Рішення № 98001640, 29.06.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2021 р. Справа№200/1802/21-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Черникової А.О.,

при секретарі судового засідання Новікової С.А.,

за участю:

позивача – не з`явився,

представника відповідача – Ноздрьова С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги, стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні по день ухвалення судового рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Донецької обласної прокуратури (далі – відповідач), в якому просить:

- стягнути з відповідача на користь позивача вихідну допомогу у сумі 20 828,22 грн.;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки при звільненні по день ухвалення судового рішення.

В обґрунтування позову зазначив, що з 22 вересня 2011 року по 04 травня 2020 року він працював в органах прокуратури України на різних прокурорсько-слідчих посадах. Наказом прокурора Донецької області № 379-к від 04 травня 2020 року був звільнений з0 посаді прокурора першого відділу процесуального керівництва управління організації і процесуального керівництва у кримінальних провадженням слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань прокуратури Донецької області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Вважає, що при звільненні, відповідач протиправно не виплатив вихідну допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати у сумі 20 828,22 грн.

Ухвалою суду від 22 лютого 2021 року позовну заяву залишено без руху, позивачу наданий десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання уточненого позову у 2-х екземплярах, в якому слід зазначити адресу місця проживання чи перебування позивача, а також надання належного документа про сплату судового збору за подання даного адміністративного позову вимоги майнового характеру в розмірі 908,00 грн. (а. с. 34).

Ухвалою суду від 03 березня 2021 року продовжений строк для усунення недоліків адміністративного позову, встановлених ухвалою суду від 22 лютого 2021 року про залишення позовної заяви без руху, позивачу, протягом десяти днів з дня отримання копії даної ухвали, надати документ про сплату судового збору за подання даного адміністративного позову вимоги майнового характеру в розмірі 908,00 грн. (а. с.71-72).

15 березня 2021 року позивачем на виконання ухвали суду від 03 березня 2021 року сплачений судовий збір у розмірі 908,00 грн. (а. с. 92).

З 04 березня 2021 року по 26 березня 2021 року суддя Черникова А.О. перебувала

на лікарняному.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року березня 2021 року відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено у підготовче засідання на 27 квітня 2021 року на 11-00 год. (а. с. 96-97).

27 квітня 2021 року підготовче засідання відкладено на 17 травня 2021 року на 11-00 год. для надання часу відповідачу для складання відзиву на позовну заяву.

29 квітня 2021 року позивач надав відповідь на відзив відповідача, в якому зазначив, що отримав відзив на позовну заяву 28 квітня 2021 року, з яким не погоджується, оскільки відповідачем в порушення статей 40, 44, 47, 116 Кодексу законів про працю України, в день його звільнення не проведено повний розрахунок і не виплачено всіх сум при звільненні, а саме: вихідної допомоги. У зв`язку з чим, просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі (а. с. 117-121).

30 квітня 2021 року відповідач надав відзив на позовну заяву, в якій зазначає, що при звільненні позивачу була нарахована та виплачена заробітна плата та всі належні надбавки та доплати, які передбачені штатним розписом та встановленими наказами керівника, відповідно до чинного законодавства, пропорційно відпрацьованому часу. Вважає, що відповідно до норм Закону України від 14.10.2014 р. № 1697-IV «Про прокуратуру» у разі звільнення працівника на підставі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону, виплати вихідної допомоги не передбачені, а тому позивач не набув права на її отримання. У зв`язку з чим просив відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі (а. с. 123-128).

Ухвалою суду від 17 травня 2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду на 15 червня 2021 року на 10 год. 15 хвилин (а. с. 143).

У зв`язку з перебуванням головуючого судді по справі Черникової А.О. з 07 червня 2021 року по 18 червня 2021 року на лікарняному та з 22 червня 2021 року по 25 червня 2021 року у відпустці, адміністративна справа відкладна розглядом до 29 червня 2021 року на 11-00 год.

Позивач у судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи без його участі, з клопотанням про прийняття рішення у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У судове засідання з`явився представник відповідача, який позовні вимоги не визнав, дав аналогічні пояснення, які викладенні у відзиві на позов, просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом № НОМЕР_1 , виданий органом № 1445- 19 червня 2017 року, РНОКПП НОМЕР_2 (а. с. 14-15).

Відповідно до трудової книжки позивача НОМЕР_3 від 22 вересня 2011 року вбачається, що з 22 вересня 2011 року по 04 травня 2020 року працював в прокуратурі Донецької області на різних посадах (а. с.17-24).

З копії наказу прокуратури Донецької області від 04 травня 2021 року № 379-к, вбачається що ОСОБА_1 звільнений з посади прокурора на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» на підставі рішення № 315 кадрової комісії № 2 від 09 квітня 2020 року (а. с. 16).

Листом Донецької обласної прокуратури від 05 лютого 2021 року № 27-41-21 повідомлено позивача про відсутність підстав для виплати вихідної допомоги при звільнені (а. с. 27-28).

Відповідно до довідки, виданої Донецькою обласною прокуратурою 11 лютого 2021 року за вихідним № 21-85-116 про середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1 вбачається, що середньоденна заробітна плата позивача становила 991,82 грн., середньомісячна заробітна плата складає 20 828,22 грн. (а. с. 26, 135).

