Рішення № 98001768, 25.06.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2021 р. Справа№200/5603/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Чекменьова Г.А., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області до Слов`янського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправними та скасування постанови від 22.04.2021 року про накладення штрафу в розмірі 10200,00 грн. у ВП № 60490736,

В С Т А Н О В И В:

11 травня 2021 року Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області звернулося до суду з позовом до Слов`янського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправними та скасування постанов від 22.04.2021 року про накладення штрафу в розмірі 10200,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що 18.11.2019 року та повторно 12.02.2020 року отримав копію постанови про відкриття ВП № 60490736. На виконання вказаної постанови 27.11.2019 року позивачем надано заяву про виконання рішення суду. Впродовж 2020-2021 років до Головного управління не надходило жодних документів за ВП № 60490736, але 13.03.2021 року отримано постанову від 07.04.2021 року про накладення штрафу та 30.04.2021 року отримано постанову про накладення штрафу від 22.04.2021 року, в зв`язку з невиконанням рішення суду.

Позивач зазначає, що відповідач, при винесенні спірної постанови, не перевірив стан виконання та не провів жодних дій щодо встановлення можливості виконання рішення суду Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області. Отже у державного виконавця відсутні правові підстави для винесення постанови про накладення штрафу за невиконання рішення суду. На думку позивача, відсутні підстави вважати, що позивачем не виконується рішення суду без поважних причин, через що позивач просив задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 17 травня 2021 року позовну заяву було залишено без руху.

Ухвалою від 16 червня 2021 року позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження відповідно до положень статті 287 КАС України.

Ухвалу про відкриття провадження по справі надіслано відповідачу за адресою реєстрації, та згідно даними трекінгу поштового відправлення отримано відповідачем 22 червня 2021 року. Відповідач відзив не надав.

У відповідності до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до вимог частини 2 статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

У зв`язку з чим суд приходить висновку про необхідність вирішення спору за наявними матеріалами справи.

Сторони до судового засідання представників не направили, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.

Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Приписами частини 5 статті 250 КАС України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши наявні у справі докази, суд встановив такі фактичні обставини.

Постановою від 05.11.2019 року відкрито виконавче провадження ВП №60490736 з примусового виконання виконавчого листа Донецького окружного адміністративного суду від 30.09.2019 року у справі №200/6305/19-а щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України Донецької області сплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за період вересень-грудень 2018 року.

Листом від 27.11.2019 року Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надіслало відповідачу заяву про виконання рішення суду у ВП №60490736 шляхом нарахування ОСОБА_1 суми заборгованості з пенсії за період з 01.09.2018 року по 31.12.2018 року в сумі 24867,92 грн. та виплата вказаної суми відбудеться на виконання Постанов КМУ №№637, 788.

12.02.2020 року державний виконавець повторно надіслав постанову від 05.11.2019 року про відкриття виконавчого провадження ВП №60490736, на що позивач повторно надіслав заяву про закінчення виконавчого провадження без зміни підстав для закриття.

07.04.2021 року в зв`язку з невиконанням рішення суду державним виконавцем у ВП №60490736 прийнято постанову про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн., а 22.04.2021 року - про накладення штрафу у розмірі 10200,00 грн.

Позивачем надані копії листів до Пенсійного фонду України про запит фінансування на виплату рішення суду у справі №200/6305/19-а.

Фактичні обставини справи сторонами не заперечуються. Підставою виникнення даного спору є накладення відповідачем на позивача штрафу в розмірі 10200,00 грн. за невиконання без поважних причин у встановлені державним виконавцем строк рішення суду у виконавчому провадженні ВП №60490736.

З урахуванням встановлених у справі обставин, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов таких висновків.

Статтею 129 Конституції України до основних засад судочинства, в тому числі, віднесена обов`язковість судового рішення. Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За приписами статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частиною першою статті 255 КАС України визначено, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Порядок і умови виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регулюються Законом України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі Закон № 1404-VІІІ).

Згідно з частиною першою статті 1 Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У відповідності до частини 6 статті 26 Закону №1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Згідно з частиною 1 статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

При цьому, приписами частини 2 вказаної статті визначено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Відповідно до частини 1 статті 75 Закону №1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення

Предметом спору у цій справі є перевірка правомірності оскаржуваної постанови про накладення штрафу у ВП №60490736 від 22 квітня 2021 року.

Вирішуючи справу, суд зазначає, що постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише за умови, якщо судове рішення не виконано без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього.

За матеріалами справи встановлено, що пенсійним органом (позивачем) не заперечується факт невиплати стягувачеві присуджених судовим рішенням грошових коштів, а лише зазначається, що невиконання судового рішення в частині виплат грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку, на думку позивача, не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.

