Рішення № 98003407, 30.06.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6774/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції в Одеській області про стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та середнього заробітку за період затримки розрахунку

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції в Одеській області, в якому позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Державної екологічної інспекції в Одеській області на користь ОСОБА_1 10008,9 грн компенсації за не використані 10 днів щорічної відпустки (9 днів щорічної додаткової відпустки за стаж державної служби та 1 день щорічної основної відпустки) та середній заробіток за весь період затримки розрахунку, з 29.12.2020 по день постановлення рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 25.10.2019 року по 28.12.2020 року він працював на посаді першого заступника начальника Державної екологічної інспекції в Одеській області. 09.12.2020 року Державна екологічна інспекція України видала наказ № 437-о «Про звільнення ОСОБА_1 ». Інспекцією 11.12.2020 видано наказ «Про оголошення наказу Державної екологічної інспекції України від 09.12.2020 № 437-о «Про звільнення ОСОБА_1 »

Як вказано у позові, на дату звільнення (28.12.2020) стаж державної служби позивача становить понад 8 років, з них в Інспекції ОСОБА_1 пропрацював 1 рік 2 місяці. Відповідно до арифметичних дій, а саме 30/12, за кожен місяць роботи державному службовцю надається 2.5 дні відпустки. Таким чином, вказано позивачем, за час його роботи в Інспекції у нього було 35 днів щорічної основної відпустки.

Позивач зазначає, що відповідно до відомостей з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (довідки 5-ОК) перебіг стажу державної служби у нього розпочався з 01.10.2008. Так, станом на 25.10.2019, день призначення на посаду в Інспекцію, у ОСОБА_1 стаж державної служби був понад 8 років та з 01.10.2020 ОСОБА_1 мав право на 9 днів додаткової відпустки за стаж державної служби.

Також, у позові вказано, що станом на 01.10.2020 стаж державної служби у позивача складав понад 8 років і у нього виникло право ще на 5 днів додаткової відпустки за стаж державної служби. Виникнення у державних службовців права на додаткову оплачувану відпустку та її тривалість залежать не від відпрацьованого в році часу, а лише від наявності відповідного стажу державної служби. Така позиція, як стверджує позивач, узгоджується з роз`ясненнями Міністерства соціальної політики України від 25.07.2018 № 1319/0/101-18/28с, роз`ясненням Головного управління державної служби України від 21.01.2011 N 474/12-11 .

Таким чином, на думку позивача, на день звільнення (28.12.2020) у нього було 9 днів додаткової відпустки за стаж державної служби. Відповідно до табелю обліку робочого часу, наданого ОСОБА_1 19.01.2021, як відповідь на запит на публічну інформацію, за період роботи в Інспекції, а саме в листопаді 2020 року, у нього був намір використати 4 дні додаткової відпустки за стаж державної служби, з 9 днів, проте в перший день відпустки ОСОБА_1 захворів та фактично відпустку не використав. Крім того, позивачем на інший період відпустка не продовжувалась та не переносилася. Отже, вказано у позові, на дату звільнення у ОСОБА_1 , крім 35 днів основної відпустки ще було 9 дні додаткової щорічної відпустки за стаж державної служби.

У позові вказано, що відповідно до табелю обліку робочого часу, наданого ОСОБА_1 19.01.2021, як відповідь на запит на публічну інформацію, за період роботи в інспекції позивачем було використано 28 днів щорічної відпустки, з 44 днів. Наказом Інспекції від 11.12.2020 № 330-о, зі змінами, передбачено, про необхідність провести розрахунки та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за не використану частину щорічної основної відпустки, загальною кількістю 6 днів, замість 7 днів. Крім того, Інспекцією не нараховано та не виплачено компенсацію за 9 днів щорічної додаткової відпустки за стаж державної служби.

Таким чином, як стверджує позивач, Інспекцією було не нараховано та не виплачено компенсацію за 1 день основної щорічної відпустки та 5 днів не використаної щорічної додаткової відпустки за стаж державної служби.

Відповідно до табеля обліку робочого часу та довідки про доходи, яка була ОСОБА_1 отримана 09.02.2021, в рамка відповіді на запит на публічну інформацію та п. 4 Порядку середньоденна заробітна плата позивача, для виплат компенсацій за невикористану відпустку становить 1000,89 грн

Ухвалою суду від 28.04.2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії матеріалів особової справи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), що стосується періоду роботи та періоду відпусток позивача, інформацію з її документальним підтвердженням щодо розрахунку компенсації за невикористану частину щорічної основної відпустки (із зазначенням періоду за який відпустка використана та періоду за який виплачена компенсація) та її виплати позивачу, а також довідку про заробітну плату позивача за останні 2 місяці роботи перед звільненням.

