Вирок № 97991467, 30.06.2021, Кальміуський районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Іллічівський районний суд м. Маріуполя)

264/3521/21

1-кп/264/512/2021

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.06.2021 р. Іллічівський районний суд м. Маріуполя за головуванням судді Кузнецова Д.В., за участю секретаря судового засідання Скудар С.В., прокурора Тешнер Г.О., обвинуваченого ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Маріуполі кримінальне провадження за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Маріуполь, громадянина України, українця, з середньо-спеціальною освітою, не працюючого, одруженого, який має на утриманні малолітню дитину – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , раніше не судимий в силу статті 89 КК України, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 ст.15, ч.3 ст. 185 КК України,

В С Т А Н О В И В:

01.11.2020, у період часу з 01 години 00 хвилин по 04 години 00 хвилин, ОСОБА_1 , діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_3 , керуючись корисливим мотивом, з метою таємного викрадення чужого майна, проникли до приміщення цеху № 120 Товариства з обмеженою відповідальністю «Азоввагон», який розташований за юридичною адресою Приватного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» - Донецька область, місто Маріуполь, площа Машинобудівників, 1, звідки таємно викрали чуже майно, яке належить ТОВ «Азоввагон», а саме: моноблок марки «Lenоvо А-340-24ІWL» вартістю 10 416,67 грн. та два катетометра марки «КТЦ-20-0,01 МА» (інв. №580901001284, №580901001285) вартістю 1 450 грн. за одну одиницю, після чого сховавши вказане майно у мішки та ковдру, які принесли з собою, намагались винести його з охоронюваної території підприємства, однак з причин, що не залежали від їх волі, не вчинили усіх дій, які вважали необхідними для доведення злочину до кінця, так як були затримані співробітником охорони. Внаслідок чого вчиненими умисними діями потерпілому завдано матеріальну шкоду на загальну суму 13 316,67 гривень.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину визнав повністю та пояснив, що 01.11.2020 року він разом із ОСОБА_3 домовились піти на територію заводу та викрасти якесь майно. Біля 12 години ночі вони разом вийшли з дому та пішли до території заводу. Приблизно з 02:00 години ночі до 04:00 години вони пролізли через огорожу зі сторони футбольного поля, проникли до приміщення цеху №120 ТОВ «Азоввагон», звідки таємно викрали моноблок Леново та два катетометра, які поклали до мішку та обгорнули ковдрою. Перед самим виходом із території заводу їх затримав охоронець, який викликав працівників поліції. Викрадене майно було вилучене та повернуто власникам. У вчиненому щиро кається, злочин вчинив у зв`язку із важким матеріальним становищем та відсутністю роботи.

Представник потерпілого в судове засідання не прибув, надіслав до суду заяву про розгляд справи без його присутності.

Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_1 свою вину визнав повністю, переконавшись у добровільності та істинності його позиції за згодою сторін, у відповідності до ст. 349 КПК України, суд вважав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, та вирішив обмежити обсяг дослідження доказів допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів, що характеризують його особу.

При цьому суд з`ясував правильність розуміння обвинуваченим змісту цих обставин, з`ясував відсутність сумнівів в добровільності його позиції, а також роз`яснив обвинуваченому, що він буде позбавлений права оспорювати ці обставини справи в апеляційному порядку.

Таким чином, аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_1 у незакінченому замаху на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчиненого за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_3 , поєднана з проникненням у інше приміщення, доведена повністю, а його дії правильно кваліфіковані за частиною 3 статті 15, частиною 3 статті 185 КК України.

При обранні ОСОБА_1 міри покарання судом враховується його відношення до вчиненого, матеріали, що його характеризують, той факт, що він вчинив замах на тяжкий злочин, раніше не судимий, на обліку у медичних спеціалізованих установах не перебуває, офіційно не працює, одружений, має на утриманні малолітню дочку, 2014 року народження, у вчиненому щиро покаявся, висловив потерпілому вибачення, який не мав претензій морального та матеріального характеру, просив суворо не карати, викрадене майно повернуто.

Таким чином, обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого, суд визнає щире каяття.

За таких даних про особу обвинуваченого, з урахуванням обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого та відсутність обтяжуючих, а також з врахуванням сукупності всіх обставин, які характеризують особу винуватого, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статті кримінального закону з випробуванням виходячи з такого.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року. Зазначені міжнародні акти, згідно з частиною першою статті 9 Конституції України, є частиною національного законодавства України.

Так, згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Відповідно до вимог ст. 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Таким чином, вирішення судом питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_1 покарання ґрунтується на наведених вище вимогах.

Повною мірою врахувавши вказані обставини, а також зваживши на другорядну роль кари як мети покарання, суд доходить висновку, що виправлення обвинуваченого можливим без відбування покарання у виді позбавлення волі з встановленням іспитового строку, який буде достатнім для того, щоб засуджений в умовах здійснення контролю за його поведінкою довів своє виправлення.

На думку суду, такий захід примусу відповідає меті покарання, є співрозмірним характеру вчиненого діяння, його наслідкам та особі винуватого.

Натомість судом не встановлено обставин, які свідчили б про неможливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання у виді позбавлення волі.

Запобіжний захід відносно обвинуваченого не обирався.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Процесуальні витрати відсутні.

Доля речових доказів по справі вже була вирішена вироком Іллічівського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 10.03.2021 року у справі №264/930/21, яким ОСОБА_3 визнано винуватим за ч.3 ст.15, ч.3 ст.185 КК України та призначено покарання.

Керуючись ст.ст. 349, 373, 374 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 15, частиною 3 статті 185 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на три роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням строком на два роки, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього судом обов`язки.

Відповідно до ст. 76 КК України зобов`язати ОСОБА_1 в період іспитового строку періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Вирок може бути оскаржений до Донецького апеляційного суду через Іллічівський районний суд міста Маріуполя Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення з урахуванням особливостей, встановлених ч. 2 ст. 394 КПК України.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя : Кузнецов Д. В.