Рішення № 98001077, 23.04.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2021 року Справа № 160/2407/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Турлакової Н.В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, в якій просить:

- скасувати рішення Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації за № 182/0/192-21 від 11.01.2021 року про відмову у наданні дозволу на викуп та переоформлення членом сім`ї померлої особи з інвалідністю ОСОБА_1 автомобіля ЗАЗ Легковий -Комбі-В, модель 110308-44, синього кольору, державний номер НОМЕР_1 ;

- зобов`язати Департамент соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації надати дозвіл на викуп та переоформлення ОСОБА_1 автомобіля ЗАЗ Легковий -Комбі-В, модель 110308-44, синього кольору, державний номер НОМЕР_1 .

В обґрунтування адміністративного позову, позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дід ОСОБА_2 , який був прописаний і проживав у її будинку. Відповідно до Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2006 № 999 ОСОБА_2 14.06.2011р. було передано безоплатно автомобіль ЗАЗ Легковий-Комбі-В, модель 110308-44, синього кольору, державний номер НОМЕР_1 . 08.12.2020р. позивач звернулася до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської державної адміністрації із заявою про викуп та переоформлення вищевказаного автомобіля, згідно п.16 Порядку, однак отримала відмову відповідача, оформлену листом № 182/0/192-21 від 11.01.2021року, оскільки відсутній факт реєстрації позивачки за місцем реєстрації особи з інвалідністю. Позивач зазначає, що дід потребував допомоги і догляду, не міг сам себе обслуговувати, проживав разом з нею та її сім`єю, він не міг керувати автомобілем і себе обслуговувати. Вважає відмову необґрунтованою, оскільки є членом сім`ї померлої особи з інвалідністю та має право на отримання у власність автомобіля, яким користувався її дід.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року прийнято до свого провадження вказану справу та згідно ч.2 ст.257 КАС України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Цією ж ухвалою суду встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Вказана ухвала суду про відкриття провадження у справі від 23.02.2021р. разом із копією позовної заяви з додатками отримана відповідачем 25.02.2021р., що підтверджується розпискою наявною в матеріалах справи.

Відповідач відзиву на позовну заяву або будь-яких пояснень з приводу заявлених позовних вимог не надав.

Зважаючи на те, що відповідача було належним чином повідомлено про відкриття провадження у справі, своїм правом на подання відзиву відповідач не скористався, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

На підставі ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд доходить наступних висновків.

Згідно свідоцтва про народження НОМЕР_2 від 02.09.1948 р. ОСОБА_3 його батьком зазначено ОСОБА_2 та відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_3 від 14.06.1983р. ОСОБА_1 батьком зазначено ОСОБА_3 .

Відповідно до свідоцтва про одруження НОМЕР_4 від 15.08.2003р, ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_5 та взяла прізвище після одруження- ОСОБА_1 .

Таким чином, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є онучкою ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , виданого 26.08.2020 року виконкомом Червоногригорівської селищної ради Нікопольського району Дніпропетровської області.

Згідно висновку ЛКК № 1585 від 23.10.2019 року у ОСОБА_2 був діагноз: Кардіосклероз отеросклеротичний СН 2-А ст.Хронічна ішемія мозку ДЕП 3ст., потребує постійного стороннього догляду та допомоги.

Відповідно до Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2006 № 999, ОСОБА_2 14.06.2011 року, згідно рішення Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської державної адміністрації ДПП №НДЦ988176 від 23.12.2010 року, було передано безоплатно автомобіль ЗАЗ Легковий-Комбі-В, модель 110308-44, синього кольору, державний номер НОМЕР_1 .

Таким чином, ОСОБА_2 , 14.06.2011 року був забезпечений як інвалід війни першої групи автомобілем ЗАЗ Легковий-Комбі-В, модель 110308-44, синього кольору, номер кузова VIN- НОМЕР_6 ? державний номер НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_7 , в особливих відмітках якого зазначено: ДПП №НДЦ 988176 від 23.12.2010р., відчуження заборонено ПВ, ПФ не слочено, без дозволу УПСЗН не знімати, ОСОБА_1 має право користуватися.

Згідно Свідоцтва про смерть серія НОМЕР_5 від 26.08.2020р., ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що померлий ОСОБА_2 була зареєстрований в т.ч. на день смерті і фактично проживав за адресою: по АДРЕСА_1 .

Згідно договору дарування житлового будинку серії ВЕА № 837358 від 01.08.2006 року, укладеного між ОСОБА_3 (Дарувальник) та ОСОБА_1 (Обдарована), власником житлового будинку по АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 .

Відповідно домової книги ОСОБА_2 був прописаний по АДРЕСА_1 з 1982 року, також прописані позивач і її донька - ОСОБА_1 з 17.05.2011 року.

05 листопада 2014 році ОСОБА_1 виписалася за вказаною адресою по АДРЕСА_1 , про що свідчить копія паспорта громадянина України позивача серії НОМЕР_8 .

У відповідності до акту про підтвердження факту проживання без реєстрації Червоногригорівьскої селищної ради від 05.02.2021 року без номеру, та акту обстеження матеріально - побутових умов від 09.02.2021 року, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з донькою ОСОБА_7 07.01.2004 року з 2016 року і по теперішній час проживають за адресою: АДРЕСА_1 .

08.12.2020 року позивач звернулася до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської державної адміністрації із заявою про викуп та переоформлення вищевказаного автомобіля на члена сім`ї померлої особи з інвалідністю внаслідок війни І групи, ОСОБА_2 .

Листом № 182/0/192-21 від 11.01.2021 року Департамент соціального захисту населення повідомив, що на момент смерті ОСОБА_2 , його онука, ОСОБА_1 , не була зареєстрована за місцем реєстрації свого дідуся на час його смерті. Також зазначено, що: «Тому, рекомендуємо Вам надати роз`яснення родичам померлої особи з інвалідністю, щодо вирішення ними питання в судовому порядку пре надання дозволу департаменту на викуп автомобіля у власність сім`ї».

Наведені обставини обумовили факт звернення позивача до суду з даним позовом.

Дослідивши обставини по справі, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" від 06.10.2005 № 2961-IV (далі - Закон № 2961-IV), Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.1991 № 875-XII (надалі - Закон № 875-XII) та Порядком забезпечення осіб з інвалідністю автомобілями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 р. N 999 (далі - Порядок № 999).

Відповідно до абзацу другого статті першої Закону № 2961-IV, особа з інвалідністю - особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Частиною першою статті 26 Закону № 2961-IV встановлено, що держава гарантує розробку, виробництво технічних та інших засобів реабілітації та закупівлю спеціального автотранспорту, виробів медичного призначення та забезпечення ними осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю для соціальної адаптації, полегшення умов праці і побуту, спілкування осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, поширює інформацію про таку продукцію.

Згідно із абз. 5 ст. 11 Закону № 2961-IV, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених нормативно-правовими актами створюють умови для забезпечення осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, виходячи з їх потреб та відповідно до рекомендацій медико-соціальних експертних комісій (лікарсько-консультативних комісій лікувально-профілактичних закладів), технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення, спеціальним автотранспортом та реабілітаційними послугами.

Відповідно до частини 3 статті 38 Закону № 875-XII, після смерті особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю автомобіль, виданий безоплатно чи на пільгових умовах, у тому числі визнаний гуманітарною допомогою, за бажанням членів її сім`ї може бути переданий у їх власність безоплатно у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Технічні та інші засоби реабілітації можуть бути залишені у власності членів сім`ї померлої особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Механізм забезпечення легковими автомобілями інвалідів регулюється Порядком забезпечення осіб з інвалідністю автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 року №999 (далі - Порядок №999).

Відповідно до п.3 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 року №999 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок № 999) до членів сім`ї особи з інвалідністю належать громадяни України, які проживають разом з нею, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки або піклування над неповнолітніми дітьми, а також на інших підставах, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, та місце проживання яких зареєстровано в Україні в установленому законодавством порядку.

У абзаці першому пункту 16 Порядку № 999 закріплено, що особі з інвалідністю, законному представнику недієздатної особи з інвалідністю чи дитини з інвалідністю автомобіль, виданий безоплатно чи на пільгових умовах, за її (його) бажанням може бути безоплатно переданий у власність після закінчення 10-річного строку експлуатації. Після смерті особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю такий автомобіль може бути безоплатно переданий у власність члену її сім`ї (за бажанням такого члена сім`ї), який на час смерті особи з інвалідністю були зареєстровані за місцем реєстрації особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю.

Згідно із абз. 2 п. 16 Порядку № 999, автомобіль, строк експлуатації якого від 5 до 10 років, залишається безоплатно члену сім`ї, який на час смерті особи з інвалідністю був зареєстрований за місцем реєстрації особи з інвалідністю і середньомісячний сукупний дохід сім`ї якого за шість місяців, що передують дню смерті особи з інвалідністю, не перевищує прожиткового мінімуму для сім`ї. Середньомісячний сукупний дохід визначається відповідно до Методики обчислення сукупного доходу сім`ї для всіх видів соціальної допомоги, затвердженої Мінсоцполітики.

Іншому члену сім`ї померлої особи з інвалідністю, який зареєстрований за місцем реєстрації особи з інвалідністю на час смерті, автомобіль, строк експлуатації якого менше ніж 10 років, залишається у разі сплати ним протягом шести місяців з дня смерті особи з інвалідністю до державного бюджету на рахунки, відкриті в органах Казначейства, а членом сім`ї померлої особи з інвалідністю внаслідок трудового каліцтва - на рахунки відповідних управлінь виконавчої дирекції Фонду вартості автомобіля з урахуванням розрахункової вартості автомобіля та суми, сплаченої за нього особою з інвалідністю. (абзац дев`ятий пункту 16 Порядку № 999).

Відповідно до абз. 10, 11 п. 16 Порядку № 999, розрахункова вартість автомобіля визначається структурним підрозділом з питань соціального захисту населення або управлінням виконавчої дирекції Фонду з урахуванням зносу автомобіля 0,84 відсотка за кожний повний календарний місяць, або 10 відсотків за кожний повний рік. Під час розрахунку неповний календарний місяць користування автомобілем (незалежно від кількості днів) зараховується як повний календарний місяць. За результатами розрахунку складається довідка-рахунок за формою, що затверджується Мінсоцполітики. В іншому разі автомобіль, строк експлуатації якого менше ніж 10 років, вилучається або повертається структурному підрозділу з питань соціального захисту населення чи органу соціального захисту населення або управлінню виконавчої дирекції Фонду у повному комплекті.

В розумінні абз. 9 п. 3 Порядку № 999 до членів сім`ї особи з інвалідністю належать громадяни України, які проживають разом з нею, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки або піклування над неповнолітніми дітьми, а також на інших підставах, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, та місце проживання яких зареєстровано в Україні в установленому законодавством порядку.

В контексті наведеного суд ураховує, що факт належності позивача (онучка) до членів сім`ї померлої особи з інвалідністю ОСОБА_2 та проживання з ним до дати смерті однією родино за однією адресою по АДРЕСА_1 у житловому будинку, власником якого є позивач, підтверджується Договором дарування житлового будинку серії ВЕА № 837358 від 01.08.2006 року, Домовою книгою за вказаною адресою, актом про підтвердження факту проживання без реєстрації Червоногригорівьскої селищної ради від 05.02.2021 року без номеру, актом обстеження матеріально - побутових умов від 09.02.2021 року.

Факт спільного проживання позивачки за місцем реєстрації її дідуся, який був особою з інвалідністю І-ї групи підтверджується також тими обставинами, що за законодавством така особа з інвалідністю потребує постійного стороннього догляду, а також підтверджується висновком ЛКК № 1585 від 23.10.2019 року, згідно якого у ОСОБА_2 був діагноз: Кардіосклероз отеросклеротичний СН 2-А ст.Хронічна ішемія мозку ДЕП 3ст., потребує постійного стороннього догляду та допомоги.

З матеріалів справи встановлено, що позивач звернулася до відповідача 08.12.2020р. із заявою про переоформлення автомобіля ЗАЗ Легковий-Комбі-В, модель 110308-44, синього кольору, номер кузова VIN- НОМЕР_6 ? державний номер НОМЕР_1 , яким був забезпечений дідусь позивача ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто в межах шестимісячного строку з дня смерті.

Відповідно до оскаржуваного листа Департаменту праці, соціальної та сімейної політики Житомирської обласної державної адміністрації № 182/0/192-21 від 11.01.2021 року підставою для відмови позивачу зазначено те, що на момент смерті особи з інвалідністю ОСОБА_2 , вона не була зареєстрована за місцем реєстрації особи з інвалідністю.

Суд відмічає, що сам законодавець міняв позицію щодо фактичного проживання члена сім`ї особи з інвалідністю оскільки постановою від 26 квітня 2007 р. N 661 " Про внесення змін до Порядку забезпечення інвалідів автомобілями" Кабінет Міністрів України доповнив пункт 3 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 р. № 999 абзацами такого змісту: "Факт спільного проживання інваліда та члена сім`ї, якому передається право керування автомобілем, може бути встановлений на підставі паспортів (інваліда та члена сім`ї) чи акта комісії, утвореної у складі депутата місцевої ради, посадової особи районного управління соціального захисту і двох сусідів інваліда, або довідки житлово-експлуатаційної організації чи іншого органу, визначеного місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, у сільській місцевості - сільськими (селищними) радами. До членів сім`ї інваліда належать особи, які проживають разом з ним, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки або піклування над неповнолітніми дітьми".

В подальшому у 2012 році, зазначений абзац восьмий постанови від 19 липня 2006 р. № 999 було виключено. При цьому, інші норми чинного законодавства України ( на час виникнення спірних правовідносин), які регулюють питання правового статусу автомобіля як технічного засобу реабілітації після смерті особи з інвалідністю та які визначають статус членів сім`ї, померлої особи з інвалідністю у разі смерті особи з інвалідністю, якій було надано в користування такий автомобіль - не змінились.

Соціальний захист інвалідів з боку держави полягає у наданні грошової допомоги, засобів пересування, протезування, орієнтації та сприйняття інформації, пристосованого житла, у встановленні опіки або стороннього догляду, а також пристосуванні забудови населених пунктів, громадського транспорту, засобів комунікацій і зв`язку до особливостей інвалідів.

Відповідно до ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Статтею 270 ЦК України визначено, що відповідно до Конституції України фізична особа має право на право на вільний вибір місця проживання

Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (від 11 грудня 2003 року № 1382-IV), відповідно до Конституції України регулює відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.

Відповідно до статті 1 даного Закону № 1382-IV його дія поширюється на громадян України, а також на іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, відповідно до їх прав та свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Статтею 2 Закону № 1382-IV визначено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Відповідно до ст. 6 Закону № 1382-IV реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

При цьому, в Законі № 1382-IV визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" №1382-IV реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, факт відсутності запису про реєстрацію постійного місця проживання позивача за місцем реєстрації її дідуся, з урахуванням встановлених судом обставин, не може слугувати підставою для позбавлення її відповідного права як члена сім`ї померлого інваліда.

Таким чином, позивач, як член сім`ї померлого інваліда, має право на викуп автомобіля, яким користувалася особа з інвалідністю у відповідності до Закону №875-XII та Порядку № 999. Відмова Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації позивачу у задоволені його заяви мотивована формальними підставами, які були спростовані судом, відповідно є протиправною, тому суд вважає, що слід зобов`язати Департамент соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації провести розрахунок вартості автомобіля ЗАЗ Легковий-Комбі-В, модель 110308-44, номер кузова VIN- НОМЕР_6 , державний номер НОМЕР_1 , з урахуванням розрахункової вартості автомобіля та суми, сплаченої за нього особою з інвалідністю, та надати ОСОБА_1 дозвіл на перереєстрацію такого автомобіля після сплати до державного бюджету на рахунки, відкриті в органах Казначейства, вартості автомобіля з урахуванням розрахункової вартості автомобіля та суми, сплаченої за нього особою з інвалідністю. Крім цього, потрібно враховувати, що позивач буде фактично купувати автомобіль, згідно з Порядком № 999, що не порушує закон і прав відповідача, при цьому відновлює права позивача.

Такий спосіб захисту, на переконання суду, є належним у спірних відносинах та нівелює виникнення спору у майбутньому з аналогічних підстав.

У рішенні по справі Олссон проти Швеції (Olsson v. Sweden) від 24 березня 1988 року Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що яка-небудь норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію... Фраза «передбачено законом» не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципом верховенства права. Таким чином, мається на увазі, що у внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічних властей у здійснення прав, охоронюваних inter alia п. 1 статті 8.

Згідно з практикою Європейського суду поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на права осіб (рішення у справах «Олександр Волков проти України», «C.G. та інші проти Болгарії» та ін). Окрім того, Європейський суд зазначає, що відповідальність за подолання недоліків законодавства, правових колізій, прогалин, інтерпретаційних сумнівів лежить, в тому числі, і на судових органах, які застосовують та тлумачать закони (рішення у справах «Вєренцов проти України», «Кантоні проти Франції»).

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує позицію ЄС викладену у рішеннях у справах Racke Hauptzollamt Mainz (1979) та Hauptzollamt Landau (1979), в яких йдеться про такий елемент принципу правової визначеності як запобігання випадкам набрання чинності положеннями законодавства Співтовариства до моменту їх публікації. Така можливість є винятковою, коли це обумовлено цілями відповідного законодавства та у випадку, якщо законні очікування тих, на кого воно поширюється, належним чином забезпечені. Для забезпечення принципу передбачуваності закон має бути, за можливості, проголошений наперед - до його застосування, та має бути передбачуваним щодо його наслідків. Коли особа переконана у досягненні запланованого результату, має легітимні (законні) очікування, діючи згідно з нормами права, їй має бути гарантований захист цих очікувань. Близькою до окресленого принципу є презумпція незворотності дії закону в часі й неможливості застосування закону до особи, яка не могла знати про його існування.

Частиною 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не надано належного обґрунтування правомірності наданої відмови , та відповідно не виконано обов`язку доведення обґрунтованості власних дій та рішень в разі їх судового оскарження, згідно до приписів ст. 77 КАС України.

Суд враховує норми частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, у відповідності до якої подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до частини четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі визнання позову відповідачем повністю або частково суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову повністю або у відповідній частині вимог.

Таким чином, враховуючи те, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, відзив на позовну заяву не подано без поважних причин, суд вважає за необхідне, кваліфікувати такі дії відповідача як визнання позову.

На підставі викладеного, враховуючи всі наведені обставини в їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Беручи до уваги те, що позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у розмірі 908,00грн., і суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, вказана сума судових витрат підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст.241-250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_9 ) до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації (49094, м.Дніпро, пр.Наб.Перемоги, 26, ЄДРПОУ 25946540) про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати відмову Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації у переоформленні на ім`я ОСОБА_1 автомобіля марки ЗАЗ Легковий-Комбі-В, 2010 року випуску, модель 110308-44, номер кузова VIN- НОМЕР_6 , державний номер НОМЕР_1 , викладену у листі №182/0/192-21 від 11.01.2021 року.

Зобов`язати Департамент соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації здійснити розрахунок вартості автомобіля марки ЗАЗ Легковий-Комбі-В, 2010 року випуску, модель 110308-44, номер кузова VIN- НОМЕР_6 , державний номер НОМЕР_1 , з урахуванням розрахункової вартості автомобіля та суми, сплаченої за нього особою з інвалідністю, та надати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_9 дозвіл на перереєстрацію такого автомобіля після сплати до державного бюджету на рахунки, відкриті в органах Казначейства, вартості автомобіля з урахуванням розрахункової вартості автомобіля та суми, сплаченої за нього особою з інвалідністю.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації (49094, м.Дніпро, пр.Наб.Перемоги, 26, ЄДРПОУ 25946540) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_9 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00грн. (дев`ятсот вісім гривень).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Турлакова