Вказаною ухвалою відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву та витребуваних доказів протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

Копію ухвали суду від 28.04.2021 року відповідач отримав 30.04.2021 року, засобами електронного зв`язку.

Представником відповідача надано заяву про продовження строку для подання відзиву на позов.

Ухвалою суду від 18.05.2021 року судом задоволено заяву відповідача про продовження строку на подання відзиву на позов та продовжено відповідачу строк на подання відзиву на позов та витребуваних письмових доказів.

07.06.2021 року (вх.№29385/21) від представника Державної екологічної інспекції в Одеській області до суду надійшов відзив на позовну заяву разом із витребуваними судом доказами (а.с.46-128)..

Суд зазначає, що даний відзив та доданих до нього документів підписано головою комісії з ліквідації ОСОБА_2 .

Згідно інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Державної екологічної інспекції в Одеській області (код ЄДРПОУ 38017120) в графі «Відомості про осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи» зазначено:

« ОСОБА_3 (Повноваження: Вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори тощо (без права укладення мирової угоди)),

ОСОБА_4 (Повноваження: Вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори тощо (без права укладення мирової угоди)),

ОСОБА_5 (Повноваження: Вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори тощо (без права укладення мирової угоди),

ОСОБА_6 - голова комісії з припинення».

Тобто, усі вищевказані особи наділені повноваженнями на підписання заяв по суті даної справи та на засвідчення документів на відповідність оригіналам, які подаються відповідачем.

Так, у відзиві відповідач зазначає, що Державна екологічна інспекція в Одеській області заперечує щодо заявленого у позові у повному обсязі, та аргументує заперечення наступним.

Позивач перебував на посаді Першого заступника начальника Державної екологічної інспекції в Одеській області - першого заступника Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Одеської області. Наказом Державної екологічної інспекції України від 09.12.2020 №437-0 ОСОБА_1 звільнено з посади відповідно до пункту 11 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», постанови Кабінету Мiнiстрiв України від 9 вересня 2020 року № 802 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів та ліквідацію територіальних органів Державної екологічної інспекції» та наказу Державної екологічної інспекції України від 16 вересня 2020 року №332 «Про ліквідацію Державної екологічної інспекції в Одеській області»

На підтвердження правомірності нарахування та виплати усіх днів щорічної основної та додаткової відпустки, відповідач зазначає, що:

наказом від 24.09.2020 № 169-о - позивачу надано частину основної щорічної відпустки тривалістю 14 календарних днів з 28.09.2020 по 11.10.2020 року включно за робочий період з 25.10.2019 0 14.04.2020;

наказом від 06.10.2020 № 178-в позивачу надано частину основної щорічної відпустки тривалістю 16 календарних днів з 15.10.2020 по 30.10.2020 року включно за робочий період з 15.04.2020 по 26.10.2020;

наказом 17.11.20 №196-в-позивачу надано додаткову відпустку за стаж державної служби за 2020 рiк тривалістю 4 календарних дні з 17.11.2020 по 20.11.2020 включно;

наказом від 30.11.2020 №203-в - позивачу продовжено тривалість додаткової відпустки за стаж державної служби за 2020 рік на 4 календарних дні з 30.11.2020 по 03.12.2020 року включно, у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю під час додаткової відпустки за стаж державної служби за 2020 рік на підставі копії листа непрацездатності: серія АДН № 358768.

Отже, як стверджує відповідач, ОСОБА_1 за період роботи з 25.10.2019 по 28.12.2020 було надано: 30 календарних днів щорічної основної відпустки; 4 календарних дні щорічної додаткової відпустки за 2020 рік.

У відзиві вказано, що наказом від 11.12.2020 N°330-0 позивачу наказано виплатити компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку тривалістю 4 дні за робочий період з 27.10.2020 по 11.12.2020, а наказом від 28.12.2020 № 369-0 наказано виплатити компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку тривалістю 2 календарних дні за робочий період з 12.12.2020 по 28.12.2020 року включно.

