Рішення № 98002998, 29.06.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2021 року Справа №380/6079/20

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сасевича О.М., розглянувши за правилами загального позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради, Львівської міської ради про визнання протиправними і скасування рішень, зобов`язання до вчинення дій, -

в с т а н о в и в:

на розгляд до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради, Львівської міської ради, із вимогами:

- визнати протиправним та скасувати рішення Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради №2401-вих-12110 від 18.02.2020 року про відмову включення тимчасової споруди за адресою АДРЕСА_1 фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в Комплексній схемі розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові;

- зобов`язати Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради включити в Комплексну схему розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові тимчасову споруду за адресою АДРЕСА_1 фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним і скасувати рішення Львівської міської ради №596 від 10.07.2020 року «Про демонтаж тимчасової споруди на АДРЕСА_1 ».

Ухвалою судді від 31.07.2020 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 26.10.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

27.08.2020 року позивач подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, яку судом прийнято до розгляду. 26.10.2020 року від позивача надійшла наступна заява про уточнення позовних вимог. Окрім того, позивач учергове уточнив позовні вимоги заявою від 14.06.2021 року.

Із урахуванням уточнених вимог, позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Львівської міської ради №2401-вих-12110 від 18.02.2020 року про відмову включення тимчасової споруди за адресою АДРЕСА_1 фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в Комплексній схемі розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові;

- зобов`язати Львівську міську раду розглянути повторно заяву про включення в Комплексну схему розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові тимчасову споруду за адресою АДРЕСА_1 фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним і скасувати рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №596 від 10.07.2020 року «Про демонтаж тимчасової споруди на АДРЕСА_1 ».

За клопотанням позивача від 14.06.2021 року було здійснено заміну неналежного відповідача – Львівська міська рада Департамент містобудування Управління архітектури на Виконавчий комітет Львівської міської ради.

Учасниками справи при її розгляді було подано до суду заяви по суті справи – письмові відзив, відповідь на відзив, заперечення.

Відповідно до позиції позивача, яка висловлена в позові, поясненнях, він стверджує, що відповідачем було безпідставно, а відтак протиправно, відмовлено у включенні тимчасової споруди за адресою: АДРЕСА_1 , яку він як фізична особа-підприємець тривалий час використовує в господарській діяльності, до Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові.

ОСОБА_1 зазначає, що з 1998 року він займається торгівельною діяльністю й тривалий час провадить її у павільйоні за адресою: АДРЕСА_1 , що є його єдиним джерелом доходів. Позивач підкреслює, що влаштування такого торгівельного об`єкта було здійснене відповідно до існуючих на той час правил і процедур та було цілком правомірним. Зокрема, було укладено договір оренди землі, який періодично поновлювався, виготовлено паспорт прив`язки тимчасової споруди.

Проте, враховуючи необхідність продовження строку розміщення такої тимчасової споруди, позивачем було зібрано необхідні документи й подано їх до Львівської міської ради, яка не прийняла кінцевого рішення з цього питання, натомість необґрунтовано постановила демонтувати павільйон. ОСОБА_1 зазначає, що він клопотав перед міською радою про надання можливості здійснювати підприємницьку діяльність, про поновлення павільйону в Комплексній схемі розміщення тимчасових споруд, однак, цього зроблено не було. Більш того, відповідачем було ухвалене рішення про демонтаж павільйону позивача.

Позивач наголошує на тому, що такі рішення були прийняті відповідачами без належного обгрунтування, поверхнево та формально, без урахування дійсних обставин справи щодо розміщення відповідної тимчасової споруди. На переконання позивача такі рішення є непропорційними та безпідставно втручаються в його право на мирне володіння майном, не дають можливості продовжувати законну підприємницьку діяльність.

Зважаючи на це ОСОБА_2 вважає, що оспорювані ним рішення є протиправними, а крім того, відповідача слід зобов`язати повторно розглянути його питання, від чого він протиправно ухилився.

Відповідно до позиції відповідача, яка ним висловлена у відзиві, поясненнях представника, він вважає вимоги позивача безпідставними.

А саме, відповідач зазначає, що позивач дійсно звертався до міської ради з приводу поновлення його павільйону в Комплексній схемі розміщення тимчасових споруд. У той же час, із огляду на мораторій на доповнення до переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у АДРЕСА_2 новими спорудами, таке звернення було повернуто заявнику без вирішення по суті.

Як наслідок, відповідна тимчасова споруда вважається самовільно встановленою та підлягає демонтажу, що й було вирішено здійснити.

У зв`язку з чим, відповідач вважає оспорювані рішення правомірними та обґрунтованим, а позов безпідставним.

