Рішення № 98018045, 22.04.2021, Броварський міськрайонний суд Київської області

Україна

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

провадження № 2/361/2310/21, cправа № 361/1736/21

22.04.2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«22» квітня 2021 року м. Бровари Київської області

Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Василишина В.О.,

за участю секретаря судових засідань – Шаварин С.С.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВОЛЛЄТ»;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВОЛЛЄТ» про захист прав споживачів й визнання недійсним правочину щодо позики грошових коштів,

в с т а н о в и в:

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, в якому просить визнати недійсним кредитний договір № 30-10-20-0095-02 від 30 жовтня 2020 року, укладений між ним та товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВОЛЛЄТ» (далі – ТОВ «ФК «ВОЛЛЄТ»).

В обґрунтування вимог зазначається, що 30 жовтня 2020 року між сторонами укладено кредитний договір, який позивач вважає недійсним. ТОВ «ФК «ВОЛЛЄТ» було надано фінансову послугу шляхом укладення договору за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи, який він не підписував.

Позивач вбачає в діях ТОВ «ФК «ВОЛЛЄТ» порушення вимог норм Закону України « Про електронну комерцію», Закону України «Про захист прав споживачів».

Порушення своїх споживчих прав позивач вбачає у наступному.

Так, згідно зі статті 8 Закону України « Про електронну комерцію», права та обов`язки покупця (замовника, споживача) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції визначаються Законом України «Про захист прав споживачів». Перед укладенням договору на відстані продавець (виконавець) повинен надати споживачеві у письмовій формі або за допомогою електронного повідомлення інформацію, передбачену частинами другою та третьою статті 13 Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», до укладання договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту) інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору. Відповідачем проігноровано таку вимогу, письмово не повідомлено всю необхідну інформацію щодо умов договору, оскільки йому, як позичальнику об`єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору, був введений в оману при отриманні кредитних послуг. Частиною шостою статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» та частиною першою статті 230 Цивільного кодексу України передбачено визнання правочину недійсним в разі навмисного введення в оману однієї із сторін другої сторони щодо обставин, які мають істотне значення, а також в разі використання нечесної підприємницької діяльності. У разі невиконання споживачем зобов`язань за договором, вимоги щодо сплати непропорційно великої суми компенсації є несправедливими умовами, можуть бути визнані недійсними.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України недодержання вимог статті 203 цього кодексу, є підставою для визнання правочину недійсним.

Прийняття пропозиції в електронній формі укласти договір шляхом зазначення у відповідному чекбоксі галочки на сторінці сервісу з надання онлайн позик та введення одноразового ідентифікатора без заповнення формуляра заяви про прийняття пропозиції, не відповідає положенням частини шостої статті 11 Закону України « Про електронну комерцію». Оскільки порядок акцептування пропозиції не відповідає зазначеним положенням, договір про надання позики, укладений з відповідачем, не прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

Якщо сума позики не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках коли позичкодавцем є юридична особа-незалежно від суми, згідно зі статтею 1047 Цивільного кодексу України договір позики повинен укладатися у письмовій формі.

Укладений з відповідачем договір про надання позики на умовах фінансового кредиту містить ознаки Кредитного договору, відповідно до частини першою статті 1055 Цивільного кодексу України такий договір має укладатися у письмовій формі.

Крім того при укладенні спірного договору відповідачем не вказана ціна та сукупна вартість кредиту.

У частині шостій статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» вказано, що правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики є недійсними. Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договір із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Вимога про нарахування та сплату явно завищеної неустойки, не відповідає засадам, передбаченим пунктом шостим статті 3, частині третій статті 509, а також частинам першій та другій статті 627 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» № 39/248 від 09.04.1985, споживачі мають бути захищені від таких зловживань, односторонні типові контракти, включення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями. Такого ж висновку дійшов Конституційний Суд України в рішенні № 7-рп/2013 від 11.07.2013 у справі № 1-12/13.

