Рішення № 98001557, 15.06.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2021 р. Справа№200/5279/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грищенка Є.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ:

Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі–позивач) звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» (далі – відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році у розмірі 67 919 464,02 грн. та пені у розмірі 108 671,12 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідно до наданого позивачем звіту за 2020 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 10665 осіб. Таким чином, відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» у 2020 році у відповідача повинно було бути працевлаштовано 427 осіб з інвалідністю, однак за даними вказаного звіту працевлаштовано 136 осіб. Передбачені законом санкції за невиконання нормативу по створенню 291 робочого місця відповідач добровільно не сплатив, тому позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Позивач вважає, що надання звітів форми 3-ПН не є безумовним доказом реального виконання вимог ч. 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» відповідачем.

Крім того зазначив, що відповідачем було відмовлено у працевлаштуванні однієї особи з інвалідністю, а саме: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 за професією «прийомоздавальник вантажу та багажу». Запропонованих умов неповного робочого дня або неповного робочого тижня для осіб з інвалідністю не було. Заявки на перекваліфікацію осіб з інвалідністю до центру зайнятості не подавались.

На підставі викладеного просив суд стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році у розмірі 67 919 464,02 грн. та пеню у розмірі 108 671,12 грн.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 13 травня 2021 року.

13 травня 2021 року відкладено підготовче засідання на 03 червня 2021 року о 12 год. 30 хв.

25 травня 2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що відповідно до Наказу від 16 січня 2020 року № 25 «Про бронювання робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю» в структурних підрозділах відповідача заброньовано 438 робочих місць для осіб з інвалідністю.

Протягом 2020 року відповідачем до Маріупольського міського центру зайнятості систематично надавалися звіти про попит на робочу силу (вакансії) форми 3-ПН.

Крім того, протягом 2020 року за направленням з Маріупольського міського центру зайнятості та за власним зверненням осіб відповідачем було працевлаштовано осіб з інвалідністю.

Крім того, представником відповідача зазначено, що відповідачем у квітні, липня, жовтні 2020 року до Маріупольського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області надавалася інформація про використання праці осіб з інвалідністю.

До департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради відповідачем щоквартально направлялась інформація про чисельність працюючих осіб з інвалідністю.

Відповідач приймає активну діяльність у заходах служби зайнятості.

Вважає, що відповідачем виконано усі обов`язки, покладені на нього чинним законодавством задля виконання нормативу для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Щодо відмови у працевлаштуванні 1 особи з інвалідністю відповідачем зазначено, що 28 грудня 2020 року у відділ кадрів звернулася ОСОБА_1 , особа з інвалідністю 3 групи за направленням від Маріупольського міського центру зайнятості 28 грудня 2020 року за професією «прийомоздавальника вантажу та багажу».

Згідно коментаря до даної вакансії за кожний місяць 2020 року вказана професія передбачає вимоги до стажу роботи за відповідною професією – 4 роки, а також змінний графік роботи з роботою в нічний час, тоді як відповідно до ст. 55 КЗпП України, робота осіб з інвалідністю у нічний час допускається лише за їх згодою і за умови, якщо це не суперечить медичним рекомендаціям.

Під час співбесіди ОСОБА_1 повідомила, що відповідного досвіду роботи не має, згоду на роботу в нічний час не надала.

Їй було запропоновано ознайомитись з переліком вакансій для осіб з інвалідністю, однак остання відмовилась.

Вважає, що проведення професійної підготовки, підвищення кваліфікації осіб з інвалідністю покладено на Державну службу зайнятості.

03 червня 2021 року відкладено підготовче засідання до 08 червня 2021 року о 13 год. 00 хв.

Ухвалою суду від 08 червня 2021 закрито підготовче провадження у справі. Призначено справу до розгляду по суті на 15 червня 2021 року о 10 год. 30 хв.

15 червня 2021 року на електронну адресу суду надійшли додаткові пояснення представника відповідача, вмотивовані тим, що згідно коментарю до даних до вакансії, професія «прийомоздавальник вантажу та багажу» передбачає вимоги до стажу роботи – 4 роки, а також змінний графік роботи з роботою в нічний час, тоді як у відповідності до ст. 55 КЗпП України робота осіб з інвалідністю допускається лише за їх згодою, якщо це не суперечить медичним рекомендаціям.

28 грудня 2020 під час проведення співбесіди особа з інвалідністю ОСОБА_1 повідомили, що не має відповідного досвіду роботи, згоди на роботу в нічний час не надала.

Зазначив, що позивачем до матеріалів справи не надано доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 відповідала вимогам до професії, вказаним у звіті форми № 3-ПН.

Також необхідність навичок володіння комп`ютером також є однією з вимог до професії прийомоздавальника.

10 червня 2021 року до суду надійшла заява представника позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції без його участі.

15 червня 2021 року до суду надійшла заява представника відповідача про проведення судового засідання в порядку письмового провадження.

У відповідності до ч. 9 ст. 205 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Позивач - Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, код ЄДРПОУ 13492430, місцезнаходження: м. Маріуполь, вул. Серова, 1а.

Відповідач - Приватне акціонерне товариство «Металургійний комбінат «Азовсталь» є юридичною особою, яка зареєстрована та обліковується в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом 00191158, місцезнаходження: м. Маріуполь, вул. Лепорського, буд. 1.

Судом встановлено, що відповідачем подано до Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2020 рік (форми № 10-ПОІ), згідно з яким середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу – 10665 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлені інвалідність – 136 осіб, кількість осіб з інвалідністю – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 427 осіб, фонд плати праці штатних працівників – 2489213,3 тис. грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника – 233400,20 грн., сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів – 67919464,02 грн. (т. 1 а.с. 8-9).

За порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій, позивачем здійснений розрахунок суми пені на заборгованість по сплаті адміністративно-господарських санкцій за нестворені робочі місця для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році у розмірі 108671,12 грн. (т.1 а.с. 10).

У добровільному порядку сума штрафу та пені на день розгляду справи відповідачем не сплачені.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі – Закон № 875-ХІІ).

Згідно з частиною 3 статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 статті 19 Закону № 875-XII встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до частини 3 статті 19 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

За приписами частин 5, 11 статті 19 Закону № 875-XII виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Норматив робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, порядок його встановлення визначаються виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону.

Відповідно до абзацу 1 статті 20 Закону №875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Постановою КМУ від 31 січня 2007 року Деякі питання реалізації норм Законів України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" та "Про зайнятість населення» №70 затверджено Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування (далі – Порядок № 70).

Згідно з абзацем 3 пункту 2 Порядку № 70 інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання» (далі – Наказ № 316), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 червня 2013 року за № 988/23520, затверджені форма звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)».

Відповідно до п. п. 3- 5 розділу 1 Порядку форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Актуальність зазначених у формі № 3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку.

Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Як встановлено судом, кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів, відповідно до нормативу складає 427 осіб, у той же час, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність склала 136 особи. Таким чином, за твердженнями позивача, відповідачем не виконано норматив з працевлаштування осіб з інвалідністю за 291 вакансією.

Судом встановлено, що відповідачем були подані звіти за формою №3-ПН щодо інформації про попит на робочу силу (вакансії), а саме: 16 січня 2020 року у загальній кількості 230 осіб, 16 січня 2020 року у загальній кількості 208 осіб, 17 лютого 2020 року у загальній кількості 230 осіб, 17 лютого 2020 року у загальній кількості 208 осіб, 13 березня 2020 року у загальній кількості 230 осіб, 13 березня 2020 року у загальній кількості 208 осіб, 16 квітня 2020 року у загальній кількості 230 осіб, 16 квітня 2020 року у загальній кількості 208 осіб, 14 травня 2020 року у загальній кількості 230 осіб, 14 травня 2020 року у загальній кількості 208 осіб, 15 червня 2020 року у загальній кількості 230 осіб, 15 червня 2020 року у загальній кількості 208 осіб, 15 липня 2020 року у загальній кількості 230 осіб, 15 липня 2020 року у загальній кількості 208 осіб, 17 лютого 2020 року у загальній кількості 230 осіб, 17 лютого 2020 року у загальній кількості 208 осіб, 17 серпня 2020 року у загальній кількості 230 осіб, 17 серпня 2020 року у загальній кількості 207 осіб, 16 вересня 2020 року у загальній кількості 230 осіб, 16 вересня 2020 року у загальній кількості 207 осіб, 15 жовтня 2020 року у загальній кількості 230 осіб, 15 жовтня 2020 року у загальній кількості 207 осіб, 12 листопада 2020 року у загальній кількості 230 осіб, 12 листопада 2020 року у загальній кількості 207 осіб, 15 грудня 2020 року у загальній кількості 230 осіб, 15 грудня 2020 року у загальній кількості 207 осіб.

Суд звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, натомість передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачене одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Крім того, позивач приймав участь у Ярмарку вакансій для осіб з інвалідністю в рамках відзначення Міжнародного дня для людей з інвалідністю 20 листопада 2020 року, про що свідчить лист Маріупольського міського центру зайнятості від 24 листопада 2020 року № 07/7211/06-16/20.

В такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 806/1368/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17, від 13 липня 2020 року у справі №804/4097/18, від 17 вересня 2020 року у справі № 160/4443/19.

Щодо тверджень позивача про відмову у працевлаштуванні ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

Відповідно до коментаря до вакансії форми 3-пн від 15 грудня 2020 року до кандидата на посаду «приймальника» висунуто вимоги, зокрема, щодо наявності професійно-технічної освіти рівня «кваліфікований робітник», «молодший спеціаліст» та стажу роботи за відповідною професією не менше 4-х років.

Як вбачається з акту відповідача від 28 грудня 2020 року «Про відмову ознайомлення з вакансіями для осіб з інвалідністю», ОСОБА_1 не має досвіду роботи на комп`ютері та не працювала за професією.

Від ознайомлення з переліком вакансій для осіб з інвалідністю відмовилась.

Суд вважає за необхідне зазначити, що доказів, які б спростовували вказаний факт позивачем до суду не надано.

Відповідно до посадової інструкції прийомоздавальника вантажу та багажу 2 розряду, затвердженого начальником товстолистового цеху від 12 серпня 2020 року ПІ 232-09-200-2020, до обов`язків прийомоздавальника вантажу та багажу 2 розряду відноситься, зокрема, своєчасне оформлення електронного перевізного документу в ПО Ц ІДС УЗТ з інтеграцією в АС Клієнт УЗ (п. 2.2.2), здійснення оперативного внесення та передача інформації в систему SAP за допомогою інтерфейсу АСУП (п.2.2.8), створення електронних вантажних документів (п.2.2.10).

Відповідно до картки умов праці № 222 ПрАТ «МК «Азовсталь» (товстолистовий цех, технологічний персонал,відділ листообробки, ділянка обробки готової продукції, чотири змінні комплексні бригади технологів) професія прийомоздавальника вантажу та багажу 2 розряду передбачає трьохзмінну роботу з нічною зміною.

Відповідно до ст. 22 КЗпПП України, забороняється необгрунтована відмова у прийнятті на роботу.

Відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров`я працівника можуть встановлюватись законодавством України.

Відповідно до частини 3 статті 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" № 875-ХІІ відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров`я перешкоджає виконанню професійних обов`язків, загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров`я осіб з інвалідністю.

Аналіз вказаної вище норми дає підстави для висновку, що законодавцем встановлено заборону відмовляти в укладенні трудового договору з мотивів інвалідності за винятком випадків, передбачених законом.

При цьому, відмова в укладенні трудового договору особі з інвалідністю з підстав невідповідності вимогам посади, яку вона бажає зайняти, не може свідчити про її необґрунтованість.

Таким чином, в даному випадку про факт необґрунтованості відмови у працевлаштуванні можуть свідчити невідповідність офіційного формулювання такої відмови кваліфікаційним вимогам до посади.

Вказані висновки також наведені в постанові Верховного Суду від 23 квітня 2020 року по справі №200/5904/19-а.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 не відповідала кваліфікаційним вимогам, визначеним позивачем у коментарях до даних про вакансії форми 3-ПН, а отже, позивачем правомірно було відмовлено у прийняття її на роботу за вказаною посадою.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що наказом генерального директора ПрАТ «Металургійний комбінат «Азовсталь» від 16 січня 2020 року № 25 визначено забронювати на 2020 рік робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідно до переліку, який є додатком до вказаного наказу у структурних підрозділах позивача заброньовано робочі місця для осіб з інвалідністю у загальній кількості 438 місць.

Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.06.2020 у справі № 440/2008/19, від 18.08.2020 у справі №580/2188/19.

Суд зазначає, що статтею 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

У відповідності до статті 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Отже, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій. Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Як вже зазначалось раніше, відповідачем створені робочі місця для осіб з інвалідністю у необхідній кількості, вчинено всі необхідні дії для працевлаштування осіб з інвалідністю, а саме направлено до центру зайнятості звіти за формою №3-ПН. Крім того, відмови відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю судом не встановлено.

Таким чином, суд приходить до висновку, про відсутність складу правопорушення у діях відповідача, а тому приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» не може бути притягнуте до адміністративно-господарської відповідальності.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оскільки позивачем не наведено обґрунтованих доводів щодо застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для відмови в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати не відшкодовуються.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 139, 243 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» про стягнення адміністративно-господарських санкцій - відмовити.

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 15 червня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя Є.І. Грищенко