Рішення № 98001614, 29.06.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2021 р. Справа№200/2586/21-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні без повідомлення сторін) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (код ЄДРПОУ – 43315445, 61002, м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, 16)

про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 5707 грн. 35 коп.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 5707 грн. 35 коп.

Ухвалою від 12 березня 2021 року суд залишив без руху позовну заяву позивача та надав десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення виявлених судом недоліків, а саме надати належним чином засвідчені копії доказів, доданих позивачем до позову.

18 березня 2021 року на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 19 березня 2021 року суд прийняв до розгляду позовну заяву позивача, відкрив провадження в адміністративній справі № 200/2586/21-а за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою від 29 квітня 2021 року суд заяву позивача про заміну відповідача в адміністративній справі № 200/2586/21-а – задовольнив, замінив відповідача - Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області на правонаступника – Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) код ЄДРПОУ – 43315445, 61002, м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, 16) у справі № 200/2586/21-а.

Ухвалою від 22 червня 2021 року суд витребував у Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) довідку про розмір середньоденної заробітної плати позивача та довідку про розмір середньої заробітної плати за повні два останні місяці, що передували звільненню.

За правилами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що наказом Головного управління «Про звільнення ОСОБА_1 » від 1 грудня 2020 року № 135/1 позивача звільнено з посади заступника начальника управління – начальника відділу інформаційно-методичної роботи управління персоналу головного управління 1 грудня 2020 року відповідно до частини 3 статті 86 Закону України «Про державну службу» та частини 3 статті 38 Кодексу законів про працю України, за власним бажанням. Згідно зі змістом зазначеного документу при звільнені мала бути виплачена компенсація за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 29 грудня 2019 року по 1 грудня 2020 року у кількості 07 календарних днів та вихідну допомогу при звільненні у розмірі тримісячного середнього заробітку. Враховуючи той факт, що 1 грудня 2020 року (в останній робочий день) позивач не перебував на робочому місці, 1 грудня 2020 року позивачем надано відповідачу вимогу про проведення повного розрахунку при звільненні не пізніше 2 грудня 2020 року. 24 грудня 2020 року на картковий рахунок НОМЕР_2 , відкритий у АТ «Ощадбанк» надійшли кошти у розмірі 451859 грн. коп. з призначенням платежу «#627866038706 # зарахування заробітної плати та компенсації за грудень 2020р.». Наведений факт дозволяє констатувати, що головне управління повністю з позивачем розрахувалось лише 24 грудня 2020 року, тобто через 15 робочих днів після визначеної у моїй вимозі дати, що є очевидним порушенням вимог статті 116 КЗпП України.

Відповідач заперечує проти позовних вимог у повному обсязі, зазначає що ознайомившись з адміністративним позовом, вважає його необґрунтованим, безпідставним, а тому таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Зазначає, що зважаючи на правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц відповідно до якого, зменшуючи розмір відшкодування середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати, зокрема, дії працівника у спірних правовідносинах, а також, зважаючи на неістотність розміру суми порівняно із середнім заробітком працівника за час вимушеного прогулу у сумі 451859 грн. 50 коп., необхідно дійти висновку, що сума середнього заробітку працівника за час вимушеного прогулу має бути зменшена з урахуванням вказаних обставин.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

3 лютого 2017 року наказом від 1 березня 2017 року №139/1 позивача призначено на посаду заступника начальника управління - начальника відділу інформаційно-методичної роботи управління персоналу головного управління, яку обіймав до дня мого звільнення.

Наказом головного управління «Про звільнення ОСОБА_1 » від 1 грудня 2020 року № 135/1 позивача звільнено з посади заступника начальника управління – начальника відділу інформаційно-методичної роботи управління персоналу головного управління 1 грудня 2020 відповідно до частини 3 статті 86 Закону України «Про державну службу» та частини 3 статті 38 Кодексу законів про працю України, за власним бажанням. Згідно зі змістом зазначеного документу при звільнені мені мала бути виплачена компенсація за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 29 грудня 2019 року по 1 грудня 2020 року у кількості 07 календарних днів та вихідну допомогу при звільненні у розмірі тримісячного середнього заробітку.

Враховуючи той факт, що 1 грудня 2020 року (в останній робочий день) позивач не перебував на робочому місці, 1 грудня 2020 року останнім надано відповідачу вимогу про проведення повного розрахунку при звільненні не пізніше 2 грудня 2020 року. Зазначений факт не оскаржується сторонами.

Листом від 16 грудня 2020 року № 409-10 відповідач зазначає про те, що ліквідаційною комісією з ліквідації головного управління нараховані всі суми для остаточного розрахунку, які будуть сплачені в найближчий час.

24 грудня 2020 року на картковий рахунок позивача НОМЕР_2 , відкритий у АТ «Ощадбанк» надійшли кошти у розмірі 451859 грн. 50 коп. (чотириста п`ятдесят одна тисяча вісімсот п`ятдесят дев`ять грн. п`ятдесят коп.) з призначенням платежу «#627866038706 # зарахування заробітної плати та компенсації за грудень 2020р.».