Проте, суд вважає, що пенсійний орган, як орган державної влади, зобов`язаний у повному обсязі виконувати судові рішення, що набрали законної сили, а доводи позовної заяви є недоведеними, перекрученими та такими, що не відповідають приписам закону.

Зокрема, повноваження позивача визначені Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 22.12.2014 року № 28-2, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за № 41/26486.

Відповідно до пункту 4 вказаного Положення Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, в тому числі:

забезпечує надходження від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, інших коштів, ведення обліку їх надходжень та платників відповідно до законодавства; ПЛАНУЄ ДОХОДИ ТА ВИДАТКИ КОШТІВ ФОНДУ В РАЙОНІ (МІСТІ), У МЕЖАХ СВОЄЇ КОМПЕТЕНЦІЇ ЗАБЕЗПЕЧУЄ ВИКОНАННЯ БЮДЖЕТУ ФОНДУ (підпункт 2);

забезпечує ведення бухгалтерського обліку з виконання доходів і видатків, кошторису видатків на утримання управління Фонду та своєчасно складає і в установленому порядку подає затверджену звітність головним управлінням Фонду (підпункт 5);

ПРИЗНАЧАЄ (ЗДІЙСНЮЄ ПЕРЕРАХУНОК) І ВИПЛАЧУЄ ПЕНСІЇ, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства (підпункт 7);

ЗАБЕЗПЕЧУЄ СВОЄЧАСНЕ І В ПОВНОМУ ОБСЯЗІ ФІНАНСУВАННЯ ТА ВИПЛАТУ ПЕНСІЙ, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством (підпункт 8);

здійснює стягнення у передбаченому законодавством порядку своєчасно не нарахованих та/або не сплачених сум страхових внесків та інших платежів (підпункт 9).

Згідно з пунктом 12 Положення Управління Фонду є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах казначейства та уповноважених банках, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

З наведених норм Положення жодним чином не випливає, що об`єднане управління Пенсійного фонду України, яким є боржник у виконавчому провадженні (позивач у цій справі), є особою з обмеженою правосуб`єктністю, або такою, за зобов`язаннями якої встановлена субсидіарна відповідальність органу вищого рівня тощо.

Крім того, суд враховує, що дії та рішення, яким було порушено право стягувача, боржник вчиняв самостійно, отже, самостійно має і відновлювати порушене право шляхом належного виконання судового рішення.

Також суд зазначає, що статтею 2 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) визначена структура системи пенсійного забезпечення в Україні, яка складається з трьох рівнів: перший рівень - солідарна система загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку, передбачених цим Законом.

У статті 1 Закону № 1058-IV, зокрема, визначені терміни:

пенсійні виплати - грошові виплати в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, що здійснюються у вигляді пенсії, довічної пенсії або одноразової виплати;

пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Водночас, Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (стаття 1 БК України).

У статті 5 БК України закріплена структура бюджетної системи України, відповідно до якої бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. Місцевими бюджетами є бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування. Бюджетами місцевого самоврядування є бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст (у тому числі районів у містах).

З наведених підстав, враховуючи, що виконання судового рішення у справі №200/6305/19-а (в межах ВП №60490736) стосується виплати стягувачеві пенсії із солідарної системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, підкреслені у позовній заяві та листуванні з відповідачем посилання позивача на положення Бюджетного кодексу України жодним чином не стосуються обставин справи, оскільки виконання вказаного судового рішення щодо заборгованості з пенсії не стосується виплат, які здійснюються з Державного бюджету України.

Отже, на такі виплати положення Бюджетного кодексу України не розповсюджуються.

Крім того, суд вважає безпідставними посилання пенсійного органу на відсутність відповідних асигнувань для виплати призначеної пенсії, як на обставину, що звільняє його від відповідальності за невиконання судового рішення, оскільки такі посилання не підтверджені жодним належним доказом, яким можливо було б встановити обсяги відповідних асигнувань, кошториси тощо.

В даному випадку самостійно визначена суб`єктом владних повноважень неможливість виконати судове рішення, що набрало законної сили, не є поважною підставою для його невиконання, а наявність інших поважних причин позивачем не доведена.

Посилання позивача на направлені ним листи до пенсійного органу вищого рівня з інформацією про необхідність виділення коштів для виконання судових рішень не можуть свідчити про поважність невиконання судового рішення незалежно від змісту таких листів (інформаційні, роз`яснювальні, рекомендаційні, вітальні тощо). Адже, за своїм змістом рішення суду у справі №200/6305/19-а покладає зобов`язання з виплати пенсії саме на відповідача, а не на жодну іншу особу.

