Рішення № 98004118, 01.07.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

01 липня 2021 року № 520/9574/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді – Зінченко А.В.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (вул. Ярослава Мудрого, буд. 16,м. Харків,61002, код ЄДРПОУ 43315445) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії ,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила суд:

-визнати протиправною бездіяльність Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), що виразилась у не врахуванні винагороди державного виконавця, яка є складовою заробітної плати, при розрахунку компенсації за не використані дні щорічної основної відпустки, компенсації за не використану додаткову оплачувану відпустку, при нарахуванні матеріальної допомоги.

-стягнути з Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (ідентифікаційний код 43315445, адреса: Харківська область, м. Харків, вул. Ярослава Мудрого 16, поштовий індекс 61002) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) заборгованість по заробітній платі в сумі 1650,77 грн., що складається з не нарахованих та не виплачених: сум компенсації за не використані дні щорічної основної відпустки в розмірі 1266,87 грн., сум компенсації за не використану додаткову оплачувану відпустку в розмірі 383,90 грн.

-зобов`язати нарахувати та виплатити Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) (ідентифікаційний код 43315445, адреса: Харківська область, м. Харків, вул. Ярослава Мудрого 16, поштовий індекс 61002) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 17.02.2021 року по дату ухвалення судового рішення у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що на підставі наказу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) № 767/к від 16.02.2021 року з 17.02.2021, ОСОБА_1 , була звільнена з посади старшого державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) у зв`язку з ліквідацією державного органу.

При звільнені ОСОБА_1 було виплачено: за не використані дні щорічної основної відпустки « 101 Компенсація відпустки» в сумі 9810,57 грн.; за не використані дні додаткової оплачуваної відпустки « 121 одинока мати» в сумі 2972,90 грн.

На адвокатське звернення від 15.04.2021, відповідач, Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) надало відповідь від 21.04.2021 № 14656/29701/17/21/12.3. згідно якої ОСОБА_1 станом на день звільнення з посади старшого державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), за період роботи не були використані наступні дні щорічної основної та додаткових відпусток: щорічна основна відпустка 33 дні, додаткова відпустка 10 днів.

Винагорода, яка виплачується державному виконавцю, є одноразовою виплатою, тому вона не враховувалась при розрахунку середньої заробітної плати та надало розрахунок:

1. Розрахунковий період для розрахунку компенсації за не використані дні щорічної відпустки з лютого 2020 по січень 2021 р. складає 366 днів за винятком 15 календарних днів (11 календарних днів святкові та неробочі дні, 4 дні відпустка за власний рахунок), а відтак: 366-15= 351 дні.

Сумарний заробіток за період з лютого 2020 по січень 2021 р. вказаний без врахування винагороди державного виконавця в зазначений період.

Середня зарплата в зазначений період вказана без врахування винагороди державного виконавця в зазначений період.

Сума компенсації щорічної відпустки за 33 календарних дні невикористаної відпустки : 9810,57 грн.

Сума компенсації за не використану додаткову оплачувану відпустку 10 днів : 2972,90 грн.

З даними розрахунками нарахування компенсації за не використані дні щорічної відпустки, компенсації за не використану додаткову оплачувану відпустку та суми матеріальної допомоги на соціально побутові потреби позивач не погоджується, а тому звернулась до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини.

Позивач, ОСОБА_1 , працювала на посаді старшого державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) та на підставі наказу міжрегіонального управління № 767/к від 16.02.2021 її було звільнено з займаної посади у відповідності до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", у зв`язку з ліквідацією державного органу.

Суд вказує, що відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Під час звільнення згідно з наказом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 16.02.2021 № 767/к Позивачці була виплачена належна компенсація за 30 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 11.01.2020 по 10.01.2021; за невикористані 03 календарних дні щорічної основної відпустки за період роботи з 11.01.2021 по 17.02.2021, за невикористані 10 календарних днів додаткової відпустки як одинокій матері за 2021 рік.

Судом також встановлено, що розрахунок при звільненні, з яким Позивач ознайомлена під підпис 17.02.2021 був нарахований в повному обсязі та відповідні кошти виплачені своєчасно.

Суд вказує, що статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31.10.2019 по справі № 820/2607/17 зазначено, що як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з`ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи».

Отже, для визнання бездіяльності протиправною потрібне не тільки встановлення факту не вчинення певних дій, але й встановлення того факту, що такі дії були необхідні та їх вчинення встановлене законом.

Вимогами статті 94 Кодексу Законів про працю України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним роз міром не обмежується.

Аналогічні положення містяться у статті 1 Закону України "Про оплату пра ці" від 24 березня 1995 року №108/95-ВР (далі - Закон №108/95-ВР).

Положеннями статті 2 Закону № 108/95-ВР передбачено, що додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, на дбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Відповідно до п. 1.3 розділу 1 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом ДКСУ від 13.01.2004 № 5, до фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат.

Відповідно до розділу 2 даної Інструкції фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Частиною першою статті 13 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" встановлено, що заробітна плата працівника органу державної виконавчої служби складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, винагороди, а також інших надбавок згідно із законодавством.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2015 № 126 затверджено Порядок виплати та розмірі винагород державному виконавцю (далі — Порядок № 126).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 126, державний виконавець, який забезпечив фактичне виконання в повному обсязі виконавчого документа майнового характеру, одержує винагороду в розмірі 5 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, але не більше двохсот п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за виконавчим документом немайнового характеру, за яким боржником є фізична особа - в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та за виконавчим документом немайнового характеру, за яким боржником є юридична особа - в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Державний виконавець одержує винагороду одночасно з виплатою заробітної плати.

