Рішення № 98001891, 01.07.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2021 р. Справа№200/6289/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Куденкова К.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративний позов Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства «Питание» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць,-

УСТАНОВИВ:

У травні 2021 року Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Донецькій області (далі – Донецьке обласне відділення ФСЗІ, позивач) звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Комунального підприємства «Питание» (далі – КП «Питание», відповідач), в якому просить стягнути на користь Державного бюджету України адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році, у розмірі 143 792,88 грн та пеню в розмірі 977,84 грн.

Обґрунтовуючи позов Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Донецькій області посилається на те, що відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» відповідач не виконав норматив по створенню 3 робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому повинен сплатити адміністративно-господарські санкції.

Відповідач надав відзив на адміністративний позов, яким просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, що КП «Питание» не є суб`єктом нарахування адміністративно - господарської санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Також зазначає, що КП «Питание» виконало покладені на нього обов`язки, розрахувало норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, наказом № 23 від 02.01.2020 виділило із загального складу посад посади для працевлаштування осіб з інвалідністю на 2020 рік в кількості 10 робочих місць. Вважає, що відповідач виконав всі свої зобов`язання щодо повідомлення про наявні вакансії для осіб з інвалідністю, здійснив всі можливі заходи, які б залежали від нього, щодо повідомлення про вакансії та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Ухвалою суду від 28.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, витребувані докази.

Суд, перевіривши матеріали справи та оцінивши повідомлені сторонами обставини, дійшов наступних висновків.

До суду надана копія звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2020 рік (форма №10-ПІ), в якому відповідачем наведено, що: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 197 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність – 5; кількість інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів осіб з інвалідністю в Україні» - 8; фонд оплати праці штатних працівників – 9442,4 тисяч гривень; середньорічна заробітна плата штатного працівника, тис. грн. (з одним десятковим знаком) – 47,9 тисяч гривень.

На підставі наведеного звіту позивачем здійснено розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій за 3 нестворені робочі місця для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2020 році на 143 792,88 грн та розрахунок суми пені на заборгованість по сплаті адміністративно-господарських санкцій за нестворені робочі місця для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2020 році на суму 977,84 грн (за період 16.04.2021 по 19.05.2021).

У листі Маріупольського міського центру зайнятості від 06.04.2021 № 07/1290/06-16/21 зазначено, що КП «Питание» надавало протягом 2020 року звіти за формою 3-ПН для працевлаштування осіб з інвалідністю надавалися до центру зайнятості. При цьому, зазначено, що до КП «Питание» протягом 2020 року направлено 17 осіб з інвалідністю.

Маріупольським міським центром зайнятості надана звітність відповідача форми 3-ПН, а саме:

- звітність № 01/26 від 10.01.2020, поданої КП «Питание», щодо наявності вакансій, зокрема, «комірник» (дві вакансії), «кухонний робітник» (чотири вакансії) і «мийник посуду» (чотири вакансії), із зазначенням категорії громадян «інваліди»;

- звітність № 02/307 від 07.02.2020, поданої КП «Питание», щодо наявності вакансій, зокрема, «комірник» (дві вакансії), «кухонний робітник» (п`ять вакансій) і «мийник посуду» (три вакансії), із зазначенням категорії громадян «інваліди»;

- звітність № 03/286 від 11.03.2020, поданої КП «Питание», щодо наявності вакансій, зокрема, «комірник» (одна вакансія) і «кухар» (одна вакансія) із зазначенням категорії громадян «інваліди»;

- звітність № 03/285 від 11.03.2020, поданої КП «Питание», щодо наявності вакансій, зокрема, «кухонний робітник» (дві вакансії) і «мийник посуду» (дві вакансії) із зазначенням категорії громадян «інваліди»;

- звітність № 04/287 від 24.04.2020, поданої КП «Питание», щодо наявності вакансій, зокрема, «комірник» (одна вакансія), «мийник посуду» (три вакансії) і «кухонний робітник» (три вакансії) із зазначенням категорії громадян «інваліди»;

- звітність № 05/415 від 12.05.2020, поданої КП «Питание», щодо наявності вакансій, зокрема, «комірник» (одна вакансія), «мийник посуду» (три вакансії) і «кухонний робітник» (три вакансії) із зазначенням категорії громадян «інваліди»;

- звітність № 06/496 від 02.06.2020, поданої КП «Питание», щодо наявності вакансій, зокрема, «комірник» (дві вакансії), «кухонний робітник» (п`ять вакансій) і «мийник посуду» (три вакансії) із зазначенням категорії громадян «інваліди»;

- звітність № 07/555 від 01.07.2020, поданої КП «Питание», щодо наявності вакансій, зокрема, «комірник» (дві вакансії) і «кухонний робітник» (одна вакансія) із зазначенням категорії громадян «інваліди»;

- звітність № 08/617 від 04.08.2020, поданої КП «Питание», щодо наявності вакансії, «кухонний робітник» (дві вакансії) із зазначенням категорії громадян «інваліди»;

- звітність № 09/953 від 07.09.2020, поданої КП «Питание», щодо наявності вакансій, зокрема, «кухонний робітник» (дві вакансії) і «мийник посуду» (одна вакансія) із зазначенням категорії громадян «інваліди»;

- звітність № 10/1013 від 05.10.2020, поданої КП «Питание», щодо наявності вакансій, зокрема, «мийник посуду» (дві вакансії) і «кухонний робітник» (дві вакансії) із зазначенням категорії громадян «інваліди»;

- звітність № 11/15 від 03.11.2020, поданої КП «Питание», щодо наявності вакансій, зокрема, «мийник посуду» (дві вакансії) і «кухонний робітник» (дві вакансії) із зазначенням категорії громадян «інваліди»;

- звітність № 11/62 від 16.11.2020, поданої КП «Питание», щодо наявності вакансій, зокрема, «мийник посуду» (дві вакансії) і «кухонний робітник» (дві вакансії) із зазначенням категорії громадян «інваліди»;

- звітність № 12/82 від 03.12.2020, поданої КП «Питание», щодо наявності вакансій, зокрема, «мийник посуду» (дві вакансії) і «кухонний робітник» (дві вакансії) із зазначенням категорії громадян «інваліди».

