2017 р. у виді он-лайн переписки між ними і до травня 2020 р. вони дійсно мали близькі стосунки, відповідач дійсно, інколи залишався в квартирі позивачки, з якою один раз вони перебували за кордоном на відпочинку, і за цей період, він познайомився і спілкувався з родичами та друзями позивачки, однак вказане не свідчить про те, що між ними склались відносини, притаманні подружжю, так як між ними не було жодних взаємних прав та обов`язків, спільного побуту, витрат та спільного господарства, а тому відповідач ніколи не мав наміру створювати сім`ю з позивачкою, яка потайки від нього вела подвійне життя, окрім нього проводивши час з іншими чоловіками, в той час, коли він знаходився на заробітках за кордоном, в Чехії, де заробляв собі на життя, працюючи на складах побутової техніки, а довідка про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку, осіб № 19 від 02.09.2020 р. видана ЖБК «Центральний-19», в якій він вказаний як особа, що входить до складу сім`ї ОСОБА_1 за адресою : АДРЕСА_2 , де нібито проживав з грудня 2017 р. разом з позивачкою та її сином ОСОБА_4 , 2012 р.н. та вів спільне господарство видане неповноважним органом з огляду на те, що Наказом Міністерства соцполітики України № 1106 від 17.07.2019 р. були внесені зміни до Інструкції щодо порядку оформлення і ведення особових справ отримувачів усіх видів соціальної допомоги та визнано таким, що втратив чинність наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 22.07.2003 р. № 204 «Про затвердження форми Декларації про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги, та - довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 13.08.2003 р. № 709/8030, а тому є неналежними доказом по справі. Крім того, відповідач наполягав і стверджував, що абсолютно всі чергові оплати за придбані ним за договором купівлі-продажу цінних паперів або інших фінансових інструментів з ТОВ «КУА «Актив» в особі ОСОБА_3 , який діяв ввід свого і мені в інтересах і за рахунок Пайового венчурного інвестиційного фонду недиверсифікаційного виду закритого типу «Збіг» № БВ15423; ФК № АКВ/ОД/Лим/мас10/зд13/секц2/кв102 - були здійснені виключно ним особисто та його матір`ю ОСОБА_5 на всю суму вартості вищевказаної квартири у розмірі 293459 грн. (еквівалент 10889 дол. США) з посиланням до меморіальні ордери та платіжні квитанції АТ КБ «ПриватБанк» з вказівкою на особи платників ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , оригінали яких були надані суду для огляду та довідку АТ КБ «ПриватБанк» від 22.12.2020 р. на ім`я ОСОБА_5 про повне здійснення нею платежів за вищевказаним договором, вказаних у додатку № 1 до договору, а тому позивачка немає ніякого відношення до вказаних грошей, перерахованих за придбані майнові права (квартиру), які були накопичені виключно його матір`ю ОСОБА_5 та частково ним, виклавши свою правову позицію щодо невизнання позову у письмову відзиві на позовну заяву, у зв`язку з чим, просили суд, повністю відмовити у задоволенні позову.

Представник 3-ої особи без самостійних вимог на предмет спору : ТОВ «Компанія з управління активами «Актив» в жодне із судових засідань не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду справи по суті повідомлявся належним чином, що підтверджується зворотними поштовими повідомленнями, які повернулися до суду з відмітками про вручення судових повісток з підписом, причини неявки суду не повідомив, заяв, письмових пояснень на позов суду не надав (а.с. 201,244).

Заслухавши доводи та пояснення сторін по справі та їхніх представників, показання свідків з юоку позивачки : ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та свідків з боку відповідача : ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , дослідивши матеріали справи та додатково надані письмові докази по справі, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із ст. 90 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. За відсутності можливості допитати особу, яка надала первинне повідомлення, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами цього Кодексу.

Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду - є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР (далі - Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Зазначені принципи сформулювано і в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Спорронг і Лоннрот проти Швеції» (23 вересня 1982 р.), відповідно до якого суд повинен визначити, чи було дотримано справедливий баланс між вимогами інтересів суспільства і вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід`ємним принципом Конвенції в цілому і також відображено у структурі ст. 1 Першого протоколу.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Право приватної власності є непорушним.

Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини - стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» (<...>) [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року). Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення - його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах у справі № 6-1587цс16 зробив правовий висновок, згідно з яким, відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У своїй Постанові від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17 (провадження № 61-46210св18) Верховнии? Суд у складі Третьоі? судовоі? палати Касаціи?ного цивільного суду дійшов висновку, що сам по собі факт перебування позивача з відповідачем у близьких стосунках, якии? не заперечував и? сам відповідач - не може свідчити про те, що сторони проживали в зазначении? період однією сім`єю, а придбане одним із них маи?но є спільною сумісною власністю, оскільки позивачу необхідно надати докази ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та витрат, придбання маи?на в інтересах сім`і?. Таким чином, факт перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю - не може свідчити про те, що між ними склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю.

Крім цього, в Постанові від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19) Верховнии? Суд у складі Третьоі? судовоі? палати Касаціи?ного цивільного суду дійшов висновку, що Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при і?х оцінці. У зв`язку з чим, показання свідків та спільні фотографії - не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

В Постанові Верховного Суду у складі Третьоі? судовоі? палати Касаціи?ного цивільного суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15 (провадження № 61-30273св18) вказується, що спільна присутність на святах та пересилання коштів - не можуть свідчити про те, що між сторонами склались усталені відносини, які притаманні подружжю. Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем протягом 2012 - 2014 років коштів на рахунок позивача, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю - не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю. За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстраціі? шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК Украі?ни вважати маи?но (спірнии? автомобіль) таким, що належить на праві спільноі? сумісноі? власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою.

В Постановах Верховного Суду у складі Другої судовоі? палати Касаціи?ного цивільного суду від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18) та від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18) були зроблені наступні висновки, що посилання на періодичнии? спільнии? відпочинок - не є достатнім для визнання факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у розумінні статті 74 СК Украі?ни, без наявності інших ознак сім`і?. Тобто, сам собою факт періодичного спільного відпочинку не є достатньою підставою для визнання факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстраціі? шлюбу.

З Постанови Верховного Суду у складі Другої судовоі? палати Касаціи?ного цивільного суду від 05 серпня 2020 року у справі № 682/2493/16-ц (провадження № 61-48605св18) вбачається, що визначальним при поділі нерухомого маи?на, набутого за договором інвестування в будівництво особами, які перебували у фактичних шлюбних відносинах - є не дата реєстраціі? права власності на новостворене маи?но, а період сплати паи?ових внесків на об`єкт інвестування.

У Постанові Великої палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що «вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки».

Обов`язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання - є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

При чому, обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до ст. 3 СК України - сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України - особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов`язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них.

За приписами ст. 65 СК України, для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Статтею 74 СК України передбачено - якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Правова позиція ВСУ у справі № 6-1568цс16 від 07.12.2016 року: належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно - не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу - не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя.

З Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-846цс16 слідує, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто. Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є - особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу - не можна вважати безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

У відповідності до ст. 60 СК України - майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (ст. 65 СК України).

Статтею 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя - частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна - суд може відступити від засад рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховував, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Статті 69-71 СК України передбачають, що дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина та чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбаченим ЦК України.

Стаття 3 ЦК України передбачає - загальними засадами цивільного законодавства є : 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно із ст. 202 ЦК України - правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво - чи багатосторонніми правочинами є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 204 ЦК України передбачено - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).

Умовами ст. 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину.

Частина 1 п. 3 ст. 208 ЦК України зазначають - у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Стаття 209 ЦК України передбачає, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим ст. 203 цього Кодексу.

Статтями 627-629,638,639,640 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу - сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір - є обов`язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, якими є : умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми. договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії - договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації. Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном - вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Пунктами 24,29,30 Постанови Пленуму ВСУ № 11 від 21.12.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» передбачено, що до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч. 4 ст. 65 СК України). Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Суд встановив, що сторони по справі познайомились 17 жовтня 2017 року, і з цього періоду між ними почалося спілкування онлайн, що підтверджується витягами з мессенджера «Viber» від вказаної дати (а.с. 104).

Так, судом було з`ясовано і підтверджено показаннями свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , що до травня 2020 року, сторони мали між собою близькі (інтимні) стосунки, та відповідач періодично залишався на деякий час у квартирі позивачки за адресою : АДРЕСА_2 , що було підтверджено відповідачем, та сторони один раз виїздили разом на відпочинок за кордон, у Єгипет.

Крім цього, відповідач підтвердив суду, що дійсно, під час їхніх стосунків з позивачкою, які носили суто інтимний, періодичний характер, без наміру створення сім`ї, він познайомився з друзями та родичами позивачки, з якою та її сином ОСОБА_4 , 2012 р.н. він приїздив один раз до своєї матері ОСОБА_5 на Різдво Христове у АДРЕСА_3 у січні 2019 р., де вони гостювали 2 дні, що підтвердили матір відповідача - свідок ОСОБА_5 та її співмешканець ОСОБА_13 , які проживають разом однією сім`єю за вказаною адресою і приймали в гостях свого сина ОСОБА_2 та позивачку із сином, повідомивши суду, що позивачка була у відповідача однією з багатьох дівчин (жінок), з якими у нього були інтимні стосунки, з чим погодився відповідач, зазначивши, що було б безглуздям одружуватися з кожною дівчиною, з якою він має інтимні стосунки, тим більше з позивачкою, яка має дитину від попереднього шлюбу, чого він не приймає, з огляду на його життєві позиції, так як не бажає виховувати чужу для нього дитину, бажаючи народити своїх дітей від жінки, яка не має дітей від попередніх відносин.

Вказані свідки також показали суду, що їхній син ОСОБА_2 веде вільний спосіб життя, зустрічаючись та маючи інтимні стосунки з безліччю дівчин, якими вони перестали вести рахунок, і у яких він періодично залишається вдома, з якими він їх періодично знайомив, приїжджаючи до дому в м. Селидове, Донецької області, де він народився, де знову заводив нові знайомства з дівчинами, і вони, як батьки, неодноразово зауважували йому про необхідність «зупинитися» і обрати якусь одну жінку, так як ОСОБА_5 , як матір, вже давно бажає виховувати онуків ОСОБА_2 , на що останній постійно відмахувався, стверджуючи, що ще не «нагулявся» і не готовий для серйозних стосунків з жінкою і тим більше, не готовий для створення сім`ї, так як ще не зустрів ту єдину жінку, яка б народила йому дітей, що підтвердив відповідач. Також, свідок ОСОБА_5 підтвердила суду, що вказані вище майнові права (квартира) була придбана у ж/к «Акварель» виключно за її та її співмешканця ОСОБА_13 накопичені грошові кошти з посиланням на оригінали абсолютно всіх платіжних квитанцій та меморіальних ордерів АТ КБ «ПриватБанк», копії яких маються в матеріалах даної цивільної справи, оригінали яких вона особисто надала суду для огляду, та в яких вказані прізвища її та її сина відповідача ОСОБА_2 , як платників за договором купівлі-продажу цінних паперів або інших фінансових інструментів з ТОВ «КУА «Актив» в особі ОСОБА_3 , який діяв ввід свого і мені в інтересах і за рахунок Пайового венчурного інвестиційного фонду недиверсифікаційного виду закритого типу «Збіг» та її сином ОСОБА_2 № БВ15423; ФК № АКВ/ОД/Лим/мас10/зд13/секц2/кв102 від 08.02.2019 р. і частково, за особисті кошти сина, зароблені ним на промислових складах у Чехії, де він періодично працював, і який виступив стороною договору за їхньою взаємною згодою (рішенням) з огляду на те, що спірна квартира, яку вони зі своїм співмешканцем вирішили придбати знаходиться у м. Одесі, де все життя мріяв оселитися її цивільний чоловік ОСОБА_13 , працюючи все життя в забоях шахти шахтарем, де втратив нормальний зір та своє здоров`я, накопичуючи кошти на спірну квартиру разом з дружиною - матір`ю ОСОБА_2 . ОСОБА_5 , яка працює у УСЗН з отриманням достатньої заробітної плати задля придбання квартири, враховуючи щомісячну пенсію ОСОБА_13 у розмірі 13000 грн. та його щомісячні регресні виплати за шкідливі умови роботи у шахті у сумі 10000 грн., з переведенням вказаних коштів за квартиру своєму синові ОСОБА_2 для їх подальшої оплати продавцю квартири за договором через установу АТ КБ «ПриватБанк», а позивачка немає ніякого відношення до спірної квартири, частину якої намагається захопити, шляхом обману і надання суду неправдивих відомостей про нібито вкладені у квартиру її особистих грошей, беручи до уваги, що остання не надала суду жодних документальних і належних доказів сплати неї хоча б частини грошей за спірну квартиру.

Свідок ОСОБА_12 (рідна сестра відповідача) повідомила суду, що у 2018 р. придбала приватний будинок у с. Наті, Біляївського району Одеської області, де вона проживає разом із сім`єю, і в якому періодично проживав її рідний брат відповідач ОСОБА_2 , який має орендовану квартиру у м. Одесі, яку йому винаймав банк, в якому він працював, частково сплачуючи за найм квартири. А в період з 2018 р. по 2020 р. відповідач постійно проживав в їхньому будинку та доглядав за ним, а тому ніколи не проживав у позивачки вдома, так як не потребував житла.

