Рішення № 98007904, 25.06.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2021 року м. Київ № 640/7377/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

Шелест Ірини Юріївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1

до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області,

Голосіївського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява Шелест Ірини Юріївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (далі по тексту - відповідач 1), адреса: 02152, місто Київ, вулиця Березняківська, будинок 4а, Голосіївського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (далі по тексту - відповідач 2), адреса: 03039, місто Київ, вулиця Голосіївська, будинок 15, в якій позивач просить:

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області: скасувати та знищити номер УНЗР неповнолітньої ОСОБА_1 та видалити його з реєстру ЄДДР України та у подальшому вести облік ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за прізвищем, іменем, по батькові та роком народження, без використання засобів ЄДДР, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ;

- визнати протиправною відмову Голосіївського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області у видачі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ;

- зобов`язати Голосіївський районний відділ Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області оформити та видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з досягненням нею 16-річного віку паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.

В обґрунтування позовних вимог позивач послалась на те, що її донькою було отримано паспорт громадянина України у вигляді е-паспорту (картки) № НОМЕР_1 , оформлений 25 вересня 2017 року.

Під час отримання паспорту неповнолітній було присвоєно особистий номер УНЗР НОМЕР_2 у Єдиному державному демографічному реєстрі України.

Як вказує позивач, при отриманні паспорту неповнолітньою, ані їй, ані її батькам не було роз`яснено наслідків присвоєння особистого номера УНЗР.

В подальшому, вказаний паспорт (картку) було повернуто у Голосіївський районний відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, а останнім, відповідно, знищено його, проте, не видалено з Єдиного державного демографічного реєстру України особистий номер УНЗР.

У зв`язку з чим, як вказано у позовній заяві, позивач звернулась до відповідачів з відповідними заявами про його скасування та знищення, у відповідь на які отримала відмови.

Більш того, позивач та неповнолітня ОСОБА_1 звернулись до відповідача 2 з заявою про отримання паспорта громадянина України зразка 1994 року, проте, у задоволенні вказаної заяви також було відмовлено, з посиланням на те, що видача паспорту у вигляду книжечки зразка 1994 року можлива лише на підставі рішення суду.

За доводами позивача такі дії відповідача є протиправними та є відмовою від оформлення й видачі паспорту громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, а також відмовою скасувати та знищити номер УНЗР неповнолітньої ОСОБА_1 та видалити його з реєстру ЄДДР України.

Наведені вище обставини стали підставою для звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача 2 у відзиві на позовну заяву послався на те, що чинним законодавством не передбачено підстави та право особи вимагати видалення будь-яких даних з Єдиного державного демографічного реєстру України.

Більш того, положеннями чинного законодавства передбачено, що органи ДМС зобов`язані забезпечувати оформлення та видачу паспортів громадянам України у відповідності до вимог чинного законодавства, а саме, здійснювати видачу паспортів виключно у вигляді картки., тому у відповідача були відсутні підстави для оформлення та видачі паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26 червня 1992 року.

Також, представник відповідача послався на те, що положення постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 та Порядку ведення ЄДДР.

Тому, оскільки виготовлення паспорта громадянина України у формі книжечки не передбачено законодавством, представник відповідача 2 просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Не погоджуючись з доводами, викладеними у відзиві на позовну заяву відповідача 2, позивачем подано відповідь на відзив на позовну заяву, в якій остання послалась на аналогічні обставини тим, що викладені у позовній заяві.

Відповідачем 1 відзиву на позовну заяву не надано з невідомих суду причин.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 березня 2021 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив.

Відповідно до наданої копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого відділом реєстрації актів громадського стану Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві 11 липня 2003 року, ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 , у графі батьки записані «батько ОСОБА_2 » та «мати ОСОБА_3 », про що в книзі записів актів громадського стану про народження 11 липня 2003 року зроблено відповідний запис за №869.

Також, матеріалами справи підтверджується, що за наявними обліками Голосіївського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області відповідно до даних Єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , видано паспорт громадянина України для виїзду за кордон, який має статус «діючий» серії НОМЕР_4 , дата видачі 30 липня 2019 року, орган видачі 8030 та видано паспорт громадянина України у формі ID-карти № НОМЕР_1 від 25 вересня 2017 року, орган видачі 8024, який має статус «недійсний».

