Рішення № 98000667, 01.07.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

01 липня 2021 р. Справа № 120/3353/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Ю.М., розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100; код ЄДРПОУ 13322403) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач).

Відповідно до змісту позовних вимог позивач просить суд:

- визнати дії ГУ ПФУ у Вінницькій області щодо відмови в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 на підставі ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з врахуванням стажу за періоди роботи з 24.08.1978 року по 29.02.1979 року та з 07.10.1987 року по 31.03.1992 року - протиправними;

- зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 18.02.2021 року, та зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 24.08.1978 року по 29.02.1979 рік в Могилів-Подільському АТП 303113 та період роботи з 07.10.1987 року по 31.03.1992 рік в СПТУ - 36 Дунаєвецького райкому ЛКСМ України Хмельницької області.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що рішенням від 22.02.2021 року відповідач відмовив у призначенні пенсії за віком у зв`язку недостатньою кількістю страхового стажу. Так, позивач вказує, що ГУ ПФУ у Вінницькій області протиправно не зараховано до його стажу періоди роботи з 24.08.1978 року по 29.02.1979 рік та з 07.10.1987 року по 31.03.1992 рік, адже записи у трудовій книжці відповідають вимогам заповнення, містять чітку дату прийому та чітку дату звільнення з роботи. Натомість, внесення запису іншим чорнилом та відсутність номерів постанов пленумів, не є тими недоліками записів у трудовій книжці чи записів у них, за наявності яких трудовий стаж не може вважатися підтвердженим.

Окрім того, позивач вказує, що причиною наявних виправлень в даті звільнення та даті видачі відповідних наказів, внесення записів про звільнення іншим чорнилом, та відсутність номерів постанов пленумів про переобрання протягом зазначеного періоду в трудовій книжці є помилка допущена відповідальними працівниками СПТУ - 36 Дунаєвецького райкому ЛКСМ України Хмельницької області та Могилів-Подільського АТП 303113.

Водночас внести зміни на даний час неможливо оскільки юридичні особи, що вели первинні документи - СПТУ - 36 Дунаєвецький райком ЛКСМ України Хмельницької області та Могилів-Подільське АТП 303113 припинили свою діяльність, крім того архівні документи не передані до Могилів-Подільського трудового архіву, та державного архіву Хмельницької області.

З огляду на зазначене, позивач вважає дії ГУ ПФУ у Вінницькій області щодо не зарахування вищезазначених період стажу протиправними та такими, що порушують його законні права та інтереси.

Ухвалою суду від 19.04.2021 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов.

Також у даній ухвалі вирішено витребувати у ГУ ПФУ у Вінницькій області належним чином засвідчені копії документів, які сталі підставою для прийняття рішення №024650002719 від 22.02.2021 року про відмову в призначенні пенсії за віком.

07.05.2021 року представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі, а також подав витребувані судом докази. Зокрема, у відзиві представник відповідача зазначає, що ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначені умови призначення пенсії за віком. Так передбачено, що у період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 рік особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 28 років. Відповідно до поданих документів і даних індивідуальних відомостей про застрахованц особу з бази даних реєстру застрахованих осіб страховий стаж позивача складає 23 роки 6 місяців 25 днів. Такий стаж є недостатнім для призначення пенсії за віком при досягненні 60 років.

За таких обставин, на думку ГУ ПФУ у Вінницькій області, рішення № 0204650002719 від 22.02.2021 року є правомірним.

08.06.2021 року на адресу суду надійшла заява представника позивача про долучення документів до матеріалів справи.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Водночас дата ухвалення судового рішення у цій справі обумовлена перебуванням головуючої судді у щорічній відпустці з 01.06.2021 року по 30.06.2021 року включно.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, судом встановлено таке.

18.02.2021 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

За результатом розгляду поданих позивачем документів ГУ ПФУ у Вінницькій області прийняло рішенням №0204650002719 від 22.02.2021, яким відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, з підстав відсутності необхідного страхового стажу - 28 років. Зокрема, як слідує із рішення, до страхового стажу позивача, на підставі записів трудової книжки серії НОМЕР_2 не зараховані наступні періоди роботи:

- з 24.08.1978 року по 29.02.1979 року згідно записів №1-2, з огляду на наявні виправлення в даті звільнення та даті видачі відповідного наказу, не зафіксовані згідно встановлених вимог діловодства;

- з 07.10.1987 року по 31.03.1992 року згідно записів № 12-16, з огляду на те, що підстава внесення запису про звільнення внесена іншим чорнилом, а записи про переобрання протягом зазначеного періоду внесені без номера постанов пленумів;

- з 01.04.1992 року по 31.08.1992 року згідно записів №17-18, з огляду на те, що дата наказу про звільнення дописана.

