Рішення № 98008641, 30.06.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2021 року м. Київ № 640/12799/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., за участю секретаря судового засідання Основи О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом:

ОСОБА_1

до Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

про визнання протиправними та скасування постанов

за участю представників сторін:

від позивача - Карапетяна А.Р.

від відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі по тексту - відповідач), адреса: 03056, місто Київ, вулиця Олекси Тихого, будинок 32, в якій позивач, з урахування позовної заяви в новій редакції, просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві про стягнення виконавчого збору №49243739 в розмірі 937 300,72 грн, видану 08 квітня 2016 року, у виконавчому провадженні №57870174;

- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гречуха Олега Ярославовича про відкриття виконавчого провадження №57870174 від 12 грудня 2018 року;

- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гречуха Олега Ярославовича про арешт майна боржника видану 12 грудня 2018 року у виконавчому провадженні №57870174.

В обгрунтування позовних вимог позивач послався на те, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 02 лютого 2015 року у справі №752/11546/15-ц з нього на користь Акціонерного товариства «Укрсобцбанк» стягнуто суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 9 373 007,23 грн та видано виконавчі листи.

Постановою Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві від 27 січня 2016 року відкрито виконавче провадження №49942354, яке у січні 2019 року завершено на підставі постанови державного виконавця від 14 січня 2019 року відповідно до пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Також, у позовній заяві зазначено, що 08 травня 2019 року між Акціонерним товариством «Укрсобанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Паритет» укладено договір факторингу за договором про надання відновлювальної кредитної лінії №10-29/2740 від 15 грудня 2006 року та договором кредиту №10-29/2539 від 11 жовтня 2006 року, які укладено між банком та позивачем.

У липні 2020 року, як вказує позивач, ним добровільно погашено заборгованість за вказаними вище договорами новому кредиторові.

При цьому, у позовній заяві зазначено, що ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 11 березня 2021 року замінено стягувача у виконавчому провадженні з Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Паритет».

У квітні 2021 року з телефонної розмови з державним виконавцем позивач дізнався про відкриття виконавчого провадження щодо з стягнення з нього на користь держави виконавчого збору у розмірі 937 000,00 грн, проте, як стверджує позивач, він не отримував ані постанови про арешт боржника від 12 грудня 2018 року, ані постанови про відкриття виконавчого провадження №57870174.

Позивач вважає, що оскільки рішення суду було виконано ним добровільно, дії відповідача є протиправними, а постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору №49243739 від 08 квітня 2016 року, про арешт майна боржника та про відкриття виконавчого провадження №57870174 такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання, витребувано виконавче провадження №49243739 та №57870174.

Копія ухвали суду від 24 травня 2021 року разом з позовною заявою та доданими до неї документами отримана уповноваженою особою відповідача та виконана в частині надання належним чином засвідчених копії виконавчих проваджень, проте, відзиву на позовну заяву представником відповідача до суду не подано з невідомих суду причин.

У судовому засіданні 30 червня 2021 року представник позивач підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити, підтримавши доводи. викладені у позовній заяві, представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча і був належним чином повідомлений про дату, час та місце його проведення, надав суду письмову заяву з проханням розглянути справу за його відсутністю.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як вбачається з наданої суду копії матеріалів виконавчого провадження №49243739 в провадженні Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві на примусовому виконанні перебував виконавчий лист №752/11546/14-ц, виданий Голосіївським районним судом міста Києва 15 вересня 2015 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» суми заборгованості у розмірі 9 737 007,23 грн, яке постановою державного виконавця від 14 січня 2019 року було закінчено на підставі заяви стягувача відповідно до пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Більш того, з матеріалів виконавчого провадження №57870174 вбачається, що державним виконавцем в межах виконавчого провадження №49243739 було винесено постанову про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у розмірі 937 300,72 грн.

Постановою державного виконавця від 12 грудня 2018 року відкрито виконавче провадження №57870174 про примусове виконання постанови про стягнення виконавчого збору №49243739 від 08 квітня 2016 року.

Також, 12 грудня 2018 року державним виконавцем в межах виконавчого провадження №57870174 винесено постанову про арешт майна боржника в межах суми звернення стягнення у розмірі 937 300,72 грн.

Суд звертає увагу, що матеріали виконавчих проваджень не містять в собі відомостей про належне повідомлення позивача щодо прийняття вказаних вище постанов державним виконавцем, як і не містять доказів того, що останнім було отримано копії вказаних постанов у порядок, спосіб та строки встановлені законодавством.

Більш того, суд зазначає, що відповідно до наявних матеріалах виконавчого провадження №49243739 доказів, 06 грудня 2018 року постановою державного виконавця виконавчий лист №752/11546/14-ц, виданий Голосіївським районним судом міста Києва було повернуто стягувачеві на підставі пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», проте, постановою про результати перевірки законності виконавчого провадження від 17 грудня 2018 року постанова державного виконавця від 06 грудня 2018 року про повернення виконавчого документа стягувачу, як таку, що винесена передчасно.

Постановою державного виконавця від 17 грудня 2018 року виконавче провадження №49243739 поновлено та в подальшому державний виконавець постановою від 14 січня 2019 року повернув вказаний виконавчий лист стягувачеві.

Позивач не погоджується з постановами державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 08 квітня 2016 року, про відкриття виконавчого провадження №57870174 від 12 грудня 2018 року та про арешт майна боржника від 12 грудня 2018 року, вважає їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Правовідносини, що виникли між сторонами у справі регулюються Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі по тексту - Закон України від 02 червня 2016 року №1404-VIII) та Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV (далі по тексту - Закон України від 21 квітня 1999 року №606-XIV).

Так, відповідно до пункту 7 Розділу XIII Прикінцевих та Перехідних положень Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ, який набрав чинності 05 жовтня 2016 року, виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

При цьому, в Прикінцевих та Перехідних положеннях Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ зазначено порядок виконання та правового регулювання саме «виконавчих дій», а не «виконавчого провадження».

Відповідно до статті 1 як Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV, так і Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ, виконавче провадження визначається як сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Тобто з урахуванням Прикінцевих та Перехідних положень Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ слід вважати, що кожна окрема виконавча дія та відповідно прийнята постанова державного виконавця в межах виконавчого провадження повинна регулюватись тим нормативно-правовим актом, під час дії якого вона була розпочата.

Відповідно до частини 2 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV (в редакції, що діяла на момент винесення постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №49243739) державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Частиною 1 статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV встановлено, що в разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частинами 3, 4 статті 28 цього ж Закону постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред`явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні. Розмір фактично стягнутого з боржника виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.

Як вбачається з матеріалів справи державним виконавцем після спливу строку для добровільного виконання рішення майнового характеру було винесено постанову про стягнення виконавчого збору від 08 квітня 2016 року, в подальшому, державним виконавцем постанова про стягнення з позивача виконавчого збору не виносилась.

В свою чергу, в силу статей 1,5 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі по тексту - Закон України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII).

Законом України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3).

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною 5 цієї ж статті передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до частин 1-2 статті 27 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ (в редакції, чинній на теперішній час) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

В свою чергу, відповідно до частин 1-2 статті 27 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ (в редакції, чинній до 28 серпня 2018 року) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Згідно з частиною п`ятою статті 27 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Тобто, з урахуванням редакцій Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме: в період з 08 квітня 2016 року до набрання чинності Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII розмір виконавчого збору становив 10% від суми, що підлягає стягненню, з дня набрання чинності цим Законом та до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив 10 % від фактично стягнутої суми, а у період після 28 серпня 2018 року - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.

З матеріалів справи вбачається, що державний виконавець під час прийняття оскаржуваної постанови ВП №49243739 від 08 квітня 2016 року про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 937 300,72 грн, визначив суму виконавчого збору в розмірі 10 % від суми, яка зазначена у виконавчому листі №752/11546/14-ц від 15 вересня 2015 року, при цьому, матеріалами справи не підтверджується, що з боржника була стягнута будь-яка сума заборгованості за виконавчим листом. З-поміж іншого вбачається, що в межах виконавчого провадження було проведено оцінку майна та виставлено відкриті торги майно, що не належить боржнику.

Тобто, державним виконавцем вчинялись виконавчі дії в межах виконавчого провадження №49243739, але щодо майна, яке взагалі не має жодного відношення до позивача.

Також, слід наголосити, що положення статті 27 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність позивача як боржника у порівнянні з нормами статті 27 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ у редакції, яка була чинна після 28 серпня 2018 року (Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03 липня 2018 року № 2475-VIII), оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.

Зважаючи, що внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03 липня 2018 року №2475-VIII зміни до статті 27 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ погіршили становище позивача, а також того, що відповідачем фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для стягнення з позивача виконавчого збору, незважаючи на те, що постанова про його стягнення була винесена до набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року №1404-VIII й була чинною на цей момент, оскільки, на переконання суду, державний виконавець, в провадженні якого перебувало виконавче провадження, не вчинив дій, які були б направлені на примусове виконання рішення суду.

Саме такої правової позиції дотримується Верховний Суд у своїх постановах від 20 травня 2021 року у справі 640/32814/20, від 28 січня 2021 року у справі №420/769/19, від 22 січня 2021 року у справі №400/4023/19, від 21 січня 2021 року у справі №640/3430/19, від 12 серпня 2020 року у справі № 1340/5053/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 400/878/20, від яких в даному випадку, у суду відсутні правові підстави для відступу.

Більш того, слід наголосити й на тому, що постановою державного виконавця від 17 грудня 2018 року було поновлено виконавче провадження №49243739, відповідно, державний виконавець мав скасувати постанову про відкриття іншого виконавчого провадження з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору (ВП№57870174), оскільки в даному випадку були відсутні підстави для примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 08 квітня 2016 року та для накладення арешту на майно боржника, у зв`язку з відновленням основного виконавчого провадження.

Враховуючи, що підставою для прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження від 12 грудня 2020 року та постанови про арешт майна боржника від 12 грудня 2020 року, винесені в рамках виконавчого провадження №57870174 була постанова про стягнення виконавчого збору від 08 квітня 2016 року, винесена в рамках виконавчого провадження №49243739, протиправність якої встановлена судом під час розгляду справи, вказані постанови є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог позивача та, відповідно, наявність правових підстав для їх задоволення.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На переконання суду, відповідачем не доведено правомірність вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи квитанції про сплату, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 11350,00 грн, відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 11350,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255,287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві про стягнення виконавчого збору від 08 квітня 2016 року, винесену у рамках виконавчого провадження №49243739.

3. Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві про відкриття виконавчого провадження від 12 грудня 2018 року, винесену у рамках виконавчого провадження №57870174.

4. Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві про арешт майна боржника від 12 грудня 2018 року, винесену у рамках виконавчого провадження №57870174.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 11350,00 грн (одинадцять тисяч триста п`ятдесят гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) (03056, місто Київ, вулиця Олекси Тихого, будинок 32, код ЄДРПОУ 43315602).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом десяти днів з дня його проголошення

Суддя К.Ю. Гарник