Рішення № 98002082, 30.06.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2021 року м. Житомир справа № 240/891/21

категорія 111060000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби в Житомирській області до ОСОБА_1 про сплату боргу (недоїмки) № Ф-231308-51 від 13.11.2020 в сумі 29252,74 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та такою, що прийнята всупереч приписів чинного законодавства України.

Відмічає, що статус арбітражного керуючого, відповідно до Закону №2464-VІ безпосередньо не віднесено до осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а тому таких осіб можливо визначити як фізичних осіб, які забезпечують себе робо тою самостійно.

При цьому відмічає, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу самозайнятої особи Законом №2464-VІ не вре гульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загально обов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокре ма, незалежної професійної діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної пла ти.

Разом з тим, позивач наголошує, що з 2017 року ним не проводилась діяль ність арбітражного керуючого по даний час та не отримува лись будь-які доходи від такої діяльності, а з 2004 по 2018 рік перебував у цивільно-правових трудових відносинах з різними роботодавцями.

Позивач просив задовольнити позовні вимоги, а оскаржувану вимогу скасувати.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 16.02.2021 поновлено позивачу строк звернення до суду, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрите провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

12.03.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог за безпідставністю. Пояснює, що ФОП та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та одночасно є найманими працівниками (застрахованими особами), не звільняються від сплати ЄСВ за себе. Виключенням є ФОП за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого ст. 26 Закону № 1058, та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу, про що з позову не відомо, а тому вимога про сплату боргу є правомірно винесеною.

Відповідно до наказу Житомирського окружного адміністративного суду № 01-35-В від 27.05.2021 (у період з 14.06.2021 до 29.06.2021), суддя Єфіменко О.В. перебувала у щорічній відпустці, а тому розгляд справи судом відкладався.

Суд, всебічно та повно встановивши обставини справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, дійшов наступного висновку.

Встановлено, що 12.07.2013 ОСОБА_1 Міністерством юстиції України видано свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядником майна, керуючого санацією, ліквідатора) №1379 (а.с.13).

13.11.2018 ГУ ДПС у Житомирській області сформовано вимогу №Ф-231308-51 від 13.11.2020 по сплаті боргу (недоїмки) у вигляді єдиного соціального внеску на суму у розмірі 29252,74 грн., у т.ч. недоїмка - 29252,74 грн.

Вважаючи отриману вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідно до яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку регулюються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон №2464).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 10 частини 1 статті 1 Закону №2464 визначено, що страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до п.4, 5 ч.1 ст.4 Закону №2464, платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Згідно з п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464 платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Пунктом 2 ч.1 ст.7 Закону №2464 передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону №2464 передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Так, підставою для формування спірної вимоги стало твердження контролюючого органу про наявність у позивача обов`язку нараховувати та сплачувати ЄСВ як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність - арбітражний керуючий.

Як відмічає відповідач, за інформацією інтегрованої картки платника за кодом бюджетної класифікації 71040000 «Для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність» (позивача) обліковується недоїмка, яка виникла за рахунок нарахувань:

- за І квартал 2017 рік було проведено щоквартальних нарахувань на центральному рівні на загальну суму 2112 грн;

- за 2018 рік було проведено щоквартальних нарахувань на центральному рівні на загальну суму 9828,72 грн;

- за 2019 рік було проведено щоквартальних нарахувань на центральному рівні на загальну суму 11016,72 грн;

- за січень-лютий, червень, липень-вересень 2020 року було проведено щоквартальних нарахувань на центральному рівні на загальну суму 6295,30 грн.

Матеріалами справи, зокрема копією трудової книжки НОМЕР_1 від 11.02.1998 підтверджено, що позивач перебував у цивільно-правових трудових відносинах з наступними роботодавцями, а саме:

- з 02.03.2004 по 31.10.2017 працював на посаді директора приватного підприємства «КОЕКС»;

- з 03.11.2017 по 28.11.2017 з Концерном «Військторгсервіс» на посаді головного спеціалісту відділу торгівлі та послуг;

- 24.07.2018 по 06.09.2018 працював на посаді економіста Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд».

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги вказує на те, що у нього відсутній обов`язок подвійної сплати ЄСВ, а ЄСВ його роботодавцями сплачувався своєчасно та у повному обсязі, на підтвердження чого додав до позовної заяви інформаційний лист контролюючого органу про сплату ЄСВ за 2018 -2020 роки (а.с.19-21).

Щодо твердження відповідача про наявність у позивача обов`язку сплачувати ЄСВ і як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п.14.1.226 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» арбітражний керуючий - фізична особа, призначена господарським судом у встановленому порядку в справі про банкрутство як розпорядник майна, керуючий санацією або ліквідатор з числа осіб, які отримали відповідне свідоцтво і внесені до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України, такі умови відповідають наведеному вище визначенню незалежної професійної діяльності.

Згідно з пунктами 63.1, 63.2 ст.63 Податкового кодексу України облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Взяттю на облік або реєстрації у контролюючих органах підлягають всі платники податків.

Взяття на облік у контролюючих органах юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, а також самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того або іншого податку та збору.

Пунктом 63.5 ст.63 Податкового кодексу України визначено, що всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом.

Фізичні особи - підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи у контролюючих органах згідно з цим Кодексом.

Відповідно до п.65.2 ст.65 Податкового кодексу України, облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр) записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.

Згідно з пп.65.4.4 п.65.4 ст.65 Податкового кодексу України контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.

Відповідно до положень ч.4 п.6.7 Розділу VI Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 року №1588, якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та при цьому така особа провадить незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується у контролюючих органах як фізична особа - підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.

У такому разі фізична особа зобов`язана подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу до контролюючого органу за місцем свого постійного проживання заяву за формою № 5-ОПП з позначкою «Зміни» та копію документа, що підтверджує право фізичної особи на провадження незалежної професійної діяльності.

Відповідно до положень п. 178.1, п. 178.2 ст. 178 Податкового кодексу України особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов`язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до п.19 розділу IV Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №435 від 14.04.2015 року особи, які провадять незалежну професійну діяльність, отримують дохід від цієї діяльності та одночасно є фізичними особами-підприємцями, формують та подають до органів доходів і зборів окремі Звіти відповідно до виду діяльності та обраної системи оподаткування.

Податковий кодекс України передбачає обов`язок самозайнятих осіб стати на облік у контролюючому органі. При цьому, такий обов`язок передбачено у разі коли особа здійснює підприємницьку діяльність, а також у разі, коли особа здійснює незалежну професійну діяльність.

Однак, необхідно зазначити, що контролюючий орган відмовляє у повторному взятті на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа. Такий обов`язок контролюючого органу передбачено пп.65.4.4 п.65.4 ст.65 Податкового кодексу України.

Тобто, якщо особа взята на облік як самозайнята особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, вона не повинна повторно ставати на облік та подавати документи як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність.

Таким чином, суд вважає, що з системного аналізу положень Податкового кодексу України та Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вбачається, що діяльність арбітражного керуючого підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, а доходи, отримані від здійснення такої діяльності підлягають оподаткування згідно ст.178 Податкового кодексу України та особа вважається самозайнятою і повинна бути платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності та не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства і, що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.

Як відмічає представник відповідача у відзиві на позов, відповідно до інтегрованої картки платника за кодом бюджетної класифікації 71040000 «Для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність» обліковується за відповідачем недоїмка, яка виникла за рахунок нарахувань за І квартал 2017 року - проведено щоквартальних нарахувань на центральному рівні на загальну суму 2112,00 грн.

За змістом інтегрованої картки платника контролюючим органом збільшено недоїмки зі сплати єдиного внеску щоквартальних нарахувань на центральному рівні: - за 2018 рік до 9483,54 грн; - за 2019 рік до 20203,26 грн та за 2020 рік до 29252,74 грн.

На підставі п.4 ст.25 Закону №2464 Головним управлінням ДПС у Житомирській області було сформовано та надіслано вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску від 13.11.2020 №Ф-231308-51 на загальну суму 29252,74 грн.

Суд зазначає, що з огляду на приписи пункту 19 розділу IV Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, особа, яка провадить незалежну професійну діяльність та одночасно здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язана перебувати на обліку як платник податків та окремо як платник єдиного внеску. Така особа, відповідно до цього Порядку, веде різний податковий облік та подає до контролюючих органів різні види податкових декларацій та звітів.

Проте, суд зазначає, що аналіз змісту вказаних приписів, в розрізі положень Податкового кодексу України, дає підстави для висновку, що необхідність подачі окремих звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування виникає лише у разі, якщо особа, яка провадить незалежну професійну діяльність та одночасно є фізичною особою-підприємцем, здійснює відмінні види діяльності або є найманим працівником .

Як вже судом зазначалося, ОСОБА_1 у період з 02.03.2004 по 31.10.2017 працював на посаді директора приватне підприємство «КОЕКС», з 03.11.2017 по 28.11.2017 працював на посаді головного спеціалісту відділу торгівлі та послуг Концерну «Військторгсервіс», а з 24.07.2018 по 06.09.2018 працював на посаді економіста Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд».

Таким чином, вищевказані роботодавці (приватне підприємство «КОЕКС», Концерн «Військторгсервіс», Державне підприємство Міністерства оборони України «Укрвійськбуд») сплачували за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах визначених законодавством у період перебування останнього з такими у трудових відносинах.

Отже, як вірно зауважив представник відповідача у відзиві на позов, позивач не постійно перебував у цивільно-трудових відносинах з роботодавцями.

Так, за змістом відзиву на позов, нарахування недоїмки з єдиного соціального внеску за вказаний період було здійснено контролюючим органом в інтегрованій картці платника, виходячи з розміру мінімального страхового внеску.

Мінімальний страховий внесок в 2017 році становив 704 грн (3200 грн х 22% = 704 грн, на місяць), де 3200 грн - мінімальна заробітна плата встановлена Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 №1801-VIII, 22% - ставка ЄСВ.

На 2018 рік мінімальний страховий внесок встановлений у розмірі 819,06 грн (3723 грн. х 22% = 819,06 грн на місяць), де 3723 грн - мінімальна заробітна плата встановлена Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" від 07.12.2017 № 2246-VIII , 22% - ставка ЄСВ).

Мінімальний страховий внесок в 2019 році становив 918,06 грн (4173 грн х 22% = 918,06 грн на місяць), де 4173 грн - мінімальна заробітна плата встановлена Законом України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" від 23.11.2018 №2629-VIII, 22% - ставка ЄСВ).

У період з 01.01.2020 по 31.08.2020 мінімальний страховий внесок встановлений у розмірі 1039, 06 грн (4723 грн х 22% = 1039,06 грн, на місяць), де 4723 грн - мінімальна заробітна плата встановлена Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 294-ІХ від 14.11.2019, 22% - ставка ЄСВ).

В той час, мінімальний страховий внесок встановлений з 01.09.2020 по 31.12.2020 становив 1100 грн (5000 грн х 22% = 1100,00 грн на місяць), де 5000 грн - мінімальна заробітна плата встановлена Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-ІХ, 22% - ставка ЄСВ).

З огляду на встановлені обставини справи, суд вважає за необхідне наголосити, що підлягає нарахуванню контролюючим органом ЄСВ позивачу у період за грудень 2017 року (704 грн) та з січня 2018 року по червень 2018 року у розмірі 4914,36 грн (6 х 819,06 грн), з жовтня 2018 року (наступного місяця після звільнення), за 2018 рік - 2457,18 грн (3 міс. (жовтень, листопад, грудень) х 819,06 грн), за 2019 рік - 11016,72 грн (12 міс. х 918,06 грн), за 2020 - 8312,48 грн (8 міс. (з січня по серпень) х 1039,06 грн та за вересень-жовтень 2020 - 2200 грн, що у свою чергу і було здійснено контролюючим органом.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що під час прийняття оскаржуваної вимоги відповідач діяв обґрунтовано та із урахування всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, що зумовлює висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до ст.139 КАС України, у зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

вирішив:

У задоволенні адміністративного позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7, м.Житомир,10003. РНОКПП/ЄДРПОУ: 43142501) про визнання протиправною та скасування вимоги відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфіменко

Повний текст рішення складено: 30.06.2021.