Рішення № 98002914, 29.06.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/1039/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2021 року

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Грень Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського прикордонного загону (Військова частина 2144) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Львівського прикордонного загону (Військова частина 2144), в якій позивач, з врахуванням заяви про зміну та збільшення позовних вимог, просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) щодо невчинення дій із своєчасного розрахунку у зв`язку зі звільненням з військової служби ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, грошової компенсації за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно, компенсації за невикористані дні додаткових відпусток, передбачених ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012, за 2013-2019 роки, ст. 19 Закону України «Про відпустки» та ст. 182-1 Кодексу законів про працю України, за 2014-2019 роки, недоплаченої допомоги на оздоровлення у 2016, 2017 роках з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010) за період із 07.12.2019 по день фактичного розрахунку - 19.02.2021.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу з позивачем не проведено розрахунків щодо нарахування та виплати їй індексації грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, грошової компенсації за речове майно, компенсації за невикористані дні додаткових відпусток, недоплаченої допомоги на оздоровлення, тобто виплат, які були гарантовані чинним законодавством. Лише 18.02.2021, на виконання судових рішень, що набрали законної сили, на картковий рахунок позивача перераховано останню суму, що їй належала до виплати станом на день виключення зі списків особового складу. Отже, станом на дату виключення зі списків особового складу частини – 06.12.2019 відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а така виплата належних при звільненні сум остаточно завершена 19.02.2021, тобто поза межами строку, встановленого ст.116 КЗпП України. Тому період з 07.12.2019 по 19.02.2021 включно вважає періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні. Вважаючи у зв`язку із цим свої конституційні права та гарантії порушеними, та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом. Просить позов задовольнити повністю.

Відповідач - Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) позов не визнав, у направленому на адресу суду відзиві на позовну заяву вказує на те, що військовослужбовці не мають правового статусу «працівник», проходження їх служби врегульовано спеціальним законодавством, тому чинність Кодексу законів про працю України на них не поширюється, а тому його норми, зокрема і норми ст.117 КЗпП України не можуть поширюватися на відносини між військовими частинами та військовослужбовцями з приводу питань, які випливають з відносин проходження військової служби. Відповідач також зазначає, що на день виключення зі списку особового складу загону та всіх видів забезпечення прапорщика ОСОБА_1 спору між позивачем та Львівським прикордонним загоном щодо зазначених в адміністративному позові позовних вимог не було. Інші кошти не нараховувалися та не належали до виплати позивачу на день її звільнення. Лише після звернення позивача до суду з позовом про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії виник спір щодо виплат при звільненні. Отже, підстави для нарахування середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені у даному спорі відсутні.

Ухвалою судді від 01.03.2021 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Суд, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, встановив наступне.

ОСОБА_1 проходила військову службу в Львівському прикордонному загоні (військова частина А2144).

Наказом начальника 7 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України м. Львів від 05.12.2019 № 336-ос позивача звільнено з військової служби у запас.

Наказом начальника 7 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України (по особовому складу) від 06.12.2019 № 337-ос прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби - майстра групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби «Павловичі» (тип Б) відділу прикордонної служби «Павловичі» (І категорії) (тип Б) виключено зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення.

На день прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу з нею не проведено розрахунків щодо виплати індексації грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, грошової компенсації за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно, компенсації за невикористані дні додаткових відпусток, недоплаченої допомоги на оздоровлення, а тому позивач зверталася з позовами до суду.

Так, на виконання рішень у справах: №380/3861/20 від 14.07.2020, №380/3787/20 від 03.12.2020, №380/5491/20 від 12.01.2021на картковий рахунок позивача відповідача перерахував наступні суми:

- 15.05.2020 – 5046,53 грн (індексація грошового забезпечення);

- 17.12.2020 – 48876,29 грн (одноразова грошова допомога);

- 16.01.2021 – 27505,64 грн (індексація грошового забезпечення);

- 16.02.2021 – 40379,78 грн (компенсація за невикористані дні додаткової відпустки);

- 19.02.2021 – 25365,34 грн (компенсація за неотримане речове майно).

Відтак, оскільки на день звільнення ОСОБА_1 з військової служби, з нею не було проведено повного розрахунку, відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України вона має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку - з 07.12.2019 по 19.02.2021.

При вирішенні спору по суті суд керувався наступним.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII.

Згідно з частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Абзацом третім пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до п.293 Положення про проходження громадянами військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України №1115/2009 від 29.12.2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.

Матеріалами справи підтверджується, що всупереч наведеним нормам, позивача не було забезпечено грошовим забезпеченням та не виплачено відповідної індексації грошового забезпечення.

Водночас відповідальність власника або уповноваженого ним органу за невчасно проведений розрахунок при звільненні передбачено нормами Кодексу законів про працю України.

Так, згідно з ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Відповідно до приписів ст.116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі ст.117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування положень статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладено в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, а тому суд відхиляє як необґрунтовані покликання відповідача на неможливість застосування загальних норм КЗпП України до спірних правовідносин.

Таким чином, оскільки індексація грошового забезпечення, одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби, грошова компенсація за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно, компенсація за невикористані дні додаткових відпусток, допомога на оздоровлення не виплачена позивачу в день її виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (06.12.2019), вказана обставина свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, вчинив протиправну бездіяльність. Тому відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Суд не бере до уваги доводи відповідача стосовно відсутності спору щодо невиплати вказаних вище сум після звільнення позивача, оскільки остаточний розрахунок при звільненні з позивачем, а саме виплату всіх зазначених сум, проведено лише 19.02.2021, тому позивач, як наслідок, має право на середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Щодо розрахунку суми стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації суд враховує наступне.

Згідно зі ст.27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08.02.1995 (далі - постанова №100).

Відповідно до п.2 цієї постанови, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно з п.5 цього ж Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 цього ж Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 Кодексу Законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст.116 Кодексу законів про працю України.

У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду, згідно з ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд сформулював також при розгляді інших справ (пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №161/12771/15-ц).

Відповідно до наявної у матеріалах справи особової картки грошового забезпечення позивача розмір її грошового забезпечення за два місяці до звільнення становив: у жовтні 2019 року – 11 730, 90 грн, у листопаді 2019 року – 13 770, 54 грн, разом – 25 501, 44 грн.

Кількість календарних днів за жовтень – листопад 2019 року становить 61 день.

Відтак, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 418, 06 грн (25 501, 44 /61=418, 06).

Період за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку становить:

- з 07.12.2019 по 17.12.2020 (одноразова грошова допомога) – 376 днів;

- з 07.12.2019 по 16.01.2021 (індексація грошового забезпечення) – 406 днів;

- з 07.12.2019 по 16.02.2021 (компенсація за невикористані дні додаткової відпустки; допомога на оздоровлення) – 437 днів;

- з 07.12.2019 по 19.02.2021 (грошова компенсація за речове майно) – 440 днів.

Отже, обчислений відповідно до встановлених статтею 117 КЗпП правил середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум складає:

- 418, 06*376=157 190, 56 грн;

- 418, 06*406=169 732, 36 грн;

- 418, 06*437=182 692, 22 грн;

- 418, 06*440=183 946, 40 грн.

При цьому суд ураховує, що виплачені суми заборгованості по одноразовій грошовій допомозі, індексації грошового забезпечення, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, допомоги на оздоровлення та грошової компенсації за неотримане речове майно становлять: 48 876, 29 грн, 32552,77 грн (5046,53+27505,64), 40379,78 грн, 25365,34 грн, тобто частка такої заборгованості у сумах, які нараховані відповідно до ст.117 КЗпП, становлять: 0,3 (48876,29/157190,56), 0,19 (32552,17/169732,36), 0,2 (40379,78/182692,22) і 0,13 (25365,36/183946,40) відповідно.

З огляду на очевидну неспівмірність сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат суму 141 697, 26 грн (157190,56*0,3)+(169732,36*0,19)+(182692,22*0,2)+(183946,40*0,13) (за час затримки розрахунку при звільненні позивача).

Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 141 697, 26 грн.

Аналізуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача щодо не проведення 06.12.2019 з позивачем остаточного розрахунку при звільненні слід визнати протиправною та зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби з 07.12.2019 по 19.02.2021 в сумі 141 697, 26 грн, що є співмірним розміру недоплаченої суми.

При цьому суд враховує Відповідно до пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити, що відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів і їх сплата є обов`язком роботодавця та працівника. Тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податків та інших обов`язкових платежів, визначених законодавством.

Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 139 КАС України судовий збір, сплачений позивачем при подані цього позову, належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 72, 73, 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд, -

вирішив:

адміністративний позов ОСОБА_1 до Львівського прикордонного загону (Військова частина 2144) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Львівського прикордонного загону (військова частини 2144) щодо не проведення 06.12.2019 з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні з військової служби у день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Зобов`язати Львівського прикордонного загону (військова частини 2144) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07 грудня 2019 року по 19 лютого 2021 року в сумі 141 697 (сто сорок одна тисяча шістсот дев`яносто сім) гривень 26 коп. без урахування податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Львівського прикордонного загону (військова частини 2144) (місцезнаходження: вул. Личаківська, 74, м. Львів, 79010, код ЄДРПОУ 14321653) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Суддя Грень Н.М.