Рішення № 98001149, 30.06.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2021 року Справа № 160/1353/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

при секретарі судового засідання Зіненко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відповідача-1: Офісу Генерального прокурора, до Відповідача-2: Третьої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення №92 від 19.11.2020р., -

ВСТАНОВИВ:

27.01.2021р. ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Відповідача-1: Офісу Генерального прокурора, до Відповідача-2: Третьої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора та, з урахуванням уточненого адміністративного позову від 25.02.2021р., просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення №92 Третьої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 19.11.2020р. про неуспішне проходження прокурором військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 19.10.2020р. під час проведення першого етапу атестації - іспиту, у якому приймав участь у тому числі і позивач, за результатами якого він набрав 61 бал із необхідної кількості балів, яка становила 70 балів, відбулося порушення процедури проведення атестації, а саме: не надано позивачеві ні рішення, ні копії протоколу, комп`ютер декілька разів не приймав відповідь та самовідновлювався деякий час, тематика великої кількості питань іспиту не відповідала спеціалізації. 23.11.2020р. він звернувся із відповідною заявою про перегляд результатів його тестування, однак відповіді на неї не отримав. Окрім того, на думку позивача, було порушено процедуру створення кадрових комісій, а саме: у наказі не зазначено про створення кадрових комісій щодо «Офісу Генерального прокурора»; процедура атестації носить дискримінаційний характер через те, що атестація працівників прокуратури передбачена Законом №113, Порядком №221 містять ознаки дискримінації і суперечать Загальній Декларації з прав людини, Конвенції міжнародної організації праці №151 та №158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця. Також позивач зазначає, що відбулося і порушення формування кадрових комісій, а саме: не визначено за якими критеріями здійснювався їх добір та форма заяви про намір переведення до прокуратури є незаконною. Також позивач вказує на низьку якість тестів на знання законодавства, відсутність правової визначеності щодо гарантій додержання незалежності прокурора, оскільки навіть успішне проходження атестації не дає гарантій залишення на посаді, а задекларована атестація по своїй суті є конкурсом з наявністю декількох претендентів на одне місце та фактичне зменшення штатної чисельності працівників прокуратури. У зв`язку із наведеним, позивач вважає, що у Законі №113 та Порядку №221 наявна правова невизначеність, що фактично унеможливлює прийняття прокурором свідомого рішення про свою подальшу долю та долю його сім`ї, що є прямим порушенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає достатньо чіткого формулювання правових норм у нормативно-правових актах, ст.22 Конституції України, ст.16 Закону України «Про прокуратуру», якими не допускається звуження змісту існуючих прав і свобод та закріплені гарантії незалежності прокурора в частині призначення прокурора на посаду безстроково, тоді як Законом №113 та Порядком №221 суттєво погіршені права прокурорів на працю, її вільний вибір, правову визначеність, гарантовані ст.6 Конституції України та наведеної Конвенції. Також позивач посилається і на порушення норм ст.43 Конституції України та ст.ст. 40, 42, 49-3, 51 Кодексу законів про працю України, що регулюють питання трудових відносин, у тому числі і щодо дотримання процедури звільнення з роботи за ініціативою роботодавця.

Представник відповідача-1 (Офісу Генерального прокурора) у судове засідання 30.06.2021р. не з`явився, причину неявки не повідомив, про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином завчасно 09.06.2021р. та 11.06.2021р., що підтверджується відповідним електронним повідомленням та довідкою секретаря судового засідання, складеною у порядку, встановленому ч.3 ст.129 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.101-102 том 2).

