Рішення № 98002766, 29.06.2021, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/2540/20

провадження № 2-кас/340/4/21

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук О.В., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 )

до Держави України в особі Державної казначейської служби України (код ЄДРПОУ - 37567646, адреса: вул. Бастіонна, 6, місто Київ, 016001)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

1 - Державна судова адміністрація України (код ЄДРПОУ - 26255795; адреса: вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01021)

2 - Кропивницький апеляційний суд (код ЄДРПОУ - 42265404; адреса: вул. Верхня Пермська, 2, м. Кропивницький, 25006)

про відшкодування шкоди, завданої прийняттям неконституційного правового акту.

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Держави України в особі Державної казначейської служби України, в якому просить суд стягнути з Держави Україна за рахунок бюджетних коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання з відповідного казначейського рахунку, відкритого в Державній казначейській службі України, на користь ОСОБА_1 239250,00 грн. у відшкодування майнової шкоди, завданої органом державної влади прийняттям неконституційного правового акту.

Cправа за позовом ОСОБА_1 була направлена до суду першої інстанції Верховним Судом на підставі постанови від 28 січня 2021 року для продовження розгляду.

Ухвалою судді від 15 лютого 2021 року відкрите провадженя у справі; справу вирішено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Цією ж ухвалою до участі у справі залучено третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державну судову адміністрацію України та Кропивницький апеляційний суд.

Позов обгрунтовано тим, що на час набрання законної сили положення підпунктом 1 пункту 28 розділу II Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 № 1166-VІІ позивачка набула права на відставку, а отже - на отримання допомоги при виході у відставку в розмірі 10 місячних заробітних плат. Вітак, подальше визнання неконституційними положень підпункту 1 пункту 28 розділу II цього Закону є підставою для відшкодування завданої їй майнової шкоди, а саме невиплаченої вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов не скористався, своєї позиції щодо заявлених позовних вимог не висловив.

Пояснення щодо позовних вимог серед третіх осіб надала Державна судова адміністрація України.

Так, представник третьої особи вважає необгрунтованими заявлені позовні вимоги, оскільки на час виходу позивачки у відставку (08 вересня 2016 року) законом не було передбачене право на отримання вихідної допомоги судді, який виходить у відсавку. Подальше прийняття Конституційним Судом України рішення від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ), яким визнано неконституційним положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 № 1166-VІІ щодо виключення статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» про виплату вихідної допомоги судді при звільненні, на переконання представника ДСА України, не передбачає його скасування (зі зворотньою дією в часі), а зумовлює втрату чинності з дня прийняття рішення про його неконституційність. За таких умов правова основа спірних правовідносин залишається легітимною і у розумінні статті 1175 ЦК України не має наслідком відшкодування шкоди у зв`язку з їх застосуванням протягом періоду дії.

Розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін подані учасниками справи заяви по суті справи, додані до них документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно і неупереджено оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

Постановою Верховної Ради України від 08 вересня 2016 року №1515-VIII «Про звільнення суддів», відповідно до пункту 9 частини п`ятої статті 126 Конституції України, ОСОБА_1 звільнено з посади судді Апеляційного суду Кіровоградської області у зв`язку із поданням заяви про відставку.

Наказом голови Апеляційного суду Кіровоградської області від 15 вересня 2016 року № 14-к позивачку відраховано зі штату суду у зв`язку із звільненням з посади у відставку.

Відповідно до наявного у матеріалах справи розрахунку стаж робботи позивачки на посаді судді складає 22 роки 8 місяців 26 днів.

При цьому Апеляційним судом Кіровоградської області не здійснено нарахування та виплату позивачці вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що передбачалося ч. 1 ст.136 Закону України від 07.07.2010 року №2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, до внесення змін Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» №1166-VII від 27.03.2014 року.

Прийняття неконституційного правового акту та невиплата вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат при виході у відставку, на думку позивачки, завдало їй майнової шкоди, у зв`язку із чим вона звернулась із цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Спірним у межах даної справи є питання наявності правових підстав для стягнення з Держави Україна за рахунок бюджетних коштів Державного бюджету України на користь позивачки 239250,00 грн. як матеріальної шкоди, заподіяної у зв`язку з невиплатою вихідної допомоги при виході судді у відставку.

Відтак, визначальним є встановлення факту порушення прав позивачки внаслідок невиплати їй вихідної допомоги при виході у відставку та причинно-наслідкового зв`язку між неконституційністю норми закону і шкодою, заподіяною таким законом позивачці.

Згідно з частиною третьою статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Приписами статті 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Пункт 9 частини п`ятої статті 126 Основного Закону України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, було передбачено, що суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив у разі подання суддею заяви про відставку або звільнення з посади за власним бажанням.

Згідно з частинами першою, третьою та четвертою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI, у редакції, чинній до 01 квітня 2014, суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

Суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Відповідно до частини першої статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції, чинній до 01 квітня 2014 року, передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Підпунктом 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII виключена стаття 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Частинами першою і третьою статті 120 і статтею122 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції, чинній на момент подання заяви про відставку і звільнення позивачки з посади судді, було передбачено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Порядок розгляду питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, визначається цим Законом та Регламентом Верховної Ради України.

Питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок.

Повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.

Частиною другою статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції, чинній на момент звільнення позивачки з посади судді у відставку, було передбачено, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Указаним Законом, у редакції, чинній на час звільнення позивачки з посади судді у відставку, не було передбачено права судді на вихідну допомогу під час звільнення у відставку.

У пункті 3.2 рішення Конституційного Суд України від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 зазначено, що Конституційний Суд України вважає, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов`язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов`язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю.

Отже, вихідна допомога судді у зв`язку з відставкою не належить до конституційних гарантій незалежності суддів.

Приписи частини першої статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції, чинній до 01 квітня 2014 року, пов`язували право судді на вихідну допомоги з фактом виходу такого судді у відставку, а не з набуттям права на відставку чи поданням суддею заяви про відставку до Вищої ради юстиції.

Конституційний Суд України в пункті 2 рішення від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 «справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів» зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, у цьому випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивачки з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Суд зауважує, що позивачку звільнено з посади судді 08 вересня 2016 року, тобто в той час, коли права на вихідну допомогу в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, передбачене статтею 136 Закону №2453-VI не існувало, оскільки ця норма виключена положенням Закону № 1166-VII.

Зважаючи на те, що датою виходу у відставку судді є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади, а право на вихідну допомогу судді пов`язане з фактом виходу у відставку, а не набуттям певного стажу на посаді судді, у позивачки відсутнє право на отримання вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Зазначене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, які викладені в постанові від 20 листопада 2019 року у справі №824/79/16-а.

Рішенням Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року № 2-р(ІІ)/2020 (Справа № 3-311/2018(4182/18, 4632/19, 5755/19) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VII. Також зазначено, що положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VII, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Конституційний Суд України у вказаному рішенні зазначив, що право на отримання вихідної допомоги суддя набуває з моменту реалізації ним права на відставку.

Також Конституційний Суд України зазначив, що за своєю юридичною природою така допомога є додатковою гарантією матеріального забезпечення судді у разі його виходу у відставку, а її розмір та порядок виплати підлягають регулюванню на законодавчому рівні.

Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 803/864/17 зазначив, що дія підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" втратила чинність 15 квітня 2020 року.

У той же час, спірні правовідносини між сторонами виникли до зазначеної дати.

За таких обставин, Рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного Рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Частиною третьою статті 152 Конституції України передбачено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Згідно з частинами першою-третьою статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Відповідно до частини першої статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

У контексті спірних правовідносин суд вважає за необхідне звернутися також до висновків Верховного Суду, які наведені у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 686/1746/17. ВС зазначив, зокрема, що поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Так, у справі № 686/1746/17 за позовом фізичної особи до Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України в м. Хмельницькому про відшкодування шкоди позов був мотивований тим, що з 5 січня 1993 року по 30 січня 2009 року позивач працював на посаді судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області і відповідно до частини четвертої статті 44 Закону України «Про статус суддів» виплаті підлягала надбавка за вислугу років від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас. Суд зазначав, що згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», були внесені зміни до частини четвертої статті 44 Закону України «Про статус суддів» щодо визначення розміру надбавки від посадового окладу і у 2008 році виплата надбавки проводилася від розміру посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, проте рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 внесені до статті 44 Закону України «Про статус суддів» зміни визнано неконституційними.

Верховний Суд у цій справі погодився з висновком суду першої інстанції, що недоотриманий позивачем розмір заробітної плати та компенсація за несвоєчасну виплату заробітної плати, не може вважатися збитками у розумінні статті 22 ЦК України.

Європейський суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство (рішення у справі «Кечко проти України», заява № 63134/00, пункт 23, від 8 листопада 2005 року.

Держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Сук проти України, заява № 10972/05, пункт 23, від 10 березня 2011 року).

З огляду на викладене, неотримана позивачкою сума вихідної допомоги судді при звільненні у відставку, яка не була передбачена законом на момент звільнення з посади судді, не є збитками (матеріальною шкодою).

Викладене обумовлює висновок суду про відсутність підстав для задоволенння позовних вимог.

Судові витрати, які внаслідок відмови у задоволенні позову підлягають розподілу на підставі статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у справі відсутні.

Керуючись статтями 9, 132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Держави України в особі Державної казначейської служби України (код ЄДРПОУ - 37567646, адреса: вул. Бастіонна, 6, місто Київ, 016001), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Державна судова адміністрація України (код ЄДРПОУ - 26255795; адреса: вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01021), Кропивницький апеляційний суд (код ЄДРПОУ - 42265404; адреса: вул. Верхня Пермська, 2, м. Кропивницький, 25006) про відшкодування шкоди, завданої прийняттям неконституційного правового акта - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржене у 30-денний строк з дня його складення до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, а у разі початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи - безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.В. Кравчук