Позивач вказує, що їй було виплачено винагороду за жовтень 2020 в розмірі - 8301,96 грн., та за листопад 2020 - 5115,06 грн., що сумарно складає 13417,02 грн. та підтверджується відповідними розрахунковими листами.

Згідно з наведеними розрахунками сумарний заробіток Позивача за період з лютого 2020 по січень 2021 складає 117823,42 грн., з яких 13417,02 грн. це винагорода державному виконавцю.

Середньоденна заробітна плата: 117823,42 грн./351 (кількість робочих днів) = 335,68 грн.

Сума компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки становить: 335,68*33 (кількість днів відпустки) = 11077,44 грн. (сума з урахуванням винагороди державного виконавця).

Сума компенсації за невикористані дні додаткової відпустки становить: 335,68*10 (кількість днів відпустки) = 3356,80 грн.

11077,44 - 9810,57 (сума без урахування винагороди державного виконавця) = 1266,87 грн.;

3356,80 - 2972,90 (сума без урахування винагороди державного виконавця) = 383,90 грн.

Позивач вважає, що протиправні дії Відповідача щодо не включення винагороди державного виконавця при розрахунку середньої заробітної плати під час розрахунку компенсації за не використані дні щорічної відпустки, компенсації за не використану додаткову оплачувану відпустку ОСОБА_1 призвели до недоотримання останньою коштів в розмірі - 1650,77 грн.

Суд вважає вказаний висновок помилковим, та таким, що не базується на приписах чинного законодавства, з огляду на наступне.

Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки провадиться згідно з нормами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. № 100 .

Відповідно до пункту 2 розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки здійснюється виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 3 Порядку №100 встановлено категорії виплат, що включаються у розрахунок середньої заробітної плати.

У пункті 4 Порядку №100 наведено перелік виплат, які не враховуються при обчисленні заробітної плати.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 1266 від 26.09.2001 в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 1213 від 09.12.2020 абзац перший пункту 4 Порядку № 100 доповнено підпунктом "н" згідно з яким при обчисленні середньої заробітної плати не враховується, зокрема, винагорода державним виконавцям.

Отже, винагорода державного виконавця в силу приписів Порядку №100 не враховується до розрахунків при обчисленні середньої заробітної плати, тому вимога Позивача є не обґрунтованою та безпідставною.

Щодо посилання представника Позивача на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 09.09.2020 по справі № 814/564/16.

Суд звертає увагу на те, що позивач у цій справі оскаржує дії відповідача, який за період 2012-2015 роки неправомірно здійснював розрахунок сум щорічної основної оплачуваної відпустки, сум матеріальної допомоги на оздоровлення та сум матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, та не включав до розрахунків суми виплаченої позивачу винагороди державного виконавця відповідно до статті 46 Закону України «Про виконавче провадження», що є порушенням законодавства про оплату праці.

Верховний Суд 09.09.2020 прийняв постанову, якою касаційну скаргу позивача задовольнив частково, рішення судів першої та апеляційної інстанції скасував та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Однак, слід зауважити, що правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 09.09.2020 не може бути застосована до спірних правовідносин.

Вказане пояснюється тим, що у даній справі відповідно до наказу Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 16 листопада 2015 року №4036/02 позивач був звільнений з посади заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області.

На момент звільнення ОСОБА_1 з посади діяв Порядок № 100, який встановлював, що така складова заробітної плати, як винагорода державному виконавцю, враховується при обчисленні середньої заробітної плати працівника у всіх випадках її збереження.

Винагорода державному виконавцю відносилась до виплат, що належали до фонду оплати праці, вказана виплата не була включена до переліку виплат, що не враховувались при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, наведеному у п. 4 Порядку №100 на той момент.

В даному ж випадку навпаки, при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Пункт 4 Порядку на момент виникнення спірних правовідносин як вже було зазначено вище було доповнено підпунктом "н" згідно з яким при обчисленні середньої заробітної плати не враховується, зокрема, винагорода державним виконавцям. Вказана норма є чинною на момент звільнення Позивача з посади.

Стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права — закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотньої дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі між державою і громадянами. Принцип незворотності дії в часі поширюється також на Конституцію, яка є Основним Законом держави. Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Таким чином, внесені зміни Постановою Кабінету Міністрів України № 1213 від 09.12.2020 до абзацу першого пункту 4 Порядку яким при обчисленні середньої заробітної плати не враховується, зокрема, винагорода державним виконавцям поширює свою дію на правовідносини, що склалися після набрання чинності вказаним нормативно-правовим актом, а саме 12.12.2020.

Враховуючи, що Позивача було звільнено на підставі наказу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 16.02.2021 №767/к, зазначена позовна вимога, на думку суду, є безпідставною та не обґрунтованою.

Щодо вимоги про зобов`язання міжрегіональне управління нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 17.02.2021 по дату ухвалення рішення у справі.

Відповідно до статті 116 Кодексу Законів про Працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Отже, метою, яка закладена законодавцем у зміст процедури відшкодування, передбаченої ст. 117 КЗпП, є компенсація працівникові майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Суд зазначає, що згідно з вимогами ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з ме тою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтер есів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів влад них повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень тау спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім фор мам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, протягом розумного строку.

Таким чином, проаналізувавши наведене, суд вважає за необхідне вказати, що позовні вимоги є не обґрунтованими, не підтверджені нормативно та документально, а тому є такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 243, 244, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (вул. Ярослава Мудрого, буд. 16,м. Харків,61002, код ЄДРПОУ 43315445) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду у відповідності до ст. 295 цього Кодексу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Зінченко А.В.