Спірні правовідносини виникли з приводу наявності підстав для стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць.

Відповідно до ст. 14 Закону України від 5 липня 2012 року № 5067-VI «Про зайнятість населення» передбачено, що до категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, належать: 1) один з батьків або особа, яка їх замінює і: має на утриманні дитину (дітей) віком до шести років; виховує без одного з подружжя дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю; утримує без одного з подружжя особу з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) та/або особу з інвалідністю I групи (незалежно від причини інвалідності); 2) діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, особи, яким виповнилося 15 років та які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу; 3) особи, звільнені після відбуття покарання або примусового лікування; 4) молодь, яка закінчила або припинила навчання у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, звільнилася із строкової військової або альтернативної (невійськової) служби (протягом шести місяців після закінчення або припинення навчання чи служби) і яка вперше приймається на роботу; 5) особи, яким до настання права на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" залишилося 10 і менше років; 6) особи з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"; 7) особи, яким виповнилося 15 років та які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу; 8) учасники бойових дій, зазначені у пунктах 19-21 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту; 9) непрацюючі працездатні особи, які отримують державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям.

Для працевлаштування зазначених у частині першій цієї статті громадян (крім осіб з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", норматив працевлаштування на роботу яких встановлюється згідно із Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" та осіб, зазначених у пункті 9 частини першої цієї статті) підприємствам, установам та організаціям з чисельністю штатних працівників понад 20 осіб встановлюється квота у розмірі 5 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників за попередній календарний рік.

Для працевлаштування осіб, яким до настання права на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" залишилося 10 і менше років, підприємствам, установам та організаціям з чисельністю штатних працівників від 8 до 20 осіб встановлюється квота у розмірі не менше однієї особи у середньообліковій чисельності штатних працівників.

Роботодавці самостійно розраховують квоту, зазначену в частині другій цієї статті, з урахуванням чисельності громадян, які на умовах повної зайнятості вже працюють на підприємствах, в установах та організаціях і належать до таких, що неконкурентоспроможні на ринку праці (крім осіб з інвалідністю), та забезпечують їх працевлаштування самостійно. Роботодавці можуть звернутися за сприянням для працевлаштування даної категорії громадян до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

Обов`язковою умовою дотримання роботодавцями квоти вважається працевлаштування таких громадян відповідно до вимог частини другої цієї статті, про що роботодавці інформують щороку центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, у встановленому ним порядку.

Згідно з ч .1 ст. 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі – Закон № 875-XII) установлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Приписами статті 20 Закону № 875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

При цьому, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена законодавством, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Частиною 1 ст. 18. Закону № 875-XII установлено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Приписами ч.ч. 1-3 ст. 18-1 Закону № 875-XII передбачено, що особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.

Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Отже, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Зазначена правова позиція відображена у висновках Верховного Суду України в постанові від 20 червня 2011 року у справі № 21-60а11 та від 26 червня 2012 року № 21-105а12.

Верховний Суд України дійшов висновку, що на підприємство не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості осіб з інвалідністю для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства осіб з інвалідністю, які бажають працевлаштуватись.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відсутність у роботодавця прибутку не є підставою для несплати адміністративно-господарських санкцій.

Пунктом 3 Порядку подання форми звітності № 3-ПН „Інформація про попит на робочу силу (вакансії)”, затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 червня 2013 року за № 988/23520 (далі – Порядок № 316), передбачено, що форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Верховний Суд у постанові від 16.06.2020 у справі № 813/3047/18 зазначив, що передбачена частиною першою статті 20 Закону №875-XII міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п`ятої статті 19 Закону №875-XII, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Як було встановлено судом в 2020 році, відповідно до звітів поданих КП «Питание», були створені робочі місця для осіб з інвалідністю «комірник», «кухонний робітник», «мийник посуду».

При цьому, до суду не надано доказів безпідставної відмови в працевлаштуванні осіб з обмеженою працездатністю.

З матеріалів справи виливає, що відповідач вживав заходів, передбачених законодавством, спрямованих на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та недопущення правопорушення у сфері господарювання.

Враховуючи викладене, суд вважає, що підстави для застосування відносно відповідача санкцій, визначених ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» – відсутні, у зв`язку із чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Керуючись статтями 2, 5-10, 19, 72-77, 90, 132-139, 143, 241-246, 250, 255, 295, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволені позову Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (ідентифікаційний код 13492430; 87528, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Серова, буд. 1А) до Комунального підприємства «Питание» (ідентифікаційний код 01558922; 87524, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Покришкіна, буд.9) про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць – відмовити повністю.

Повне рішення суду складене 1 липня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.О. Куденков