Рішення № 98001414, 29.06.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2021 р. Справа№200/5955/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Логойди Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження (за правилами спрощеного позовного провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

18 травня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому зазначав, що звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Донецькій області з клопотанням (заявою), в якому просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки площею 2 га із земель сільськогосподарського при значення державної власності, що перебувають у запасі, розташованої на території с. Малинівка Слов`янського району Донецької області, для ведення особистого селянського господарства. Між тим, в задоволенні клопотання (заяви) наказом від 17 лютого 2021 року № 569-СГ безпідставно та необґрунтовано відмовлено - без зазначення конкретних підстав, що передбачені ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.

Вважав наказ відповідача таким, що порушує його права, у зв`язку з чим просив:

- визнати протиправним наказ від 17 лютого 2021 року № 569-СГ про відмову йому у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, прийнятий Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Миколаївської міської ради (колишня Малинівська сільська рада) Слов`янського району Донецької області.

Також просив стягнути з відповідача судові витрати, понесені ним на сплату судового збору та послуг адвоката у зв`язку із наданням професійної правничої допомоги в розмірі 5000,00 грн.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначав, зокрема, що Головним управлінням з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні Донецького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року в справі № 200/5640/20-а, було повторно розглянуто клопотання громадянина ОСОБА_1 , та за результатами розгляду прийнято наказ від 17 лютого 2021 року № 569-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», яким відмовлено громадянину ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, розташованої на території Миколаївської міської об`єднаної територіальної громади (колишньої Малинівської сільської ради Слов`янського району Донецької області) за межами населених пунктів, орієнтований розмір земельної ділянки 2 га, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: подані матеріали не відповідають вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, у відповідності до статті 118 Земельного кодексу України.

Тобто, оскарженим наказом позивачу відмовлено в задоволенні клопотання з інших підстав, які не перевірялися судом під час розгляду справи № 200/5640/20-а.

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 14 травня 2021 року закінчено виконавче провадження № 639379515 щодо виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/5640/20-а у зв`язку з встановленням фактичного виконання рішення.

Вказана постанова про закінчення виконавчого провадження позивачем не оскаржувалася, а тому вважав, що існує повна згода позивача щодо повного виконання рішення суду у справі № 200/5640/20-а.

В частині вимог зобов`язального характеру, то в період з 27 травня 2021 року - дня набрання чинності Законом України від 28 квітня 2021 року № 1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» до часу державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, Головне управління - орган виконавчої влади, який здійснював розпорядження земельними ділянками державної власності, втратило права щодо розпорядження такими землями. А тому відповідач не може відповідати за такими позовними вимогами.

Просив в задоволенні позову відмовити.

Судом встановлено, що 11 березня 2020 року позивач через свого представника звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Донецькій області з клопотанням (заявою), в якому просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки площею 2 га ріллі/багаторічних насаджень/сіножатей/пасовищ/перелогів/інших земельних угідь (згідно зі ст. 22 Земельного кодексу України) із земель сільськогосподарського при значення державної власності, що перебувають у запасі, розташованої на території Малинівської сільської ради (натепер - Миколаївської міської ради) Слов`янського району Донецької області, для ведення особистого селянського господарства. До зазначеного клопотання додав наступні документи: копія довіреності, копія наказу, копія паспорту, копії довідки, графічні матеріали.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 28 квітня 2020 року №2817-СГ в задоволенні клопотання (заяви) відмовлено у зв`язку з тим, що витребувана земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності права, на які виставляються на земельні торги згідно з наказом №2552-СГ.

Вказані обставини також встановлені рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року в справі № 200/5640/20-а, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року, яким позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про визнання протиправним наказу та зобов`язання вчинити певні дії задоволено: визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 28 квітня 2020 року № 2817-СГ про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою; зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства на території Миколаївської міської ради Слов`янського району Донецької області з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

На виконання вказаного судового рішення відповідачем повторно розглянуто клопотання (заява) позивача.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 17 лютого 2021 року № 569-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» відмовлено громадянину ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, розташованої на території Миколаївської міської об`єднаної територіальної громади (колишньої Малинівської сільської ради Слов`янського району Донецької області) за межами населених пунктів, орієнтований розмір земельної ділянки 2 га, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: подані матеріали не відповідають вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, у відповідності до статті 118 Земельного кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правові норми належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з п. «б» ч. 1 ст. 121 цього Кодексу громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства не більше 2,0 гектара.

Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування визначені ст. 122 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно з ч. 4 ст. 122 вказаного Кодексу центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Пунктом 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, що затверджене наказом Держгеокадастру від 17 листопада 2016 року № 308, визначено, що Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковано.

Підпунктом 13 п. 4 Положення визначено, що Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Донецької області.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами України визначений статтею 118 Земельного кодексу України.

Згідно з ч. 2 вказаної статті Кодексу рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 вказаного Кодексу громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 ст. 118 вказаного Кодексу визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, саме встановлення відповідності/невідповідності місця розташування об`єкта вимогам, про які йдеться в ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, є вирішальним при прийнятті рішення щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки чи відмови в наданні такого дозволу.

З оскарженого наказу вбачається, що вказане питання відповідачем не досліджувалося.

Оскарженим наказом позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою оскільки подані матеріали (а не місце розташування об`єкта, як зазначено в Земельному кодексі України) не відповідають вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, відмовляючи позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орган Держгеокадастру послався на підстави, які не передбачені ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, яка містить виключні підстави відмови у наданні такого дозволу.

Верховний Суд в постанові від 24 квітня 2019 року в справі №815/1554/17 аналізуючи практику Європейського Суду з прав людини вказав на те, що принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.

Оскаржений наказ не містить конкретної підстави відмови у наданні дозволу, яка визначена ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.

Вказане не відповідає загальному принципу правової визначеності.

Враховуючи наведене оскаржений наказ не можна вважати законним і обґрунтованим, у зв`язку з чим він підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Щодо похідних позовних вимог зобов`язального характеру

Відповідач посилався на те, що з 27 травня 2021 року - дня набрання чинності Законом України від 28 квітня 2021 року № 1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» до дня державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, Головне управління - орган виконавчої влади, який здійснював розпорядження земельними ділянками державної власності, втратило права щодо розпорядження такими землями. А тому відповідач не може відповідати за позовними вимогами зобов`язального характеру.

Статтею 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюють ся Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них норма тивно-правовими актами.

Як вже зазначалося, згідно з ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає відповідні клопотання громадян, що зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.

Щодо земельних ділянок комунальної власності відповідних територіальних громад такими органами є сільські, селищні, міські ради (ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України).

Щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності - це центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи (ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України).

27 травня 2021 року набрав чинності Закон України від 28 квітня 2021 року № 1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», яким розд. X «Перехідні положення» Земельного кодексу України доповнено п. 24 такого змісту:

"24. З дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

б) оборони;

в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;

г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;

д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;

е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Надані до дня набрання чинності цим пунктом рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок державної власності, які відповідно до цього пункту переходять у комунальну власність, є чинними. Особи, які отримали такі дозволи, а також органи, що їх надали, зобов`язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. Рішення про затвердження такої документації, що не була затверджена на день набрання чинності цим пунктом, приймають сільські, селищні, міські ради.

Рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади про викуп для суспільних потреб земельних ділянок приватної власності, прийняті до дня набрання чинності цим пунктом, є чинними, а заходи щодо відчуження таких земельних ділянок здійснюються органами, визначеними статтями 8 і 9 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності".

Особи, які отримали дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зазначені у підпункті "е" цього пункту, а також органи, що їх надали, зобов`язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. До 1 січня 2023 року зазначені землі та земельні ділянки не можуть бути передані у власність та користування будь-яким іншим особам, крім тих, яким надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою (крім передачі їх для розміщення об`єктів, передбачених статтею 15 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності"). У разі якщо до 1 січня 2023 року такі земельні ділянки не передані у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, такі земельні ділянки переходять у комунальну власність територіальної громади села, селища, міста, на території якої вони розташовані.

