Рішення № 98006764, 01.07.2021, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/3301/21

РІШЕННЯ

іменем України

01 липня 2021 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Козачок І.С. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А2167 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини А2167 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за період 2015-2019 років, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, індексацію грошового забезпечення за періоди з 15 квітня 2015 по 31 грудня 2017, з 01 січня 2018 по 15 квітня 2019, а також компенсацію за неотримане речове майно.

Покликається на те, що під час проходження служби йому не виплачувалась індексація грошового забезпечення протягом вказаного періоду. Також при звільненні зі служби йому не була виплачена грошова компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за період 2015-2019 років та компенсація за неотримане речове майно. На його звернення про виплату коштів він отримав відповідь, з якою не погоджується.

Провадження у справі відкрите за правилами спрощеного позовного провадження.

У відзиві на адміністративний позов відповідач посилається на те, що у 2016-2018 роках бюджетних призначень на виплату індексації грошового забезпечення не було, також відсутній порядок виплати індексації за минулі періоди. У межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексацію грошового забезпечення військовослужбовцям з 2016 року не було. Зазначає, що грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки позивачу як учаснику бойових дій не виплачувалась, оскільки під час дії особливого періоду надання військовослужбовцям окремих видів відпусток, передбачених законодавством, тимчасово припиняється, відтак грошова компенсація виплачена бути не могла. Також покликається на те, що під час розрахунку при звільненні позивач не звертався до військової частини з відповідним рапортом про грошову компенсацію за речове майно та невикористані дні додаткової відпустки. Отже, оскільки на момент звільнення спір був відсутній, дії відповідача є правомірними, тому просить у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що наказом командира військової частини А2167 за № 111 від 15.04.2019 позивач звільнений у запас, отримав розрахунок за час служби.

Під час служби позивач отримав статус та посвідчення учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення (24.12.2015) та ніким у справі не заперечується. З моменту набуття статусу учасника бойових дій у позивача виникло право на додаткову відпустку та відповідну компенсацію.

Питання щодо виплати позивачу грошової компенсації вартості недоотриманого речового майна, невикористаних днів додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення на час звільнення зі служби вирішене не було, що відповідачем не заперечується.

У лютому 2021 позивач звернувся до військової частини із заявою про нарахування та виплату йому цих коштів.

Листом від 22.02.2021 №345 військова частина повідомила, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира військової частини. Оскільки позивачем не було своєчасно подано рапорт на виплату грошової компенсації замість речового майна ця компенсація виплачена не була. Зазначається, що грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки та позивачу не виплачувалась. Протягом 2016-2018 років бюджетних призначень на виплату індексації грошового забезпечення військовослужбовців не було, тому підстав для нарахування та виплатити індексації за цей період також немає.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Постановою Кабінету Міністрів України №178 від 16 березня 2016 року затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178)

Абзацом першим п.2 Порядку №178 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Згідно з п.3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до п.4 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Аналіз норм статті 9-1 Закону №2011-XII, абзаців 1,3 пункту 242 Положення №1153/2008, а також пунктів 2, 3 Порядку № 178 в редакції, чинній на момент звільнення позивача з військової служби, свідчить про те, що позивач має право на грошову компенсацію замість неотриманого ним під час служби речового майна.

Одночасно з цим, застосовування в п. 3 Порядку №178 словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення періоду проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу). Тому за військовослужбовцями після звільнення їх з військової служби зберігається право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

На користь вказаного висновку свідчить і те, що у пункті 4 Порядку №178 передбачене застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством прав та інтересів.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 03.10.2018 року у справі №803/756/17, від 23.08.2019 року у справі №2040/7697/18 та від 11.09.2019 року у справі №825/1104/17.

Судом встановлено, що позивач звертався до Військової частини А2167 про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, відтак вчинив дії, необхідні для вирішення цього питання.

Доводи стосовно неможливості проведення компенсації, викладені відповідачем у відзиві, суд оцінює критично, оскільки вони не спростовують наявності відповідного права особи, яке вона набула за час проходження служби і яке є однією з гарантій статусу військовослужбовця. Таким чином, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Стосовно виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, яка надається учасникам бойових дій, суд зазначає наступне.

Згідно з п.12 статті 12 Закону №3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються такі пільги, зокрема, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Стаття 4 Закону України від 05 листопада 1996 року Про відпустки передбачає у тому числі інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, статус яких визначений Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України Про відпустки. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки. Як вбачається з п.17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток (...), припиняється.

Визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію та від 06 грудня 1991 року №1932-XII Про оборону України (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).

Згідно зі ст.1 Закону №1932-XII особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток.

Однак Законом №2011-XII не передбачене припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки, право на яку військовослужбовець - учасник бойових дій набув за період проходження ним військової служби. Водночас, у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, особа не втрачає саме право на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізоване у один із таких способів:

1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін;

2) грошова компенсація відпустки.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року №2011-ХІІ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР Про відпустки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, а також за невикористані дні додаткової відпустки. Відтак, норми Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуте під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією, висловленою у Зразковому Рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 року у справі №620/4218/18, яке залишене в силі постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року. Також аналогічні висновки були зроблені у справі №620/4218/18 Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 року.

Зважаючи на це, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу військової частини відповідачем не було проведено з ним повного розрахунку в частині виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні вказаної додаткової відпустки. Суд звертає увагу на те, що виплата компенсації повинна була бути здійснена під час остаточного розрахунку зі служби незалежно від того, чи звертався військовослужбовець з відповідною окремою заявою ( рапортом) про виплату чи ні.

Враховуючи те, що відповідачем не надано суду доказів на підтвердження правомірності бездіяльності, позовні вимоги у цій частині також підлягають задоволенню.

Стосовно нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, суд виходить з такого.

Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, позивачу не виплачувалась індексація грошового забезпечення за вказаний у позові період. У наказі про звільнення позивача зі служби відсутнє посилання на виплату індексації.

Відповідно до ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг (ст.1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" №1282-XII) Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, серед яких оплата праці (грошове забезпечення) (ч. ч. 1, 5 статті 2 Закону № 1282-ХІІ). Підприємства, установи та організації, що фінансуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Абзацом 3 частини 1 статті 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 №2017-III визначено, що Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Проведення індексації здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. З огляду на це, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці.

За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Аналіз наведених вище нормативно-правових актів, за відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, дає підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Урядом України порядку, а саме відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Судом встановлено, що підставою для невиплати позивачу індексації грошового забезпечення стало те, що з січня 2016 по лютий 2018 кошторисні призначення на її виплату, за даними відповідача, були відсутні.

У той же час, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що у розпорядженні відповідача дійсно не було вільних коштів для виплати позивачу індексації грошового забезпечення; у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується військова частина, кошти на індексацію грошового забезпечення позивача були відсутні. Крім того, відповідач не надав докази виплати позивачу індексації за період з 15.04.2015 по 31.12.2015 року.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі Кечко проти України (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування не впливає на право позивача на цю виплату. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі 825/1832/17.

Суд звертає увагу на те, що позивач мав законні очікування щодо виплати йому цих коштів відповідачем у добровільному порядку аж до моменту проведення остаточного розрахунку, чого зроблено не було. Однак, навіть після розрахунку позивач своє право на виплату індексації не втратив, оскільки роботодавець свій обов`язок перед ним не виконав.

Виплата індексації охоплюється поняттям грошового забезпечення військовослужбовців, безпосередньо стосується оплати їх праці, для захисту якої державою забезпечуються посилені гарантії. Зважаючи на це, на дані вимоги не розповсюджуються обмеження щодо тривалості строків звернення до суду. Отже, оскільки виплата індексації пов`язана з виплатою самого грошового забезпечення військовослужбовця, і повинна була здійснюватись у відповідних розмірах постійно разом з основною виплатою, ця гарантія оплати праці державою в повній мірі дотримана не була.

Як вбачається з правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 15.10.2020 у справі №240/11882/19, від 17.09.2020 у справі №420/1207/19, суд не повинен підміняти уповноважений орган, самостійно розраховуючи розмір індексації або визначаючи базовий місяць для її виплати. Питання визначення базового місяця є компетенцією відповідача як органу, де позивач проходив службу, і який виплачував йому грошове забезпечення, оскільки саме на нього покладений обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення. Відтак вимоги позивача в цій частині є передчасними.

Оскільки відповідач не довів правомірність бездіяльності щодо невиплати позивачу відповідних компенсацій та сум індексації, позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

адміністративний позов - задоволити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А 2167 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за 2015-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, відмову у виплаті грошової компенсації за належне до видачі та не отримане під час служби речове майно та індексації грошового забезпечення за період з 15 квітня 2015 по 15 квітня 2019.

Зобов`язати Військову частину А 2167 виплатити ОСОБА_1 :

- грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за 2015-2019 роки, виходячи з його грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

- грошову компенсацію за належне до видачі та неотримане під час служби речове майно;

- індексацію грошового забезпечення за період з 15 квітня 2015 по 15 квітня 2019 (з урахуванням для розрахунку належного базового місяця відповідно до вимог закону)

У задоволенні решти вимог позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 01 липня 2021 року

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) Відповідач:Військова частина А2167 (бул. Олександрівський, 54,Біла Церква, Білоцерківський район, Київська область,09113 , код ЄДРПОУ - 008267926)

Головуючий суддя І.С. Козачок