Відповідно до частині 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з приписами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним процесуальним нормам позивач довів наявність лише власних звернень до Пенсійного фонду України, проте, не надав суду відповідей на такі звернення, відмов у здійсненні фінансування, кошториси асигнувань або жодних інших доказів того, ще невиконання рішення у справі №200/6305/19-а відбулося за відсутності вини позивача.

В свою чергу суд враховує, що у разі існування обставин, що дійсно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, пенсійний орган у справі мав право звернутись до суду із заявою про встановлення або зміну способу або порядку виконання судового рішення.

Крім того, суд бере до уваги правові висновки Європейського Суду з прав людини у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) та у справі №59498/00 «Бурдов проти Росії». Зокрема, ЄСПЛ у вказаних рішеннях зауважив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

З наведених підстав у суду відсутні підстави для застосування висновків, викладених Верховним Судом у зазначених відповідачем постановах.

Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У зазначених відповідачем справах Верховний Суд дійшов висновків про відсутність вини органу Пенсійного фонду у невиконанні таких судових рішень.

Натомість, у цій справі вказані обставини відсутні, оскільки позивачем не доведена належними та допустимими доказами відсутність його вини у невиплаті пенсії за виконавчим листом №200/6305/19-а у межах виконавчого провадження ВП №60490736.

Суд зазначає, що невиконання в повному обсязі рішення судів, які набрали законної сили щодо пенсійних виплат, позбавляють пенсіонерів права отримати заборгованість з перерахованої (нарахованої) пенсії на виконання рішень судів, що в свою чергу, позбавляє їх гарантованого Конституцією України (стаття 46) права на соціальний захист в повному обсязі.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Україна гарантує виконання будь-яких рішень суду майнового характеру, боржником за яким є державний орган шляхом проведення безумовного списання з рахунків такого органу коштів, в обсязі, достатньому для задоволення вимог стягувача, а у випадку відсутності у державного органа - боржника коштів на рахунках - шляхом списання коштів з Державного бюджету України, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пунктах 52-54 пілотного рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява №40450/04, від 15.10.2009, ЄСПЛ зазначив, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, пункт 40 ) зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії («Immobiliare Saffi «проти Італії»), заява № 22774/93, пункт 66).

Неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Першого Протоколу (пункт 53 рішення ЄСПЛ у справі «Войтенко проти України» від 29.06.2004 № 18966/02).

У пункті 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04,) ЄСПЛ, посилаючись на попередню практику, зазначив, що саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (рішення у справі «Войтенко проти України» від 29.06.2004 № 18966/02; рішення у справі «Ромашов проти України», № 67534/01, від 27 липня 2004 року; у справі «Дубенко проти України», № 74221/01, від 11 січня 2005 року; та у справі «Козачек проти України», № 29508/04, від 7 грудня 2006 року).

Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою (рішення у справі «Шмалько проти України», № 60750/00, п. 44, від 20 липня 2004 року). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України», № 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі «Крищук проти України», № 1811/06, від 19 лютого 2009 року).

Наявність у стягувача права на отримання відповідних виплат встановлена рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21.06.2019 року у справі №200/6305/19-а, яке набрало законної сили, і це право не може бути скасоване/обмежено з підстав відсутності фінансування такого виду виплат з державного бюджету.

Суд також вказує, що оскаржений штраф встановлений Законом, який прийнятий вищим законодавчим органом України. Отже, саме до компетенції законодавчого органу відноситься питання умов, доцільності та обґрунтованості встановлення певної юридичної відповідальності осіб за те чи інше правопорушення.

Крім того, загальною метою юридичної відповідальності є загальна та спеціальна превенція, коли застосування відповідальності примушує порушника до дотримання законодавства та сприяє дотриманню закону іншими особами.

Тому, застосування до позивача юридичної відповідальності у вигляді штрафу за невиконання судового рішення без поважних причин не суперечить меті та умовам такої відповідальності.

З наведених підстав суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог, оскільки державний виконавець діяв відповідно до своїх повноважень, визначених законом, з урахуванням фактичних обставин, встановлених в ході виконавчого провадження.

Відповідно до статті 139 КАС України, через відмову у задоволенні позову відсутні підстави для розподілу понесених позивачем судових витрат.

Керуючись статтями 2, 139, 241-246, 255, 287, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) до Слов`янського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (84122, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Глекова, 2, код ЄДРПОУ 34974684) про визнання протиправними та скасування постанови від 22.04.2021 року про накладення штрафу в розмірі 10200,00 грн. у ВП № 60490736 - відмовити.

Рішення складено та підписано 25 червня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Г.А. Чекменьов