Ухвала суду № 97998672, 01.07.2021, Господарський суд Житомирської області

Господарський суд

Житомирської області

_______________

_________________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, http://zt.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"01" липня 2021 р. м. Житомир Справа № 906/466/21

Господарський суд Житомирської області у складі судді Соловей Л.А.,

розглянувши заяву представника ОСОБА_1 від 24.06.2021 про забезпечення позову у справі №906/466/21

за позовом: ОСОБА_1 (м.Дніпро)

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІВП ГРУП" (смт.Яблунець Ємільчинського району Житомирської області)

2. ОСОБА_2 (м.Київ)

3. ОСОБА_3 (м.Київ)

про переведення прав та обов`язків покупця, визнання незаконними та скасування реєстраційної дії, зобов`язання здійснити державну реєстрацію,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом про:

- переведення на ОСОБА_1 прав та обов`язків покупця частки у статутному капіталі ТОВ "ВІВП ГРУП", яка складає 61% голосів, що становить 793000,00грн за договором купівлі-продажу від 19.02.21 та актом приймання-передачі від 19.02.21, укладеним між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Липовенко Л.М., зареєстрованим в реєстрі за №82,83;

- визнання незаконною та скасування наступної реєстраційної дії: державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, номер реєстраційної дії 1002861070032000494 від 23.02.21 (зміна складу засновників (учасників) або зміна інформації про засновників) щодо ТОВ "ВІВП ГРУП", проведену приватним нотаріусом Житомирської області Євдокимовим Сергієм Михайловичем, свідоцтво №7153;

- зобов`язання компетентного органу, якого це стосується, здійснити державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, а саме реєстраційну дію щодо переведення на ОСОБА_1 прав та обов`язків покупця частки у статутному капіталі ТОВ "ВІВП ГРУП", яка складає 61% голосів, що становить 793000,00грн за договором купівлі-продажу від 19.02.21 та актом приймання-передачі від 19.02.21, укладеним між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Липовенко Л.М., зареєстрованим в реєстрі за №82,83.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що укладений між відповідачами договір купівлі-продажу від 19.02.21 порушує переважне право позивача на придбання частки в статутному капіталі ТОВ "ВІВП ГРУП", яке підлягає відновленню шляхом переведення прав та обов`язків покупця по вищезазначеному договору на ОСОБА_1 .

Ухвалою суду 22.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 26.07.2021.

29.06.2021 на поштову адресу суду від представника позивача надійшла заява від 24.06.2021 про забезпечення позову, в якій позивач просить вжити заходів забезпечення позову шляхом:

- накладення арешту на наступні об`єкти нерухомості: нежитлову будівлю, адмінбудівлю з автовагами, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (належить товариству на підставі свідоцтва про право власності, НОМЕР_1 від 09.03.11); нежитлову будівлю, склад №4, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (належить товариству на підставі свідоцтва про право власності, НОМЕР_2 від 09.03.11); нежитлову будівлю, електростанцію, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (належить товариству на підставі свідоцтва про право власності, НОМЕР_3 від 09.03.11); нежитлові будівлі, які знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (належить товариству на підставі свідоцтва про право власності, НОМЕР_4 від 09.03.11);

- накладення арешту на корпоративні права ОСОБА_3 у ТОВ "ВІВП ГРУП" - 61% голосів, які становлять 793000,00грн;

- заборони органам державної реєстрації, державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зокрема, але не виключно, Міністерству юстиції України та його територіальним органам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київської та Севастопольської міської, районної, районної у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, нотаріусам та іншим органам чи особам, які виконують функції державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проводити будь-які реєстраційні дії щодо реєстрації змін до відомостей про ТОВ "ВІВП ГРУП";

- заборони ОСОБА_3 чи його представникам та іншим уповноваженим особам вчиняти дії, що виникають на підставі права власності на частку в розмірі 61% голосів статутного капіталу ТОВ "ВІВП ГРУП" та які направлені на відчуження та/або обтяження у будь-який спосіб зазначеної частки та майна ТОВ "ВІВП ГРУП", у тому числі, внесення відповідних змін до державних реєстрів.

В обґрунтування поданої заяви представник позивача зазначає, що має всі підстави вважати, що відносно ОСОБА_1 були скоєні кримінальні правопорушення, зокрема такі як шахрайство (ст.190 КК України), підроблення документів (ст.358 КК України), підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та фізичних осіб підприємців (ст.205-1 КК України) та особи, які їх вчинили перебувають у змові між собою мають наміри позбавити позивача певних прав та незаконно заволодіти цими правами. При цьому вказує, що у позовній заяві заявлені вимоги майнового та немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення немайнових вимог не вимагатиме примусового виконання, тому в даному випадку така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду не підлягає дослідженню, а має застосовуватися та така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист про поновлення порушених прав чи оспорюваних прав або інтересів позивача за захистом яких він звернувся до суду.

Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову суд дійшов наступних висновків.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі навіть, якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, рішення, яким суд забезпечує позов, як ефективний засіб юридичного захисту повинне бути реальним (тобто таким, яке забезпечує дієвий правовий захист від свавілля контрагента) та своєчасним.

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім "право на суд", яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13.01.2011 у справі "Кюблер проти Німеччини", заява № 32715/06). Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, по який він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені "правом на суд".

Суд зауважує, що забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

За змістом ч.ч.1, 3-4, 11 ст.137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

При цьому слід наголосити, що у провадженні з розгляду заяви про забезпечення позову суд позбавлений можливості встановлювати законність і обґрунтованість дій відповідачів, позаяк такий предмет розгляду належить здійснювати в порядку позовного провадження. Сутність забезпечення позову покликана захистити заявника від неправомірних дій осіб, якщо крім усього такі дії носять непередбачувані, швидкі та невідворотні елементи. Таким чином, у цьому провадженні суд встановлює обґрунтованість заходів забезпечення з урахуванням розумності та адекватності вимог заявника, його доводів, відповідності наведених в приписах підстав із положеннями закону.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів сторонніх осіб.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення особою дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення особи від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

При цьому, адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Крім того, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст.137 ГПК України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена постанові від 23.10.2019 у справі №927/432/19).

Обранням належного, відповідно до предмета спору заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою ним в ухвалі від 20.08.2018 у справі № 917/1390/17.

Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, у випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При цьому, в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у ч. 2 ст. 136 ГПК України.

Звертаючись з відповідною заявою про забезпечення позову у даній справі, заявник стверджує, що невжиття заходів унеможливить виконання рішення суду у разі задоволення позову чи унеможливить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Позивач вважає, що обрані ним заходи забезпечення позову є адекватними та співмірними позовним вимогам, оскільки, у випадку невжиття заходів забезпечення позову ОСОБА_1 не зможе захистити порушене право в межах одного судового провадження.

Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову у даній справі, суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв`язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог та обставинами, на яких вони ґрунтуються, та доказами, які наведені на їх підтвердження, а також положеннями законодавства, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, подаючи позов.

За правилами ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч.1, 3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 ГПК України).

За умовами статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на положення статей 13, 74, 80 ГПК України особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом в постанові від 12.06.2019 у справі №910/773/19.

При цьому судом враховується, що неправомірність дій відповідачів в частині продажу та придбання корпоративних прав у ТОВ "ВІВП ГРУП" є предметом спору, що потребує доведення в установленому законом порядку, тому суд не розглядає твердження позивача, як безспірні та такі, що обґрунтовують необхідність забезпечення позову з метою уникнення обставин, які можуть істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача за захистом яких він звернувся до суду.

Таку правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 22.07.2019 у справі №914/120/19.

Відповідно до змісту ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, суд, по-перше, вважає, що заявник взагалі не надав суду доказів, які б вказували на необхідність та терміновість вжиття відповідних заходів забезпечення позову по даній справі, отже не довів, що невжиття таких заходів судом може істотно ускладнити чи унеможливити виконання судового рішення.

Так, в заяві про забезпечення позову відсутні, зокрема обґрунтування тверджень, з посиланням на конкретні докази, що ОСОБА_3 має намір проводити реєстраційні дії з внесенням відомостей до державних реєстрів, що надасть можливість відчужувати майно, передавати його в забезпечення (іпотеку), здавати в оренду, а також докази, які підтверджують, що відносно позивача вчинені кримінальні правопорушення.

Саме лише посилання заявника на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення прав і охоронюваних законом інтересів позивача, без обґрунтування підстав, підтверджених доказами, для вжиття таких заходів не може бути підставою для забезпечення позову.

Заявником не надано суду жодних доказів на підтвердження викладених в заяві обставин та намірів відповідачів, як і не наведено обставин в підтвердження того, що незастосування визначених ним засобів забезпечення позову призведе до утруднення чи унеможливить виконання рішення.

При цьому, спір про право відбувається з дотриманням принципу змагальності сторін господарського процесу, відповідно до частини 3 статті 2, статті 13 Господарського процесуального кодексу України, встановлення наявності права на предмет спору відбувається при розгляді справи по суті та зазначається у резолютивній частині рішення суду. Відтак, на даній стадії, неприпустимим є використання заявлених заходів забезпечення позову, як способу тиску на сторону у справі, примусу до завершення спору на користь позивача, що також негативно вплине на дотримання принципу змагальності сторін господарського процесу.

Викладені в поданій заяві обставини є лише припущенням з боку позивача, що не є підставою для забезпечення позову відповідно до ст.136 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на вказані вище доводи та вимоги чинного законодавства які регулюють підстави забезпечення позову та заходи забезпечення позову, зокрема вимоги статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про відмову у забезпеченні позову на даній стадії судового процесу, оскільки заявником не доведено належними доказами, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на корпоративні права, заборони вчинення реєстраційних дій та дій, що виникають на підставі права власності на частки, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду.

Керуючись ст.ст. 136, 137, 138-140, 234 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 від 24.06.2021 про забезпечення позову відмовити.

Ухвала набрала законної сили 01.07.2021 та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Соловей Л.А.

Друк:

1 - в справу

2- позивачу (рек. з повід)

представнику позивача на ел. адресу 258258map@gmail.com