Окрім того, у рішенні зазначається, що заявником надано архівну довідку №1655 від 21.12.2020 року про період роботи у Відділі освіти, молоді та спорту з 01.04.1992 року по 17.08.1992 року, яку було взято до уваги при обчисленні стажу. Також, до загального стажу зараховано період роботи з 15.12.1987 року по 15.12.1988 року згідно наданої архівної довідки від 28.12.2020 року № К-2049/01.01-14/2019, яка містить відомості про заробітну плату, отриману в СПТУ-36 Дунаєвського райкому ЛKCM України Хмельницької області.

Отже, згідно наявних документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж заявника становить 23 роки 6 місяців 25 днів.

З огляду на вищезазначене, ГУ ПФУ у Вінницькій області відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Не погоджуючись з такими діями відповідача ОСОБА_1 звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 22 Конституції України врегульовано, що права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-ІV передбачено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Закон України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 року (далі - Закон № 1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Відповідно до статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону № 1058-IV).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону № 1058-IV).

Відповідно до частини 4 статті 24 вищезазначеного Закону періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Так, до 01.01.2004 року відповідно до статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 26 Закону № 1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.

Водночас, з вище зазначеного вбачається, що страховий стаж, отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку, обчислюється на підставі документів згідно з законодавством, що діяло до набрання чинності Закону № 1058-IV.

З матеріалів справи судом встановлено, що пенсійним органом не зараховано до страхового стажу позивача періоду його роботи з 24.08.1978 року по 29.02.1979 року згідно записів №1-2 у трудовій книжці, з огляду на наявні виправлення в даті звільнення та даті видачі відповідного наказу, які не зафіксовані згідно встановлених вимог діловодства.

Так, ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року (далі - Порядок № 637) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до п.18 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника, а в разі відсутності трудової книжки або ж якщо в останній відсутні певні записи або вони є неточними, підтвердження трудового стажу здійснюється за допомогою інших даних та документів.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 року у справі № 235/805/17, від 06.12.2019 року у справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 року у справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 року у справі № 242/2536/16-а.

Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок у періоди роботи позивача у Могилів-Подільському АТП 303113 з 24.08.1978 року по 29.02.1979 року та СПТУ-36 Дунаєвського райкому ЛKCM України Хмельницької області з 07.10.1987 року по 31.03.1992 року регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженою 20.06.1974 року № 162 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (далі - Інструкція № 162).

Пунктом 1.4 Інструкції № 162 визначалося, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 року № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" (далі - Порядок № 656) та цією Інструкцією.

Відповідно до пункту 1 Порядку № 656 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Згідно пункту 2.2 Інструкції № 162 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Пунктом 2.3 Інструкції № 162 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 162).

Відповідно до п. 18 Порядку № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.

З аналізу вказаних норм сліду, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Водночас із наявних в матеріалах справи копій трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 судом не встановлено явних виправлень у записах №1-2 щодо дати прийняття на роботу, дати переведення або ж у номерах наказів та їх датах. На переконання суду, доводи відповідача щодо неможливості зарахування періоду роботи позивача з 24.08.1978 року по 29.02.1979 року є безпідставними. Більш того, відповідач не вказує про допущення будь-яких виправлень у записі № 3 трудової книжки ОСОБА_1 , який внесений 29.02.1979 року, у зв`язку з звільненням позивача з Могилів-Подільського АТП 303113. Тобто, в рішенні про відмову в призначенні пенсії за віком ГУ ПФУ у Вінницькій області вказує про наявність виправлень у записах №1-2 щодо дати звільнення, в той час як запис про звільнення ОСОБА_1 внесений у трудову книжку за № 3.

Щодо неможливості врахування до стажу позивача періоду його роботи з 07.10.1987 року по 31.03.1992 року відповідно до записів №12-16 у трудовій книжці ОСОБА_1 з огляду на те, що підстава внесення запису про звільнення внесена іншим чорнилом, а записи про переобрання протягом зазначеного періоду внесені без номера постанов пленумів, суд зазначає таке.

Так, з копії аркуша 13 трудової книжки позивача вбачається, що повністю весь запис за номером 15 внесено чорнилом чорного кольору, водночас підпис голови Координаційної Ради проставлено чорнилом синього кольору.

З приводу вказаного, суд зазначає, що по-перше, Інструкцією №162 визначено, що записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, водночас жодні застереження щодо заборони здійснювати записи чорнилами різного кольору, Інструкція не містить. По-друге, на переконання суду, підпис проставлений роботодавцем чорнилом іншого кольору ніж сам запис у трудовій книжці не може слугувати підставою для наявності сумнівів у достовірності такого запису.

У свою чергу, з матеріалів справи дійсно вбачається, що записи №13 від 08.06.1989 року щодо затвердження позивача завідуючим відділу комсомольських організацій райкому комсомолу, №14 від 16.11.1989 року щодо обрання позивача другим секретарем райкому комсомолу та №15 від 01.11.1991 року щодо обрання ОСОБА_1 заступником голови Дунаєвського координаційної ради подільського союзу молоді містять посилання лише на дати постанов пленумів та конференції без зазначення їх номеру, однак, на переконання суду, на працівника не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, оскільки працівник не несе відповідальність за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві. Більш того, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства не може слугувати підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист.

Окрім того, з метою надання документів, які б додатково підтверджували страховий стаж, позивач звернувся до комунальної установи "Могилів-Подільський трудовий архів" Могилів-Подільської міської ради, однак листом від 12.03.2021 року № 22 архівна установа повідомила, що документи Могилів-Подільського АТП 30113 в архів на зберігання не надходили.

У свою чергу, відповідно до довідок Державного архіву Хмельницької області від 28.12.2020 року №К-2049/01.01-14/2019 документи Дунаєвецького райкому комсомолу надійшли на зберігання по 1988 рік, тому підтвердити стаж роботи та заробітну плату ОСОБА_1 з 1989 року по 1991 рік архівна установа не може. Не надходили до Державного архіву Хмельницької області на зберігання і документи Дунаєвецької координаційної ради Подільської спілки молоді, тому підтвердити стаж роботи позивача з 1991 року по 1992 рік також неможливо.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що формальні недоліки у записах трудової книжки позивача не можуть слугувати підставою для відмови в зарахуванні до його стажу спірних періодів роботи та позбавлення останнього конституційного права на пенсійне забезпечення.

Відтак, відповідач протиправно не зарахував періоди роботи ОСОБА_1 з 24.08.1978 року по 29.02.1979 року та з 07.10.1987 року по 31.03.1992 року.

При цьому, суд враховує, що відмова відповідача у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 оформлена рішенням ГУ ПФУ у Вінницькій області від 22.02.2021 року №024650002719. Таке рішення є правовим актом індивідуальної дії, який відповідно до пункту 2 частини другої статті 245 КАС України, у разі його неправомірності, визнається судом протиправним і скасовується.

Відтак, суд вважає за необхідне, керуючись статтею 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог, оскільки це є необхідним для повного захисту прав, свобод та інтересів позивачки, про захист яких вона просить.

Так, згідно з частиною 2 вказаної норми, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина з боку суб`єктів владних повноважень.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас, суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.

Отже, вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, при цьому, вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.

Вказане підтверджується роз`ясненням поняття "виходу за межі позовних вимог", наведеним у постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року "Про судове рішення". Так, відповідно до пункту третього цієї постанови, виходом за межі позовних вимог є вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відтак, керуючись положеннями частини 2 статті 9 КАС України, суд вважає можливим вийти за межі заявлених позовних вимог та з метою ефективного захисту порушених прав позивачки визнати протиправним та скасувати рішення №024650002719 від 22.02.2021 року про відмову в призначення пенсії за віком ОСОБА_1 .

З приводу позовної вимоги про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 18.02.2021 року та зарахування до страхового стажу позивача період роботи з 24.08.1978 року по 29.02.1979 рік в Могилів-Подільському АТП 303113 та період роботи з 07.10.1987 року по 31.03.1992 рік в СПТУ - 36 Дунаєвецького райкому ЛКСМ України Хмельницької області, суд зазначає, що така вимога є похідною від основної, а відтак підлягають задоволенню відповідно до пункту 23 статті 4 КАС України.

Частина третя статті 245 КАС України передбачає, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені Законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачкою, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Вінницькій області понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в сумі 908,00 грн.

Керуючись ст.ст.73-77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 263, 295 КАС України,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницької області щодо відмови в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 на підставі статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з врахуванням стажу за період роботи з 24.08.1978 року по 29.02.1979 року та з 07.10.1987 року по 31.03.1992 року.

Вийти за межі позовних вимог. Визнати протиправним та скасувати рішення №024650002719 від 22.02.2021 року про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 18.02.2021 року та зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 24.08.1978 року по 29.02.1979 рік та з 07.10.1987 року по 31.03.1992 рік.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 13322403).

Рішення в повному обсязі сформовано: 01.07.2021 року.

Суддя Бошкова Юлія Миколаївна