Рішення № 98001213, 28.02.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2020 року Справа № 804/3102/14

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кадникової Г.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліфом» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Поліфом» (далі - ТОВ «Поліфом», позивач) звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Дніпродзержинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - Дніпродзержинська ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, відповідач):

- форми «Р» №0000502201 від 12.02.2014р. про визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 152950грн. 00 коп. та штрафної санкції у розмірі 63141грн. 00коп.;

- форми «Р» №0000492201 від 12.02.2014р. про визначення грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 410548грн. 00коп. та штрафної санкції у розмірі 15927грн. 00коп.;

- форми «С» №0000542203 від 13.02.2014р. про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів у розмірі 101131грн. 80коп..;

- форми «Р» №0000522201 від 12.02.2014р. про визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 15488грн. 00коп. та штрафної санкції у розмірі 3872грн. 00коп.;

- форми «В4» №0000512201 від 12.02.2014р., яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 134285грн. 00коп. за періоди (серпень та грудень 2012 року).

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.05.2014, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2015, позов задоволено частково.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

Постановою Верховного Суду від 05.11.2019р. скасовано частково постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.05.2014р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2015р. та справу направлено на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Верховним Судом зазначено, що судами першої та апеляційної інстанції не досліджено комплекс заходів, необхідний для доведення реальності та правомірності укладення й виконання угод, з якими пов`язане нарахування податкового зобов`язання, обставини справи встановлено неповно, вимоги процесуального законодавства щодо безпосереднього, всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів виконано не було. Суд вказав на необхідність з`ясувати характер та зміст операцій, які стали підставою для виникнення у позивача права на формування даних податкового обліку; належним чином дослідити первинні документи, встановити відповідність критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт, що дозволить встановити дійсний рух активів у процесі виконання господарської операції; встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські операції; встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв`язки між позивачем та його контрагентами, перевірити наявність у товариства ділової мети під час здійснення відповідних господарських операцій та відповідно до встановлених обставин зробити мотивований висновок.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.12.2019 року справу прийнято до розгляду, проведено заміну відповідача у справі з Дніпродзержинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на його правонаступника Кам`янську об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, заміну відповідача у справі з Кам`янської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на його правонаступника Головне управління ДФС у Дніпропетровській області, заміну відповідача у справі з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на його правонаступника Головне управління ДПС у Дніпропетровській області.

24.02.2020 року відповідач надав до суду відзив на позовну заяву в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення позивачем п.2.6, п.2.11, п.3.1, п.7.39, п.7.41 Постанови Правління Національного банку України від 15.12.2014 року №637 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті України».

04.03.2020 року позивач надав до суду відповідь на відзив в якому зазначає, що висновки, викладені в Акті перевірки №1989/21/04-03-22-01-08 від 18.12.2013 року є протиправними, незаконними та такими, що суперечать нормам діючого законодавства, а відтак - податкове повідомлення-рішення №0000502201 від 12.02.2014 року, податкове повідомлення - рішення №0000492201 від 12.02.2014 року, податкове повідомлення - рішення №0000542203 від 13.02.2014 року, податкове повідомлення - рішення №0000522201 від 12.02.2014 року, податкове повідомлення - рішення №0000512201 від 12.02.2014 року підлягають скасуванню.

Взаємовідносини позивача з підприємствами ТОВ «Култрейд» та ТОВ «Малакіон» по поставкам воранола С6001, фреона R-141B Genesolv 2000, піностабілізатора DABCO DC 5604 базувались саме на досягненні ділової мети та носили реальний характер і використовувались у господарській діяльності підприємства.

Згадана сировина використовується, у тому числі, для виробництва продукції підприємства - компонентів пінополіуретану. Використано по мірі виготовлення та реалізації готової продукції згідно рецептурам на компоненти у повному обсязі. Використання сировини підтверджується щомісячними технічними звітами.

В матеріалах справи є наступна первинна документація по ТОВ «Малакіон»:

- податкова накладна - (п. 11, 14, 20, 37, 45 реєстру);

- рахунок - ( п.12, 21, 30, 40 реєстру) ;

- витяг з реєстру податкових накладних - (п.13, 22, 28, 38, 46 реєстру);

- сертифікат якості - (п.15, 16, 24, 35, 36, 41, 48 реєстру);

- ТТН - (п. 17, 31, 42 реєстру);

- заявка-договір на доставку товару та акт виконаних робіт - ( п.18, 19, 33, 32, 43, 44 реєстру);

- накладна - (п.23, 29, 39, 47 реєстру);

- наказ про відрядження водія для постачання продукції та посвідчення про відрядження - (п.25, 26 реєстру);

- копія технічного талону а/м ПП «Трансвей» - ( п.34 реєстру), так як відповідач ставив під сумнів наявність подібного транспортного засобу);

- CMR від виробника - (п.49 реєстру - документ, по якому відбувається доставка імпортного товару до імпортера).

Копії документів по взаємовідносинам та фінансово-господарській діяльності ТОВ «Поліфом» з ТОВ «Стар-Д», 1111 «АТМ», ТОВ «Ангстрем Континенталь» є в матеріалах справи.

Транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для невизнання витрат з придбання товарно-матеріальних цінностей.

На підтвердження виконання умов правочинів ТОВ «Поліфом» до перевірки надано всі необхідні документи на підтвердження здійснення господарських операцій з вищевказаними контрагентами, в тому числі й товарно-транспортні накладні, видаткові накладні та сертифікати якості. До того ж, до наданих документів входить також експертний висновок №70ГБ003.11 від 25.01.2011 року Міністерства транспорту та зв`язку України щодо товару та його транспортування відповідно до міжнародних норм. Згідно якого товар - хладагент не класифікується як небезпечний товар та допускається до перевезення морським, автодорожнім та залізничним транспортом. З наданих позивачем первинних документів, які містяться в матеріалах справи можливо встановити суть та зміст господарської операції, вказані документи підтверджують фактичне здійснення господарської діяльності підприємства.

Реальність господарської операції, рух активів та зміни майнового стану платника податків повністю підтверджуються первинними та іншими документами, які надані до матеріалів справи.

Вказані документи не мають дефектів форми, змісту або походження, відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.201,1, п.201.8 ст.201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704.

До того ж, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Разом з цим, Верховний Суд у постанові від 12.06.2018р. по справі №815/3310/17 (касаційне провадження №К/9901/49561/18) зазначив, що товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є доказом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг.

Не можна вважати обґрунтованим висновок про не підтвердження факту поставки у зв`язку з відсутністю товарно-транспортних накладних або неналежним їх оформленням, оскільки за умови наявності інших належних доказів товарності, ненадання зазначених документів не позбавляє платника права на формування податкового кредиту. Чинним законодавством України передбачено обов`язковість товарно-транспортної накладної лише у випадку надання послуг з перевезення (Постанова ВС від 16.05.2018 у справі №2а-0870/12052/11).

Товарно-транспортні накладні не завжди складаються при наявності операцій з перевезення.

Відсутність товарно-транспортних накладних пояснюється фактом перевезення товарів власними силами. У даній ситуації відсутність товарно-транспортної накладної є законним явищем (Постанова ВС від 05.06.2018р. у справі № 2а-10089/11/1370).

Відсутність транспортних документів та/або наявність неточностей у таких документах не може бути підставою для висновків про нереальність господарської операції.

Відповідно до ст.83 Податкового кодексу України, для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Податковий орган зазначає, що перевіркою встановлено факти завищення податкового кредиту по взаємовідносинам ТОВ «Поліфом» з підприємствами, по яким іншим податковими інспекціями складено акти про нереальність фінансово-господарських операцій.

З огляду на вищезазначене, ТОВ «Поліфом» правомірно сформував податкове зобов`язання з ПДВ та податку на прибуток за період що перевірявся із врахуванням господарських операцій із ТОВ «Култрейд», ТОВ «Малакіон», ТОВ «Старт-Д», ПП «АТМ», ПП «Ангсрем Континенталь». Разом з тим, висновок податкового органу про порушення позивачем положень п.138.8 ст.138, п.п.198.1, п.п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відповідає встановленим по справі обставинам.

Позивач не зобов`язаний та не має об`єктивної можливості під час придбання товару у контрагента встановлювати його походження, а тому не може нести відповідальність з урахуванням таких обставин діяльності контрагента.

Окрім того, позивач позбавлений можливості впливати на його контрагентів в частині здійснення ними господарської діяльності в рамках чинного законодавства України, зокрема і в частині своєчасної подачі до контролюючих органів податкової звітності.

Постановами Верховного суду від 07.03.2018р. у справі №804/3420/169 та від 23.05.2018р. у справі №804/2551/13-а встановлено, що відсутність товарів по ланцюгу постачання не є доказом нереальності господарських операцій. Правовідносини контрагентів із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин.

Обґрунтування податковим органом своїх висновків про нереальність господарської операції на підставі інформаційних баз даних є невмотивованими, оскільки у своїй діяльності відповідач повинен керуватися Конституцією України, Податковим кодексом України, законами України, іншими нормативними актами, відповідно до яких об`єктом документальної перевірки є первинні докумен ти, які використовуються в бухгалтерському і податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, тоді коли інформаційні бази даних податкового органу не є об`єктом документальної перевірки та не є належними доказами.

Разом з цим, Верховний Суд у постанові від 29.03.2019р. №808/3412/16 (касаційне провадження №К/9901/41648/18) дійшов висновку, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними (пункт 14 постанови ВС).

Крім того, Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007р. у справі Інтерсплав проти України).

У відзиві відповідач визначив, що перевіркою встановлено заниження орендної плати за землю з боку ТОВ «Поліфом» на загальну суму 15 487,92 грн. Вказані порушення на думку податкового органу виникли у зв`язку з тим, що на підставі рішення Дніпродзержинської міської ради від 15.12.2010року № 07-02/VI базова вартість 1кв.м. землі у місті з 01.07.2011 року збільшилась до 202,37 грн., а відповідно збільшилась і грошова оцінка землі.

ТОВ «Поліфом» є користувачем земельної ділянки на підставі договору від 08.04.2002 року, який був укладений з Дніпродзержинською міською радою та зареєстрований 25.04.2002 року за №0351.

Відповідно до п.288.1. ст.288 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Згідно ч.2 ст.21 Закону України «Про оренду землі», розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюється за згодою сторін у договорі оренди.

Враховуючи норми чинного законодавства, якщо договір оренди земель державної та комунальної власності підлягає поновленню і платник продовжує користуватися такою земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди та не отримав письмового заперечення від орендодавця щодо використання земельної ділянки, то до поновлення у встановленому порядку договору оренди земельної ділянки такий платник буде сплачувати орендну плату відповідно до умов попереднього договору.

ТОВ «Поліфом» продовжувало декларувати та сплачувати орендну плату та податок на землю на підставі договору оренди від 08.04.2002 року.

Щодо дотримання ТОВ «Поліфом» правил касової дисципліни, про що зазначено у п.4 відзиву на позов Відповідача та на його думку виявлених порушень з боку ТОВ «Поліфом» «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» слід зазначити наступне.

В ході перевірки відповідачеву надано всі необхідні документи, які підтверджують проведення готівкового розрахунку підприємства ТОВ «Поліфом» за період 2011-2012 рік, в тому числі на видачу готівки, як така що була витрачена на господарчі потреби працівниками підприємства.

Відповідно до пп.3.1. п.3 Постанови Правління НБУ №637 від 15.12.2004 року «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», касові операції оформлюються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Слід звернути увагу, що згідно пп.7.36. п.7 вказаної Постанови, метою перевірки щодо порядку видачі готівки під звіт та її використання є здійснення контролю за дотриманням підприємствами встановленого порядку видачі готівкових коштів під звіт (у тому числі на відрядження) та їх використання відповідно до вимог цього Положення та інші нормативно - правових актів.

Підприємство здійснювало видачу готівкових коштів, а також інші касові операції у відповідності до норм чинного законодавства.

Відповідач у п.3 свого відгуку зазначає про відсутність наказів про відрядження працівників з метою отримання ними товарно-матеріальних цінностей. Щодо цього слід зазначити, що придбання цих товарів здійснювалась у місті знаходження ТОВ «Поліфом» та м. Дніпро, що не потребує відрядження; видача готівки проводилась з каси підприємства у день авансового звіту, про що свідчать підписи бухгалтера-касира ТОВ «Поліфом» на них (підзвітні копії документів надані у клопотанні №64 від 06.03.2014 року), а документи у вигляді податкових накладних оформлювались саме на підприємство, а не на фізичних осіб-працівників підприємства, які діяли від його імені з метою придбання ТМЦ для ведення господарської діяльності підприємства.

Твердження Відповідача щодо ненадання до авансових звітів платником податків ТОВ «Поліфом» наказів про відрядження його працівників не підтверджується посиланням на відповідні нормативні акти згідно яких необхідно це робити, а тому не заслуговують на увагу.

До зазначених авансових звітів ТОВ «Поліфом» долучені документи, які підтверджують факт здійснення витрат на господарські потреби підприємства, а саме: чеки із гіпермарткетів, у яких містяться перелік придбаних господарчих товарів, серед яких, зокрема, скотч, лампи галогенові, полотна для ножівки, дріт, пензлі, емаль, замки висячі, тощо.

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, при розгляді справи суд виходить з наступного.

15.12.2017р. набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно п.10 ч.1 Розділу VII Перехідних положень КАС України (в редакції станом на 15.12.2017р.) справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Судом встановлено, що відповідно до положень п.77.1, п.77.4 ст.77, п.82.1 ст.82 ПК України уповноваженими особами Дніпродзержинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведена планова виїзна перевірка ТОВ "Поліфом" з питань дотримання вимог податкового законодавства з період з 01.01.2011р. по 31.12.2012р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011р. по 31.12.2012р.

За результатами перевірки складено акт №1989/21/04-03-22-01-08 від 18.12.2013 року.

В акті перевірки зазначено, що порушення позивачем положень:

- п.138.8 ст.138 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 410548,00 грн., у тому числі: за 2-4 квартали 2011р. у сумі 92000,00 грн., за 2012 рік - 318548,00 грн.;

- п.п.198.1, п.п.198.6 ст.198 ПК України, у результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся на загальну суму 152950,00 грн., у тому числі: травень 2011р. - 26667,00 грн., серпень 2011р. - 53333,00 грн., травень 2012р. - 2640,00 грн., червень 2012р. - 2603,00 грн., вересень 2012р. - 25680,00 грн., жовтень 2012р. - 39451,00 грн., листопад 2012р. - 2576,00 грн.;

- зменшено від`ємне значення з податку на додану вартість (рядок 24) на загальну суму 134429,00 грн., у тому числі: серпень 2012р. - 59144,00 грн., грудень 2012р. - 75285,00 грн. всього на загальну суму 43655,00 грн., у тому числі: за серпень 2008р. - 305,00 грн., за вересень 2008р. - 5500,00 грн., за серпень 2009р. - 3260,00 грн., за вересень 2009р. - 1380,00 грн., за березень 2010р. - 829,00 грн., за жовтень 2010р. - 32381,00 грн.;

- п.п. 288.5.1 п.288.5 ст.288 ПК України, у результаті чого занижено земельний податок на суму 15487,92 грн., у тому числі: за 2011р. - 5162,64 грн., за 2012р. - 10325,28 грн.;

- п.2.6, п.2.11, п.3.1, п.7.39, п.7.41 постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004р. за №637 "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні" (зі змінами та доповненнями).

Як вбачається з акту перевірки, висновки щодо порушення позивачем положень податкового законодавства, податковий орган зробив виходячи з того, що:

- у періоді, що перевірявся ТОВ "Поліфом" мало господарські відносини з ТОВ "Култрейд" та ТОВ "Малакіон", проте, до перевірки не надано видаткові накладні на отримання товару, сертифікати якості та відповідності (походження) товару, акти приймання продукції, ТТН, інші документи, які свідчать про транспортування товару;

- перевіркою також встановлено факти завищення витрат операційної діяльності по взаємовідносинам ТОВ "Поліфом" з ТОВ "Старт-Д", ПП "АТМ", ПП "Ангсрем Континенталь", по яким іншими податковими інспекціями складено акти про нереальність фінансово-господарських операцій;

- ТОВ "Поліфом" з 2011р. не переукладено договір оренди земельної ділянки з урахуванням нової грошової оцінки землі та отримати в Управлінні Держкомзему м.Дніпродзержинська довідку про визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні;

- загальна сума проведених готівкових розрахунків по "ПН" та розрахунковим документам за 2011-2012 роки складає 16855,30 грн., однак, згідно записів касової книги підприємства, вказані суми до каси не надходили, у зв`язку із чим встановлено не оприбуткування готівкових коштів у день їх надходження на загальну суму 16855,30 грн.;

- за період з 2011р. по 2012р. з каси підприємства була видана готівка, як така, що була витрачена на господарчі потреби працівниками підприємства ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , у ході перевірки авансових звітів вищезазначених працівників було встановлено відсутність документів, які підтверджують факт витрат на загальну суму 16855,30 грн. - документи, додані до авансових звітів оформлені на підприємство, а не на працівників.

На підставі акту перевірки №1989/21/04-03-22-01-08 від 18.12.2013р. відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення відповідача:

- форми "Р" №0000502201 від 12.02.2014 року про визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 152 950,00 грн. та штрафної санкції у розмірі 63 141,00 грн.;

- форми "Р" №0000492201 від 12.02.2014 року про визначення грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 410 548,00 грн. та штрафної санкції у розмірі 159 274,00 грн.;

- форми "С" №0000542203 від 13.02.2014 року про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів у розмірі 101 131,8 грн.;

- форми "Р" №0000522201 від 12.02.2014 року про визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 15 488,00 грн. та штрафної санкції у розмірі 3 872,00 грн.;

- форми "В4" №0000512201 від 12.02.2014 року, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 134 285,00 грн. за періоди серпень та грудень 2012 року.

Суд, вирішуючи спір по суті виходить з наступного.

Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов`язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

Відповідно до п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування (податком на додану вартість) є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із п.200.1 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.3 ст.200 ПК України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів:

а) у паперовому вигляді;

б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов`язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України);

ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Відповідно до п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Частинами 1 та 2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов`язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження включення сум коштів до складу валових витрат та сум ПДВ до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема: документи, що підтверджують факт отримання послуг від іншої особи та документи, що підтверджують зв`язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Нормами статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що між ТОВ "Поліфом" та контрагентами ТОВ "Култрейд", ТОВ "Малакіон", ТОВ "Стар-Д" укладено договори, а саме: договір купівля-продажу від 22.04.2011р. за № 500511; договір поставки від 16.08.2011р. за № 160802; договір купівлі-продажу від 04.07.2012р. за № 500312.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов`язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ст.3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливо без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Таким чином, з метою встановлення ділової мети зазначених вище господарських операцій необхідно з`ясувати дійсний економічний зміст господарської операції, а також проаналізувати кінцевий економічний ефект у вигляді фактичного приросту (зміни вартості) активів, який настав або повинен був настати в результаті здійснення відповідної операції, незалежно від зафіксованих у документах намірів її учасників.

Акт перевірки №1989/21/04-03-22-01-08 від 18.12.2013р. не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилань і на обставину в чому таке порушення полягає.

Відповідно до п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов`язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

Відповідно до п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування (податком на додану вартість) є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Відповідно до п.187.1 ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.1 ст.198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно із п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов`язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об`єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку:

- з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Згідно п.135.1 ст.135 Податкового кодексу України, доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пункт 135.2 ст.135 Податкового кодексу України вказує, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п.п.135.5.4, 135.5.5 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України, до інших доходів включають: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи; суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, які не є платниками цього податку (в тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із цим Кодексом мають пільги з цього податку, в тому числі право застосовувати ставки податку нижчі, ніж установлені пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу.

Вимогами п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5,138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов`язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об`єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

На підставі п.138.4 та п.138.5 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням того, що датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов`язання з податку та збору.

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Всі податкові та видаткові накладні були складені сторонами у відповідності вимогам ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", тобто містять такі обов`язкові реквізити, як: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис.

Відповідно до ст.133 ПК України, платниками податку на прибуток підприємств є у тому числі суб`єкти господарювання-юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами. Згідно із пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, об`єктом оподаткування податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження в Україні та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі ст.ст.135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно із п.п.14.1.26 п.14.1 ст.14 ПК України, під витратами розуміють суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). До валових витрат не включається сума ПДВ, сплаченого у зв`язку із придбанням таких товарів, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (ст.139 ПК України).

Аналізуючи положення даних статей Розділу ІІІ ПК України, суд дійшов висновку, що для визначення суми видатків підприємства як валових витрат, необхідно встановити: наявність належної податкової правосуб`єктності сторін; факт документального підтвердження видатків платника податку (договори, відповідно до яких придбавається товар, послуга, видаткові накладні, та інші первинні документи); встановити реальність здійснення господарських операцій, суми за якими віднесені до валових витрат.

Положеннями п.44.1 ст.44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Водночас, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

З матеріалів справи встановлено, що всі первинні документи бухгалтерського та податкового обліку позивача, які надані ним в підтвердження формування валових витрат відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", виписані підприємством, яке станом на момент спірних правовідносин є платником ПДВ, що не заперечується відповідачем, під час здійснення господарських операцій перебувало на обліку в органах ДПІ. Доказів зворотного судовим розглядом справи не встановлено і актом перевірки не заперечується та не спростовано.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування валових витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання формування валових витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Суд зазначає, що у відповідності до ст. 21 ПК України посадові особи контролюючих органів зобов`язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з Податковим кодексом України та іншими законами і нормативними актами.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Окремого поняття "фіктивна операція" закон не передбачає. На практиці це документально зафіксована операція (окрема господарська трансакція), якої насправді (тобто реально) не відбувалося. Така операція може бути фіктивною повністю, тобто коли вона взагалі ніколи не відбувалась, або в частині. Часткова фіктивність може стосуватися:

- предмету (операції відбувалися щодо іншого товару, ніж зазначений в документах);

- обсягу (у документах зафіксовані завищені або занижені обсяги операцій, які реально виконувалися);

- суб`єкта (операції не виконувалися особою, яка зазначена їх виконавцем в документах - строків, операція відбувалася в інший час, ніж зазначено в документах або протягом іншого періоду).

Реальність господарських операцій повинна досліджуватися для з`ясування підстав виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Доказами, що підтверджують безтоварність (нереальність, фіктивність) господарської операції, є, зокрема, наступні обставини:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

При цьому досліджуються усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Перевіряються фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Відсутність належних первинних документів може свідчити про нездійснення самих господарських операцій. Податковий кредит та бюджетне відшкодування за такими операціями не можуть бути надані платникові податку.

На підставі викладеного, суд вважає, що відповідач не довів належними засобами доказування, що господарські операції між позивачем та ТОВ "Култрейд", ТОВ "Малакіон", ТОВ "Стар-Д", ПП "АТМ", ПП "Ангсрем Континенталь" здійснені без мети настання реальних наслідків.

У матеріалах справи відсутні докази визнання недійсним правочинів, укладених між позивачем та ТОВ "Култрейд", ТОВ "Малакіон", ТОВ "Стар-Д", ПП "АТМ", ПП "Ангсрем Континенталь".

Крім того, докази щодо порушення кримінальних справ проти посадових осіб підприємств-контрагентів позивача або наявність таких, що набрали законної сили вироків суду в акті перевірки відсутні. Не надавались такі докази і під час судового розгляду справи.

Факт укладення правочину і його виконання обома сторонами підтверджується фактичними обставинами по справі, зокрема, первинними документами, які фіксують здійснення господарських операцій на виконання умов договору, зокрема:

- податкова накладна від 17.05.2011р. за №147;

- видаткова накладна від 17.05.2011р. за №ФНК-000234;

- рахунок-фактура від 18.05.2011р. за №ФНК-0000314;

- податкова накладна від 31.08.2011р. за №352;

- видаткова накладна від 31.08.2011р. за №ФНК-Г-001569;

- рахунок-фактура від 26.08.2011р. за №ФНК-0001770;

- податкова накладна від 02.07.2012р. за №322;

- рахунок від 02.07.2012р. за №0207-3;

- податкова накладна від 02.07.2012р. за №462;

- сертифікат від 21.04.2012р.;

- товарно-транспортна накладна від 02.07.2012р. за №462/6/2012;

- заявка-договір на надання транспортних послуг від 02.07.2012р.;

- акт приймання-передачі наданих послуг від 02.07.2012р.;

- податкова накладна від 02.08.2012р. за №487;

- рахунок від 02.08.2012р. за №0208-3;

- видаткова накладна від 15.08.2012р. за №643;

- сертифікат від 09.08.2012р.;

- наказ від 14.08.2012р. за №30к;

- відрядна посвідка за №25 з 14.08.2012р. по 15.08.2012р.;

- податкова накладна від 01.10.2012р. за №762;

- видаткова накладна від 04.10.2012р. за №866;

- рхунок від 01.10.2012р. за №0110-3;

- товарно-транспортна накладна від 04.10.2012р. за №0866/10/12;

- акт надання послуг від 05.10.2012р. за №282;

- заявка-договір на надання транспортних послуг від 04.10.2012р.;

- сертифікат від 25.09.2012р.;

- податкова накладна від 02.11.2012р. за №940;

- видаткова накладна від 02.11.2012р. за №1008;

- рахунок від 02.11.2012р. за №0211-3;

- чертифікат від 23.10.2012р.;

- товарно-транспортна накладна від 02.11.2012р.;

- заявка-договір на надання транспортних послуг від 02.11.2012р. за №02/11/12;

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 05.11.2012р. за №107;

- податкова накладна від 17.12.2012р. за №185;

- видаткова накладна від 17.12.2012р. за №ФНК-Г-003081;

- сертифікат від 31.10.2012р.;

- рахунок-фактура від 10.12.2012р. за №ФНК-0003675;

- видаткова накладна від 26.11.2012р. за №7272;

- рахунок-фактура від 26.11.2012р. за №284;

- податкова накладна від 26.11.2012р. за №195;

- податкова накладна від 03.12.2012р. за №2;

- рахунок-фактура від 03.12.2012р. за №1;

- видаткова накладна від 03.12.2012р. за №7424;

- договір-заявка від 02.11.2012р. за №02/11/12.

Відповідно до ст.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.13 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно зі ст.9 зазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складений документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи позивача та контрагентів відповідають вище переліченим вимогам, містять необхідні реквізити (печатки підприємств, підписи уповноважених осіб тощо) як наслідок - вони є такими, які підлягають обов`язковому врахуванню як в бухгалтерському, так і в податковому обліку.

Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що позивач виконав вимоги чинного законодавства України і правомірно на підставі даних бухгалтерського обліку (первинних бухгалтерських документів) відобразив у даних податкового обліку операції із зазначеними контрагентами.

Враховуючи вищенаведені обставини та зазначені норми законодавства, суд вважає, що позивачем у даній справі правомірно сформовано податкове зобов`язання з ПДВ та податку на прибуток за перевіряємий період із врахуванням господарських операцій із ТОВ "Култрейд", ТОВ "Малакіон", ТОВ "Стар-Д", ПП "АТМ", ПП "Ангсрем Континенталь".

За таких обставин, висновок податкового органу про порушення позивачем положень п.138.8 ст.138, п.п.198.1, п.п.198.6 ст.198 ПК України не відповідає встановленим по справі обставинам.

З огляду на відсутність порушень не підлягають застосуванню до відповідача і штрафні санкції за вказані порушення.

Відповідно до ч.2 ст.161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов`язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі "Інтерсплав проти України").

Крім того, будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, їх "фіктивні" відносини з іншими контрагентами) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно ч. 2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

З огляду на викладене, посилання відповідача в обґрунтування висновків акту перевірки на висновки актів перевірок контрагентів іншими податковими органами, є необґрунтованим.

Щодо порушень п.п.288.5.1 п.288.5 ст.288 ПК України, у результаті чого занижено земельний податок на суму 15487,92 грн., у тому числі: за 2011р. - 5162,64 грн., за 2012р. - 10325,28 грн., зафіксованих у висновках акту перевірки №1989/21/04-03-22-01-08 від 18.12.2013р., суд бере до уваги.

Правовідносини щодо нарахування та сплати орендної плати за землю регулюються, зокрема, положеннями Закону України "Про оренду землі" від 06.10.1998р. за №161-XIV (далі - Закон України №161-XIV) та Податкового кодексу України від 02.12.2010р. за №2755-VI.

Відповідно до положень ст.1 Закону України №161-XIV оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Положеннями ст.5 Закону України №161-XIV встановлено, що орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Судом встановлено, що ТОВ "Поліфом" є користувачем земельної ділянки (площа - 0,9582, розташована за адресою: м.Дніпродзержинськ, вул. Дніпропетровська, 155 ) на підставі договору від 08.04.2002р., який був укладений з Дніпродзержинською міською радою та зареєстрований 25.04.2002р. за №0351, строк дії якого був встановлений до 14.09.2011 року.

ТОВ "Поліфом" звернулось до Дніпродзержинської міської ради для переукладання договору, однак, договір не переукладений із незалежних від позивача причин.

Відповідно до положень ч.6 ст.33 Закону України №161-XIV у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із:

- власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності);

- уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Судом встановлено, що підприємство продовжує користуватись земельною ділянкою та декларувало орендну плату у періоди з 15.09.2011р. по 31.12.2011р, 2012 рік.

Відповідно до ст.21 Закону України №161-XIV орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Відповідно до п.286.2 ст.286 розділу ХІІ Податкового кодексу України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Відповідно до ст.269.1. розділу ХІІ Податкового кодексу України платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Згідно з п.288.1. ст.288 розділу ХІІ Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Положеннями п.288.2. ст.288 розділу ХІІ Податкового кодексу України встановлено, що платником орендної плати є орендар земельної ділянки.

Підпунктом п.288.3. ст.288 розділу ХІІ Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Рішенням Дніпродзержиснької міської ради "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Дніпродзержинська" від 15.12.2010р. за №07-02/VI встановлено, що з 01.07.2011р. базова вартість 1 кв. м землі у м. Дніпродзержинську збільшилась до 202,37 гривень.

Вищезазначеним рішенням також встановлено:

- п.3: необхідність землекористувачам одержувати в управлінні Держкомзему у м.Дніпродзержиськ довідки про визначення нормативної грошової оцінки земельних ділянок, які знаходяться у користуванні та надати до управління земельних відносин міської ради для підготовки документів щодо перегляду річної орендної плати у чинних договорах оренди земельних ділянок;

- п.3.2: землекористувачам подати до ДПІ у м.Дніпродзержинську відповідні податкові декларації щодо плати за землю;

- п.5.1: Управлінню земельних відносин міської ради забезпечити застосування нової нормативної грошової оцінки земель згідно п.1 цього рішення при укладанні договорів оренди земельних ділянок та перегляд річної орендної плати за землю у чинних договорах.

ТОВ "Поліфом" звернулось до Дніпродзержинської міської ради для переукладання договору, однак, договір не переукладений із незалежних від позивача причин, довідка про нову нормативно-грошову оцінку земельної ділянки також не видана підприємству.

Згідно із п.271 ст.271 ПК України базою оподаткування є, зокрема, нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Відповідно до п.п.288.5.1 п.288.5 ст.288 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Судом встановлено, що позивач подав до податкового органу розрахунки за 2011 та 2012 роки, у яких задекларував орендну плату за землю, а саме: розрахунок від 31.01.2011р. за №4522 на суму 9065,81 грн. та розрахунок від 16.02.2012р. за №21351 на суму 9065,81 гривень.

Таким чином, підприємство правомірно сплачувало та декларувало орендну плату за землю у 2011 - 2012 роках відповідно до умов договору від 08.04.2002р., який був укладений з Дніпродзержинською міською радою та зареєстрований 25.04.2002р. за №0351 і був фактично продовжений на підставі положень ч.6 ст.33 Закону України №161-XIV у зв`язку із відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі.

За таких обставин, висновок податкового органу про порушення позивачем положень п.п. 288.5.1 п.288.5 ст.288 ПК України не відповідає встановленим по справі обставинам.

З огляду на відсутність порушень не підлягають застосуванню до відповідача і штрафні санкції за вказані порушення.

Щодо порушень п.2.6, п.2.11, п.3.1, п.7.39, п.7.41 постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004р. за №637 "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні" (зі змінами та доповненнями), яке виразилось, на думку відповідача, у тому, що загальна сума проведених готівкових розрахунків по "ПН" та розрахунковим документам за 2011-2012 роки складає 16855,30 грн., однак, згідно записів касової книги підприємства, вказані суми до каси не надходили, у зв`язку із чим встановлено не оприбуткування готівкових коштів у день їх надходження на загальну суму 16855,30 грн.; за період з 2011р. по 2012р. з каси підприємства була видана готівка, як така, що була витрачена на господарчі потреби працівниками підприємства ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , у ході перевірки авансових звітів вищезазначених працівників було встановлено відсутність документів, які підтверджують факт витрат на загальну суму 16855,30 грн. - документи, додані до авансових звітів оформлені на підприємство, а не на працівників, зафіксованих у висновках акту перевірки №1989/21/04-03-22-01-08 від 18.12.2013р., суд зазначає таке.

Розрахунки готівкою підприємств між собою та з фізичними особами проводяться із застосуванням прибуткових та видаткових касових ордерів, касових і товарних чеків, розрахункових квитанцій, проїзних документів тощо, які підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, а також рахунків-фактур, договорів, угод, контрактів, актів закупівлі товарів тощо.

Відповідно до п.2.6 постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004р. за №637 "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні" (зі змінами та доповненнями) уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).

Підприємствам, яким Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" надано право проводити розрахунки готівкою із споживачами без використання РРО та РК і специфіка функціонування яких унеможливлює оформлення ними кожної операції касовим ордером (продаж проїзних і перевізних документів; білетів державних лотерей; квитків на відвідування культурно-спортивних і видовищних закладів тощо), дозволяється оприбутковувати готівку наприкінці робочого дня за сукупністю операцій у цілому за робочий день з оформленням касовими документами і відображенням у відповідній книзі обліку.

Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

Згідно із п.2.12 постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004р. за №637 "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні" (зі змінами та доповненнями) фізичні особи - довірені особи підприємств (юридичних осіб), які відповідно до законодавства України одержали готівку з поточного рахунку із застосуванням корпоративного електронного платіжного засобу або особистого електронного платіжного засобу, використовують її за призначенням без оприбуткування в касі.

Зазначені довірені особи подають до бухгалтерії підприємства звіт про використання коштів разом із підтвердними документами в установлені строки і порядку, що визначені для підзвітних осіб законодавством України, а також документи про одержання готівки з поточного рахунку (чек банкомата, копія видаткового ордера, довідки за встановленими формами, сліп, квитанція торговельного термінала тощо) разом з невитраченим залишком готівки.

Відповідно до п.3.1 постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004р. за №637 "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні" (зі змінами та доповненнями) касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Згідно із п.3.3 постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004р. за №637 "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні" (зі змінами та доповненнями) приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами (додаток 2), підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства.

Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником.

Відповідно до п.7.36 постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004р. за №637 "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні" (зі змінами та доповненнями) метою перевірки щодо порядку видачі готівки під звіт та її використання є здійснення контролю за дотриманням підприємствами встановленого порядку видачі готівкових коштів під звіт (у тому числі на відрядження) та їх використання відповідно до вимог цього Положення та інших нормативно-правових актів.

Згідно із п.7.37 постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004р. за №637 "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні" (зі змінами та доповненнями) під час проведення перевірок аналізується порядок видачі підприємствами сум під звіт, виявляються факти неправомірної видачі готівки під звіт працівникам, які повністю не розрахувалися за попередньо видані їм кошти, факти несвоєчасного звітування, а також випадки передавання підзвітних коштів одним працівником іншому тощо.

Пунктом 7.39 постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004р. за №637 "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні" (зі змінами та доповненнями) встановлено, що під час перевірки звітів про використання коштів для вирішення господарських питань особлива увага приділяється дотриманню підзвітними особами встановлених термінів складання та подання до бухгалтерії відповідних звітів, своєчасність повернення до каси підприємств залишку невикористаних коштів (одночасно з відповідним звітом), наявність оригіналів підтвердних документів, їх погашення тощо. Крім того, ураховується те, що подання звітів про використання коштів із порушенням установлених термінів може дозволятися лише у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю підзвітної особи або за інших обставин, що мають документальне підтвердження.

Згідно із п.7.41 постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004р. за №637 "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні" (зі змінами та доповненнями) під час перевірки правильності оформлення видач готівки під звіт як на відрядження, так і на інші потреби встановлюється достовірність підтвердних документів, що додаються до звітів про використання коштів.

У акті перевірки відповідач зазначив, що ним досліджено за період з 2011р. по 2012р. авансові звіти, на підставі яких з каси підприємства була видана готівка, як така, що була витрачена на господарчі потреби працівниками підприємства ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на загальну суму 16855,30 грн., суд дослідив зазначені документи та бере до уваги, що до зазначених звітів долучені документи, які підтверджують факт здійснення витрат на господарські потреби підприємства, а саме: чеки з гіпермарткетів, у яких містяться перелік придбаних господарчих товарів, серед яких, зокрема, скотч, лампи гологенові, полотна для ножівки, дріт, пензлі, емаль, замки висячі, тощо.

За таких обставин, висновок податкового органу про порушення позивачем п.2.6 постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004р. за №637 "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні" (зі змінами та доповненнями), п.2.11, п.3.1, п.7.39, п.7.41 постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004р. за №637 "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні" (зі змінами та доповненнями) не відповідає встановленим по справі обставинам.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Розглядаючи спір по суті, суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 12.02.2014р. за №0000502201, за №0000492201, за №0000522201, за №0000512201, від 13.02.2014р. за №0000542203 прийняті не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, не пропорційно, зокрема, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій посадових осіб Дніпродзержинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Дніпропетровській області щодо проведення планової виїзної документальної перевірки ТОВ "Поліфом", в результаті якої складено акт №1989/21/04-03-22-01-08 від 18.12.2013 року "Про результати планової виїзної документальної перевірки ТОВ "Поліфом" (код за ЄДРПОУ 13457623) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року", то суд відмовляє у їх задоволенні у зв`язку із тим, що позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки.

У іншому випадку позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платника податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.

Отже, враховуючи, що податковим органом фактично реалізована його компетенція на проведення перевірки та оформлення результатів такої перевірки, оспорювані дії не є такими, що порушують права позивача, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для задоволення позову у цій частині.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

На підставі ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.

При зверненні до суду позивачем сплачено суму судового збору у розмірі 487,20 грн., що підтверджується платіжним дорученням №98 від 21.02.2014 року.

Враховуючи часткове задоволення адміністративного позову, в порядку ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для присудження на користь позивача судових витрат пропорційно до розміру задоволених вимог, а саме: судового збору у розмірі 243грн. 60коп.

Керуючись ст.ст. 9, 72-78, 139, 241-246, 260-263, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліфом" до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Дніпродзержинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області:

-форми "Р" №0000502201 від 12.02.2014 року про визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 152950 грн. та штрафної санкції у розмірі 63141 грн.;

-форми "Р" №0000492201 від 12.02.2014 року про визначення грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 410548 грн. та штрафної санкції у розмірі 159274 грн.;

-форми "С" №0000542203 від 13.02.2014 року про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів у розмірі 101131,8 грн.;

-форми "Р" №0000522201 від 12.02.2014 року про збільшення грошового зобов`язання з орендної плати з юридичних осіб у розімірі 15488 грн. та штрафної санкції у розмірі 3872 грн.;

-форми "В4" №0000512201 від 12.02.2014 року, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 134285 грн. за періоди серпень та грудень 2012 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49600, м.Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 43145015) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліформ» (51909, м.Кам`янське, вул. Січеславський шлях, 155, код ЄДРПОУ 13457623) судові витрати у розмірі 243грн. 60коп. (двісті сорок три грн. 60коп.).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Г. В.Кадникова