Суд також встановив, що позивач, з метою з`ясування складових суми, що надійшли на картковий рахунок 24 грудня 2020 року, 15 січня 2021 року звернувся до головного управління з відповідним зверненням, у якому просив надати інформацію щодо розміру коштів, які були виплачені мені у якості розрахунку при звільненні.

Листом від 2 лютого 2021 року № 2-10 відповідач повідомив, що 24 грудня 2020 року на картковий рахунок надійшли наступні виплати, обов`язок щодо сплати яких виник у головного управління внаслідок розірвання трудових правовідносин зі мною:

- заробітна плата за перші 5 днів тимчасової непрацездатності в період з 26 жовтня по 04 листопада 2020 року у розмірі 6000,75 грн.;

- заробітна плата за час основної щорічної відпустки в період з 05 по 27 листопада 2020 року у розмірі 38364,00 грн.

- грошова допомога до щорічної основної відпустки у розмірі 7800,00 грн.;

- компенсація за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 29.12.2019 по 01.12.2020 у кількості 07 календарних днів у розмірі 11171,79 грн.;

- вихідна допомога при звільненні у розмірі 23400,00 грн.

Надаючи правову оцінку даним правовідносинам суд зазначає наступне.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

За приписами статті 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї.

Відповідно до частин першої та другої статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

В статті 47 КЗпП України занотовано: власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з частиною 1 статті 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно із статтею 117 Кодексу Законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені у статті 116 Кодексу Законів про працю України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинна виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року (справа № 21-352а13).

Стаття 116 Кодексу законів про працю України визначає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно статті 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року по справі № 821/1083/17, постановах Верховного Суду України від 17.01.2019 року у справі №814/2648/16 та від 17.01.2019 року у справі №805/2706/17-а.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме: в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Системний аналіз норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15) дійшов висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення.

За наслідком розгляду справи № 821/1083/17 від 26.02.2020 Велика Палата Верховного Суду сформулювала таку правову позицію:

- умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку;

- під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо);

- аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно;

- оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Крім того, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Судом встановлено, не заперечується відповідачем, що з позивачем не розрахувались в день його звільнення у повному обсязі. За таких обставин, обґрунтованої є вимога позивача про компенсацію йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Для розрахунку середньоденної заробітної плати необхідно застосовувати Постанову Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 8 лютого 1995 року №100.

Відповідно п. 1 цей Порядок застосовується, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Згідно абзацу 3 пункту 2 розділу ІI Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 8 лютого 1995 року №100 встановлено, що в інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Заробітна плата позивача за жовтень 2020 року склала 17279,86 грн., за листопад 2020 року – 50964,60 грн.

Середньоденна заробітна плата позивача за жовтень-листопад 2020 року складає 371 грн. 43 коп. Повний розрахунок проведено відповідачем з позивачем – 24 грудня 2020 року.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Як вже зазначалось судом позивача було звільнено 1 грудня 2020 року, відповідно до вимоги позивач просив розрахуватися з ним 2 грудня 2020 року, а датою повного розрахунку при звільненні є – 24 грудня 2020 року.

З огляду на викладене, затримка по виплаті коштів з 2 грудня 2020 року по 24 грудня 2020 року - день фактичного розрахунку складає 16 робочих днів (371,43 грн.* 16 дня = 5942,88 грн.). В той час, позивач просив суд стягнути з відповідача 5707 грн. 35 коп. за затримку у 15 робочих днів, тому суд, з урахуванням норм статті 9 КАС України вважає за необхідне війти а межі позовних вимог в цій частині та стягнути з відповідача середні заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 5942 грн. 88 коп.

Крім того, суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Таким чином, Верховним Судом, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, зроблено висновок, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Суд зазначає, що у даних правовідносинах відсутні підстави застосовувати при розрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні правові висновки, викладені в постанові Верховного суду від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19, оскільки розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати позивачу при звільненні всіх належних сум є значно великою в порівнянні з сумою середнього заробітку за час затримки такого розрахунку, період затримки є незначним, а також у листі від 16 грудня 2020 року № 409-10 відповідач не зазначає про причини несвоєчасного розрахунку, наприклад, з приводу труднощів з фінансуванням, тощо. Тому суд, не приймає посилання відповідача на можливість зменшення суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

За правилами частин 1, 5 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в разі якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням вищевикладеного, суд доходить до висновку щодо задоволення позивних вимог позивача.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Позивачем був сплачений судовий збір у сумі 908 грн. відповідно до квитанції від 11 березня 2021 року № 66301.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (код ЄДРПОУ – 43315445, 61002, м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, 16) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 5707 грн. 35 коп. задовольнити повністю.

Стягнути з Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (код ЄДРПОУ – 43315445, 61002, м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, 16) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 2 грудня 2020 року по 24 квітня 2020 року в сумі 5942 грн. (п`ять тисяч дев`ятсот сорок дві гривні) 88 коп.

Стягнути з Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (код ЄДРПОУ – 43315445, 61002, м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, 16) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 908 (дев`ятсот вісім гривень) 00 коп.

Рішення ухвалене у нарадчій кімнаті 29 червня 2021 року. Повне судове рішення складено 29 червня 2021 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар