Рішення № 98007986, 29.06.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2021 року м. Київ № 320/13806/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_1 доГоловного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПСпровизнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внескуВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_1 ), адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_1 , email: ІНФОРМАЦІЯ_1 до Головного управління ДПС у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві), адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, email: kyiv.official@sfs.gov.ua, в якій позивач просить визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску №Ф-25660-13 від 09 листопада 2020 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що оскаржувана податкова вимога не містить факти виникнення грошового зобов`язання, період за який таке грошове зобов`язання виникло та направлена несвоєчасно, що свідчить про порушення відповідачем вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що з 01 січня 2017 року відповідно до Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», набрали чинності зміни, зокрема, в порядку нарахування, обчислення єдиного внеску, а саме: відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 (крім ФОП, які обрали спрощену систему оподаткування) та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Таким чином, з 01 січня 2017 року Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» обов`язок визначення бази нарахування єдиного внеску покладено на платників, вказаних у пункті 4 (крім ФОП, які обрали спрощену систему оподаткування) та пункті 5 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», як тих, що отримують, так і тих, які не отримують дохід від провадження діяльності.

Також, з 01 січня 2018 року Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» до пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» внесено зміни, а саме: відповідно до абзацу З частини восьмої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Крім того, представник відповідача зазначив, що за даними інформаційної системи ГУ ДПС у м. Києві ОСОБА_1 перебував на обліку в ГУ ДПС у Донецькій області з 11 квітня 2015 року до 26 грудня 2019 року, з 26 грудня 2019 року до 31 грудня 2020 року перебував на обліку в ГУ ДПС у м. Києві (ДПІ у Солом`янському районі). При цьому, у період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2016 року застосував спрощену систему оподаткування, у період з 01 січня 2017 року по 31 березня 2020 року знаходився на загальній системі оподаткування, з 01 квітня 2020 року по 31 грудня 2020 року застосував спрощену систему. В інтегрованій картці платника обліковують автоматичні нарахування єдиного внеску згідно обраних систем оподаткування в розмірі мінімального страхового внеску на загальну суму 49 752,06 грн.

На підставі викладеного, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 28 грудня 2020 року адміністративну справу №320/13860/20 передано за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 січня 2021 року адміністративну справу №320/13860/20 розподілено на суддю Гарника К.Ю.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 червня 2021 року замінено відповідача його правонаступником - Головним управління ДПС у м. Києві, як відокремленим підрозділом ДПС України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Головним управлінням ДПС у м. Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09 листопада 2020 року №Ф-25660-13, якою позивача, відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», зобов`язано сплатити недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 49 752,06 грн.

Вважаючи протиправною вказану вимогу, 23 листопада 2020 року позивач звернувся до ГУ ДПС у м. Києві зі скаргою.

Рішенням ГУ ДПС у м. Києві від 11 грудня 2020 року №34925/6/99-00-06-03-01-06 вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09 листопада 2020 року №Ф-25660-13 залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Вказані вище обставини стали підставою для звернення з даною позовною заявою до адміністративного суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції, чинній з 01 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується, зокрема:

2) для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

3) для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Аналіз наведених положень дає суду підстави дійти до висновку, що з 01 січня 2017 року позивач, як платник єдиного податку, зобов`язаний нарахувати та сплатити єдиний внесок, базою нарахування якого є сума доходу (прибутку), отриманого від його діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а за відсутності доходу визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, доводи ФОП ОСОБА_1 про відсутність обставин здійснення ним підприємницької діяльності не позбавляє останнього обов`язку щодо визначення бази нарахування суми єдиного внеску, який, в свою чергу не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з даними виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 з 11 квітня 2005 року зареєстрований, як платник податків (номер запису 22660000000005287). З 12 квітня 2005 року зареєстрований як платник єдиного внеску.

31 грудня 2020 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відомості про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (номер запису НОМЕР_1 ).