Також, сторонами не оспорюється, а у суду не виникає сумнівів щодо дійсності того факту, що при отриманні неповнолітньою ОСОБА_1 паспорту у вигляді ID - картки № НОМЕР_1 , останній було присвоєно особистий номер УНЗР у Єдиному державному демографічному реєстрі України.

Проте, відповідно до матеріалів справи, вказаний паспорт було вилучено, анульовано та внесено дані про його вилучення до інформаційної підсистеми «Недійсні документи» Єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами ДМС України, як недіючий вилучений, у зв`язку з непридатністю для подальшого користування.

20 січня 2021 року ОСОБА_3 звернулась до Голосіївського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області з заявами, в яких просила прийняти від неї паспорт її доньки у вигляді електронної картки і знищити його у зв`язку з неможливістю його подальшого використання в результаті пошкодження, вилучити та знищити персональні дані її дитини ОСОБА_1 з бази даних ДМС - Єдиного демографічного реєстру України, які були надані під час оформлення паспорта громадянина України у вигляді електронної картки, у зв`язку з неможливістю подальшого використання.

Листом від 23 січня 2021 року №Ш-105/6/8012-21/8024/414-21 Голосіївський районний відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області повідомив позивача про те, що паспорт громадянина України з безконтактним електронним носієм № НОМЕР_1 , орган видачі - 8024, дата видачі - 25 вересня 2017 року, терміном дії до 25 вересня 2021 року на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , анульовано та буде знищено відповідно до вимог чинного законодавства. Відомості внесено до ІП «Недійсні документи» ЄІАС УМП (Єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами). При цьому, також повідомлено, що чинне законодавство не передбачає підстав та права вимагати видалення даних з Реєстру, УНЗР не може бути видалено з Реєстру, якщо особа отримувала документи, що посвідчують особу чи її спеціальний статус із застосуванням засобів Реєстру.

Листом від 25 січня 2021 року №Ш-698/6/8010/8010.5.2/26-21 Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повідомило позивача про те, що УНЗР не може бути вилучено з реєстру, якщо особа отримала документи, що посвідчують особу чи спеціальний статус із застосуванням засобів реєстру.

29 січня 2021 року та 13 лютого 2021 року ОСОБА_1 , 2003 року народження, звернулась з заявою до Голосіївського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, в якій просила видати їй паспорт у формі книжечки зразка 1994 року, до якої додала відповідний пакет документів.

12 лютого 2021 року мати неповнолітньої ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернулась до Голосіївського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області з заявою про видачу її неповнолітній доньці паспорта громадянина України у вигляді паспорт - книжечки згідно Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ через релігійні переконання.

Листами від 29 січня 2021 року та від 18 лютого 2021 року №8024-177/8024.1-21, №/8024/2322-21 та №Ш-1954/6/8012-21/8024/2314-21 Голосіївський районний відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повідомив позивача та її неповнолітню доньку ОСОБА_1 про відсутність правових підстав для видачі паспорта зразка 1994 року, у зв`язку з відсутністю рішення суду про зобов`язання видати паспорт такої форми.

Не бажаючи за власними поглядами та релігійними переконаннями отримувати паспорт громадянина України, що містить безконтактний електронний носій, а бажаючи користуватися паспортом у формі книжечки, неповнолітня ОСОБА_1 через свого законного представника - ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Так, відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з вимогами статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

У відповідності до статті 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

З аналізу вказаних конституційних норм випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.

Відповідно до статті 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року №2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положенням частини 2 статті 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними, і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Слід наголосити, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами.

Так, Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «C. проти Бельгії» від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п. 65. рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11).

Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany) [ВП], заява №25735/94, пункт 45, ECHR 2000-VIII).

Наведене в сукупності свідчить про те, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

У зв`язку з чим, слід зазначити наступне.

Відповідно до пункту 1 статті 5 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-III, документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.

Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи визначені Законом України «Про Єдиний держаний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20 листопада 2012 року № 5492-VI (далі по тексту - Закон України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI).

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI документами, оформлення яких встановлено цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення, є документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, яким є, зокрема, паспорт громадянина України.

Згідно з частинами 1, 2, 4, 5 статті 14 Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. (частина 1 статті 21 Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI).

Наведене свідчить, що у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що, відповідно, є порушенням її громадянських прав у зв`язку з неможливістю їх реалізації.

