Рішення № 98015408, 01.07.2021, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/5629/21

Провадження № 2/127/1003/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.07.2021 м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Луценко Л.В.,

при секретарі судового засідання Мутовкіній В.І.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1 ,

представників відповідачів ОСОБА_2 , Кравчука С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про стягнення моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду у справі №120/3353/19-а від 17 грудня 2020 року визнано протиправним дії Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, що відображено в листі за №У-238/О-1580/6-19 від 03 жовтня 2019 року інформації про те, що відновлення меж земельної ділянки на замовлення ОСОБА_4 здійснювалося за участі ОСОБА_5 .

Позивач змушена була спростовувати викладену в цьому листі інформацію в судах та інших державних органах, на що витратила близько 1 року 3 місяців 2 тижні і 4 дні, а всього 476 днів. Позивач вимушена була докласти додаткових зусиль для організації свого життя та життя своєї сім`ї, щоб відстоювати свої права. Дії відповідача викликали у позивача значні хвилювання.

Крім цього позивач отримала суттєві погіршення стану здоров`я та вимушена була тривалий час лікуватися від тих хвороб, які стали наслідком її хвилювань. Так, у 2020 році у позивача стався інсульт, який виник на ґрунті того, що Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області своїми твердженнями фактично узаконило, що відновлення меж земельних ділянок у селі Мала Жмеринка відбулося за участі ФОП ОСОБА_5 . Позивач тривалий час лікувалась у медичних закладах, придбавала дорогі медичні препарати із своєї мізерної пенсії.

Таких витрат позивач могла б уникнути, якби у свій час Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області діяло у межах та у спосіб, що передбачений чинним законодавством.

Також позивач вважає, що мала місце окрім протиправних дій, встановлених судовим рішенням, що набрало законної сили, і протиправна бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо перевірки законності відновлення меж земельних ділянок у селі Мала Жмеринка у березні 2019 року.

Розмір завданої позивачу моральної шкоди остання обчислила з огляду на розмір мінімальної заробітної плати, на який встановлюється відповідний коефіцієнт, і яка становить 216 000 грн.

Разом із тим, позивач вважає, що зазначена сума є значною для стягнення, а тому з міркувань об`єктивності та обґрунтованості просить стягнути із держави Україна в особі Державної казначейської служби України 50 000 грн моральної шкоди шляхом списання коштів з рахунків Державної казначейської служби України.

У судовому засіданні представник позивача за довіреністю ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві (а.с.1-16), у заяві про застосування норм права (а.с.47-50), у заяві про норми права щодо стягнення коштів з Державної казначейської служби України (а.с.63).

У судовому засіданні представник співвідповідача Державної казначейської служби України за довіреністю Кравчук С.О. заперечив щодо задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві (а.с.86-89).

У судовому засіданні представник співвідповідача Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Вербицька Н.І. заперечив щодо задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві (а.с.56-58).

Заслухавши пояснення учасників справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, давши їм оцінку у сукупності з оголошеними та дослідженими матеріалами справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних міркувань.

Так, в судовому засіданні достовірно встановлено, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року у адміністративній справі №120/3353/19-а за позовом ОСОБА_3 до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо відображення у листі №У-238/0-1580/6-19 від 03.10.2019 інформації про те, що відновлення меж земельної ділянки на замовлення ОСОБА_4 здійснювалось за участі ОСОБА_5 , в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду набрало законної сили 22 січня 2021 року (а.с.19, на звороті – 24).

Так, ОСОБА_3 звернулась до адміністративного суду із 5 позовними вимогами:

1) визнати протиправною бездіяльність відповідача 1 та відповідача 2 щодо не розгляду скарги ОСОБА_3 від 03.09.2019 по її суті в межах Закону України "Про звернення громадян", та не надання відповіді відповідачем 1 та відповідачем 2 щодо того, що відповідачами прийнято рішення по створенню комісії із фактів порушення норм чинного законодавства з боку ФОП ОСОБА_5 та фізичною особою ОСОБА_6 , як передбачено в такому випадку вимогами Наказу Держгеокадастру від 03.08.2018 року за №123;

2) визнати протиправною бездіяльність відповідача 1 та відповідача 2 щодо невидачі наказів щодо перевірки діяльності ФОП ОСОБА_5 та фізичної особи ОСОБА_6 , та не створення комісії по факту незаконної діяльності даних осіб на території домоволодіння АДРЕСА_1 , із супутниковими приладами та геодезичними приладами відомості про які відсутні в органах сертифікації України;

3) визнати протиправною бездіяльність відповідача 1 та відповідача 2 щодо не перевірки щодо того, що згідно Державного реєстру сертифікованих інженерів - землевпорядників є відсутність у фізичної особи ОСОБА_6 посвідчення (ліцензії) на здійснення робіт із землевпорядних робіт, та визнати протиправною бездіяльність відповідача 1 та відповідача 2 щодо не перевірки згідно Державного реєстру сертифікованих інженерів - геодезистів відсутності у фізичних осіб ОСОБА_5 та ОСОБА_6 посвідчень (ліцензій) інженерів - геодезистів;

4) визнати в частині протиправними дії відповідача 2, що викладе;ні в листі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області за № У-238/0-1580/6-19 від 03.10.2019 року за підписом заступника начальника головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Рябцуна Сергія Вікторовича, щодо того, що на території АДРЕСА_2 відновлення межових знаків здійснено інженером - землевпорядником ОСОБА_5 чим прикрито факт того, що в інженера-землевпорядника ОСОБА_5 відсутнє посвідчення інженера-геодезиста;

5) зобов`язати ввідповідача 1 та відповідача 2, видати наказ щодо перевірки діяльності ФОП ОСОБА_6 та діяльності фізичної особи ОСОБА_6 згідно скарги позивача від 03.09.2019.

При цьому, адміністративним судом встановлено такі обставини справи.

03.09.2019 ОСОБА_3 на адреси електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 , shemelynets@land.gov.ua надіслала скаргу на неналежні дії землевпорядників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (в кваліфікаційну комісію щодо оцінки дій землевпорядників).

У поданій скарзі, ОСОБА_3 просила відповідача 1 за адміністративним позовом створити комісію стосовно оцінки кваліфікаційної діяльності землевпорядників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 щодо не дотримання процедури відновлення межових знаків в АДРЕСА_2 , та на підставі порушення даними землевпорядниками вимог Закону України "Про землеустрій", Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" та "Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками", що видана Державним комітетом України із земельних ресурсів, в редакції наказу від 18.05.2010 №376, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 р. за N 391/17686.

Листом від 08.10.2019 № 31-28-0.23-46/61-19-КФК Кваліфікаційна комісія повідомила ОСОБА_3 про розгляд її скарги від 03.09.2019, надавши витяг з протоколу засідання Кваліфікаційної комісії від 26.09.2019 №9.

Як вбачається із витягу з протоколу від 26.09.2019 №9, за результатами розгляду скарги позивача від 03.09.2019 та подальшого голосування члени Кваліфікаційної комісії не ухвалили рішення щодо звернення з поданням до Держгеокадастру щодо анулювання кваліфікаційного сертифіката інженера-землевпорядника ОСОБА_5 .

Крім того, встановлено, що 26.09.2019 через електрону форму звернення з облікового запису ОСОБА_1 , від імені ОСОБА_3 було подано скаргу, адресовану Прем`єр Міністру України, Голові Верховної Ради України та першому заступнику Голови Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, на неналежні дії землевпорядників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (та щодо оцінки дій кваліфікаційній комісії по діям даних землевпорядників).

В поданій скарзі позивач просила створити комісію стосовно оцінки кваліфікаційної діяльності землевпорядників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 щодо не дотримання процедури відновлення межових знаків в АДРЕСА_2 , та на підставі порушення даними землевпорядниками вимог Закону України "Про землеустрій", Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" та "Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками", що видана Державним комітетом України із земельних ресурсів, в редакції наказу від 18.05.2010 №376, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 р. за N 391/17686.

Крім того, ОСОБА_3 у скарзі також просила встановити чому за відсутності в Державному реєстрі інженерів землевпорядників по Жмеринському районі землевпорядні роботи здійснює фізична особа ОСОБА_6 , яка не має кваліфікаційного посвідчення.

З огляду на те, що відповідне звернення було подано шляхом заповнення електронної форми, а також визначення позивачем Вінницької області, як територіальної одиниці, якої стосується звернення, відповідна скарга від 26.09.2019 була передана на розгляд до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Встановлено, що за наслідками розгляду даної скарги, листом від 03.10.2019 №У-238/0-1580/6-19 відповідач 2 повідомив позивача про те, що згідно реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників відслідковується, що лише ОСОБА_5 має кваліфікаційний сертифікат інженера-землевпорядника №001091, виданий 03.01.2013 і здійснює свою підприємницьку діяльність, зокрема, як фізична особа-підприємець. ОСОБА_6 в Державному реєстрі не зазначено, відповідно він не є виконавцем робіт із землеустрою. Також зазначено, що по даному питанню ОСОБА_5 повідомив, що ОСОБА_6 є його племінником і дійсно іноді допомагає йому виконувати польові роботи, оскільки сам ОСОБА_7 має проблеми зі здоров`ям.