Таким чином, оскільки позивач перебував на обліку в органах ДПС, як платник податків у період з 11 квітня 2005 року до 31 грудня 2020 року, починаючи з 01 січня 2017 року він був зобов`язаний визначати базу нарахування єдиного соціального внеску, у розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від факту здійснення підприємницької діяльності та отримання доходу від неї.

Щодо доводів позивача про порушення відповідачем строку надсилання вимоги від 09 листопада 2019 №Ф-25660-13, суд зазначає таке.

Згідно частини четвертої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.

Орган доходів і зборів, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення органом доходів і зборів не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску.

У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.

У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.

За змістом пункту 3 розділу 6 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (далі по тексту - Інструкція №449) орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів із дня її винесення.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):

платникам, зазначеним у підпунктах 1 та 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом десяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);

платникам, зазначеним у підпунктах 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом п`ятнадцяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

З урахуванням викладеного суд погоджується з доводами позивача стосовно того, що оскаржувана податкова вимога була складена та направлена на адресу позивача з порушенням строку, передбаченого пунктом 3 розділу 6 Інструкції №449.

Водночас, системний аналіз наведених норм статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Інструкції №449 дає підстави вважати, що вимога про сплату боргу з єдиного соціального внеску стає юридично значимою для платника єдиного соціального внеску виключно з моменту отримання такої вимоги, адже вказані норми саме з отриманням вимоги пов`язують:

- можливість узгодження визначених в ній сум;

- проведення процедур адміністративного та судового оскарження;

- можливість направлення вимоги на примусове виконання до підрозділу державної виконавчої служби.

Отже, недотримання відповідачем строку формування та надсилання на адресу позивача спірної вимоги не створює для позивача будь яких юридичних наслідків, в тому числі жодним чином не порушує права позивача.

Разом з тим, у відзиві на позовну заяву відповідачем наведено періоди виникнення заборгованості, які не можуть заявлятися до стягнення станом на час формування вимоги - 09 листопада 2019 року, з врахуванням положень пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України (1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання), а саме: щодо заборгованості за 2014, 2015, 2016 роки у розмірі 14 163,32 грн., яка складається з:

- І - IV квартали 2014 року по термінам сплати: 22 квітня 2014 року (1 267,95 грн.), 21 липня 2014 року (1 267,95 грн.), 20 жовтня 2014 року (1 267,95 грн.), 20 січня 2015 року (1 267,95 грн.);

- І - IV квартали 2015 року по термінам сплати: 20 квітня 2015 року (1 267,95 грн.), 20 липня 2015 року (1 267,95 грн.), 19 жовтня 2015 року (1 323,47 грн.), 19 січня 2016 року (1 434,51 грн.);

- І - IV квартали 2016 року по термінам сплати: 19 квітня 2016 року (909,48 грн.), 19 липня 2016 року (941,16 грн.), 19 жовтня 2016 року (957,00 грн.), 19 січня 2017 року (990,00 грн.).

Водночас, відповідачем не надано жодного обґрунтованого розрахунку або витягу з інтегрованої картки платника податків, яка б підтверджувала підстави виникнення заборгованості з єдиного соціального внеску за 2014, 2015, 2016 роки.

Отже, за наведених вище мотивів, та оскільки у зазначений період у позивача був відсутній обов`язок щодо визначення бази оподаткування єдиного соціального внеску за відсутності здійснення підприємницької діяльності та отримання доходу від неї, оскаржувана вимога відповідача є протиправною в частині нарахування позивачу грошових зобов`язань за 2014, 2015, 2016 роки, а тому підлягає скасуванню в цій частині.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності прийнятого рішення в частині нарахування боргу з єдиного соціального внеску за 2014, 2015, 2016 роки у розмірі 14 163,32 грн., з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог..

Як вбачається з наявного у матеріалах справи дубліката квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. Таким чином, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд стягує на користь позивача судові витрати у розмірі 601,44 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 09 листопада 2020 року №Ф-25660-13 в частині нарахування недоїмки за 2014, 2015 та 2016 роки у розмірі 14 163,32 грн.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Стягнути на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ ВП:44116011) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 601,44 грн (шістсот одна гривня 44 копійки).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя К.Ю. Гарник