У судових засіданнях представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, надав пояснення аналогічні тим, які викладені у письмових заявах до суду, просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судових засіданнях позов не визнала, ствердила про його безпідставність, а тому, просила у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, розглянувши їхні доводи та заперечення, дослідивши зібрані в справі докази, об`єктивно оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд приходить до висновку, що позов слід задоволити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - підприємець, що засвідчується відповідним свідоцтвом від 14.10.1998 року. Дозволом на розміщення об`єкта торгівлі, ресторанного господарства та сфери послуг у стаціонарних малих архітектурних формах №5-12763 позивачеві було дозволено розмістити кіоск для торгівлі продовольчими товарами за адресою: АДРЕСА_1 .

Установлено, що Львівською міською радою укладено з ФОП ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки від 05.08.2005 року, яким передано в строкове платне користування ділянку для здійснення підприємницької діяльності у тимчасовій споруді за адресою: АДРЕСА_1 , строком на три роки. Окрім того, сторонами укладено договір оренди земельної ділянки від 18.11.2009 року №3-С-1620, яким позивачеві передано в строкове платне користування ділянку для здійснення підприємницької діяльності у тимчасовій споруді за адресою: АДРЕСА_1 . Із урахуванням змін від 03.06.2015 року, строк оренди складав до 30.12.2016 року.

У матеріалах справи наявний паспорт прив`язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності за адресою: АДРЕСА_1 , виданий 12.12.2013 року. Указаний паспорт був наданий ФОП ОСОБА_1 . Управлінням архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету від 16.11.2012 року №800 з урахуванням ухвали Львівської міської ради від 15.12.2011 року №1012 та договору оренди землі від 18.11.2009 року №3-С-1620. У паспорті прив`язки визначено строк його дії – до 15.12.2013 року. Також наявний паспорт прив`язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності за адресою: АДРЕСА_1 , виданий 12.08.2015 року. Указаний паспорт був наданий ФОП ОСОБА_1 . Управлінням архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету від 16.03.2015 року №219 з урахуванням ухвали Львівської міської ради від 23.04.2015 року №4526, №4527 та договору оренди землі від 18.11.2009 року №3-С-1620. У паспорті прив`язки визначено строк його дії – до 30.12.2016 року.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у жовтні 2016 року звертався до Львівської міської ради зі заявою щодо продовження термінів здійснення підприємницької діяльності в тимчасовій споруді за адресою: АДРЕСА_1 терміном на п`ять років. Окрім того, ФОП ОСОБА_1 звертався до відповідача з аналогічними клопотаннями у подальшому, що засвідчується заявами від 29.01.2020 року з проханням надати можливість здійснювати підприємницьку діяльність шляхом поновлення в Комплексній схемі його торгового павільйону.

У той же час, листом від 18.02.2020 року №2401-вих-12110 (за підписом заступника директора Департаменту містобудування – начальника Управління архітектури та урбаністики Львівської міської ради) позивача було проінформовано щодо рішення про відмову у включенні тимчасової споруди за адресою: АДРЕСА_1 до Комплексної схеми з огляду на встановлений п. 8 ухвали Львівської міської ради від 26.12.2019 року №6107 мораторій на її доповнення.

А рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 10.07.2020 року №596 було ухвалено демонтувати самовільно встановлену тимчасову споруду для здійснення підприємницької діяльності за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак, позивач не подився з такими рішеннями та бездіяльністю відповідачів, оцінюючи їх як протиправні, і оскаржив їх до суду за цим позовом.

У зв`язку з чим, аналізуючи спірні правовідносини, доводи й аргументи сторін, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», благоустрій населених пунктів – це комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.

Частиною 1 ст. 20 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» передбачено, що організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», встановлення правил з питань благоустрою території населеного пункту віднесено до компетенції сільських, селищних, міських рад. Відповідно до ст. 30 цього ж закону, організація благоустрою населених пунктів, здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів віднесено до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Згідно з ч. 2 ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності – це одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення. Відповідно до ч.ч. 3, 4 цього ж закону, розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів», розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності визначений Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 року №244.

Відповідно до п. 2.1 Порядку №244, розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив`язки тимчасової споруди. Відповідно до п. 2.20 Порядку №244, Встановлення тимчасових споруд здійснюється відповідно до паспорта прив`язки

Як визначено п.п. 2.17, 2.18 Порядку №244, строк дії паспорта прив`язки визначається органом з питань містобудування та архітектури виконавчого органу відповідної ради або районної державної адміністрації відповідно до генерального плану, плану зонування та детального плану територій та з урахуванням строків реалізації їх положень. Продовження строку дії паспорта прив`язки здійснюється за заявою замовника, шляхом зазначення нової дати, підпису та печатки у паспорті прив`язки органом з питань містобудування та архітектури виконавчого органу відповідної ради, районної державної адміністрації.

Пунктами 2.30, 2.31 Порядку №244 визначено, що в разі закінчення строку дії, анулювання паспорта прив`язки, самовільного встановлення тимчасової споруди така тимчасова споруда підлягає демонтажу. Розміщення тимчасових споруд самовільно забороняється.

Аналогічні норми містить Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові, затверджене ухвалою Львівської міської ради від 23.04.2015 року №4526.

Зокрема, відповідно до п. 2.1 Положення №4526, розміщення тимчасових споруд здійснюється замовником відповідно до паспорту прив`язки, плану земельної ділянки та договору окремих конструктивних елементів благоустрою. Місце встановлення тимчасових споруд повинно відповідати адресі, вказаній у паспорті прив`язки, та плану земельної ділянки або схемі прив`язки.

Відповідно до п. 3.14 Положення №4526, термін дії паспорта прив`язки тимчасових споруд встановлюється відповідно до терміну, зазначеного в ухвалі міської ради, з врахуванням містобудівної документації, державних норм та правил і Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території м. Львова.

Як визначено п. 1.3 Положення №4526, самовільно встановлена тимчасова споруда – це тимчасова споруда, яка встановлена за відсутності одного із документів, передбачених цим Положенням: ухвали міської ради, договору оренди земельної ділянки чи договору оренди окремих конструктивних елементів благоустрою, паспорту прив`язки тимчасової споруди.

Відповідно до п. 7.1.2 Положення №4526, самовільно встановлені тимчасові споруди підлягають демонтажу.

Як передбачено п.п. 7.4, 7.5, 7.8. Положення №4526, при виявлені самовільно встановленої тимчасової споруди складається акт довільної форми та районна адміністрація, на території якої розташована тимчасова споруда приймає рішення про її демонтаж у 10-денний термін. Акт обстеження підписують представники районної адміністрації, комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» та власник тимчасової споруди. У разі, якщо власник відмовляється від підписання або від участі в обстеженні копія акта скеровується йому рекомендованим листом з повідомленням про вручення. У разі невиконання власником тимчасової споруди вимог п. 7.6 районна адміністрація звертається до відповідного суду з позовом про примусовий демонтаж тимчасової споруди, встановленої з порушенням цих Правил.

Таким чином, суд погоджується з доводами відповідача про те, що до компетенції органів місцевого самоврядування віднесено питання організації благоустрою населеного пункту, контролю за ним, а також вирішення питань щодо розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, що відповідає суспільному інтересу, який полягає у створенні й підтриманні умов, сприятливих для життєдіяльності мешканців відповідного населеного пункту.

У той же час, суд підкреслює, що зазначене не є підставою для неврахування прав та інтересів індивідуальних суб`єктів – осіб, що розміщують відповідні тимчасові споруди (що передбачене чинним законодавством України та, за певних умов і обставин, є можливим і допустимим).

Суд зазначає, що спірний об`єкт (тимчасова споруда) був розміщений ФОП ОСОБА_1 відповідно до чинних на той час правил (зокрема, оформлено паспорт прив`язки, укладено договір оренди землі), тобто не самовільно, й упродовж тривалого періоду часу мало місце правомірне функціонування такого об`єкта за відповідною адресою.

При цьому, у подальшому, маючи намір і надалі здійснювати підприємницьку діяльність та бажаючи продовжити розміщення торгівельного павільйону, позивач неодноразово звертався до органу місцевого самоврядування з відповідними зверненнями.

Надану ж позивачеві відмову (від 18.02.2020 року №2401-вих-12110) на його звернення щодо продовження розміщення павільйону за адресою: АДРЕСА_1 , що передбачає включення такої споруди до Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території м. Львова, суд оцінює як поверхневу та формальну.

Дійсно, п. 8 ухвали Львівської міської ради від 26.12.2019 року №6107 (на яку покликався відповідач у відмові) було встановлено мораторій терміном до 31.12.2024 на доповнення до переліку тимчасових споруд, що входять до Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові, затвердженого цією ухвалою, новими тимчасовими спорудами.

Однак, суд звертає увагу на те, що таке обмеження стосується саме нових споруд, у той же час, споруда ФОП ОСОБА_1 вже тривалий час розміщується за адресою: АДРЕСА_1 , була встановлена не самовільна і правомірно використовувалася за призначенням. Відповідач як суб`єкт владних повноважень не забезпечив ґрунтовного розгляду звернення позивача та жодним чином не оцінив порушеного питання з урахуванням всіх обставин справи, не забезпечивши таким чином дотримання вимоги правової визначеності.

Відповідно до п. 3.1 рішення Конституційного Суду України № 17-рп/2010 у справі 1-25/2010, одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення вказаних обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки. Таким чином, втручання у права повинно бути передбачуваним для особи, інакше воно не може бути законним та суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Броньовський проти Польщі», чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні. Закон вимагає, щоб він був доступний для особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. В національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист 1 прав людини і основоположних свобод; небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито.

У нашому випадку суд не вбачає, що орган місцевого самоврядування діяв таким чином, щоби забезпечити належний рівень правової визначеності у спірних правовідносинах, ним не було надано якого-небудь обґрунтованого рішення щодо проблемних правовідносин й не розглянуто (з відповідною ретельністю та з урахуванням всіх обставин справи й інтересів усіх зацікавлених сторін) клопотання ФОП ОСОБА_1 по суті.

У зв`язку з чим, суд приходить до висновку, що таким чином орган місцевого самоврядування формально та поверхнево розглянув питання розміщення та функціонування тимчасової споруди ФОП ОСОБА_1 , що призвело до негативних наслідків для позивача, які полягають у можливості демонтажу належної йому споруди та неможливості її розміщення за відповідною адресою.

Відтак, зважаючи на встановлене вище, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення вимоги про визнання протиправним та скасувати рішення від 18.02.2020 року №2401-вих-12110 про відмову включити тимчасову споруду за адресою: АДРЕСА_1 до Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові.

Таким чином, протиправним є й наступне рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №596 від 10.07.2020 року «Про демонтаж тимчасової споруди на АДРЕСА_1 », яке перебуває у безпосередньому зв`язку із рішенням про відмову включення тимчасової споруди до Комплексної схеми та є його наслідком.

Одночасно, суд погоджується з вимогами позивача, які спрямовані на захист його прав та інтересів і полягають у зобов`язанні відповідача розглянути повторно заяву ОСОБА_1 про включення в Комплексну схему розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності належного йому павільйону.

На переконання суду, таким чином буде забезпечено можливість належної реалізації права позивача на розміщення тимчасової споруди, з урахуванням компетенції органу місцевого самоврядування та без втручання до його дискреції.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд, вирішуючи даний спір, також відзначає, що відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, висловленій, зокрема, у рішенні в справі «Бочаров проти України», рішенні в справі «Федорченко та Лозенко проти України», рішенні в справі «Кобець проти України», при оцінці доказів і вирішенні спору суду слід керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, встановлюючи істину в справі слід базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву.

Зібрані і досліджені матеріали цієї справи підтверджують та обґрунтовують позовні вимоги, з якими до суду звернувся позивач. При цьому, відповідачем не доведено правомірність своїх дій та рішень у відповідності до вимог, встановлених ч. 2 ст. 19 Основного Закону та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відтак, беручи до уваги все вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також їх письмові доводи, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що позов є підставним й підлягає до задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з нормами ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких відносяться витрати на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

У зв`язку з чим, суд покладає обґрунтовані та підтверджені судові витрати на відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 14, 73-78, 90, 132, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Виконавчого комітету Львівської міської ради (площа Ринок, 1, м. Львів, 79008; ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 26256622), Львівської міської ради (площа Ринок, 1, м. Львів, 79000; ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 04055896) про визнання протиправними і скасування рішень, зобов`язання до вчинення дій задоволити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської міської ради №2401-вих-12110 від 18.02.2020 року про відмову включення тимчасової споруди за адресою АДРЕСА_1 фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в Комплексній схемі розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові.

Зобов`язати Львівську міську раду розглянути повторно заяву про включення в Комплексну схему розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові тимчасову споруду за адресою АДРЕСА_1 фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

Визнати протиправним і скасувати рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №596 від 10.07.2020 року «Про демонтаж тимчасової споруди на АДРЕСА_1 ».

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) з Виконавчого комітету Львівської міської ради (площа Ринок, 1, м. Львів, 79008; ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 26256622) за рахунок бюджетних асигнувань витрати по сплаті судового збору у сумі 2102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. і з Львівської міської ради (площа Ринок, 1, м. Львів, 79000; ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 04055896) за рахунок бюджетних асигнувань витрати по сплаті судового збору у сумі 2102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп.

Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297, пп. 15.5 пп. 15 п. 1 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено – повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Суддя Сасевич О.М.