Частиною 2 статті 21 Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI передбачено, що кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Паспорт громадянина України оформляється особам, які не досягли вісімнадцятирічного віку, на чотири роки, а особам, які досягли вісімнадцятирічного віку, - на кожні 10 років (частина 2 статті 21 Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI ).

Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій (частина 4 статті 21 Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI ).

У відповідності до абзацу 1 частини 3 статті 13 Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій.

Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII затверджено, зокрема Положення про паспорт громадянина України (далі по тексту - Положення № 2503-XII) та передбачено, що паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку (пункт 2 Положення № 2503-XII).

Відповідно до пункту 3 Положення № 2503-XII бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Тобто, Положенням № 2503-XII, передбачено дві форми паспорта громадянина України: книжечка і картка.

Пунктом 5, 6 Положення № 2503-XII передбачено вигляд паспортної книжечки та відомості, які вносяться на кожній зі сторінок.

Згідно з пунктів 8, 10 Положення № 2503-XII термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної картки, визначається Кабінетом Міністрів України.

В свою чергу, у пункті 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі по тексту - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України.

Пунктом 2 Постанови № 302 із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру запроваджено, зокрема, з 1 січня 2016 р. оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог п. 2 Положення № 2503-XII; з 1 листопада 2016 р. оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Абзацом 5 пункту 3 Постанови №302 передбачено, що Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.

Так, Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 червня 2019 року № 456 затверджено «Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України» (далі по тексту - Тимчасовий порядок).

Таким чином, законодавством передбачений порядок оформлення та видачі паспорту громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України № 2503-ХІІ, зокрема, пунктом 1 розділу 6 Тимчасового порядку передбачено, що оформлення паспорта замість втраченого або викраденого заявник подає: 1) заяву про втрату/викрадення паспорта (далі - заява про втрату паспорта) за зразком, наведеним у додатку 5 до цього Тимчасового порядку; 2) рішення суду; 3) заяву; 4) дві (три - у разі одержання втраченого паспорта в іншому територіальному підрозділі ДМС) фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см; 5) платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита або оригінал документа про звільнення від його сплати (у разі втрати паспорта); 6) витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (у разі викрадення паспорта на території України); 7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб); 8) посвідчення про взяття на облік бездомної особи, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб).

Суд зазначає, що у своїх відповідях на звернення позивача та її неповнолітньої доньки відповідачі зазначили, що на день їх звернення, відсутні правові підстави для видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки, посилаючись, при цьому, на положення Постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» та Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, затверджений Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 червня 2019 року №456.

Також, у вказаних відповідях зазначено, що без рішення суду, що набрало законної сили, яким зобов`язано відповідача оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, така видача і оформлення фактично неможлива.

При цьому, суд враховує, що відповідачем не заперечується, що неповнолітній ОСОБА_1 було виготовлено паспорт громадянина України у вигляді ID-картки за № НОМЕР_1 , але у зв`язку із його поверненням, його було вилучено, анульовано та внесено дані про його вилучення до інформаційної підсистеми «Недійсні документи» Єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами ДМС України, як недіючий вилучений, у зв`язку з непридатністю для подальшого користування.

Відмова в отриманні паспорта громадянина України, що містить безконтактний електронний носій, так само як і внесення будь-яких даних до ЄДДР і присвоєння унікального номеру запису у Реєстрі обґрунтована власними поглядами та переконаннями.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

При цьому, згідно зі статтею 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.

Статтею 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року передбачено, що кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Європейський суд з прав людини в своєму Рішенні від 01 липня 2014 року по справі S.A.S. проти Франції (Заява № 43835/11) зазначив: §125. Хоча релігійна свобода є передусім справою совісті кожної окремої людини, вона також означає право людини на свободу сповідувати свою релігію одноособово і приватно або спільно з іншими, прилюдно та у колі своїх одновірців. У статті 9 Конвенції перелічені різні форми, в яких людина може реалізовувати право на сповідування своєї релігії або переконань - це можуть бути богослужіння, вчення, а також виконання та дотримання релігійних обрядів (рішення у справі Cha'are Shalom Ve Tsedek проти Франції [ВП], № 27417/95, §73, ECHR 2000-VII, і згадане вище рішення у справі ОСОБА_2 , § 105). Однак гарантії статті 9 не поширюються на кожну дію, на вчинення якої особу спонукає чи надихає релігія або переконання, і ця стаття не завжди гарантує особі право поводити себе у публічній сфері так, як приписує її релігія або переконання (див., наприклад, рішення у справі Arrowsmith проти Сполученого Королівства, № 7050/75, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року, DR 19; рішення у справі Kalac проти Туреччини від 01 липня 1997 року, §27, Reports of Judgments and Decisions 1997-IV; та згадане вище рішення у справі ОСОБА_2 , §§105 і 121). Суд нагадує, що загальна політика або заходи, які призводять до непропорційно серйозних негативних наслідків для певної групи людей, можуть вважатися дискримінаційними, навіть якщо вони не спрямовані конкретно проти цієї групи і не мають дискримінаційної мети (див., серед інших джерел, рішення у справі D.H. та інші проти Чеської Республіки [ВП], № 57325/00, §§ 175 і 184-185, ECHR 2007-IV). Але дискримінаційного характеру така політика чи заходи набувають лише у випадку, якщо вони не мають під собою об`єктивних і достатніх підстав, тобто, якщо вони не служать досягненню легітимної мети або якщо не забезпечено належного пропорційного співвідношення між використовуваними засобами та поставленою метою (§ 196).

Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті, вноситься така інформація: інформація, зазначена в зоні візуальної перевірки паспорта; додаткова змінна інформація (про місце проживання, про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності - інформація про реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків або повідомлення про відмову від його прийняття (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття зазначеного номера та офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу). У разі наявності повідомлення про відмову від реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у відповідному полі проставляється слово "відмова". У разі відсутності інформації відповідне поле не заповнюється; біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи); засоби електронного цифрового підпису (у разі оформлення паспорта особі, яка досягла 18-річного віку) та засоби шифрування в порядку, встановленому законодавством. Інформація вноситься до безконтактного електронного носія відповідно до рекомендацій Міжнародної організації цивільної авіації (IКAO) Doc 9303.

Разом з тим, позивач у своїй позовній заяві посилається на порушення принципу поваги до приватного життя суб`єкта персональних даних, шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорту, оскільки ані неповнолітню ОСОБА_1 , ані її батьків не було ознайомлено з наслідками внесення УНЗР до ЄДДР.

Так, позивачем не оспорюється, а відповідачем зазначається, що 05 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області з приводу оформлення паспорта громадянина України у формі картки, вперше. Під час прийому документів була створена заява-анкета для внесення інформації до ЄДДР, в якій було зазначено «Я, ОСОБА_1 , прошу внести до ЄДДР інформацію про мене, у зв`язку з оформленням паспорта громадянина України». Заява - анкета завірена особистим підписом ОСОБА_1 .

Проте, матеріали справи не містять жодних доказів того, що при оформленні паспорту на ім`я ОСОБА_1 у формі ID-картки у вересні 2017 року, неповнолітню та її батьків було ознайомлено з наслідками присвоєння УНЗР в ЄДДР.

Так, згідно зі статті 2 Закону України «Про захист персональних даних» від 01 червня 2010 року № 2297-VI, персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Частинами 5, 6 статті 6 цього Закону передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Водночас, суд звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює не якість закону та порушення конституційних прав такої особи.

Суд вважає за доцільне зазначити, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

Як зазначає позивач її дитина є людиною з релігійними переконаннями.

Офіційна позиція Української Православної Церкви з питань розвитку технологій обробки персональних даних та впровадження біометричних документів, викладена 31 травня 2013, проголошує: «Ще в самому початку впровадження ідентифікаторів особистості на Україні Церква не тільки не надавала благословіння на їх прийняття, а й застерігала суспільство щодо ризиків їх впровадження, попереджала про можливість перетворення в майбутньому цього ідентифікатора в апокаліптичний знак, описаний в Одкровенні Апостола Іоанна Богослова, який називається «начертаннием антихриста».

Таким чином, з урахуванням зазначеного, позивач має право через свої релігійні погляди отримати паспорт громадянина України без електронного носія.

Суд доходить висновку, що норми Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII (також чинного на момент виникнення спірних правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України. Та оскільки чинна редакція Закону від 20 листопада 2012 року №5492-VI не передбачає альтернативи паспортам з безконтактним електронним носієм і не може забезпечити реалізацію такого права, то це право має реалізовуватися у спосіб, передбачений Положенням № 2503-XII, шляхом видачі паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки без електронного носія.

Крім того, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. Оскільки дії Управління ДМС розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права громадян, то вони, на думку суду, також є протиправними.

Отже, не оформлення позивачу паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки без електронного носія саме через релігійні переконання, які не призводять до негативних наслідків тих чи інших людей та не спрямовані проти цих людей чи держави, обмежує її права, що встановлені законом, і не є необхідними в демократичному суспільстві.

За таких підстав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про визнання протиправною відмови Голосіївського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області у видачі ОСОБА_1 (у зв`язку із відмовою від паспорту у вигляді ID-картки) паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Крім того, для належного захисту порушених прав позивача слід зобов`язати відповідача оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України №2503-ХІІ.

Аналогічний висновок викладений в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17.

При цьому Велика палата ВС визначила ознаки типової справи:

а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення №2503-ХІІ;

б) відповідач - територіальні органи ДМС України;

в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ.

Висновки Великої Палати Верховного Суду у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення № 2503-ХІІ.

Відповідно до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області скасувати та знищити УНЗР неповнолітньої ОСОБА_1 та вивести його з ЄДДР і надалі вести облік позивача за: прізвищем, іменем, по батькові та роком народження, без використання засобів ЄДДР, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII, суд зазначає наступне.

Згідно вимог статті 4 Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI, Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

Згідно пункту 1 статті 2 Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI розпорядник Реєстру - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Відповідно до Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 360, Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Пунктом 7 вказаного Положення, передбачено, що ДМС здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи, у тому числі міжрегіональні.

Абзацом 1 частини 1 статті 10 Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI передбачено, що внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних".

У відповідності до абзацу 2 цієї ж частини у разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним. Якщо особу не буде ідентифіковано, проводиться процедура встановлення особи, строк якої не перевищує двох місяців. У разі неможливості встановити особу протягом зазначеного строку особа встановлюється за рішенням суду про встановлення факту, що має юридичне значення, для видачі документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України. До завершення процедури встановлення особи, прийняття відповідного рішення суду документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, не видаються.

Відповідно до частини 3 статті 10 Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI для внесення інформації до Реєстру та для оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених), обміну документів за зверненням заявника формується заява-анкета, зразок якої затверджується центральним органом виконавчої влади, що здійснює формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, в установленому порядку.

Згідно з пунктами 13, 26, 27 Порядку №302 передбачено, що для внесення інформації до Реєстру формується заява-анкета, зразок якої затверджується МВС. Після формування заяви-анкети працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта друкує її та надає заявнику для перевірки правильності внесених до заяви-анкети відомостей. Реєстрація заяви-анкети здійснюється із застосуванням засобів Реєстру під час її формування. У разі виявлення помилок в заяві-анкеті працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта вносить до неї відповідні виправлення. Після перевірки заявник власним підписом підтверджує правильність внесених до заяви-анкети відомостей про особу. Якщо заявник через фізичні вади не може підтвердити власним підписом правильність таких відомостей, працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта робить відмітку про неможливість такого підтвердження та засвідчує правильність внесених до заяви-анкети відомостей про особу власним підписом.

Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України «Про захист персональних даних» від 01 червня 2010 року №2297-VI cуб`єкт персональних даних має право: 1) знати про джерела збирання, місцезнаходження своїх персональних даних, мету їх обробки, місцезнаходження або місце проживання (перебування) володільця чи розпорядника персональних даних або дати відповідне доручення щодо отримання цієї інформації уповноваженим ним особам, крім випадків, встановлених законом; 2) отримувати інформацію про умови надання доступу до персональних даних, зокрема інформацію про третіх осіб, яким передаються його персональні дані; 3) на доступ до своїх персональних даних; 4) отримувати не пізніш як за тридцять календарних днів з дня надходження запиту, крім випадків, передбачених законом, відповідь про те, чи обробляються його персональні дані, а також отримувати зміст таких персональних даних; 5) пред`являти вмотивовану вимогу володільцю персональних даних із запереченням проти обробки своїх персональних даних; 6) пред`являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними; 7) на захист своїх персональних даних від незаконної обробки та випадкової втрати, знищення, пошкодження у зв`язку з умисним приховуванням, ненаданням чи несвоєчасним їх наданням, а також на захист від надання відомостей, що є недостовірними чи ганьблять честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи; 8) звертатися із скаргами на обробку своїх персональних даних до Уповноваженого або до суду; 9) застосовувати засоби правового захисту в разі порушення законодавства про захист персональних даних; 10) вносити застереження стосовно обмеження права на обробку своїх персональних даних під час надання згоди; 11) відкликати згоду на обробку персональних даних; 12) знати механізм автоматичної обробки персональних даних; 13) на захист від автоматизованого рішення, яке має для нього правові наслідки.

Згідно частин 2, 3 статті 15 Закону України «Про захист персональних даних» від 01 червня 2010 року №2297-VI персональні дані підлягають видаленню або знищенню у разі: 1) закінчення строку зберігання даних, визначеного згодою суб`єкта персональних даних на обробку цих даних або законом; 2) припинення правовідносин між суб`єктом персональних даних та володільцем чи розпорядником, якщо інше не передбачено законом; 3) видання відповідного припису Уповноваженого або визначених ним посадових осіб секретаріату Уповноваженого; 4) набрання законної сили рішенням суду щодо видалення або знищення персональних даних. Персональні дані, зібрані з порушенням вимог цього Закону, підлягають видаленню або знищенню у встановленому законодавством порядку.

Як вже неодноразово зазначалось судом, 05 вересня 2017 року була створена заява анкета та виготовлений паспорт на громадянку ОСОБА_1 № НОМЕР_5 , який в подальшому на підставі відповідної заяви було вилучено, анульовано та внесено дані про його вилучення до інформаційної підсистеми «Недійсні документи» Єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами ДМС України, як недіючий вилучений, у зв`язку з непридатністю для подальшого користування.

В подальшому, позивач та її неповнолітня донька звернулись до відповідачів з заявою про видачу неповнолітній ОСОБА_1 , 2003 року народження, паспорта громадянина України зразка 1994 року.

Враховуючи зазначене, ОСОБА_1 , 2003 року народження, фактично не надала згоду на отримання відцифрованих відбитків пальців рук та внесення до безконтактного електронного носія відцифрованих відбитків пальців рук.

Крім того, знищення вказаного паспорту у зв`язку з його анулюванням по суті є закінчення строку зберігання даних, визначеного згодою суб`єкта персональних даних на обробку цих даних або законом.

Таким чином, відсутність фактичної згоди позивача на отримання відцифрованих відбитків пальців рук та внесення до безконтактного електронного носія відцифрованих відбитків пальців рук, та закінчення строку зберігання даних, визначеного згодою суб`єкта персональних даних на обробку цих даних або законом, свідчить про необхідність видалення або знищення персональних даних з реєстру з огляду на вимоги статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, суд додатково зазначає, що частиною 7 статті 7 Закону від 20 листопада 2012 року № 5492-VI визначено, що відцифровані відбитки пальців рук особи після внесення до безконтактного електронного носія та видачі документа особі вилучаються з Реєстру та знищуються. Шаблони відцифрованих відбитків пальців рук особи використовуються лише для цілей ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну передбачених цим Законом документів. Передача шаблонів відцифрованих відбитків пальців рук особи забороняється.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи на те, що паспорт у вигляді ID-картки був вилучений та анульований, наявні підстави для видалення номеру УНЗР ОСОБА_1 , 2003 року народження та її персональних даних, а вимоги у цій частині також підлягають задоволенню.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог позивача та наявність правових підстав для їх задоволення в повному обсязі.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки матеріали справи не містять доказів понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1 - задовольнити.

2. Визнати протиправною відмову Голосіївського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області у видачі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

3. Зобов`язати Голосіївський районний відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (03039, місто Київ, вулиця Голосіївська, будинок 15, ЄДРПОУ 42552598) оформити та видати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , свідоцтво про народження серія НОМЕР_6 , видане 11 липня 2003 року відділом реєстрації актів громадянського стану Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві) паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

4. Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та київській області (02152, місто Київ, вулиця Березняківська, будинок 4а, ЄДРПОУ 42552598) скасувати та знищити унікальний номер запису реєстру щодо видати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , свідоцтво про народження серія НОМЕР_6 , видане 11 липня 2003 року відділом реєстрації актів громадянського стану Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві) та вивести його з Єдиного державного демографічного реєстру України і у подальшому вести облік ОСОБА_1 за прізвищем, іменем , по-батькові та роком народження, без використання засобів ЄДДР, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

5. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя К.Ю. Гарник