До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду".

Отже, з 27 травня 2021 року – дня набрання чинності Законом України від 28 квітня 2021 року № 1423-ІХ (відповідно і п. 24 розд. X «Перехідні положення» Земельного кодексу України) всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, перелік яких наведено п. 24 розд. X «Перехідні положення» Земельного кодексу України (до вказаного Переліку спірна земельна ділянка не належить) вважаються землями комунальної власності територіальних громад.

І з цього часу розгляд відповідних клопотань громадян, що зацікавлені в одержанні безоплатно у власність таких земельних ділянок віднесено до повноважень відповідних сільських, селищних, міських рад (ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України).

Незмінними залишилися положення ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України, згідно з якою громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Виходячи з наведеного сільські, селищні, міські ради не є правонаступниками центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів, зокрема в питанні надання дозволів на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність таких земельних ділянок.

І позивач як громадянин, який зацікавлений в одержанні безоплатно у власність спірної земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), має звернутися щодо неї з клопотанням до відповідного органу місцевого самоврядування, до повноважень якого належить розгляд таких клопотань.

З огляду на наведене правові підстави для зобов`язання відповідача вчинити дії щодо поданого позивачем клопотання – відсутні.

Отже, позов підлягає задоволенню частково.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, яка регулює питання розподілу судових витрат, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. 1 ст. 132 цього Кодексу судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 132 цього Кодексу визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 вказаного Кодексу розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Позивач подав заяву, в якій просив стягнути з відповідача на його користь судовий бір в сумі 908 грн. та витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5000 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу

Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч. 1 - 4 ст. 134 вказаного Кодексу витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Верховний Суд в постанові від 21.01.2021 року в справі №280/2635/20 звернув увагу на те, що Кодекс адміністративного судочинства України у редакції, чинній з 15.12.2017 року, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.

При цьому відповідно до ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч.ч. 6 та 7 ст. 134 Кодексу у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 у справі № 1-23/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Європейський суд з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Верховний Суд в постанові від 21.01.2021 року в справі №280/2635/20 звернув увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц.

При цьому згідно з правовою позицією Верховного Суду в постанові від 28 грудня 2020 року в справі №640/18402/19 розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Позивачем до суду подані: договір від 17 травня 2021 року на професійну правничу допомогу, в якому вартість послуг адвоката визначена у вигляді фіксованої суми 5000 грн.; акт від 18 травня 2021 року прийому-передачі виконаних робіт по вказаному договору (який містить детальний опис наданих послуг, відповідно до якого виконавцем послуг позивачу надані наступні послуги: складання позовної заяви; формування пакету документів із роздруківкою відповідних копій документів та їх засвідчення для доручення до позовної заяви; всього – на загальну суму 5000 грн.); ордер адвоката та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Витрати за надану професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн. позивачем оплачені, що підтверджується квитанцією від 18 травня 2021 року.

Суд не вправі надавати оцінку умовам договору (зокрема вартості наданих адвокатом послуг), що погоджені сторонами договору.

Оскільки, позивачем понесені витрати на професійну правничу допомогу, що підтверджено належними та допустимими доказами, такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, тому на них поширюється правило щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з того, що частка задоволених позовних вимог в даній справі становить 50 відсотків, тому на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб`єкта владних повноважень підлягають стягненню судові витрати в загальній сумі 2954 грн. (50 відсотків від суми сплаченого судового збору в розмірі 908 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.).

Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (84313, Донецька обл., м. Краматорськ, б-р Машинобудівників, 16, код ЄДРПОУ 39767332) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 17 лютого 2021 року № 569-СГ.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (84313, Донецька обл., м. Краматорськ, б-р Машинобудівників, 16, код ЄДРПОУ 39767332) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) здійснені ним документально підтверджені судові витрати в розмірі 2954 грн.

Рішення набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 255 КАС України, і може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення судом складено 29 червня 2021 року.

Суддя Т.В. Логойда