Таким чином, зазначено у відзиві, Інспекцією у повному обсязі виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористану основну оплачувану відпустку у 2020 році за фактично відпрацьований час, тому заборгованості перед ним Інспекція не має.

У відзиві також зазначено, що станом на 01.10.2020 стаж державної служби позивача складав 8 років і позивач мав право на 4 календарних дні додаткової відпустки за стаж державної служби. Та наказом від 17.11.2020 №196-в позивачу надано таку додаткову відпустку за стаж державної служби тривалістю 4 календарних дні з 17.11.2020 по 20.11.2020 включно (наказом від 30.11.2020 №203-в продовжено тривалість у зв`язку з лікарняним). Отже, як стверджує відповідач, належну позивачеві додаткову відпустку за стаж державної служби надано та виплачено. При цьому, на думку відповідача, є абсолютно безпідставними доводи позивача, що останній має право ще на 9 днів щорічної додаткової відпустки за стаж державної служби.

Крім того, у відзиві вказано, що оскільки компенсація грошового забезпечення за невикористані дні відпустки, як вважає позивач, відповідачем позивачу ще не нарахована та не виплачена, отже відсутня дата остаточного розрахунку, тому вимоги позивача про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасними та задоволенню не підлягають.

На підставі вищевикладеного, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

22.06.2021 року (вх.№32608/21) від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що відзив на позовну заяву та надані до суду відповідачем докази підписані особами, якими не надано доказів на підтвердження їх повноважень.

Крім того, у відповіді на відзив, окрім раніше викладених у позові доводів, позивач зазначає, що Інспекція на підтвердження своєї позиції надала накази про відпустки, проте не може бути належним доказом реалізації права на відпустку видача відповідного наказу без його фактичної реалізації. Як вказує позивач, в періоди, які зазначені в наказах про відпустки я перебував на лікарняному, що знайшло своє відображення в табелях обліку робочого часу.

Як вказує позивач, інспекцією було не нараховано та не виплачено компенсацію за 1 день основної щорічної відпустки та 5 днів не використаної щорічної додаткової відпустки за стаж державної служби. Платіжні доручення які надані Інспекцією до матеріалів справи не можуть бути достатніми доказами, адже з них не можливо встановити призначення виплати.

Станом на дату вирішення даної адміністративної справи інших заяв по суті справи на адресу суду не надходило.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовувалися вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

В період з 25.10.2019 року по 28.12.2020 року ОСОБА_1 працював на посаді першого заступника начальника Державної екологічної інспекції в Одеській області.

Так, наказом Державної екологічної інспекції України в Одеській області №340-О від 23.10.2019 року позивача з 25.10.2019 року призначено на посаду першого заступника начальника Державної екологічної інспекції в Одеській області (а.с.93).

Відповідно до наказу Державної екологічної інспекції України в Одеській області №230-О від 24.10.2019 року «Про оголошення наказу Державної екологічної інспекції в Одеській області від 23.10.2019 року №340-О «Про призначення ОСОБА_1 » позивачу, зокрема, встановлено посадовий оклад, взято до уваги, що стаж державної служби станом на 25.10.2019 року складає 7 років 00 місяці 05 днів та встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 21% від посадового окладу (а.с.92).

Наказом Державної екологічної інспекції України в Одеській області №289-О від 05.10.2020 року, зокрема, встановлено позивачу надбавку за вислугу років у розмірі 24% посадового окладу та визначено, що стаж його державної служби станом на 20.10.2020 року складає 08 років 00 місяців 00 днів (а.с.97-98).

Судом встановлено, що позивачу в період проходження служби в Державній екологічній інспекції України в Одеській області надавались наступні відпустки:

- наказом від 24.09.2020 № 169-о - позивачу надано частину основної щорічної відпустки тривалістю 14 календарних днів з 28.09.2020 по 11.10.2020 року включно за робочий період з 25.10.2019 по 14.04.2020 (а.с.110);

- наказом від 06.10.2020 № 178-в позивачу надано частину основної щорічної відпустки тривалістю 16 календарних днів з 15.10.2020 по 30.10.2020 року включно за робочий період з 15.04.2020 по 26.10.2020 (а.с.111).;

- наказом 17.11.2020 №196-в-позивачу надано додаткову відпустку за стаж державної служби за 2020 рiк тривалістю 4 календарних дні з 17.11.2020 по 20.11.2020 включно (а.с.112);

- наказом від 30.11.2020 №203-в - позивачу продовжено тривалість додаткової відпустки за стаж державної служби за 2020 рік на 4 календарних дні з 30.11.2020 по 03.12.2020 року включно, у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю під час додаткової відпустки за стаж державної служби за 2020 рік на підставі копії листа непрацездатності: серія АДН № 358768.

Позивач не зазначає, а судом не встановлено, що в період з 03.10.2020 по 11.10.2020 року, з 15.10.2020 по 30.10.2020 року позивач перебував на лікарняному.

Водночас, судом встановлено, що згідно корегуючих табелів робочого часу за вересень 2020 року та за жовтень 2020 року з 28.09.2020 року по 02.10.2020 року позивач не з`явився на роботу у зв`язку із оплачуваною тимчасовою не працездатністю (а.с.17).

Згідно табелів обліку робочого часу за листопад та грудень 2020 року (а.с.15-16):

- в період з 17.11.2020 року по 20.11.2020 року позивач не з`явився на роботу у зв`язку із оплачуваною тимчасовою не працездатністю;

- в період з 30.11.2020 року по 03.12.2020 року позивач не з`явився на роботу у зв`язку із оплачуваною тимчасовою не працездатністю.

З наданої до суду довідки про доходи із зазначенням помісячно складових нарахованої заробітної плати за період листопад 2019 року по листопад 2020 року, яка видана ОСОБА_1 відповідачем (а.с.23-24), судом встановлено, що:

- у вересні 2020 року позивачу було нараховано 6299,58 грн. за щорічну відпустку;

- у жовтні 2020 року позивачу було нараховано 467,74 грн. доплати відпускних за вересень-жовтень 2020 року;

- у листопаді 2020 року позивачу здійснено компенсацію 4685,60 грн. за тимчасову непрацездатність;

- у листопаді 2020 року позивачу було нараховано 1887,16 грн. за щорічну відпустку;

- у листопаді 2020 року позивачу було утримано 2416,90 грн. по корегуючим табелям.

Протягом усього строку розгляду даної адміністративної справи до суду не надано доказів того, що сума нарахованої заробітної плати у листопаді 2020 року за щорічну відпустку була в подальшому відрахована з заробітної плати позивача.

09.12.2020 року Державною екологічною інспекцією України в Одеській області прийнято наказ № 437-О «Про звільнення ОСОБА_1 » (а.с.28, 103).

11.12.2020 року Державною екологічною інспекцією України в Одеській області прийнято наказ №330-О «Про оголошення наказу Державної екологічної інспекції України від 09.12.2020 № 437-о «Про звільнення ОСОБА_1 » (а.с.28-зворотній бік, 30, 102, 114).

Пунктом 3 вказаного наказу визначено вiддiлу бухгалтерського обліку та фінансів здійснити відповідні розрахунки згідно чинного законодавства та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку тривалістю 4 календарних дні за робочий період з 27.10.2020 року по 11.12.2020 року включно.

28.12.2020 року Державною екологічною інспекцією України в Одеській області прийнято наказ №369-О «Про внесення змін до наказу Державної інспекцією України в Одеській області від 11.12.2020 року №330-О «Про оголошення наказу Державної екологічної інспекції України від 09.12.2020 № 437-о «Про звільнення ОСОБА_1 » (а.с.29, 106, 118), яким пункт 3 та 4 наказу від 11.12.2020 року №330-О викладено в наступній редакції:

3. «Відділу бухгалтерського обліку та фінансів здійснити відповідні розрахунки згідно чинного законодавства та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану:

- основну щорічну відпустку тривалістю 2 календарних дні за робочий період з 12.12.2020 року по 28.12.2020 року включно.

4. ОСОБА_1 , в перший робочий день, що є наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, а саме 28 грудня 2020 року передати всі матеріальні цінності та справи Державної екологічної інспекції в Одеській області, закріплені за ним, ОСОБА_6 Голові комісії з ліквідації Державної екологічної інспекції в Одеській області».

Позивач, вважаючи, що на день звільнення з Державної екологічної інспекції в Одеській області з ним не було здійснено повний розрахунок, звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.

В першу чергу необхідно зазначити, що в прохальній частині позову позивач просить суд стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Державної екологічної інспекції в Одеській області на користь ОСОБА_1 10008,9 грн компенсації за не використані 10 днів щорічної відпустки (9 днів щорічної додаткової відпустки за стаж державної служби та 1 день щорічної основної відпустки) та середній заробіток за весь період затримки розрахунку, з 29.12.2020 по день постановлення рішення.