Разом з тим, від відповідача-1 12.05.2021р. на адресу суду надійшов письмовий відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні позову відмовити повністю посилаючись на те, що положення Закону №113 є чинними та неконституційними не визнавались, п.7 розділу ІІ Законом №113 передбачено переведення на посаду прокурора лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Порядок проходження прокурорами атестації затверджений наказом від 03.10.2019р. №221 (далі - Порядок №221). За приписами п.13 розділу ІІ Порядку №221 встановлено, що не проходження відповідного етапу атестації є підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про її неуспішне проходження атестації. Прохідний бал для успішного складання іспиту становить 70 балів. Так, позивач скористався своїм правом та відповідно до вимог Закону №113 подав заяву, встановленої форми про переведення на посаду в окружній прокуратурі та про намір пройти атестацію, а отже, позивач був обізнаний щодо умов та процедури проведення атестації, визначеними Порядком №221, у тому числі із можливими наслідками набрання меншої кількості балів, ніж прохідний, на відповідному її етапі, а також і про те, що у разі прийняття рішення про неуспішне проходження атестації, його буде звільнено з посади на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону №1697. За результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора (першого етапу атестації), позивач набрав 61 бал, що є меншим прохідного балу (70) для успішного складання іспиту. Ці результати відображені у відомості, у якій позивач поставив власний підпис, чим підтвердив їх достовірність. При цьому, роздруківка іспиту свідчить про те, що позивач завершив тестування, скарг на процедуру проведення атестації чи технічних збоїв комп`ютерної техніки, факти некоректних відповідей у тестових питаннях у порядку, встановленому п.2 розділу У Порядку №221 не подавав, у відомості у графі «примітки» будь-яких зауважень не зазначив, проте, із наведеної роздруківки іспиту видно, що позивач під логіном НОМЕР_1 почав тестування о 15.10 годині 19.10.2020р. та завершив його о 15.59 год. 01 сек., на тестування витрачено 49 хвилин 01 секунду, набрав 61 бал, результат тесту - тест не складено. Також відповідач-1 вказує і на те, що п.3 розділу ІІ Порядку №221 визначено тривалість тестування 100 хвилин, тобто, 1 год. 40 хв., проте, позивач самостійно закінчив тестування за 49 хвилин, тобто, достроково, а доказами відсутності технічного збою під час його проходження є факт безперервності тестування. Оскільки позивач набрав меншу кількість балів ніж прохідний бал, він не допускається до наступного етапу атестації, а відповідна кадрова комісія приймає рішення про неуспішне проходження атестації прокурором згідно до п.5 розділу ІІ Порядку №221, у зв`язку із чим і було прийнято відповідачем-2 оскаржуване рішення, яке є законним і мотивованим. Щодо дискримінаційного характеру положень Закону №113 та Порядку №221, то відповідач-1 вказує на відсутність фактів, які б свідчили про дискримінацію прав позивача, оскільки з кожним прокурором проводився один і той же етап атестації прозоро та публічно з дотриманням вимог чинного законодавства. Доводи позивача про те, що Третя кадрова комісії створена з порушенням законодавства, відповідач-1 вважає безпідставними, оскільки відповідно до п.9 Порядку №233 позивач мав можливість заявити відвід членам комісії, проте, таких заяв не подавав під час проходження першого етапу атестації. Щодо формування робочих груп, відповідач-1 вказує на те, що персональний склад робочої групи визначався Генеральним прокурором із числа працівників кадрових підрозділів органів прокуратури, а також осіб, які не є працівниками органів прокуратури (за їх згодою) на виконання приписів п.16 Порядку №233. Щодо протиправності змісту заяви про переведення прокурора до окружної прокуратури та намір пройти атестацію, то відповідач-1 вказує на те, що подання такої заяви є правом, а не обов`язком прокурора та надання такої згоди є лише свідченням усвідомлення прокурором можливих наслідків неуспішного проходження атестації, а саме: звільнення, яке передбачене Законом №113, норми вказаного Закону №113 та норми Порядку №221, у тому числі і додатки до нього не скасовані, а тому підлягають застосуванню. На думку відповідача-1, доводи щодо неврахування спеціалізації прокурорів при проведенні атестації є безпідставними, оскільки предметом атестації є оцінка професійної компетентності прокурора з урахуванням ст.ст.11,15 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів. Щодо доводів позивача про порушення принципу юридичної визначеності, відповідач-1 посилається на те, що п.6 розділу ІІ Закону №113 вважається, що з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори вважаються попередженими про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону №1697, у тому числі і у разі прийняття рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації, п.19 розділу ІІ Закону №113 сформульовано чітко, однозначно та не допускає множинності тлумачення щодо правових наслідків для прокурорів, які не пройдуть атестацію, передбачену п.п.7-18 розділу ІІ Закону №113. Окрім того, на думку відповідача-1, позивач має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права, які дозволяють йому усвідомлювати зміст і значення правових норм Закону, які регулюють його статус та покладають на нього, як на прокурора, додаткові обов`язки (а.с.204-221 том 1).

Відповідач-2 (Третя кадрова комісія обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора) на вимогу суду відзиву на позов не надав, про причини не повідомив, свого представника в судове засідання не направив без поважних причин, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином 09.06.2021р. та 11.06.2021р., що підтверджується електронним повідомленням та довідкою секретаря судового засідання, складеною в порядку ч.3 ст.129 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.101-102 том 2).

За приписами ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі не надання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Також позивач та його представник у судове засідання 30.06.2021р. не з`явилися, про дату, час та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином завчасно у підготовчому засіданні 04.06.2021р. під особистий підпис самого позивача, що підтверджується його розпискою (а.с.100 том 2).

Разом з тим, 29.06.2021р. засобами електронного зв`язку представником позивача - адвокатом Токарєвим В.В. на адресу суду було надіслано заяву по перенесення судового засідання, у якій останній, посилаючись на неможливість з`явитися у судове засідання 30.06.2021р. з поважної причини, а саме: через знаходження його за межами м. Дніпро за сімейними обставинами, просив судове засідання, призначене на 30.06.2021р. перенести на іншу дату (за можливості після 1 року) - (а.с.103-104 том 2).