Крім того, відповідач 2 також повідомив позивача про те, що стосовно піднятого у зверненні питання вона уже зверталась в Держгеокадастр і дане питання було розглянуто на Кваліфікаційній комісії про анулювання чи зупинення дії кваліфікаційного сертифіката, однак комісія не прийняла рішення про анулювання кваліфікаційного сертифіката інженера-землевпорядника ОСОБА_5 за відсутності обґрунтованих підстав.

Щодо самої процедури відновлення меж земельної ділянки ОСОБА_4 в АДРЕСА_2 з кадастровими номерами 0521083600:01:003:0051 та 0521083600:01:003:0052, відповідач 2 повідомив, що ОСОБА_5 на замовлення ОСОБА_4 03.09.2019 відновлював йому межі відповідно до документів, що посвідчують його право власності на земельні ділянки, і межі відновлювались в присутності представників органу місцевого самоврядування, поліції та суміжного власника земельної ділянки стосовно, якої виник спір, а саме ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

При цьому, розглядаючи заявлені ОСОБА_3 позовні вимоги, суд дійшов до висновку, що протиправної бездіяльності щодо не розгляду її скарги від 03.09.2019, щодо не створення комісії з фактів порушення чинного законодавства з боку ФОП ОСОБА_5 та фізичної особи ОСОБА_6 , щодо невидання наказів щодо перевірки діяльності ФОП ОСОБА_5 та фізичної особи ОСОБА_6 , щодо не створення комісії по факту незаконної діяльності даних осіб на території домоволодіння АДРЕСА_2 , а також щодо не перевірки обставин відсутності у фізичної особи ОСОБА_6 посвідчення (ліцензії) на здійснення землевпорядних робіт, відсутності у ФОП ОСОБА_5 та фізичної особи ОСОБА_6 посвідчень (ліцензій) інженерів-геодезистів, відповідачами не допущено.

Скарга ОСОБА_3 була розглянута Кваліфікаційною комісією, яка не знайшла підстав для ухвалення рішення щодо звернення з поданням до Держгеокадастру щодо анулювання кваліфікаційного сертифіката інженера-землевпорядника ОСОБА_5 .

Однак судом також встановлено, що відображена у листі від 03.10.2019 №У-238/0-1580/6-19 інформація щодо того, що відновлення меж земельної ділянки ОСОБА_4 , відбувалось за участі ОСОБА_5 , не відповідає дійсним обставинам справи. Так, у листі фактично констатований факт того, що встановлення межових знаків здійснювалось саме ОСОБА_5 , однак, як слідує із рапорту на ім`я т.в.о. начальника Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області останній був відсутній на присадибних ділянках в момент встановлення межових знаків. Саме викладення в листі такої інформації судом визнано протиправними діями.

Вказані вище обставини згідно із ч.4 ст.82 ЦПК України не доказуються, оскільки встановлені рішенням суду у адміністративній справі, що набрало законної сили. Встановлені у рішенні суду обставини також не оспорюються Державним казначейством України, яке не було учасником вказаного вище адміністративного спору.

Європейський суд з прав людини в пунктах 33, 34 рішення від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основновоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до … остаточного рішення суду.

Отже, саме вказаним вище рішенням суду встановлено факт наявності протиправних, неправомірних дій відповідача щодо позивача.

Зі змісту довідки від 05 лютого 2014 року серії 10ААВ №538963 до акта огляду медико-соціальною експертною комісією вбачається, що позивачу ОСОБА_3 присвоєно ІІ (другу) групу інвалідності за загальними захворюваннями безстроково (а.с.17).

На підтвердження погіршення стану здоров`я ОСОБА_3 було надано суду направлення на консультації до лікаря-спеціаліста від 24.01.2020 року, огляд лікаря невропатолога та докази придбання лікарських препаратів (а.с. 27-31).

Згідно зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України.

Так, ч. 1 ст. 1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

За змістом ч.1 ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно зі ст.ст. 22, 23 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктом 5 даної постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Пунктом 9 зазначеної постанови визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Згідно пункту 10-1 зазначеної постанови при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції України судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. Дія цієї норми не поширюється на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом (наприклад, ст. 9 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність»). Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

Згідно зі ст.2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави. Її в таких випадках представляє орган, який здійснює функції держави у цих правовідносинах.

У постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19) вказано, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне вказати, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи, що позивачем ОСОБА_3 залучено до участі у справі державу Україна, а також орган, якого відповідач зазначає порушником своїх прав, суд вважає, що заявлена нею позовна вимога звернута до належного відповідача.

Фактично підставою для застосування такого виду відповідальності як стягнення моральної шкоди є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтею 1174 ЦК України є шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що «застосовуючи статті 1173,1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».

Суд звертає увагу на те, що такі докази як копія огляду лікаря невропатолога, направлення на консультації до лікаря-спеціаліста, талон зворотного зв`язку, фіскальні чеки на придбання медичних та лікарських препаратів (а.с.27-31) є неналежними доказами та не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки не доводять причинно-наслідкового зв`язку цих обставин безпосередньо із діями або бездіяльністю саме відповідачів у справі.

Таким чином, суд вважає недоведеним, що хвороба позивача, у тому числі перенесений інсульт, було спричинено діями Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Разом із тим, враховуючи зміст рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року, суд вважає доведеним, що Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області допустило протиправні дії відносно ОСОБА_3 , чим заподіяно позивачу моральну шкоду,яка виразилась в перенесених душевних та психічних стражданнях, нервових стресах та погіршенні самопочуття, яких позивач зазнала у зв`язку з порушенням її конституційних, законних, конвенційних прав, необхідності пенсіонеру, особі у похилому віці відстоювати у судах свої права, неможливості вести звичайний спосіб життя.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування позивачу моральної шкоди, суд враховує, що розмір відшкодування має бути співмірним з нанесеною моральною шкодою. Крім того, відшкодування моральної шкоди не може бути засобом отримання доходу.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом («Станков проти Болгарії», § 62 рішення від 12 липня 2007 року).

У практиці Європейського Суду з прав людини береться до уваги різні обставини, що спричинили заподіяння моральної шкоди, зокрема, незручності, викликані негативним впливом на здоров`я; стурбованість і тривога через те, що ситуація триває довго (рішення ЄСПЛ у справі «Лопес Остра проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року); психічне напруження (рішення ЄСПЛ у справі «Цимерман і Штайнерн проти Швейцарської Конфедерації» від 13 липня 1983 року); розчарування (рішення ЄСПЛ у справі «Полтораченко проти України» від 18 січня 2005 року) тощо.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 травня 1985 року у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі», зазначається, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які…зіткнулися з проблемами...можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.

Разом з тим, у рішеннях Європейського суду з прав людини від 25 липня 2001 року у справі «Перна проти Італії», від 09 лютого 2007 року «Білуха проти України» зазначено, що в окремих випадках визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за моральну шкоду, завдану особі.

Розмір заявленої позивачем моральної шкоди – 50 000, 00 грн. не відповідає обсягу її страждань внаслідок протиправних дій Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Враховуючи наведене вище та характер моральних страждань, які перенесла позивач, яка є людиною похилого віку, пенсіонером, враховуючи її переживання, хвилювання, пов`язані з наслідками неправомірних дій працівників Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, необхідність додаткового звернення до судів різних юрисдикцій та інстанцій за захистом своїх порушених прав, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення моральної шкоди на її користь підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 1 000 грн 00 коп, що є достатньою, розумною та співмірною грошовою компенсацією за завдану позивачу моральну шкоду.

Відповідно до ч.2 ст.25 Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Згідно з п.4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка зокрема здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Тому, суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позовні вимоги, заявлені позивачем, знайшли своє часткове підтвердження у судовому засіданні, а відтак підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до п.13 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Таким чином, при зверненні до суду із даним позовом, ОСОБА_3 була звільнена від сплати судового збору. Про наявність інших витрат позивач та її представник не заявляли.

Враховуючи, що відповідач є органом влади, а тому судові витрати у даній справі підлягають віднесенню за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 19, 56 Конституції України, ст.ст. 22, 23, 1167, 1173, 1174 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76-82, 89, 133, 141, 263-265, 279, 354 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України, шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби Українина користь ОСОБА_3 1 000 грн 00 коп. (одна тисяча гривень 00 копійок) в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Судовий збір компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_3 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: Державна казначейська служба України, код ЄДРПОУ 37567646, місцезнаходження: вул. Бастіонна, 6, м. Київ;

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, код ЄДРПОУ 39767547, місцезнаходження: вул. Келецька, 63, м. Вінниця.

Повний текст рішення суду складено 01 липня 2021 року.

Суддя