Рішення № 98008290, 30.06.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2021 року м. Київ № 640/5364/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,

розглянувши у спрощеному провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), у якому просив зобов`язати відповідача провести перерахунок та виплату пенсії позивачу з урахуванням перерахунку коефіцієнта заробітної плати, яка береться для обрахунку пенсії без урахування періоду з 01 липня 2000 року по 30 квітня 2002 року, з 01 червня 2002 року по 30 червня 2002 року, з 01 вересня 2002 року по 31 грудня 2002 року, з 01 червня 2003 року по 28 лютого 2007 року, з 01 червня 2006 року по 31 липня 2013 року, з 01 грудня 2012 року по 31 грудня 2015 року, з 01 лютого 2016 року по 28 лютого 2016 року, з 01 грудня 2016 року по 31 грудня 2016 року.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на наявність у позивача права виключення з періоду, за який враховується заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії будь-якого періоду до 60 календарних місяців страхового стажу та будь-якого періоду підряд за умови, що зазначені періоди в сумі складають не більше 10% тривалості страхового стажу, а не лише будь-якого періоду підряд, як зазначено відповідачем.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 квітня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (письмового провадження) на підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що ГУ ПФУ в м. Києві не погоджується із заявленими позовними вимогами, оскільки дії відповідача щодо відмови позивачу у виключенні спірних періодів є правомірними, виключення періодів здійснюється не вибірково, а підряд (або на початку періоду, або всередині періоду, або в кінці періоду).

У відповіді на відзив позивачем зазначено про наявність у позивача права на оптимізацію пенсії, а тому позов підлягає задоволенню.

Ознайомившись із письмово викладеними доводами учасників справи, дослідивши подані документи і матеріали, суд встановив такі обставини справи.

Матеріалами справи підтверджено, що за наслідками розгляду заяви позивача від 01 лютого 2019 року щодо пенсійного забезпечення листом від 25 лютого 2019 року №38406/03 повідомлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та отримує пенсію за віком, розраховану відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», розмір якої на дату звернення становить 2832,90 грн, з них 2089,21 грн - розмір пенсії за віком, 12,47 грн - доплата за понаднормовий стаж, 731,22 грн - доплата до старого основного розміру пенсії; повідомлено, що з розрахунку заробітної плати позивача виключено 10% від тривалості загального страхового стажу (432 місяці), а саме 43 місяці за період з 01 серпня 2003 року по 28 лютого 2007 року, отже для виключення з розрахунку заробітної плати періоду роботи з 01 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року відсутні законні підстави. Матеріали пенсійної справи перевірені, розрахунок пенсії відповідає чинному законодавству.

Вважаючи дії відповідача щодо відмови у перерахунку пенсії протиправними, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Так, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Статтею 46 Конституції України, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV визначені принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до абзацу 3 частини першої статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за вибором особи, яка звернулася за призначенням пенсії, з періоду, за який враховується заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії, виключаються періоди до 60 календарних місяців страхового стажу, з урахуванням будь-яких періодів незалежно від перерв, що включаються до страхового стажу згідно з абзацом третім частини першої статті 24 цього Закону, та будь-якого періоду страхового стажу підряд за умови, що зазначені періоди в сумі складають не більш як 10 відсотків тривалості страхового стажу, врахованого в одинарному розмірі. Додатково за бажанням особи можуть бути виключені періоди строкової військової служби, навчання, догляду за інвалідом I групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, за період з 1 липня 2000 року до 1 січня 2005 року, а також періоди, коли особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню відповідно до пунктів 8, 13 і 14 статті 11 цього Закону. У всіх випадках, крім випадку, передбаченого абзацом другим цієї частини, період, за який враховується заробітна плата, не може бути меншим, ніж 60 календарних місяців.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

Отже, аналізуючи вказані норми, слід зробити висновок про те, що позивач має право самостійно визначити період страхового стажу, що виключається із періоду, за який враховується заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії. Водночас, таким періодом може бути виключно один проміжок часу, а не кілька окремих проміжків часу.

Також позивач має право самостійно визначити будь-які періоди, протягом яких він отримував допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації (які самі по собі не належать до страхового стажу, однак, відповідно до абзацу третього частини першої статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», включаються до нього), які незалежно від перерв виключаються із періоду, за який враховується заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії.

Як свідчать матеріали справи, позивач просить зробити перерахунок пенсії шляхом виключення періодів, що не йдуть підряд, а виокремлені вибірково, складаються з окремих місяців чи кількох місяців поспіль, перебувають упереміш з періодами страхового стажу, який пенсіонер не бажає виключати, але між цими періодами виключені періоди утворюють ряд страхового стажу, з наявністю якого Закон дозволяє провести обчислення і призначення максимально можливої пенсії.

Вищенаведене дає підстави для висновку про відсутність підстав для здійснення перерахунку пенсії позивача, виключивши з періоду, за який враховується заробітна плата/дохід для обчислення пенсії, вибрані нею періоди.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові 13 лютого 2019 року у справі № 756/17125/14-а та у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 591/2141/16-а.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підтверджені документально та нормативно та є такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 9, статтею 72, частинами першою, другою, п`ятою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для їх розподілу, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.

На підставі вище викладеного, керуючись 2, 5-11, 73-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку, визначеному статтями 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів.

Позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );;

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 22869069).

Суддя Н.А. Добрівська