Рішення № 98000677, 01.07.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

01 липня 2021 р. Справа № 120/2558/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Ю.М., розглянувши в письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027, код ЄДРПОУ 39767547) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі – ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, відповідач).

За змістом позовних вимог позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ від 09.03.2021 року №346-УБД, виданий ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області щодо надання відмови у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області надати позивачу дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача зазначив, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 22.12.2020 року №120/4846/20-а, зокрема, зобов`язано відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Однак, наказом від 09.03.2021 року №346-УБД ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області відмовило в наданні такого дозволу, оскільки на частину земельної ділянки, яку бажає отримати позивач, видано наказ від 24.09.2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі.

Така відмова, на переконання представника відповідача, не відповідає вимогам ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України. Окрім того, в силу ч. 6 ст. 79-1 Закону України “Про державний земельний кадастр” не може розроблятись проект землеустрою по вже сформованій земельній ділянці в межах однієї категорії земель, оскільки відбудеться накладення земельних ділянок одна на одну, що в силу закону не є допустимим.

Відтак, сторона позивача вищезазначений наказ ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області вважає протиправним та таким, що порушує законні права та інтереси ОСОБА_1 , як учасника бойових дій.

Ухвалою суду від 31.03.2021 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Окрім того, вирішено витребувати з ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області належним чином засвідчені копії клопотання щодо надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення документації із землеустрою від 17.04.2020 року з додатками, а також усі наявні документи, які слугували підставою для прийняття наказу від 09.03.2021 року №346-УБД.

06.05.2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову та вказує, що відповідно до оскаржуваного наказу позивачу повідомлено, що на зазначену на графічних матеріалах земельну ділянку Головним управлінням видано наказ № 2-14275/15-20-СГ “Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою” від 24.09.2020 року іншій особі.

Так, представник відповідача зазначає, що 04.08.2020 року на адресу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області надійшло клопотання гр. ОСОБА_2 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0.0600 га у власність, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Що стосується зобов`язання Головного управління надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, представник відповідача зауважив, що надання такого дозволу є дискреційними повноваженнями Головного управління.

З приводу стягнення судових витрат сторона відповідача вказує, що в матеріалах адміністративного позову та в переліку додатків до нього доказів, договір про надання правової допомоги, детальний опис робіт (надання послуг), виконаних адвокатам, здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги відсутні. Відтак, судові втрати не підлягають стягненню.

Враховуючи вищевикладене, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Правом на подачу відповіді на відзив та заперечення сторони не скористались.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Водночас, дата ухвалення судового рішення у цій справі обумовлена перебуванням головуючої судді у щорічній відпустці з 01.06.2021 року по 30.06.2021 року включно.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що 17.04.2020 року позивач звернувся із клопотанні до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва, сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, кадастровий номер земельної ділянки 0520680200:01:006:0034, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Наказом від 28.05.2020 року №2-11104/15-20-СГ відповідач відмовив у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, оскільки у клопотання не зазначено на розроблення якого саме виду документації згідно ст. 25 Закону України “Про землеустрій” бажає отримати дозвіл ОСОБА_1 .

Вищезазначений наказ позивачем оскаржено до суду. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 22.12.2020 року у справі №120/4846/20-а адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області №2-11104/15-20-СГ від 28.05.2020 року щодо надання відмови в наданні дозволу на розробку документації із землеустрою ОСОБА_1 та зобов`язано ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,12 га, сільськогосподарського призначення державної форми власності з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення садівництва, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.

На виконання рішення від 22.12.2020 року у справі №120/4846/20-а ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянуло клопотання позивача та наказом від 09.03.2021 року №346-УБД відмовило у надані відповідного дозволу. Мотивуючи відмову відповідач зазначив, що на підставі ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, оскільки на частину земельної ділянки яку бажає отримати безоплатно у власність гр. ОСОБА_1 надано наказ ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 24.09.2020 року № 2-14275/15-20-СГ “Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою” іншій особі.