Вважаючи порушеним своє право на отримання вихідної допомоги при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України регулюються Законом №1697-VII, який містить спеціальні норми організації та порядку діяльності органів прокуратури України, особливостей розгляду трудових спорів (зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов`язки прокурорів, їх соціальні гарантії та ін.).

Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді. Відповідно до пункту 9 частини першої даної статті прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури” статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Законом № 113-ІХ було внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: “Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус”; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: “Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус”; частину дев`яту статті 252 після слів “дисциплінарної відповідальності та звільнення” доповнено словами і цифрами “а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу”.

Відповідно до статті 1 КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу дій відповідача щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні позивача з органів прокуратури у травні 2020 року.

Суд зазначає, що Законом № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.

Конституційний Суд України у Рішенні від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі № 804/406/16, від 8 серпня 2019 року у справі № 813/150/16.

Внесені Законом № 113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

Отже, позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України, оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури).

Суд також звертає увагу, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

У день фактичного звільнення із займаної посади позивачу належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку. Незалежно від причини і підстави, відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, від 21.01.2021 р. № 260/1890/19, від 17.03.2021 р. у справі № 420/4581/20.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Указані висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Водночас, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

За таких обставин суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

Так, згідно довідки про середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1 , яка видана Донецькою обласною прокуратурою 11 лютого 2021 року за вихідним № 21-85-116 вбачається, що за два останніх місяці перед звільненням позивача, а саме за березень та квітень 2020 року середньомісячна заробітна плата позивача складала 26 779,05 грн.

Отже, виходячи з розрахунку середньомісячної заробітної плати позивача яка складала 26 779,05 грн. (77,78 %) та вихідної допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати у розмірі 20 828,22 грн. (22,22 %, яка не була виплачена).

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Відповідно до абз. 3 п. 2 вказаного Порядку, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Абзацом з п. 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 8 Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Оскільки період вимушеного прогулу позивача становить 120 днів, а саме: у травні 2020 року – 17 днів, у червні 2020 року – 20 днів, у липні 2020 року – 23 дні, у серпні 2020 року - 20 днів, у вересні 2020 року – 22 дні, у жовтні 2020 року – 21 день, у листопаді 2020 року – 21 день, у грудні 2020 року – 22 дні, у січні 2021 року – 19 днів, у лютому 2021 року – 20 днів, у березні 2021 року -22 дні, у квітні 2021 року – 22 дні, у травні 2021 року - 18 днів, у червні 2021 року - 19 днів, розмір середньоденної заробітної плати 991,82 грн., середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу складає 283 660,52 грн. (286х991,82=283 660,52 грн.).

Суд, виходячи з принципу пропорційності, стягнення коштів на користь позивача у розмірі 283 660,52 гривень, як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, здійснити розрахунок шляхом (22.22 % х 283 660,52 грн. = 63 029,37 грн.).

При цьому, суд бере до уваги те, що розмір середнього заробітку за час затримки виплати, який визначений із розрахунку судом становить 63 029,37 грн., перевищує суму вихідної допомоги у декілька разів.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника. При вирішенні цього питання враховуються такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Оскільки в даному випадку відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, та враховуючи приписи статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 20 828,22 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, з метою належного та ефективного способу порушеного права, а саме: прийняття судом рішення про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу вихідної допомоги у сумі 20 828,22 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінюючи у сукупності встановлені обставини та перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Позивачем при пред`явленні адміністративного позову сплачений судовий збір у розмірі 908,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах адміністративної справи квитанцією про сплату № 82668 від 15 березня 2021 року (а. с. 92).

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням викладеного, суд стягує на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань понесені судові витрати на сплату судового збору у розмірі 908,00 грн.

Керуючись статтями 2, 3, 5- 9, 12, 15, 19, 22, 25, 32, 72, 76, 77, 79, 94, 139, 143,194, 241-243, 245, 246, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги, стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні по день ухвалення судового рішення, - задовольнити.

Визнати протиправну бездіяльність прокуратури Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги у сумі 20 828,22 грн.

Стягнути з Донецької обласної прокуратури (місцезнаходження: 87500, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Університетська, буд. 6, код ЄДРПОУ 25707002) на користь ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку в сумі 20 828, 22 грн. (двадцять тисяч вісімсот двадцять вісім) гривень 22 копійки.

Стягнути з Донецької обласної прокуратури (місцезнаходження: 87500, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Університетська, буд. 6, код ЄДРПОУ 25707002) на користь ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 20 828, 22 грн. (двадцять тисяч вісімсот двадцять вісім) гривень 22 копійки.

Стягнути з Донецької обласної прокуратури (місцезнаходження: 87500, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Університетська, буд. 6, код ЄДРПОУ 25707002) на користь ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень).

Вступна та резолютивна частини рішення проголошено у судовому засіданні 29 червня 2021 року.

Повний текст рішення складений та підписаний 30 червня 2021 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно приписів підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги на рішення Донецького окружного адміністративного суду подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя А.О.Черникова