Натомість, як у позовній заяві, так і у відповіді на відзив ОСОБА_1 зазначає, що Державною екологічною інспекцією в Одеській області було не нараховано та не виплачено компенсацію за 1 день основної щорічної відпустки та 5 днів не використаної щорічної додаткової відпустки за стаж державної служби.

Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 45 Конституції України передбачено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок.

Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Закон України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII (далі Закон №889-VIII) визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону №889-VIII державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо повязані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Частинами 2, 3 статті 5 Закону №889-VIII передбачено, що відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Законом України «Про державну службу» гарантовано державним службовцям право на щорічну відпустку.

Пунктом 5 ч.1 ст.7 Закону №889-VII визначено, що державний службовець має право на відпустки відповідно до закону.

Згідно з ч.1 ст. 57 Закону №889-VII державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Статтею 58 Закону №889-VII передбачено, що за кожний рік державної служби після досягнення п`ятирічного стажу державної служби державному службовцю надається один календарний день щорічної додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів.

Порядок надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, відповідно до п.2 Порядку надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 2016 р. № 270 (далі – Порядок №270) державним службовцям, які мають стаж державної служби понад п`ять років, надається додаткова відпустка тривалістю один календарний день.

Починаючи з шостого року стажу державної служби ця відпустка збільшується на один календарний день за кожний наступний рік.

Тривалість додаткової відпустки не може перевищувати 15 календарних днів.

Згідно з п.3 Порядку №270 додаткова відпустка конкретної тривалості надається державним службовцям після досягнення відповідного стажу державної служби.

Відповідно до п.4 Порядку №270 додаткова відпустка, яка надається державним службовцям, належить до щорічних відпусток.

У перший рік державної служби в державному органі державному службовцю, який має стаж такої служби понад п`ять років, додаткова відпустка надається після закінчення шести місяців безперервної служби в цьому органі, якщо інше не передбачено законодавством.

Пунктом 5 Порядку №270 визначено, що додаткова відпустка надається державним службовцям одночасно із щорічною основною оплачуваною відпусткою або окремо від неї за згодою між державним службовцем і керівником державної служби в державному органі відповідно до затвердженого графіка відпусток.

Згідно з п.6 Порядку №270 додаткову відпустку на прохання державного службовця може бути поділено на частини будь-якої тривалості.

Невикористана додаткова відпустка чи її частина надається державному службовцю у будь-який час відповідного року чи приєднується до відпустки у наступному році.

За згодою між державним службовцем і керівником державної служби в державному органі додаткові відпустки за попередній і поточний періоди можуть бути надані одночасно.

Як встановлено судом наказом Державної екологічної інспекції України в Одеській області №289-О від 05.10.2020 року, зокрема, встановлено позивачу надбавку за вислугу років у розмірі 24% посадового окладу та визначено, що стаж його державної служби станом на 20.10.2020 року складає 08 років 00 місяців 00 днів (а.с.97-98).

Таким чином, оскільки стаж роботи позивача державній службі станом на 20.10.2020 року складав 08 років 00 місяців 00 днів, з цієї дати у позивача виникло право на додаткову відпустку як державному службовцю, який має стаж державної служби понад п`ять років та її тривалість відповідно до п.2 Порядку надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 2016 р. № 270 становить 4 календарні дні.

Таким чином, позивач помилково вважає, що він набув право на 9 днів додаткової відпустки за стаж державної служби понад п`ять років.

Разом з цим, суд зазначає, що з урахуванням того, що з 25.10.2019 року по 28.12.2020 року ОСОБА_1 працював на посаді першого заступника начальника Державної екологічної інспекції в Одеській області відповідно до ч.1 ст. 57 Закону №889-VII у нього за вказаний період було право на щорічну основну оплачувану відпустку тривалістю 35 календарних днів.

Право позивача на щорічну основну оплачувану відпустку вказаною тривалістю не заперечувалось відповідачем.

Відповідно до ч.1 ст.59 Закону України №889-VII щорічні відпустки надаються державним службовцям у порядку та на умовах, визначених законодавством про працю.

Згідно із ст.2 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 року №504/96-ВР (далі - Закон України «Про відпустки») право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Право на відпустки забезпечується:

гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом;

забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Статтею 11 Закон України «Про відпустки» передбачено, що щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі:

1) тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку;

2) виконання працівником державних або громадських обов`язків, якщо згідно з законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати;

3) настання строку відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами;

4) збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв`язку з навчанням.