Вважав, що погоджуючись на укладання договору, був введений відповідачем в оману щодо істотних умов договору, в якому не було зазначено про непомірну велику відсоткову ставку у випадку порушення зобов`язання, повідомлено значну меншу ціну відсотків за кредитом. При укладанні договору порушено принцип рівності сторін, договір запропоновано укласти лише на відомих відповідачу умовах. Розмір нарахованих відсотків за укладеним з відповідачем кредитним договором значно перевищує розмір заборгованості за кредитом.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 березня 2021 року відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

30 березня 2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, у позовній заяві та окремому клопотанні просив суд розглянути дану справу у його відсутність.

Відповідач ТОВ «ФК «ВОЛЛЄТ» у судове засідання представника не направив,

просив суд розглянути справу за відсутності представника товариства із ухваленням заочного рішення.

У поданому до суду відзиві зазначено, що оспорюваний ОСОБА_1 договір позики

№ 30-10-20-0095-02 укладено 30 жовтня 2020 року з дотриманням вимог законодавства на умовах строковості, зворотності, платності в електронній формі на суму 5 000 грн. 00 коп. на строк до

05 листопада 2020 року. Позивач за договором зобов`язувався повернути позику та сплатити проценти за користування позикою, зазначені у пункті 2.3 Договору. Факт подання

30 вересня 2020 року заяви позивачем на отримання кредитних коштів, є акцептом на укладення кредитного договору. Кредитний договір укладено через отримання листа на адресу електронної пошти та СМС-повідомлення шляхом входу позивачем на сайт фінансової компанії за допомогою логіна особистого кабінету та пароля особистого кабінету. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний відповідно до вимог статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», прирівнюється за правовими наслідками до договору, укладеного у письмовій формі, кожний примірник з накладеним на нього підписом є оригіналом такого документу. ТОВ «ФК «ВОЛЛЄТ» надає інформацію щодо порядку та хронології всіх дій щодо укладення електронного договору. З моменту підтвердження електронним підписом одноразовим ідентифікатором в особистому кабінеті, доступ до якого здійснено з використанням унікального логіна та пароля особистого кабінету, заявник підтверджує ознайомлення та згоду з усіма істотними умовами договору позики та додатками до нього, у тому числі, з інформацією, наведеною у паспорті споживчого кредиту. Своїм електронним підписом одноразовим ідентифікатором заявник приймає пропозицію (оферту) укласти електронний договір з товариством. Одноразовий ідентифікатор є особистим ключем заявника, вводиться заявником після ознайомлення з усіма істотними умовами договору позики, прирівнюється до власноручного підпису. Позивач не скористався правом відмовитися від укладання договору позики чи ненадання згоди на використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, як аналогом власноручного підпису, протягом трьох робочих днів з дати прийняття позитивного рішення про надання позики. А також не скористався правом відмовитися від договору про споживчий кредит протягом чотирнадцяти календарних днів з дня його укладення без пояснення причин, в тому числі у разі отримання ним грошових коштів, шляхом повідомлення товариства у електронному вигляді з накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором з обов`язковим поверненням товариству одержаних позичальником коштів протягом семи календарних днів та сплатою процентів за період з дня одержання коштів до дня їх повернення за ставкою, встановленою договором про споживчий кредит.

Договір позики № 30-10-20-0095-02 містить додаток № 1, в якому міститься графік розрахунків сплати суми позики і процентів за користування кредитом із зазначенням дати платежу. Позивач був обізнаний із умовами кредитного договору та порядком його укладення. За умовами спірного кредитного договору ОСОБА_1 отримав грошові кошти у розмірі

– 5 000 грн. 00 коп. Доводи про ведення нечесної підприємницької діяльності є необґрунтованими. У пункті 9.9 підписаного позивачем договору позики прямо зазначено що позичальник підтверджує отримання від фінансової компанії до укладення договору, інформації, зазначеної у частині другій статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та повідомлений про права відповідно до статті 8 Закону України «Про захист персональних даних». Уклавши договір позичальник підтвердив ознайомлення з текстом Правил, розміщених на сайті товариства. Відповідно до пунктів 1.5, 2.3.1 Договору, товариство видало позивачу позику строком на сім календарних днів, процентна ставка з урахуванням фактичної кількості днів користування позикою становить 1.5 % щоденно. Позивач у додатковому договорі пролонгував договір позики з 06 листопада 2020 року терміном до 05 грудня 2020 року. Згідно з п. 2.3.7 Договору у разі пролонгації шляхом укладення додаткового договору позикодавець здійснює нарахування процентів за фактичну кількість календарних днів користування позикою, що слідують за останнім днем строку користування позикою, у розмірі 1.8 %. Станом на 05 грудня 2020 року позивач не виконав зобов`язання по сплаті кредиту, користувався позикою понад строк, встановлений п. 1.5 договору, нарахування проводяться на строк до дев`яносто днів у розмірі 1.8 % від суми позики щоденно, починаючи з 06 грудня 2020 року по 05 березня 2021 року включно, що передбачено пунктами 2.3.1-2.3.6 договору. Позивач двічі здійснював оплату кредитної заборгованості без пролонгації 08 та 13 січня 2021 року по 1 000 грн. 00 коп. Таким чином, станом на 22 березня 2021 року загальна сума заборгованості складає 13 800 грн. 00 коп., що включає 5 000 грн. 00 коп. тіло кредиту та 8 800 грн. 00 коп. проценти за користування позикою. Нарахування пені не передбачено за умовами договору, штраф у зв`язку з карантином не нараховується. Будь-яких порушень вимог діючого законодавства при укладенні оскаржуваного правочину допущено не було. Відповідач просить суд відмовити у задоволенні даного позову з підстав його необґрунтованості.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

З матеріалів справи вбачається, що 30 жовтня 2020 року між ТОВ «ФК «ВОЛЛЄТ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 30-10-20-0095-02, за умовами якого кредитодавець надає позичальнику в кредит грошові кошти (фінансовий кредит) в сумі 5 000 грн. 00 коп. на особисті потреби, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом кредитодавцю відповідно до умов, зазначених у договорі, загальна сума позики здорожчання позики за весь період складає 13 800 грн. 00 коп. Кредитний договір укладений в електронній формі, позика була надана позичальнику за допомогою веб-сайту позикодавця та за допомогою ідентифікації позичальника, використанням електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до пунктів 1.2 та 3.6 кредитного договору сума кредиту, яка зазначена у цьому договорі, надається позичальнику у безготівковій формі у національній валюті України з дня підписання цього договору.

Кредит надається на умовах терміновості, повернення та платності.

Кредит повертається позичальником на визначених у договорі та графіку розрахунків умовах у національній валюті.

Відповідно пунктів 1.5, 2.3.1 Договору, товариство видало позивачу позику строком на сім календарних днів, процентна ставка з урахуванням фактичної кількості днів користування позикою становить 1.5 % щоденно. В зв`язку з пролонгацією договору позики шляхом укладення додаткового договору, відповідно до п. 2.3.7 договору позикодавець здійснює нарахування процентів за фактичну кількість календарних днів користування позикою, що слідують за останнім днем строку користування позикою, у розмірі 1.8 %.

Згідно із графіком розрахунків додатком до кредитного договору № 30-10-20-0095-02 від 30 жовтня 2020 року загальна сума всіх платежів позичальника за договором з урахуванням процентної ставки за кредитом становить 13 800 грн. 00 коп., що складається із 5 000 грн. 00 коп. суми кредиту, 8 800 грн. 00 коп. процентів за користування кредитом.

Згідно із частинами першою та другою статті 16 Цивільного кодексу України

(далі – ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Таким чином, правочин завжди дійсний, але він може бути дійсним умовно. Заінтересована особа може його оспорити, і тоді він втратить силу за рішенням суду.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За нормою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Відповідно до положень статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У пункті 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз`яснено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18 - 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції чинній на час укладення спірного правочину) цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Частиною 2 статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.

