Рішення № 98023280, 30.06.2021, Чорноморський міський суд Одеської області (до 25.04.2025 - Іллічівський міський суд Одеської області)

Дата документу 30.06.2021

Справа № 501/1641/20

2/501/395/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2021 року Іллічівський міський суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Пушкарського Д.В.,

за участю:

секретаря судового засідання- Тимко М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Іллічівського міського суду Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» про відшкодування шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Іллічівського міського суду Одеської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» в якому просить суд стягнути з відповідача на його користь страхове відшкодування за шкоду заподіяну здоров`ю в розмірі 200000,00 грн., а також стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу (а.с.1-7).

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 19 серпня 2017 року, близько 21 год 05 хв., по вулиці Парусна, м.Чорноморськ Одеської області трапилась дорожньо-транспортна пригода за участі транспортного засобу марки «Mercedes-BenzVito», д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 , який здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_1 . Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 отримав важкі тілесні ушкодження.

Постановою слідчого СВ Чорноморського ВП Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області від 24.04.2019р. про закриття кримінального провадження, кримінальне провадження №1201716016000112, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20.08.2017 закрито.

В зв`язку з тим, що цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу марки «Mercedes-BenzVito», д.н.з. НОМЕР_1 на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована згідно полісу №АК/5963974 в Приватному акціонерному товаристві «Страхова група «ТАС», ОСОБА_1 звернувся до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду, та заявами про виплату страхового відшкодування пов`язаного з стійкою втратою працездатності та понесеними витратами на лікування.

Листом за вих.№06370/7120 від 30.04.2020 Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» відмовило ОСОБА_1 у виплаті відшкодування, оскільки вважає, що цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу марки «Mercedes-BenzVito» д.н.з. НОМЕР_1 не настала, отже відсутні правові підстави для виплати відшкодування.

З огляду на те, що відповідач відмовив у виплаті страхового відшкодування, позивач вимушений звернутись до суду за захистом своїх прав.

Представник позивача подав клопотання в якому просить розгляд справи провести без його участі, позов підтримує та просить задовольнити заявлені вимоги.

До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого сторона відповідача просила в задоволенні позовних відмовити в повному обсязі у зв`язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю, зокрема, посилаючись на те, що дорожньо-транспортна пригода відбулась внаслідок непрямого умислу позивача.

Позивачем подано клопотання від 30.12.2020р. про застосування судової практики в якому просив врахувати висновки, які викладені в постановах Верховного суду при розгляді даної справи.

Представник страхової компанії в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки не сповістив.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 19 серпня 2017 року, близько 21 год 05 хв., по вулиці Парусна, м.Чорноморськ, Одеської області, трапилась дорожньо-транспортна пригода за участі транспортного засобу марки «Mercedes-BenzVito», д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 , який здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_1 . Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 отримав важкі тілесні ушкодження.

Постановою слідчого СВ Чорноморського ВП Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області від 24.04.2019 про закриття кримінального провадження, кримінальне провадження №1201716016000112, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20.08.2017р закрито.

Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу марки «Mercedes-BenzVito», д.н.з. НОМЕР_1 на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована згідно полісу №АК/5963974 в Приватному акціонерному товаристві «Страхова група «ТАС».

ОСОБА_1 звернувся до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» з повідомленням від 24.02.2020 про дорожньо-транспортну пригоду, з заявою від 24.02.2020 про виплату страхового відшкодування пов`язаного з стійкою втратою працездатності та заявою від 24.02.2020 виплату страхового відшкодування пов`язаного понесеними витратами на лікування.

Листом за вих.№06370/7120 від 30.04.2020 Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» відмовило ОСОБА_1 у виплаті відшкодування.

Згідно ст.6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закону), - страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до статті 22 Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи».

Згідно із п.23.1. ст. 23 Закону, шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвомабо іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

В пункті 24.1. ст. 24 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вказано: у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.

На лікування отриманих в дорожньо-транспортній пригоді травм ОСОБА_1 було потрачено 166375,32 грн., що підтверджується доданими до позовної заявами копіями медичних виписок та товарних чеків.

Відповідно до ст.25 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено: у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров`я час втрати працездатності. Доходи потерпілого оцінюються в таких розмірах:

для працюючої особи (особи, яка працює за трудовим договором) - неотримана середня заробітна плата, обчислена відповідно до норм законодавства України про працю;

для особи, яка забезпечує себе роботою самостійно, - неотримані доходи, які обчислюються як різниця між доходом за попередній (до дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік та доходом, отриманим у тому календарному році, коли особа була тимчасово непрацездатною;

для непрацюючої повнолітньої особи - допомога у розмірі, не меншому мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством.

Згідно довідок про тимчасову втрату працездатності (лікування) потерпілого у дорожньо-транспортній пригоді, ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в період з 19.08.2017 по 05.09.2017, з 05.09.2017 по 02.10.2017, з 17.10.2017 по 02.11.2017, з 02.11.2017 по 10.11.2017 та з 26.11.2019 по 06.12.2019, що становить 75 днів.

3200,00 (мінімальна заробітна плата)/30 (днів в місяці)=106,66 грн/день. 106,66 х 75 (кількість днів лікування) = 7999,50 грн.

Розмір відшкодування тимчасової втрати працездатності становить в розмірі 7999,50 грн.

Пунктом 26.1 ст.26 Закону вказано, що мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов`язану із стійкою втратою працездатності потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, становить, зокрема, у разі встановлення I групи інвалідності - 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на дату настання страхового випадку.

Внаслідок отриманих в дорожньо-транспортній пригоді травм, ОСОБА_1 було встановлено першу групу інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААБ №722154 від 04.02.2020р.

Отже, розмір відшкодування стійкої втрати працездатності для 1 групи інвалідності становить 115200,00 грн. (3200,00х36 = 115 200,00).

Статтею 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено відшкодування страховиком потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Відповідно до даної статті, розмір моральної шкоди становить 5% від суми страхової виплати за шкоду завдану здоров`ю (289574,82 грн) і становить 14 478,74 грн.

166 375,32 лікування + 7 999,50 тимчасова втрата працездатності + 115 200,00 стійка втрата працездатності = 289 574,82 грн.

289 574,82 шкода заподіяну здоров`ю / 100 х 5 = 14478,74 грн.

Загальний розмір відшкодування, який обрахований відповідно до вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» становить 304 053,56 грн. (лікування, тимчасова та стійка втрата працездатності і моральна шкода).

Відповідачем не надано суду будь-яких заперечень та доказів на спростування розрахунку розміру страхового відшкодування, який проведений позивачем.

Ліміт відповідальності Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» обмежений сумою в розмірі 200000,00 грн., а тому на користь позивача підлягає стягнення страхове відшкодування за шкоду заподіяну ушкодженням здоров`я в розмірі 200000,00 грн.

Суд критично відноситься до твердження відповідача про те, що дорожньо-транспортна пригода трапилась внаслідок непрямого умислу позивача, а значить відсутня цивільно-правова відповідальність водія джерела підвищеної небезпеки з наступних підстав.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої і другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

З огляду на вказані положення статті 509 ЦК України та з урахуванням вимог статей 11, 22, 23, 599, 1166-1168 ЦК України факт завдання фізичній особі шкоди каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах із особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов`язане з виконанням цими особами обов`язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов`язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди у повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов`язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе особа, яка завдала шкоду. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу, при русі транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Статтею 1187 ЦК України передбачено об`єктивну (безвинну) цивільно-правову відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки за шкоду, яка завдана внаслідок його експлуатації третій особі.

Разом із тим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов`язок.

Згідно зі статтею 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до статті 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.

У статті 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно із статтею 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує в установленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди.

Частиною першою статті 1197 ЦК України визначено, що розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відшкодовується у розмірах, визначених відповідно до ЦК України. Мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов`язану із стійкою втратою працездатності потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, становить у разі встановлення I групи інвалідності - 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на дату настання страхового випадку. Якщо страховику (МТСБУ) не надані документи, що підтверджують розмір шкоди, пов`язаної із стійкою втратою працездатності потерпілим, або цей розмір є меншим, ніж мінімальний розмір, визначений відповідно до пункту 26.2 цієї статті, страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування в розмірі, визначеному у пункті 26.2 цієї статті.

В силу вимог статті 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховиком відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Відповідно до частини п`ятої статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки, так і ті, що завдали шкоди внаслідок необережності.

Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 263 ЦК України непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за таких умов подія.

Непереборна сила - це подія, об`єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювача шкоди, а й для інших осіб при досягненому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дійта мати змогу керувати ними.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція винуватості заподіювача шкоди.

Подібні правові висновки висловлені Верховним Судом у постановах: від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження№ 61-37654св18); від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18); від 02 жовтня 2019 року у справі№ 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18); від 11 грудня 2019 рокуу справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18).

Згідно частини третьої статті 1193 ЦК України вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу (витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо), у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.

Виходячи зі змісту вказаних норм заробіток (дохід), втрачений потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, може бути зменшений залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини).

Відповідачем не доведено, що дорожньо-транспортна пригода трапилась внаслідок умислу потерпілого або непереборної сили, а тому відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки за встановлених судом обставин не виключається.

Виникненню вказаної шкоди сприяла необачність позивача, який перебував у стані алкогольного сп`яніння й порушив Правила дорожнього руху - переходив проїзну частину у невстановленому місці невпевневшись у відсутності транспортних зсобів.

За вказаних обставин, при вирішенні питання про розмір відшкодування шкоди, завданої володільцем джерела підвищеної небезпеки, наявні підстави для зменшення її розміру на підставі частини другої статті 1193 ЦК України.

У той же час статтею 26 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» гарантовано, що шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відшкодовується страховиком у розмірі 36 мінімальних заробітних плат на дату настання страхового випадку у разі встановлення I групи інвалідності. Цей розмір страхового відшкодування є мінімальним.

Статтею 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страховиком відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю (зокрема, шкоди, пов`язаної із стійкою втратою працездатності потерпілим).

Вказані норми відповідають меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, які є джерелом підвищеної небезпеки.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 28.10.2020р. у справі № 445/370/19, провадження № 61-10504св20.

Право на професійну правничу допомогу гарантоване ст.59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000 та від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно зі ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Склад та розміри витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу та входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При визначенні суми відшкодування даних витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Саме такі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у Рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна та інші проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Відповідно до ст.ст. 1, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги це домовленість за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договором про надання правової допомоги.

19 лютого 2020 року Великою Палатою Верховного Суду прийнято додаткову постанову у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19), де зазначено таке.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом з тим, чинне цивільне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Матеріали справи містять детальний опис робіт (наданих послуг) від 25.05.2020р. на суму 18000,00грн., рахунок-фактуру на суму 18000,00 грн. та квитанцію №72325691 від 22.12.2020 про оплату 18000,00 грн. за надану правову допомогу згідно договору №0199-ц від 20.05.2020р і рахунку №21-12/01 від 21.12.2020р.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно із ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Отже, враховуючи складність справи, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, витрачений час, значення цієї справи для позивача, суд вважає обґрунтованими, співмірними та підтвердженими належними доказами понесені позивачем витрати на правничу допомогу та погоджується з необхідністю покладення на відповідача обов`язку їх компенсувати.

Суд зважає на те, що всупереч ч.ч.5, 6 ст.137 ЦПК України відповідач клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу не подав, неспівмірності витрат не довів.

Крім цього, враховуючи, що позивача від сплати судового збору звільнено, то у відповідності до ст.141, оскільки позов підлягає задоволенню, з відповідача також підлягає стягненню судовий збір на користь держави.

Керуючись ст.ст.263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» про відшкодування шкоди, - задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (код ЄДРПОУ 30115243) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) страхове відшкодування за шкоду заподіяну здоров`ю в розмірі 200000,00 (двісті тисяч) гривень.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (код ЄДРПОУ 30115243) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на правову допомогу в розмірі 18000,00 (вісімнадцять тисяч) гривень.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (код ЄДРПОУ 30115243) на користь держави судовий збір в розмірі 2000,00 (дві тисячі) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя