Рішення № 98000942, 30.06.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2021 року ЛуцькСправа № 140/5435/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Волдінера Ф.А.,

при секретарі судового засідання Журомській І.М.,

за участю представника позивача Сущ О.П.,

представника відповідача Трофимюка П.В.,

представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому засіданні адміністративну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , про скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі – позивач) звернулося з позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів) про скасування постанови державного виконавця Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів) (далі – відповідач) від 20 травня 2021 року ВП № 64552119 про накладення штрафу в сумі 5 100,00 грн. (далі – постанова ВП № 64552119 від 20.05.2021, оскаржувана постанова).

Позовні вимоги обґрунтовано наступним.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17.09.2020 по справі №140/11954/20 зобов`язано позивача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 пенсії у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби та деяким іншим категоріям осіб» з вересня 2018 року та на підставі положень постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум.

Оскаржуваною постановою на позивача накладено штраф у розмірі 5100,00 грн. за невиконання рішення суду з примусового виконання виконавчого листа № 2655/2020, виданого 20.11.2020 Волинським окружним адміністративним судом.

Позивач вважає постанову державного виконавця про накладення штрафу незаконною та такою, що підлягає скасуванню, з огляду на таке.

30.11.2020 позивачем на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.09.2020 по справі №140/11954/20 в добровільному порядку проведено перерахунок пенсії ОСОБА_2 з врахуванням нової довідки Волинського обласного військового комісаріату від 21.01.2019 №ХА20915 про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії.

Листом №0300-0307-5/12204 від 15.03.2021 позивач повідомив державного виконавця про те, що за даним виконавчим документом рішення суду виконано, проведено перерахунок пенсії та виплату ОСОБА_2 пенсії за вислугу років у порядку встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби та деяким іншим категоріям осіб» з вересня 2018 року та на підставі положень постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум. Перерахований розмір пенсії в сумі 6561,93 грн. виплачується з 01.12.2020.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з частиною першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України.

Відповідно до пунктів 20 та 29 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу України взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.

Виплата заборгованості за період з 01.09.2018 по 30.11.2020 в сумі 71817,08 грн. буде здійснена в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету. Нарахована сума за період до набрання судовим рішенням законної сили обліковується у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою за рік.

Отже, при виконанні рішення суду, провівши перерахунок пенсії ОСОБА_2 з врахуванням нової довідки Волинського обласного військового комісаріату від 21.01.2019 №ХА20915 про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії позивач дотримувався вимог чинного законодавства.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду Волдінера Ф.А. від 23.06.2021 було відкрито провадження у справі та постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін, з урахуванням § 2 глави 11 розділу ІІ Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

25.06.2021 від відповідача до суду надійшов відзив на адміністративний позов, який обґрунтовано наступним.

Постанова про відкриття виконавчого провадження № 62028038 від 18 лютого 2021 року надіслана сторонам у встановленому порядку рекомендованим листом, у пункті 2 резолютивної частини якої вказано боржнику — Головному управлінню ПФУ у Волинській області про необхідність виконання рішення суду протягом 10 робочих днів.

На постанову про відкриття виконавчого провадження, позивачем повідомлено про те, що ОСОБА_2 проведено перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) пенсії за вислугу років. Перерахований розмір пенсії 6561,93 грн. виплачується з 01.12.2020 року.

Водночас, повідомлено, що заборгованість за період з 01.09.2018 по 30.11.2020 становить 71817,08 грн. і буде виплачуватись в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету.

Відповідач не погоджується із твердженням позивача про те, що ним рішення суду виконано. Фактично, виконання виконавчого листа на даний час повністю не здійснено, доказів про проведення дій боржником для одержання з Держбюджету заборгованих ОСОБА_2 коштів державному виконавцю не надано.

Відтак, оскільки на даний час рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.09.2020 повністю не виконано, чим порушенні вимоги статті 129-1 Конституції України, статей 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, тому у відповідача були наявні всі підстави для накладення штрафу.

Таким чином, докази та доводи Позивача, викладені в адміністративному позові, не спростовують обґрунтованості оскаржуваної постанови, підстави та умови винесення якої передбачені статтями 63 та 75 Закону України «Про виконавче провадження».

В судовому засіданні 30.06.2020 представник позивача адміністративний позов підтримала з підстав у ньому викладених та просила позовні вимоги задовольнити повністю.

Також звернула увагу суду на постанову Верховного Суду від 23.04.2020 у справі № 560/523/19, згідно якої судом визнано поважною причиною невиконання рішення суду відсутність бюджетних асигнувань на відповідні видатки.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив з підстав викладених у відзиві та просив в задоволенні позову відмовити повністю.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача проти задоволення позову заперечив, обґрунтовуючи свою позицію тим, що позивач не вчинив жодних дій, які б свідчили про його намір виконати рішення суду щодо виплати заборгованості з пенсійних виплат ОСОБА_2 , також вказує, що відсутність коштів в бюджеті Пенсійного фонду на відповідні виплати не може бути визнано самостійною поважною причиною для невиконання рішення суду.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Судом встановлено, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17.09.2020 по справі №140/11954/20 зобов`язано позивача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 пенсії у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби та деяким іншим категоріям осіб» з вересня 2018 року та на підставі положень постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум.

На виконання вказаного рішення суду 20.11.2020 було видано виконавчий лист № 2655/2020, на підставі якого 18.02.2021 було відкрито виконавче провадження № 64552119 з примусового виконання рішення суду від 17.09.2020.

Листом №0300-0307-5/12204 від 15.03.2021 позивач повідомив державного виконавця про те, що за даним виконавчим документом рішення суду виконано, проведено перерахунок пенсії та виплату ОСОБА_2 пенсії за вислугу років у порядку встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби та деяким іншим категоріям осіб» з вересня 2018 року та на підставі положень постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум. Перерахований розмір пенсії в сумі 6561,93 грн. виплачується з 01.12.2020. Відповідно до статті 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України. Згідно з частиною першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Відповідно до пунктів 20 та 29 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу України взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства. Виплата заборгованості за період з 01.09.2018 по 30.11.2020 в сумі 71817,08 грн. буде здійснена в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету. Судове рішення виконано в межах зобов`язань.

20.05.2021 відповідачем винесено постанову ВП № 64552119 про накладення штрафу, якою встановлено, що боржником (позивачем) не вжито жодних заходів по отриманню (замовленню) заборгованих коштів для їх виплати стягувачу ОСОБА_2 та не повідомлено держаному виконавцю про заходи, які вживаються по зменшенню (погашенню) заборгованості, та на підставі наведеного накладено штраф за невиконання рішення суду в розмірі 5100 грн.

Цього ж дня копії постанови про накладення штрафу направлено сторонам виконавчого провадження до відома та виконання.

Позивач, отримавши зазначену вище постанову та вважаючи її протиправною, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на таке.

Згідно пунктів 1, 16 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі – Закон № 1404) виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини першої та другої статті 63 Закону № 1404 за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Статтею 75 Закону № 1404 встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Наведені положення законодавства в контексті цієї справи свідчать про те, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання.

Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.

Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону № 1404. Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Також обов`язкове виконання рішення суду, в тому числі, суб`єктами наділеними владними повноваженнями, покладається Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції» від17.07.1997. Отже, її положення є обов`язковими для виконання Україною.

Стаття 6 вказаної Конвенції гарантує неухильність виконання рішення суду громадянами, юридичними особами та всіма органами влади України, до яких відноситься і позивач.

Тобто, рішення суду, яке набрало законної сили, повинно бути виконане, а інші обставини щодо його невиконання суперечать основним принципам права і до уваги судом не беруться. У протилежному випадку буде мати місце порушення принципу юридичної визначеності, що є одним із базових складових принципу верховенства права, визнаного Україною як на рівні Конституції, так і шляхом ратифікації Європейської Конвенції з прав людини.

Відповідно до чіткої й усталеної практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», п.40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (див. рішення у справі «Immobiliare Saffi» проти Італії», заява №22774/93, п.66, ECHR 1999-V).

Проблема невиконання остаточних рішень розглядалась у пілотному рішенні ЄСПЛ проти України у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України». У пункті 53 цього рішення ЄСПЛ зауважив, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному і вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Основною функцією судового рішення є відновлення порушених прав позивача (стягувача). Заради цього відновлення Держава визначає пріоритет інтересів постраждалої сторони - стягувача, порушені права якої було визнано та поновлено судом і видано відповідний виконавчий документ.

Виходячи з викладеного, ураховуючи процес поновлення порушених прав позивача (стягувача) шляхом видачі відповідного виконавчого документу, законодавством у сфері примусового виконання рішень встановлений найвищий пріоритет прав стягувача у виконавчому провадженні у порівнянні з колом прав боржника.

Принцип обов`язковості судового рішення покладає на боржника обов`язок виконання судового рішення, яке набрало законної сили, не очікуючи відповідних дій державного виконавця.

В силу зазначеного правового принципу саме боржник повинен проявити достатню розумність і обачність для того, щоб уникнути негативних наслідків, пов`язаних із невиконанням судового рішення.

Суд наголошує, що здійснення нарахування пенсії є лише передумовою її виплати та не свідчить про виконання рішення суду у повному обсязі.

Суд вважає за необхідне підкреслити, що Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У такому контексті відсутність у стягувача можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

Варто також зауважити, що у справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань.

Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції, про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Зазначена позиція також підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007.

Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21-44а10, у справі № 9901/12/19 від 06.08.2019).

Тобто, посилання відповідача на ту обставину, що виплата перерахованої пенсії за період з 01.09.2018 по 30.11.2020 в сумі 71817,08 грн. буде здійснена в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету, судом до уваги не приймається.

При цьому суд критично ставиться на посилання представника позивача на постанову Верховного Суду від 23.04.2020 у справі № 560/523/19 з огляду на таке.

У даній справі предметом розгляду було виконання начальником територіального управління Пенсійного фонду України зобов`язання подати до суду звіт про виконання рішення суду щодо проведення перерахунку та виплати щомісячного грошового утримання судді у відставці.

При розгляді даної справи колегія суддів Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду дійшла висновку, що відповідачем в особі начальника управління, з метою виконання рішення, суду вжито конкретних заходів передбачених Порядком погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 649.

Позиція викладена в зазначеній постанові Верховного суду не може бути застосовано до даної справи, оскільки правовідносини, що є предметом дослідження у даній справі не є тотожними ні за суб`єктним складом, ні за правовим регулюванням, оскільки Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 649 частково скасовано постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2020, що унеможливлює його застосування у даній справі.

Крім того, позивачем не надано суду доказів на підтвердження вжиття ним будь яких конкретних заходів направлених на реальне виконання рішення суду від 17.09.2020.

Таким чином, посилання позивача на відсутність підстав для накладення штрафу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що постанову про накладення штрафу від 20 травня 2021 року ВП № 64552119 відповідачем було винесено правомірно, а тому позовні вимоги є безпідставними.

Керуючись Кодексом адміністративного судочинства України та на підставі Закону України «Про виконавче провадження», суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Ф.А. Волдінер