Частинами 9 та 10 вищевказаної статті Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що на вимогу споживача кредитодавець зобов`язаний безоплатно надати йому копію проекту договору про споживчий кредит у паперовому або електронному вигляді (за вибором споживача). Це положення не застосовується, якщо кредитодавець на момент вимоги має підстави не продовжувати або не бажає продовжувати процес укладення договору про споживчий кредит із споживачем. Кредитодавець до укладення договору про споживчий кредит на вимогу споживача надає йому пояснення з метою забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до його потреб та фінансового стану, зокрема шляхом роз`яснення інформації, що надається відповідно до частин другої та третьої цієї статті, істотних характеристик запропонованих послуг та наслідків для споживача, зокрема у разі невиконання ним зобов`язань за таким договором. Надання таких пояснень, роз`яснень, інформації в належному та зрозумілому вигляді та ознайомлення з передбаченою цією частиною інформацією підтверджуються у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

У пункті 12 статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що у разі ненадання визначеної у цій статті інформації або надання її в неповному обсязі чи надання недостовірної інформації кредитодавець або кредитний посередник несе відповідальність у порядку та розмірі, визначених законом.

Таким чином, нормами Закону України «Про споживче кредитування» передбачено вимоги щодо надання споживачу повної інформації про умови кредитування та іншої з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору. Також передбачене право споживача вимагати отримання відповідної інформації. Так у пункті 12 статті 9 вказаного Закону передбачена відповідальність кредитодавця у випадку ненадання визначеної у статті 9 інформації. При цьому, законодавець не пов`язує ненадання такої інформації із недійсністю укладеного в подальшому кредитного договору.

Частиною першою статті 15 Закону України «Про споживче кредитування» споживач має право протягом 14 календарних днів з дня укладення договору про споживчий кредит відмовитися від договору про споживчий кредит без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів.

Згідно із пунктом 9.9 кредитного договору позичальник підтверджує, що до підписання даного договору кредитодавець надав йому інформацію, що передбачена законодавством України про фінансові послуги та про захист прав споживачів, зокрема інформацію передбачену в статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», підписуючи даний договір позичальник підтверджує, що у відповідності до вимог чинного законодавства України у чіткій та зрозумілій формі отримав від кредитодавця інформацію, необхідну для свідомого вибору та підписання цього договору.

З матеріалів справи вбачається, що одночасно із підписанням кредитного договору позивачу надано графік платежів, який є додатком до кредитного договору.

Таким чином, позивач підтвердив, що отримав усю необхідну інформацію щодо умов кредитного договору та погодився з ними. При цьому останній мав право вимагати отримання повної інформації про умови кредитування до укладення договору, а протягом 14 днів з дня укладення договору - відмовитись від такого договору, якщо він не погоджується з умовами договору. Проте, як видно з матеріалів справи, позивач вказаних дій не здійснював, у додатковому договорі пролонгував договір позики з 06 листопада 2020 року терміном до

05 грудня 2020 року, що спростовує посилання про порушення його прав як споживача фінансової послуги при укладанні кредитного договору. При цьому суд також враховує, що позивач у виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором двічі здійснював оплату кредитної заборгованості без пролонгації 08 та 13 січня 2021 року.

За змістом частин першої-третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: 1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров`я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника); 2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); 3) встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; 4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору; 5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором; 6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; 7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); 8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом; 9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру; 10) установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; 11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; 12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору; 13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; 14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору; 15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей; 16) встановлення обов`язку споживача виконати всі зобов`язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх; 17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов`язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди.

Відповідно до частини другої статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» перед укладенням договору про надання фінансових послуг фінансова установа чи інший суб`єкт господарювання, що надає фінансові послуги, зобов`язані повідомити клієнта у письмовій або електронній формі, у тому числі шляхом надання клієнту доступу до такої інформації на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, про: 1) особу, яка надає фінансові послуги: а) найменування (для фізичної особи - підприємця: прізвище, ім`я та (за наявності) по батькові), місцезнаходження, контактний телефон і адреса електронної пошти особи, яка надає фінансові послуги, адреса, за якою приймаються скарги споживачів фінансових послуг; б) найменування особи, яка надає посередницькі послуги (за наявності); в) відомості про державну реєстрацію особи, яка надає фінансові послуги; г) інформацію щодо включення фінансової установи до відповідного державного реєстру фінансових установ або Державного реєстру банків; ґ) інформацію щодо наявності в особи, яка надає фінансові послуги, права на надання відповідної фінансової послуги; д) контактну інформацію органу, який здійснює державне регулювання щодо діяльності особи, яка надає фінансові послуги; 2) фінансову послугу - загальну суму зборів, платежів та інших витрат, які повинен сплатити клієнт, включно з податками, або якщо конкретний розмір не може бути визначений - порядок визначення таких витрат; 3) договір про надання фінансових послуг: а) наявність у клієнта права на відмову від договору про надання фінансових послуг; б) строк, протягом якого клієнтом може бути використано право на відмову від договору, а також інші умови використання права на відмову від договору; в) мінімальний строк дії договору (якщо застосовується); г) наявність у клієнта права розірвати чи припинити договір, права дострокового виконання договору, а також наслідки таких дій; ґ) порядок внесення змін та доповнень до договору; д) неможливість збільшення фіксованої процентної ставки за договором без письмової згоди споживача фінансової послуги; 4) механізми захисту прав споживачів фінансових послуг: а) можливість та порядок позасудового розгляду скарг споживачів фінансових послуг; б) наявність гарантійних фондів чи компенсаційних схем, що застосовуються відповідно до законодавства.

Проаналізувавши зміст укладеного сторонами спірного договору, судом встановлено, що підписанням цього договору позивач підтвердив, що інформація, зазначена у частині другій статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» ним отримана для свідомого вибору та підписання договору.

Щодо посилань позивача про нечесну підприємницьку практику, суд керується наступним.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно, зокрема, ціни або способу розрахунку ціни. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

У Директиві 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року. щодо несправедливих видів торговельної практики зазначається, що фінансові послуги через їхню складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і, таким чином, ефективного вибору. Директива розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди. Комерційна діяльність вважається такою, що вводить в оману, якщо вона містить недостовірну інформацію або створює загальне враження, що вводить чи може ввести в оману, навіть, якщо інформація вірна у відношенні одного або декількох елементів такої інформації. Разом з тим, бездіяльністю, що вводить в оману вважається така комерційна діяльність, в котрій, виходячи з фактичної ситуації, приймаючи до уваги всі особливості, обставини та обмеження комунікативного середовища, продавець не надає суттєво необхідної середньо-статистичному споживачеві інформації для прийняття обдуманого рішення щодо угоди, що веде або може призвести до укладення середньостатистичним покупцем угоди, яка не була б укладена ним при інших обставинах. Також, вводячою в оману бездіяльністю визнається ненадання продавцем або несвоєчасне надання в двоякій, нечіткій, незрозумілій формі інформації, що вважається суттєвою. Зокрема, суттєвою є інформація про ціну угоди.

Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.96 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», передбачено, що у справах за позовами про захист прав споживачів, порушених внаслідок недостовірної або неповної інформації про товар (роботу, послугу) суд має виходити з припущення, що споживач не має спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг).

Зі змісту договору № 30-10-20-0095-02 від 30 жовтня 2020 року, а саме, пункту 9.9. договору вбачається, що при підписанні договору позивач підтверджує отримання від фінансової компанії до укладення договору інформації, що міститься у статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», повідомлений про свої права, передбачені статтею 8 Закону України «Про захист персональних даних», зокрема про правильне розуміння суті фінансової послуги буз нав`язування її придбання.

Матеріали справи свідчать про те, що оспорюваний договір укладений в електронній формі, позика надана через веб-сайт позикодавця за допомогою ідентифікації позичальника та використання електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» міститься визначення терміну електронного договору, яким визнано домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту, яка здійснюється за допомогою складання документу, який втілюється в електронному документі.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Положеннями статті 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», визначено, що юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Згідно з вимогами статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Частиною першою статті 7 «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

У силу статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При укладенні кредитного договору сторонами додержано вимог, необхідних для чинності цього правочину і передбачених Цивільним кодексом України та Законом України «Про захист персональних даних».

Відповідно до частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 263 – 265 ЦПК України, Броварський міськрайонний суд Київської області,

в и р і ш и в:

У задоволенні позову – відмовити.

Сторони справи:

позивач – ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 );

відповідач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВОЛЛЄТ» (місцезнаходження: місто Київ, вулиця Боричів Тік, будок № 30; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 41336730).

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Броварський міськрайонний суд Київської області, або ж безпосередньо до суду апеляційної інстанції, шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, то зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В.О.Василишин