У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 цього Закону.

Відповідно до п.7 Порядку №270 додаткова відпустка переноситься на інший період або продовжується у разі:

тимчасової непрацездатності державного службовця, засвідченої в установленому порядку;

відкликання із додаткової відпустки для виконання невідкладних завдань;

виконання державним службовцем державних або громадських обов`язків, якщо згідно із законодавством службовець підлягає звільненню на час виконання ним таких обов`язків від основної роботи із збереженням заробітної плати;

настання строку відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами;

збігу додаткової відпустки з відпусткою у зв`язку з навчанням.

У разі перенесення додаткової відпустки строк її надання погоджується державним службовцем з його безпосереднім керівником. Якщо причини, що зумовили перенесення додаткової відпустки на інший період, настали під час її використання, невикористана частина додаткової відпустки надається після закінчення дії таких причин або переноситься за згодою між державним службовцем і його безпосереднім керівником на інший період.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про відпустки» щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.

Невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

Суд враховує, що згідно з ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 4 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Як вже встановлено судом згідно корегуючих табелів робочого часу за вересень 2020 року та за жовтень 2020 року з 28.09.2020 року по 02.10.2020 року позивач не з`явився на роботу у зв`язку із оплачуваною тимчасовою не працездатністю (а.с.17).

Згідно табелів обліку робочого часу за листопад та грудень 2020 року (а.с.15-16):

- в період з 17.11.2020 року по 20.11.2020 року позивач не з`явився на роботу у зв`язку із оплачуваною тимчасовою не працездатністю;

- в період з 30.11.2020 року по 03.12.2020 року позивач не з`явився на роботу у зв`язку із оплачуваною тимчасовою не працездатністю.

Тобто, фактично в період перебування ОСОБА_1 у щорічній відпустці з 28.09.2020 року по 11.10.2020 року позивач три дні перебував на лікарняному, у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю, а в період перебування у щорічній відпустці з 15.10.2020 року по 30.10.2020 року два дні перебував на лікарняному, у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю.

У відповідності до статті 11 Закон України «Про відпустки» щорічна відпустка ОСОБА_1 за вказані періоди повинна бути перенесена.

Крім того, як в період з 17.11.2020 року по 20.11.2020 року, так і в період з 30.11.2020 року по 03.12.2020 року позивач перебував на лікарняному, у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю.

У відповідності до п.7 Порядку №270 додаткова відпустка позивача (з 30.11.2020 року по 03.12.2020 року) тривалістю 4 календарні дні повинна була бути перенесена або продовжена.

Доказів того, що щорічна основна до додаткова відпустки позивача були перенесені та продовжені до суду не надано.

Вказані обставини фактично є свідченням того, що ОСОБА_1 у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю та, в подальшому, у зв`язку із звільненням з державної служби, так і не реалізував своє право на вказані відпустки.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Відповідно до чч. 1, 4 ст. 83 КЗпП у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Зазначена норма ч.ч. 1, 4 ст. 83 КЗпП кореспондується із положеннями ч.ч. 1, 4 ст. 24 Закону України від 15.11.1996 №504/96-ВР "Про відпустки".

Відповідно до п.9 Порядку №270 за бажанням державного службовця у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку в році звільнення з подальшим звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

Під час звільнення державного службовця йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні додаткової відпустки.

Згідно з п.10 Порядку за бажанням державного службовця додаткова відпустка або її частина може бути замінена грошовою компенсацією.

Таким чином, чинне законодавство пов`язує виплату вказаних сум грошових компенсацій зі звільненням працівника.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджено, що позивач використав 25 календарних днів щорічної відпустки, 6 календарних днів щорічної відпустки було компенсовані відповідачем при звільнення ОСОБА_1 .

Таким чином, суд вважає, що у Державної екологічної інспекції в Одеській області наявний обов`язок здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані календарні дні щорічної основної відпустки тривалістю 4 календарні дні (35 (загальна тривалість днів відпустки) – 25 (тривалість днів використаної відпустки) – 6 (кількість днів відпустки за які відповідачем виплачено компенсацію) та додаткової відпустки, передбаченої ч.1 ст.58 Закону України «Про державну службу» тривалістю 4 календарні дні.

При цьому суд зазначає, що згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

Суд зазначає, що стягненню підлягають лише ті суми, які були нараховані, але не виплачені.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відтак, приймаючи до уваги вищевикладене, суд доходить висновку що позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції в Одеській області про стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та середнього заробітку за період затримки розрахунку підлягають частковому задоволенню шляхом:

- визнання протиправною бездіяльності Державної екологічної інспекції в Одеській області щодо не нарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані календарні дні щорічної основної відпустки тривалістю 4 календарні дні та додаткової відпустка, передбаченої ч.1 ст.58 Закону України «Про державну службу» тривалістю 4 календарні дні;

- зобов`язання Державної екологічної інспекції в Одеській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані календарні дні щорічної основної відпустки тривалістю 4 календарні дні та додаткової відпустка, передбаченої ч.1 ст.58 Закону України «Про державну службу» тривалістю 4 календарні дні.

При цьому суд вважає такими, що не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, з 29.12.2020 по день постановлення рішення, зважаючи на наступне.

Стаття 117 Кодексу законів про працю України передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як вже встановлено судом, у день звільнення позивача зі служби відповідачем не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні, а саме компенсацію за невикористані дні основної та додаткової відпустки.

Згідно з пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності. У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

Закріплені у статтях116,117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постанові від 31.10.2019 р. (справа №825/598/17).

При цьому, суд звертає увагу на те, що аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постанові від 06.02.2020р. (справа №806/305/17).

Крім того, у постанові від 15.09.2015р. (справа № 21-1765а15) Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що передбачений ч.1ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначеніст.116 КЗпП. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Суд також звертає увагу на те, що Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012р. № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положеньст.233 КЗпП Україниу взаємозв`язку з положеннями ст.ст.117, 237 КЗпП України, вказав на те, що згідно зі ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки, є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на час звернення позивача до суду з цим позовом та станом на час винесення рішення суду, остаточного розрахунку із позивачем ще не було проведено, тобто відповідачем не було виплачено позивачу суми компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки.

Таким чином, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання Державної екологічної інспекції в Одеській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані календарні дні щорічної основної відпустки тривалістю 4 календарні дні та додаткової відпустка, передбаченої ч.1 ст.58 Закону України «Про державну службу» тривалістю 4 календарні дні.

При цьому, грошового розміру таких сум судом не визначено.

В той же час, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.10.2011 у справі № 6-39цс11 для визначення розміру середнього заробітку при звільненні мають враховуватись такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Також за висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України необхідно враховувати зокрема: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Вказані висновки застосовані Верховним Судом і у адміністративній справі №816/1640/17 (постанова від 20 травня 2020 року).

Отже, для проведення розрахунків належної до виплати суми компенсації втрати частини доходів суд має зокрема встановити розмір недоплаченої суми, визначити істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника та період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості.

При цьому, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є можливим за наявності двох умов, а саме - факту невиплати належних працівникові сум при звільненні та факту проведення з працівником остаточного розрахунку.

Водночас, суд зазначає, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Враховуючи, що фактичного розрахунку з виплатою всіх належних позивачеві сум відповідачем станом на час розгляду справи не відбулося, суд вважає передчасними позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, з 29.12.2020 по день постановлення рішення.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, суд вважає за доцільне позов задовольнити частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі частини 1 статті 5 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI "Про судовий збір".

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.

Керуючись статтями 9, 12, 139, 242-246, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції в Одеській області про стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та середнього заробітку за період затримки розрахунку – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної екологічної інспекції в Одеській області щодо не нарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані календарні дні щорічної основної відпустки тривалістю 4 календарні дні та додаткової відпустка, передбаченої ч.1 ст.58 Закону України «Про державну службу» тривалістю 4 календарні дні;

Зобов`язати Державну екологічну інспекцію в Одеській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані календарні дні щорічної основної відпустки тривалістю 4 календарні дні та додаткової відпустка, передбаченої ч.1 ст.58 Закону України «Про державну службу» тривалістю 4 календарні дні.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п.15.5 ч.І Перехідних положень КАС України апеляційна скарга подається до або через відповідні суди, а матеріали справи витребуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: 66560, Одеська область, Любашівський район, с. Троїцьке);

Відповідач: Державна екологічна інспекція в Одеській області (код ЄДРПОУ 38017120, адреса: 65058, м. Одеса, просп. Шевченка, 12).

Суддя П.П. Марин