Розглянувши вищенаведену заяву представника позивача - адвоката Токарєва В.В., вивчивши її зміст та подані на її підтвердження докази, суд приходить до висновку про залишення даної заяви без розгляду з підстав того, що вказана заява вищезгаданим представником не підписана у встановленому процесуальним законодавством порядку, що підтверджується змістом акту відділу аналітики та судової статистики суду №1126 від 30.06.2021р. (а.с.105 том 2), а отже, така заява розгляду не підлягає виходячи з вимог Кодексу адміністративного судочинства України.

Окрім того, слід зазначити, що на підтвердження поважності причин неявки позивача та його представника в судове засідання 30.06.2020р. жодних доказів до відповідної заяви не додано з урахуванням того, що позивач сам є фахівцем в галузі права та неможливість неявки в судове засідання його представника не звільняє його від обов`язку явки у судове засідання з огляду на те, що позивачеві у підготовчому засіданні 04.06.2021р. було роз`яснено судом строки вирішення спору, встановлені ст. 193 Кодексу адміністративного судочинства України, неможливість їх продовження судом на стадії судового розгляду справи, а отже, суд приходить до висновку, що будучи обізнаним про строки вирішення справи, про дату, час та місце судового розгляду справи ще 04.06.2021р. та до 30.06.2021р. позивач зобов`язаний був вжити всіх залежних від нього заходів для прийняття участі у судовому засіданні 30.06.2021р. у тому числі і шляхом заміни представника (адвоката), у зв`язку з чим суд визнає неявку позивача та його представника в дане судове засідання неповажною.

У відповідності до вимог п.1 ч.3 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.

Враховуючи наведене, належне повідомлення позивача, відповідача-1 та відповідача-2 про дату, час та місце судового розгляду справи, строки вирішення спору, встановлені ст.193 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності позивача та його представника, а також за відсутності представників відповідача-1 і відповідача-2 за наявними у справі матеріалами з урахуванням вимог ст.ст. 162, 205 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою суду від 10.03.2020р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначене на 31.03.2021р. (а.с.59-60 том 1).

Надалі, підготовчі засідання відкладалися з різних причин на 23.04.2021р., 11.05.2021р. та ухвалою суду від 11.05.2021р. строк підготовчого провадження було продовжено до 04.06.2021р., оголошена перерва до 04.06.2021р. (а.с.196-198 том 1).

04.06.2021р. було проведено підготовче засідання, закрито підготовче провадження та дану справу призначено до судового розгляду в судовому засіданні на 30.06.2021р., що підтверджується змістом ухвали суду від 04.06.2021р. (а.с.96 том 2).

У судове засідання 30.06.2021р., будучи належним чином завчасно повідомленими про дату і час судового розгляду справи, а саме: позивач під особисту розписку - 04.06.2021р. (а.с.100 том 2), Відповідачі-1,2 засобами електронного зв`язку згідно електронного повідомлення та довідки секретаря судового засідання 09.06.2021р. та 11.06.2021р. (а.с.101-102 том 2), учасники справи не з`явилися без поважних причин.

У відповідності до вимог ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Із наданих учасниками справи копій документів судом були встановлені наступні обставини у даній справі.

Позивач - ОСОБА_1 проходить військову службу в органах військової прокуратури на посаді прокурора військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України, що не заперечується учасниками справи та підтверджується змістом копії рішення №92 від 19.11.2020р. (а.с.55 том 1).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113 - ІХ (далі - Закон №113), який набрав чинності 25.09.2019р., запроваджено реформування системи органів прокуратури, у тому числі і через проведення атестації працюючих прокурорів шляхом подання останніми заяв про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, у якій повинно бути зазначено про намір пройти атестацію та надати згоду, зокрема, на застосування процедур та умов проведення атестації.

Так, на виконання вказаних норм закону, 08.10.2019р. позивачем власноручно Генеральному прокурору було подано відповідну заяву про переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі та намір пройти атестацію, що підтверджується копією відповідної заяви (а.с.154 том 1, а.с.46 том 2).

У відповідності до наказу Генерального прокурора від 10.09.2020р. № 424 «Про створення третьої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих)» було створено третю кадрову комісію обласних прокуратур, яка 09.10.2020р. затвердила графік складання іспиту у форм анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, що підтверджується його копією, наявною у справі (а.с.20-25 том 1, а.с.40 том 2).

Зі змісту вищенаведеного графіку видно, що позивача було включено для проходження атестації у групу 3 під порядковим номером 98 на 19.10.2020р. (а.с.22-23 том 1).

Так, 19.10.2020р. під час проходження позивачем іспиту (першого етапу атестації), що видно із роздруківки деталей іспиту, що позивач, як користувач із логіном U202010192071, розпочав тестування о 15.10 год., завершив його о 15.59 годині 01 секунді, витратив (із наданих 100 хвилин) 49 хвилин 01 секунду, тобто, завершив тестування достроково, набрав 61 бал, результат тестування - тест не складено (а.с.48 том 2).

Згідно інформації, наведеній у Відомості про результати тестування на знання та вміння у застосуванні закону і відповідність здійснювати повноваження прокурора видно, що під номером 3 наявні відомості щодо ОСОБА_1 , номер посвідчення НОМЕР_2 , логін - НОМЕР_1 власноруч позивачем поставлений підпис, вказаний результат тестування - 61 бал, при цьому, у графі «примітки» будь-які зауваження з боку позивача щодо процедури та порядку складання іспиту не зазначені (а.с.47 том 2).

У подальшому, 19.11.2020р. Третьою кадровою комісією з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) було прийняте рішення №92 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора» зі змісту якого вбачається, що прокурор військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України ОСОБА_1 за результатами іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора набрав 61 бал, що є менше встановленого пунктом 4 розділу ІІ Порядку прохідного балу (70) для успішного складання іспиту, він не допускається до проходження іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички та припиняє участь в атестації, у зв`язку з чим позивач неуспішно пройшов атестацію (а.с.16 том 1, а.с.90 том 2).

Позивач не погоджується із вищенаведеним рішенням, просить його визнати протиправним та скасувати посилаючись на те, що під час проведення іспиту (першого етапу атестації) відповідачами було допущено порушення законодавчо встановленої процедури проведення атестації та формування кадрових комісій.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, проаналізувавши норми чинного законодавства України, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору у сукупності з наданими доказами, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, виходячи з наступного.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України визначено Конституцією України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України врегульовуються Законами України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон №1697), "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 № 113-IX, (далі - Закон № 113), Порядком проходження прокурорами атестації, затвердженим наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221 (далі - Порядок №221).

Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена статтею 16 Закону № 1697, є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.

У частині третій статті 16 Закону № 1697 визначено, що прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

25.09.2019 набрав чинності Закон № 113, яким запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Відповідно до пунктів 6, 7 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113, з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

Прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (пункт 9 Розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113).

Згідно з п. 10 Розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113, прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

У п. 11 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113 визначено, що атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур, що утворюються як органи забезпечення проведення атестації прокурорів. Перелік, склад і порядок роботи кадрових комісій визначається Генеральним прокурором.

Так, наказом Генерального прокурора №233 від 17.10.2019р. затверджено Порядок роботи кадрових комісій (далі - Порядок №233), яким визначено, що Комісії забезпечують, зокрема, проведення атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів та слідчих Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур.

Склад комісії затверджує Генеральний прокурор, який визначає її голову та секретаря.

Таким чином, саме до повноважень Кадрової комісії відноситься питання організації та проведення атестації прокурорів.

Згідно наказу Генерального прокурора від 10.09.2020р. № 424 було створено третю кадрову комісію обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) у складі шести осіб, серед яких троє членів комісії - делеговані міжнародними неурядовими організаціями, проектами міжнародно-технічної допомоги та дипломатичними місіями, що відповідає вимогам Порядку №233.

Також на підставі та на виконання Закону № 113 наказом Генерального прокурора №221 від 03.10.2019р. затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок №221).

У пункті 1 розділу 1 Порядку № 221 визначено, що атестація прокурорів - це встановлена Розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113 та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.

Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку № 221 встановлено, що атестація прокурорів Генеральної прокуратури України проводиться відповідними кадровими комісіями, порядок роботи яких, перелік і склад визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.

Атестація включає в себе три етапи: 1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; 2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки; 3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання (пункт 6 Порядку № 221).

Згідно з пунктами 8, 9 Порядку № 221 за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Форми типових рішень визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.

Заява, вказана у пункті 9 Розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Заява підписується прокурором особисто (пункт 10 Порядку № 221).

Відповідно до пунктів 1-4 розділу ІІ Порядку № 221 передбачено, що після завершення строку для подання заяви, вказаної у пункті 9 розділу I цього Порядку, кадрова комісія формує графік складання іспитів та оприлюднює його на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України не пізніше ніж за п`ять календарних днів до дня складання іспиту. Перелік тестових питань для іспиту затверджується Генеральним прокурором та оприлюднюється на веб-сайті Генеральної прокуратури України не пізніше ніж за сім календарних днів до дня складання іспиту. Тестування проходить автоматизовано з використанням комп`ютерної техніки у присутності членів відповідної кадрової комісії і триває 100 хвилин. Тестові питання обираються для кожного прокурора автоматично із загального переліку питань у кількості 100 питань. Кожне питання має передбачати варіанти відповіді, один з яких є правильним. Після закінчення часу, відведеного на проходження тестування, тестування припиняється автоматично, а на екран виводиться результат складання іспиту відповідного прокурора. Кожна правильна відповідь оцінюється в один бал. Максимальна кількість можливих балів за іспит становить 100 балів.

Прохідний бал (мінімально допустима кількість набраних балів, які можуть бути набрані за результатами тестування) для успішного складання іспиту становить 70 балів.

У пункті 5 розділу ІІ Порядку № 221 визначено, що прокурор, який за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, не допускається до іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички, припиняє участь в атестації, а відповідна кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Аналогічні положення містяться і в пункті 16 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113.

Отже, аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що законодавець, ввівши в дію визначену процедуру реформування органів прокуратури, визначив, які саме дії мають вчинити особи з метою подальшого проходження служби в органах прокуратури, та явно і очевидно окреслив умови продовження служби шляхом успішного проходження атестації.

Оскільки метою проведення атестації прокурорів є надання оцінки їхній професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності, кожен з етапів атестації прокурорів має на меті проявити і оцінити різні аспекти професійної підготовки і кваліфікації прокурора. Результат складеного прокурором іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички є одним з етапів проходження атестації, тобто самостійним показником визначення рівня професійної компетентності. Під час проведення атестації Комісія вирішує питання відповідності прокурора здійснювати свої повноваження, а тому така особа повинна підтвердити свою відповідність за певними критеріями та відповідними показниками у тій послідовності, яку встановила Комісія.

Як уже було установлено судом вище, 08.10.2019р. позивач власноручно підписав та подав Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію (а.с.154 том 1, а.с.46 том 2).

При цьому, зі змісту наведеної заяви вбачається, що подаючи вказану заяву, позивач підтвердив своє бажання пройти атестацію, вказав на ознайомлення та погодження з усіма умовами та процедурами проведення атестації, що визначені Порядком № 221, зокрема, і щодо того, що у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого Порядком №221, а також за умови настання однієї із підстав, передбачених пунктом 19 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113, його буде звільнено з посади прокурора, тобто, позивач цілком і повністю був ознайомлений з умовами та процедурами проведення атестації та погодився на їх застосування.

В протилежному випадку, позивач мав право відмовитись від проведення такої атестації та не подавати відповідної заяви чи окремо оскаржувати відповідний Порядок проходження прокурорами атестації, чого останнім зроблено не було (таких доказів позивачем суду не надано).

Отже, із наведених обставин та аналізу норм вищенаведеного чинного законодавства у спірних правовідносинах можна дійти висновку, що позивач знаходився у стані повної правової визначеності, коли, маючи відповідну освіту та досвід професійної діяльності не міг не усвідомлювати юридичних наслідків щодо не проходження атестації з метою переведення до Офісу Генерального прокурора.

Слід також зазначити, що позивач вказаний Порядок №221, яким затверджено вказану форму заяви, не оспорив у встановленому законодавством порядку, його не визнано протиправним та не скасовано (таких доказів суду не надано), тому посилання позивача на незаконність такої форми заяви є безпідставними та необґрунтованими, вказані норми Порядку №221 на момент розгляду даної справи є чинними та підлягають застосуванню.

Так, зі змісту оспорюваного рішення видно, що підставою для прийняття відносно позивача відповідачем-2 (Третьою кадровою комісією) рішення №92 від 19.11.2020р. стало набрання ним за результатом складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, кількості балів, меншої від прохідного балу, а саме: 61 бал із необхідних 70 для успішного складання іспиту (а.с.55,181 том 1, а.с.90 том 2).

Зазначений факт того, що позивачем у ході складання іспиту (першого етапу атестації) 19.10.2020р. за результатом іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної програми з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, набрано 61 бал, що становить менше необхідного мінімально допустимого балу (70), не спростовано позивачем жодними іншими доказами.

В той же час, аналіз наведених вище положень Порядку №221 дозволяє дійти висновку, що прохідний бал (мінімально допустима кількість набраних балів, які можуть бути набрані за результатами тестування) для успішного складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної програми з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора становить 70 балів, при цьому, прокурор, який за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, не допускається до іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички, припиняє участь в атестації, а відповідна кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Відповідно до пункту 2 розділу V Порядку № 221, у разі виникнення у прокурора зауважень чи скарг на процедуру проведення атестації він може звернутися до голови або секретаря комісії.

Згідно з пунктом 7 розділу І Порядку № 221 якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора.

Отже, у разі об`єктивної наявності технічних збоїв під час тестування єдиною логічною, послідовною і такою, що сприймається, є поведінка, коли прокурор звертається до членів комісії або робочої групи і не завершує тестування, передбачаючи, що результат буде негативний, та просить, з огляду на ситуацію, що склалася, перенести тестування на інший день.

Між тим, належних та допустимих доказів того, що на момент складання позивачем іспиту існували технічні проблеми (неприйняття відповіді, самовідновлення комп`ютера), пов`язані із проведенням тестування, позивачем до матеріалів справи не долучено, судом не встановлено. Доказів того, що позивач мав вищевказані зауваження до закінчення тестування чи подавав до комісії відповідну скаргу суду не надано.

Також і зі змісту копії Відомості про результати тестування видно, що позивачем був поставлений особистий підпис про обізнаність у тому, що він за результатами тестування набрав 61 бал, проте, у графі «примітки» позивачем не було зазначено жодних зауважень щодо технічних збоїв під час проведення іспиту чи зауважень до процедури проведення іспиту (а.с.47 том 2).

Навпаки, із наявної в матеріалах копії роздруківки іспиту видно, що позивачем замість визначених для іспиту 100 хвилин було використано 49 хвилин 01 секунду для надання відповідей на поставлені у тестах запитання, тобто, позивач, надавши відповіді на всі 100 питань у тестах, завершив самостійно тестування достроково, що, у даному випадку, свідчить про безперервність проведення анонімного тестування та відсутність будь-яких технічних збоїв (а.с.48-81 том 2).

Пунктом 5 розділу ІІ Порядку № 221 визначено, що прокурор, який за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, не допускається до іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички, припиняє участь в атестації, а відповідна кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Таким чином, із аналізу вищенаведених норм чинного законодавства та обставин, встановлених судом у їх сукупності, враховуючи, що позивач не набрав достатньої кількості балів для успішного проходження атестації, а саме: набрав 61 бал, замість 70 необхідних балів для успішного складання іспиту, суд приходить до висновку, що Кадровою комісією оспорюване рішення №92 від 19.11.2020р. про неуспішне проходження позивачем атестації прийнято правомірно з дотриманням приписів п.5 розділу ІІ Порядку №221, яким чітко у такому випадку визначено обов`язок Кадрової комісії прийняти одне рішення (без будь-якої свободи розсуду) про неуспішне проходження прокурором атестації.

При цьому, роблячи такий висновок, судом враховується і те, що оспорюване рішення №92 від 19.11.2020р. відповідає вимогам п.8 розділу ІІ Порядку №221, містить посилання на нормативно-правові акти, що підтверджують повноваження комісії, підстави та обґрунтування його прийняття, а саме: набрання позивачем за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора 61 балу, що є меншим, ніж встановлений пунктом 4 розділу ІІ Порядку прохідного балу (70) для успішного складання іспиту, отже, таке рішення прийнято на етапі проходження анонімного комп`ютерного тестування, яке не пов`язано із розсудом кадрової комісії та оцінкою здібностей та якостей прокурора, тому таке рішення виключає суб`єктивну оцінку отриманого результату і у такому випадку не потребує додаткових мотивів його прийняття.

Статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування - ст.76 наведеного Кодексу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, ч.1 ст.77 наведеного Кодексу, покладає обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Однак, позивачем у ході судового розгляду даної справи не доведено жодними належними та достатніми доказами протиправність оспорюваного рішення з урахуванням обставин, встановлених судом, які позивачем не спростовані та аналізу норм чинного законодавства.

Судом відхиляються як необґрунтовані аргументи позивача з приводу порушення процедури проведення атестації, а саме: не надання йому копії рішення чи протоколу щодо неуспішного складання іспиту (першого етапу атестації), оскільки вищенаведеними нормативно-правовими актами не передбачено надання копій рішень позивачеві у цей же день, а обізнаність позивача про набрання ним 61 балу, що є меншим для успішного складання іспиту, яка становила 70 балів, підтверджується змістом копії відомості про результати проведення тестування, у якій позивач в день іспиту - 19.10.2020р. поставив особистий підпис, що не заперечується позивачем (а.с.47 том 2).

Є безпідставними та необґрунтованими доводи позивача з приводу того, що комп`ютер декілька разів не приймав відповідь та самовідновлювався деякий час, тематика великої кількості питань іспиту не відповідала спеціалізації, з огляду на те, що наведені позивачем обставини не були зафіксовані членами комісії під час проведення іспиту, позивач з такими зауваженнями не звертався (відповідних доказів суду не надано), а також і не були зафіксовані і після проведення іспиту шляхом подання відповідної скарги чи шляхом відображення таких зауважень у відомості про результати проведення тестування (така інформація у наведеній відомості відсутня).

Також, судом критично надається оцінка посиланням позивача на те, що ним 23.11.2020р. було подано заяву до Комісії про перегляд результатів його тестування у зв`язку з наявність неоднозначних (некоректних ) запитань у тестуванні, оскільки, по-перше, доказів направлення або отримання відповідачами вказаної заяви позивачем не додано; по-друге, відповідна заява була подана позивачем через місяць після складання іспиту та уже після прийняття оспорюваного рішення №92 від 19.11.2020р. про неуспішне проходження позивачем атестації, що не відповідає вимогам Порядку №221, а також з урахуванням того, що повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається, крім випадків, лише технічних або інших причин, які не залежали від учасників іспиту та членів комісії у відповідності до вимог наведеного Порядку №221.

Разом з тим, позивачем не було доведено належними доказами фактів технічних збоїв при проведення іспиту саме 19.10.2020р., такі докази відсутні і в матеріалах справи.

Також у позові позивач, як на підставу для скасування оспорюваного рішення, посилається на наявність у тестах неоднозначних (некоректних) запитань, не врахування його спеціалізації (підтримання державного обвинувачення, тощо), проте, ні у позові, ні у інших додаткових документах до позову позивачем не доведено, а судом не встановлено, які саме запитання позивач вважає неоднозначними (некоректними), а які питання не відповідали спеціалізації.

Так, зміст досліджених судом тестових запитань та відповідей наданих позивачем на них, вбачається, що запитання у тестах в основному стосуються застосування Кримінального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України, антикорупційного законодавства, практики Європейського суду з прав людини, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Кодексу про адміністративні правопорушення, професійної етики прокурора, а також і знання в галузі права з приводу норм Конституції України, Законів України «Про прокуратуру», СБУ та НАБУ, що не може вважатися не врахуванням спеціалізації позивача, оскільки всі наведені закони та нормативно-правові акти стосуються саме застосування їх позивачем при підтриманні ним державного обвинувачення (а.с.156-172 том 1, а.с.49-81 том 2).

Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення і доводи позивача та відхиляються судом з приводу порушення процедури створення та формування кадрових комісій, а саме: не зазначення у наказі №424 від 10.09.2020р. про створення саме комісії «Офісу Генерального прокурора»; не визначення за якими саме критеріями здійснювався добір членів кадрової комісії, з огляду на те, що по-перше, вказаний наказ №424 не є предметом даного спору, а відповідно, адміністративний суд не може надавати йому оцінку у межах даного спору; по-друге, позивачем фактично не погоджується із наказом №424 від 10.09.2020р., проте, даний наказ не є предметом цього спору, доказів оскарження його у судовому порядку окремо у встановлені строки та визнання його протиправним чи скасування у судовому порядку не надано, а, відповідно, такий наказ є чинним та підлягає застосуванню; по-третє, зміна у формулюванні назви комісії чи зміна порядку слів у її назві ніяким чином не впливає на зміст прийнятого рішення, а тим більше на юридичні наслідки, що настали через неуспішне проходження прокурором атестації; по-четверте, критерії за якими здійснювався добір членів кадрових комісій, встановлені у п.3 та у п.16 Порядку №233, які були дотримані відповідачем-1 при створенні третьої кадрової комісії, що підтверджено змістом наказу №424 від 10.09.2020р. (а.с.40-41 том 2).

Окрім того, судом критично надається оцінка посиланням позивача на порушення відповідачами норм ст.43 Конституції України та ст.ст. 40, 42, 49-3, 51 Кодексу законів про працю України, що регулюють питання трудових відносин, у тому числі і щодо дотримання процедури звільнення з роботи за ініціативою роботодавця при прийнятті оспорюваного рішення про неуспішне проходження ним атестації, з огляду на те, що по-перше, статтею 32 КЗпП України передбачено, що переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їх статус, у даному випадку, таким законом є Закон №1697, отже, порядок звільнення прокурора з посади визначено спеціальним законодавством, в той час, як трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі, вказану правову позицію неодноразово висловлено Верховним Судом, зокрема у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі № 804/406/16, від 08 серпня 2019 року у справі № 813/150/16; по-друге, оспорюване рішення №92 від 19.11.2020р. не містить посилань на звільнення позивача із займаної посади, а відповідно, і не може порушувати його права на працю на стадії його прийняття.

Щодо посилань позивача на те, що форма заяви про переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі та про намір пройти атестацію є незаконною, а тести на знання законодавства були низької якості, то вказані посилання є неспроможними, оскільки належних та допустимих доказів, які б свідчили про незаконність наведеної заяви та низької якості тестів позивачем суду не надано, норми Порядку №221, якими затверджена форма заяви не визнані протиправними і не скасовані у встановленому законодавством порядку, а тому підлягають застосуванню, окрім того, позивач сам добровільно подав таку заяву 08.10.2019р. (а.с.46 том 2), чим фактично надав свою згоду на проведення атестації та погодився з умовами та процедурами проведення атестації щодо нього.

Є безпідставними і необґрунтованими посилання позивача на те, що атестація прокурорів, передбачено Законом №113 та Порядком №221 носять дискримінаційний характер, суперечать Конституції України, Загальній Декларації з прав людини, Конвенції міжнародної організації праці №151 та №158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця, порушують принцип правової визначеності, так як успішне проходження атестації не дає гарантій залишення на посаді, унеможливлює прийняття прокурором свідомого рішення про свою подальшу долю та долю його сім`ї, що є прямим порушенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає достатньо чіткого формулювання правових норм у нормативно-правових актах, за ст.22 Конституції України, ст.16 Закону України «Про прокуратуру» не допускається звуження змісту існуючих прав і свобод, з огляду на таке.