Свідок ОСОБА_11 , яка на даний час є співмешканкою відповідача, показала суду, що позивачка постійно проживала в період з грудня 2017 р. і до сьогодні зі свідком з боку позивачки ОСОБА_9 , якого вона представляла відповідачу як свого брата, і з яким вона зустрічалася з червня 2018 р. по лютий 2020 р., якому вона надавала в користування свій автомобіль марки «BMW 435і» д/н НОМЕР_1 , в якому він позував на світлинах, доданих до позову разом з позивачкою та її сином, про що вона дізналася вже пізніше, що стало підставою для припинення їхніх відносин.

Вище вказані показання свідків з боку відповідача та його особисті показання - повністю збігаються з документальними доказами, що маються в матеріалах справи, а саме договором купівлі-продажу цінних паперів або інших фінансових інструментів, укладеного між відповідачем ОСОБА_2 , як покупцем та ТОВ «КУА «Актив» в особі ОСОБА_3 , який діяв ввід свого і мені в інтересах і за рахунок Пайового венчурного інвестиційного фонду недиверсифікаційного виду закритого типу «Збіг», як продавцем № БВ15423; ФК № АКВ/ОД/Лим/мас10/зд13/секц2/кв102 від 08.02.2019 р. майнових прав на спірну квартиру за адресою : АДРЕСА_4 , земельна ділянка АДРЕСА_5 в об`єкті будівництва та графіком платежів за вказаним договором з підписами відповідача, копіями меморіальних ордерів та банківських платіжних квитанцій за період з 08.02.2019 р. по червень 2020 р. з вказанням сум часткової проплати за вказаним договором від імені ОСОБА_2 та від імені ОСОБА_5 та її співмешканця ОСОБА_13 , які перераховували спільні кошти на їхнього ім`я сина ОСОБА_2 для подальшої оплати ним вартості договору через Донецьке РУ АТ КБ «ПриватБанк» на загальну суму договору 293459 грн. (еквівалент 10889 дол. США), оригінали яких були надані суду з боку позивача, його матір`ю свідком ОСОБА_5 і оглянуті в судовому засіданні, довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 22.12.2020 р., яка видана клієнту ОСОБА_5 про те, що нею були здійснені платежі, зазначені в додатку № 1 до вказаного договору, перепискою в мессенджері «Viber», світлинами, на яких зображена позивачка під час проведення дозвілля зі свідком ОСОБА_9 , в тому числі в автомобілі свідка ОСОБА_11 марки «BMW 435і» д/н НОМЕР_1 , довідками про доходи ОСОБА_5 та її співмешканця ОСОБА_13 , а також копіями щорічних декларацій про доходи ОСОБА_5 , які у своїй сукупності дають суду підстави дійти висновку про достатність матеріального стану батьків відповідача ОСОБА_2 оплатити вищевказану суму договору за придбану квартиру (а.с. 39-56,90-98,104-144).

В той же час, документальні докази позивачки, на які вона посилається у своєму позові та в судових засіданнях, судом не приймаються до уваги, як неналежні та недопустимі, а саме : довідку про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку, осіб № 19 від 02.09.2020 р. видану ЖБК «Центральний-19», в якій відповідач вказаний як особа, що входить до складу сім`ї ОСОБА_1 за адресою : АДРЕСА_2 , де нібито проживав з грудня 2017 р. разом з позивачкою та її сином ОСОБА_4 , 2012 р.н. та вів спільне господарство - видане неповноважним органом з огляду на те, що Наказом Міністерства соцполітики України № 1106 від 17.07.2019 р. були внесені зміни до Інструкції щодо порядку оформлення і ведення особових справ отримувачів усіх видів соціальної допомоги та визнано таким, що втратив чинність наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 22.07.2003 р. № 204 «Про затвердження форми Декларації про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги, та - довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 13.08.2003 р. № 709/8030, докази ремонту квартири за адресою : АДРЕСА_2 , яка належить позивачці на праві спільної часткової власності не підтверджують факт спільно витрачених коштів з відповідачем з сімейного бюджету, якого у сторін не було і докази зворотного позивачкою та її представником суду не надано, (а.с. 13,17-19).

Також, не є належним і допустимим доказом в розумінні ст.ст. 76-83 ЦПК України щодо наявності прав і обов`язків, притаманних подружжю укладений позивачкою 12.03.2020 року Договір №К 7-44/20 на охорону об`єкту за допомогою ПЦС, де в додатку № 3 до цього договору зазначений - ОСОБА_2 «чоловіком», а адреса проживання вказана спільна, так як дані відомості позивачка вносила самостійно, без погодження з відповідачем, чий підпис у вказаному договору відсутній, а тому є таким, що укладений поза волею та бажанням відповідача (а.с. 20-21).

Щодо договору добровільного медичного страхування, укладеного між ОСОБА_1 та «ПАТ «СК «Країна» нібито в інтересах сім`ї, де чоловіком зазначений відповідач ОСОБА_2 , суд зауважує, що позивачка постійно працює у вказаній «ПАТ «СК «Країна» та даний договір укладався за бажанням самої позивачки без відома та згоди відповідача, який в судовому засіданні показав, що не знав про вказаний договір (а.с. 22-24).

Щодо договору на туристичне обслуговування № К429/200121-2 від 21.01.2020 р., вказаний договір був укладений задля туристичної поїздки в Єгипет, яка була єдиною спільної поїздкою для відпочинку, здійсненою спільно з відповідачем, проти чого він не заперечував і підтвердив в судовому засіданні (а.с. 25-27).

Банківські перекази, протягом 2018-2019 р.р., між позивачкою та відповідачем пояснюються не наміром провести розподіл нібито сімейного бюджету, а проханням позивачки допомогти їй у переводах коштів на інші банківські рахунку, так як з`ясував суд, кошті, які заходили з її рахунку перераховувались у той же день на інші рахунки. Так, наприклад у лютому, березні 2019 року позивачка перераховувала відповідачу кошти в рахунок заміни вікон у її квартирі, оскільки ОСОБА_2 контролював виконання даних робіт, проводив оплати за рахунок позивачки. І як підтвердив відповідач в судових засіданнях, він особисто теж перераховував позивачці деякі незначні грошові кошти, що є недостатнім для ведення начебто спільного господарства, а тільки для придбання подарунків на свята їй та її сину (а.с. 28).

Також, суд не приймає як належний доказ копію договору про відкриття фізичній особі поточного рахунку № 38990415 від 16.09.2014 р. укладений між позивачкою та АТ «Ощадбанк» і знаття нею коштів з особистого рахунку в сумі 200000 грн., які вона нібито, як вона стверджує перевезла до батьків відповідача ОСОБА_2 в Донецьку область задля їх начебто подальшого перерахування з Донецької області в м. Одесі на придбання спірної квартири, проти чого категорично заперечували я відповідач, так і його батьки свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_13 - не витримує жодної критики з огляду на те, що вказані кошти в сумі 200000 грн. були зняті позивачкою 16.09.2014 р., тобто за 5 років до укладення вищевказаного договору № БВ15423; ФК № АКВ/ОД/Лим/мас10/зд13/секц2/кв102 від 08.02.2019 р., укладеного між відповідачем ОСОБА_2 , як покупцем та ТОВ «КУА «Актив» в особі ОСОБА_3 , який діяв ввід свого і мені в інтересах і за рахунок Пайового венчурного інвестиційного фонду недиверсифікаційного виду закритого типу «Збіг», як продавцем, а тому ніякого відношення до спірної квартири та спільного бюджету не мають, враховуючи, що на час зняття вказаних коштів позивачкою з власного рахунку, остання перебувала у зареєстрованому 11.11.2011 р. шлюбі з ОСОБА_14 , шлюб з яким був розірваний рішенням суду від 01.04.2015 р., а тому відповідач не має відношення до вказаних коштів (а.с. 11,187-190).

Як вже було зазначено вище з огляду на практику і правові позиції ВС, висловлені у постановах від 12.12.2019 р. у справі № 490/4949/17 (провадження № 61-46210св18), від 12.12.2019 р. у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 15.08.2019 р. у справі № 588/350/15 (провадження № 61-30273св18), від 27.02.2019 р. у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), спільні фотографії, спільна присутність на святах та пересилання коштів - не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, а сам по собі факт перебування позивачки з відповідачем у близьких стосунках, якии? не заперечував и? сам відповідач - не може свідчити про те, що сторони проживали в зазначении? період з грудня 2017 р. по травень 2020 р. однією сім`єю, а придбане ОСОБА_2 маи?но у виді вищевказаної квартири (майнових прав) є спільною сумісною власністю, оскільки позивачка не надала суду доказів ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та витрат, придбання маи?на в інтересах сім`і?. Таким чином, факт перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю - не може свідчити про те, що між ними склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (а.с. 29-33).

На думку суду, показання свідків зі сторони позивачки її батька ОСОБА_6 , її рідної сестри ОСОБА_7 , її друга ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_9 , з яким вона проживала якийсь час, на підтвердження того, що сторони проживали однією сім`єю у вказании? період і за спільні кошти придбали спірну квартиру, оскільки і?х пояснення носять узагальнении? характер, стосуються здебільшого констатаціі? факту сумісного проживання сторін та не підтверджують наявності усталених відносин, спільного побуту, які притаманні подружжю, а тому судом до уваги не приймаються, так як жоден зі свідків з боку позивачки - не довели суду, що між позивачкою та відповідаче були усталені відносини як дружини та чоловіка, був спільний побут або будь-які грошові кошти або заощадження, завдяки яким вони змогли придбати спірну нерухомість, одночасно підтвердивши, що всі вони обізнані про існування роботи за кордоном у відповідача ОСОБА_2 , який працював за кордоном, в Чехії на складах побутової техніки постійно перебуваючи за кордоном.

Не підтвердили також вказані свідки спільного побуту, спільних витрат на придбання будь-якого майна або ведення спільного сімейного бюджету.

Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї - є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Сам по собі, факт відносин між позивачкою та відповідачем у період з кінця 2017 року по травень 2020 року, поїздка на відпочинок, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання один одному коштів на рахунок - не можуть бути безперечними та належними доказами факту спільного проживання однією сім`єю та факту усталених відносин, притаманних подружжю, а тому суд дійшов висновку, що між сторонами дійсно були певні інтимні відносини, проти чого не заперечував відповідач, однак, які не є сімейними і притаманні подружжю, а також, спірні майнові права на квартиру були придбані виключно за рахунок матері відповідача ОСОБА_5 , її співмешканця ОСОБА_13 за накопичені гроші та частково, за власний рахунок відповідача від заробітків в Чехії, у зв`язку з чим, суд вважає позов необґрунтованим, безпідставним та направленим на штучне позбавлення спірних майнових прав (квартири) відповідача та його батьків, за рахунок яких і було придбане спірне майно.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

На підставі ч. 9 ст. 158 ЦПК України, якою передбачено, що у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову - підлягають скасуванню заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Овідіопольського райсуду Одеської області від 08.10.2020 р. у виді заборони ТОВ «Компанія з управління активами «Актив» (79066, м. Львів, вул. Манастирського, буд. 2А) видавати ОСОБА_2 форвардний контракт та акт прийому - передачі цінних паперів або інших фінансових інструментів чи здійснювати інші дії, які можуть бути направлені на реєстрацію права власності на спірне майно, а саме : житлове приміщення № 102, площею 34,56 кв. м., що розташоване за адресою : АДРЕСА_1 (а.с. 68-69).

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,89,95,133,141,158,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273,274,277,315 ЦПК України, ст.ст. 3,57,59-63,65,68-71,74 СК України, ст.ст. 316-319,321,328,368,369,372 ЦК України, Постановою Пленуму ВСУ № 11 від 21.12.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», Правовими позиціями, висловленими ВСУ в Постановах від 16.12.2015 р. у справі № 6-264цс15, № 6-2696цс15, від 12.10.2016 року у справі № 6-846цс16 та від 07.12.2016 року у справі № 6-1568цс16, Постановами Верховного Суду від 12.12.2019 р. у справі № 490/4949/17 (провадження № 61-46210св18), від 12.12.2019 р. у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 15.08.2019 р. у справі № 588/350/15 (провадження № 61-30273св18), від 27.02.2019 р. у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), ЄКПЛ, Рішеннями ЄСПЛ, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-тя особа без самостійних вимог на предмет спору : Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Актив» про встановлення факту спільного прживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна - відмовити;

2. Заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Овідіопольського райсуду Одеської області від 08.10.2020 р. у виді заборони ТОВ «Компанія з управління активами «Актив» (79066, м. Львів, вул. Манастирського, буд. 2А) видавати ОСОБА_2 форвардний контракт та акт прийому - передачі цінних паперів або інших фінансових інструментів чи здійснювати інші дії, які можуть бути направлені на реєстрацію права власності на спірне майно, а саме : житлове приміщення № 102, площею 34,56 кв. м., що розташоване за адресою : АДРЕСА_4 , земельна ділянка № НОМЕР_2 - скасувати.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 01.07.2021 р.

Суддя Гандзій Д.М.