Позивач не погоджуючись із такою відмовою, звернувся з цим позовом до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 року № 2768-III (далі - ЗК України) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 18 ЗК України передбачено, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України.

Так, згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України.

Зокрема, ч. 6 ст. 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Судом встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 09.03.2021 року №346-УБД позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою, оскільки на частину земельної ділянки, яку бажає отримати безоплатно у власність гр. ОСОБА_1 видано наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 24.09.2020 року № 2-14275/15-20-СГ “Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою” іншій особі.

Втім, вичерпний перелік підстав, за наявності яких громадянину може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, передбачено у ч. 7 ст. 118 ЗК України і підстави застосовані відповідачем, відмовляючи позивачу, до них не належать.

Крім того, суд зауважує, що відповідно до вимог чинного законодавства та згідно з усталеною судовою практикою дозвіл та проект землеустрою, розроблений на його підставі, є стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність чи користування. Передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до ст. 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність (постанови Верховного Суду від 27.02.2018 року у справі № 545/808/17, від 26.02.2019 року у справі № 826/5737/16, від 17.04.2019 року у справі № 461/8315/17).

Отже, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою не змінює правовий режим земельних ділянок, та не дає підстав для висновку, що такі земельні ділянки не є вільними.

За наведених обставин, прийняття оскаржуваного наказу про відмову у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, порушує права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту у спосіб визнання його протиправним та скасування.

З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що наказ Головного управління Держгеокадастру Вінницькій області від 09.03.2021 року №346-УБД є протиправним та підлягає скасуванню.

Що ж до вимоги позивача про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку документації із землеустрою, то суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Водночас, згідно з пунктом 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд керується принципом ефективності захисту такого права, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом.

Оскільки суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу, що оскаржується, а тому з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача задоволенню також належить позовна вимога щодо зобов`язання відповідача надати відповідний дозвіл.

Так, відповідно до приписів частини 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою або надає мотивовану відмову у його наданні.

Отже, відповідач як компетентний орган наділений виключними повноваженнями щодо вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Разом із тим, суд звертає увагу на те, що законодавець чітко передбачив як підстави, порядок, строки, процедуру надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення відповідних проектів землеустрою, так і порядок, строки, відповідну процедуру та підстави для відмови у наданні такого дозволу.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

При цьому, на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі №825/602/17, від 06.03.2019 року у справі №1640/2594/18, від 11.09.2019 року у справі №819/570/18.

В свою чергу, суд бере до уваги, що оскаржуване рішення прийнятий з підстав, не визначених частиною 7 статті 118 ЗК України та те, що відповідач не вперше за результатами розгляду клопотання позивача приймає щодо нього протиправне рішення, що свідчить про відсутність наміру у суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення відповідно до чинного законодавства.

За таких обставин, на переконання суду, належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 відповідний дозвіл.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України).

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд доходить висновку, що заявлений позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про відшкодування судових витрат, суд зазначає таке.

За змістом позовних вимог представник позивача просить судові витрати по даній справі стягнути з відповідача на користь позивача.

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, відноситься до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду надаються, зокрема договір про надання правової допомоги та інші документи, що підтверджуються обсяг понесених стороною витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги. Такі документи повинні бути оформлені у визначеному законом порядку та відповідати критеріям належності, допустимості, достатності та достовірності.

З матеріалів справи, вбачається, що адвокатом Корнійчуком С.А. до суду на підтвердження повноважень представляти інтереси ОСОБА_1 надано лише ордер серії АВ №1012205 від 24.03.2021 року. У свою чергу, будь-які докази щодо понесених позивачем витрат під час розгляду даної справи суду не надано.

Відтак, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи, судом не встановлено, суд не вбачає підстав для стягнення останніх з відповідача.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 09.03.2021 року №346-УБД про відмови надання дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту) та має кадастровий номер: 0520680200:01:006:0034.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 39767547).

Рішення в повному обсязі сформовано: 01.07.2021 року.

Суддя Бошкова Юлія Миколаївна