Конституцією України (ст.24) гарантовано рівність конституційних прав і свобод громадян. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками.

Рівність перед законом означає рівну для всіх громадян обов`язковість конкретного закону з усіма відмінностями у правах або обов`язках, привілеях чи обмеженнях, які у цьому законі встановлені. Відповідні державні органи і посадові особи повинні керуватися конкретним законом, а всі інваліди, на яких поширюється дія цього закону, є рівними щодо застосування його до них. Будь-які винятки можуть встановлюватися тільки законом, якщо конституція це допускає. Такі винятки повинні мати публічно-правовий характер і слугувати публічним інтересам, виступати гарантіями здійснення цими особами суспільно корисних і важливих державних функцій, професійної діяльності в інтересах всіх членів суспільства.

Закон №113 та Порядок №221 визначають процедуру проходження атестації прокурорів, ставлять їх у рівні умови під час її проходження.

Як зазначено, у пояснювальній записці до проекту Закону №113, законопроект спрямований на запровадження першочергових і, багато в чому, тимчасових заходів, пов`язаних з передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навички, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури. Основною метою законопроекту є створення передумов для побудови системи прокуратури, діяльність якої базується на засадах ефективності, професійності, незалежності та відповідальності.

Відповідно до ст.147 Конституції України, ст. 1 Закону України «Про Конституційний Суд України» передбачено, що органом конституційної юрисдикції, який вирішує питання про відповідність Конституції України законів України, є Конституційний Суд України.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше для його ухвалення (ч.2 ст.152 Конституції України).

Як встановлено судом у ході судового розгляду справи, на теперішній час Конституційним Судом України рішення щодо визнання неконституційними положень Закону №113 не ухвалено та правову оцінку його нормам щодо атестації прокурорів не надано, а отже, посилання позивача на те, що норми Закону №113 та Порядку №221 суперечать конституційним нормам є неспроможними, а тому, оскільки норми вказаного Закону №113 є чинними на момент розгляду даної справи, вони, підлягають застосуванню у даних правовідносинах.

Також, у даних правовідносинах судом враховується і позиція Конституційного Суду України у його рішенні від 07.07.2004р. у справі №1-14/2004, у якому зазначено, що конституційний принцип рівності не виключає можливості законодавця при регулюванні трудових відносин встановлювати певні відмінності у правовому статусі осіб, які належать до різних за родом і умовами діяльності категорій, у тому числі вводити особливі правила, що стосуються підстав і умов заміщення окремих посад, якщо цього потребує характер професійної діяльності.

Держава може встановлювати спеціальні вимоги (обмеження) до державних посадових осіб, критерії стосовно кандидатів і виборів на державні посади. Це випливає, зокрема, зі ст.7 Конвенції Організації Об`єднаних Націй проти корупції, ратифікованої Україною 18.10.2006р.

У пункті 6 Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи від 25 грудня 2008р. №1165 (1998) вказано, що публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя.

Міра втручання з боку держави у сферу приватного життя особи в аспекті професійної діяльності у даному випадку є повністю співмірною із ступенем втручання держави з аналогічною метою у діяльність особи на посаді судді, що було визнано і законним, і конституційним згідно з висновком Конституційного Суду України від 20.01.2016р. № 1-в/2016.

Крім того, статтею 1 Конвенцією Міжнародної Організації Праці №11 про дискримінацію в галузі прав та знань 1958 року встановлено, що будь-яке розрізнення, недопущення або перевага відносно певної роботи, що ґрунтується на її специфічних вимогах, дискримінацією не вважається.

За викладених обставин, суд приходить до висновку, що позивач у спірних правовідносинах, знаходився у стані повної правової визначеності, коли маючи відповідну освіту та досвід професійної діяльності не міг не усвідомлювати юридичних наслідків не проходження атестації для переведення в окружну прокуратуру.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За викладених обставин, перевіривши правомірність прийняття оспорюваного рішення №92 від 19.11.2020р. у відповідності до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що вищенаведене оспорюване рішення прийняте відповідачами у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому в адміністративного суду відсутні будь-які обґрунтовані правові підстави для задоволення даного адміністративного позову.

За викладеного, у задоволенні даного адміністративного позову позивачеві слід відмовити повністю.

З урахуванням того, що позов не підлягає задоволенню, судові витрати слід покласти на позивача згідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 229, 241-246, 250, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Відповідача-1: Офісу Генерального прокурора, до Відповідача-2: Третьої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення №92 від 19.11.2020р. - відмовити повністю.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача згідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення (у разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини рішення) відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу УІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва