Рішення № 97972827, 29.06.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

29 червня 2021 року № 520/5145/21

Харківський окружний адміністративний суд в складі судді Білової О.В., розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Військової частини 3005 (вул. Семінарська, буд. 22, м. Харків, 61093, код ЄДРПОУ 08803543) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Військової частини 3005, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини № 3005 щодо непроведення повного розрахунку грошової компенсації вартості за неотримане речове майно при звільненні ОСОБА_1 ;

- стягнути з військової частини № 3005 на користь ОСОБА_1 233479,68 (двісті тридцять три тисячі чотириста сімдесят дев`ять грн. 68 коп.) грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку грошової компенсації вартості за неотримане речове майно при звільненні за період з 11.07.2018 року по 29.12.2020 року;

- стягнути з військової частини № 3005 на користь ОСОБА_1 20000,00 (двадцять тисяч грн. 00 коп.) грн. моральної шкоди за затримку розрахунку грошової компенсації вартості за неотримане речове майно при звільненні за період з 11.07.2018 року по 29.12.2020 року.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 05.04.2021 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду у справах №520/10899/2020 та 520/11010/2020 Військова частина 3005 здійснила виплату йому грошову компенсацію за дні невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій в сумі 7359,70 грн та компенсацію за неотримане речове майно в сумі 7297,56 грн. Проте, відповідачем не був нарахований та виплачений середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період затримки з 11.07.2018 року по 29.12.2020 року (по час повного розрахунку). Позивач вважає вказані дії протиправними, у зв`язку з чим звернувся до суду.

Від представника відповідача за допомогою системи Електронний суд надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відповідач діяв в межах повноважень, на підставі та у спосіб, визначений чинним законодавством. Зазначив, що невчасний розрахунок в частині компенсації за неотримане речове майно, не може вважатись невчасним розрахунком по заробітній платі, оскільки, до складу заробітної плати – грошового забезпечення, така компенсація не входить. Посилався на порушення строку звернення до суду.

Ухвалою суду від 21.04.2021 позовну заяву залишено без руху з підстав порушення позивачем строку звернення до суду.

Ухвалою суду від 11.05.2021 поновлено позивачу строк звернення до суду з даним позовом, продовжено розгляд справи.

Ухвалою від 21.05.2021 витребувано у сторін довідки про розміри нарахованих та виплачених сум, виплату яких здійснено відповідачем при звільненні позивача та про розміри нарахованих та виплачених сум, виплату яких здійснено відповідачем на виконання рішення судів, із зазначенням дат проведення виплат та довідку про середньоденне грошове забезпечення позивача, обчисленого відповідно до п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 8 лютого 1995 р. N 100.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 КАС України.

Ця справа розглядається в порядку, визначеному ст. 262 КАС України, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Національній Гвардії України в складі Військової частини 3005, є учасником бойових дій.

У позовній заяві вказано, що відповідно до наказу командира військової частини №3005 №47 о/с від 09.07.2018 року ОСОБА_1 був виключений зі списків складу частини та знятий з усіх видів забезпечення.

Відповідно до довідки військової частини 3005 від 04.06.2021 № 40/05/32-1732, наданої до суду на виконання ухвали від 21.05.2021, за результатами оскарження вказаної бездіяльності відповідача до суду, відповідачем на виконання Рішень Харківського окружного адміністративного суду у справах № 520/11010/2020 та 520/10899/2020 було виплачено присуджені позивачу спірні суми компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки в розмірі 7359,70 (в листопаді 2020) та компенсації за неотримане речове майно в розмірі 7297,56 грн (в грудні 2020).

До матеріалів справи позивачем надано виписку АТ КБ «Приватбанк», з якої вбачається , що днем надходження на рахунок позивача нарахованих сум компенсації за неотримане речове майно є 30.12.2020.

Таким чином повний розрахунок при звільнені був проведений відповідачем лише 30.12.2020 року.

Водночас Військова частина 3005 не нарахувала та не виплатила позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в період з 11.07.2018 по 29.12.2020 (по час повного розрахунку).

Зазначену бездіяльність позивач вважає протиправною.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Позивач вважає, що до спірних правовідносин мають застосовуватися приписи ст.ст. 116, 117 КЗпП України, оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку. В свою чергу, відповідач такі доводи вважає безпідставними, посилаючись на те, що невчасний розрахунок за неотриману індексацію грошового забезпечення та компенсація за дні невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, не може вважатись невчасним розрахунком по заробітній платі, оскільки до складу заробітної плати – грошового забезпечення такі виплати не входять.

Питання виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначене Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно частин 1-4 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад;

оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Разом з тим, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постановою КМУ від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим Наказом МОУ 07.06.2018 № 260, які є спеціальними у спірних правовідносинах, не врегульовано питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Так, ч. 1 ст. 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не врегульовано питання відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин норми статей 116 та 117 КЗпП України як такі, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби у Збройних Силах України.

Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 30.01.2019 у справі № 805/4523/16-а, від 10.05.2019 у справі №805/416/16-а, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.

Судом встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини №3005 №47 о/с від 09.07.2018 року ОСОБА_1 був виключений зі списків складу частини та знятий з усіх видів забезпечення.

Відповідно, безпосереднім роботодавцем позивача була Військова частина 3005, а тому відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України за непроведення розрахунку у день звільнення, має нести саме Військова частина 3005.

Відсутність коштів на рахунку відповідача для виплати грошової компенсації не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі “Кечко проти України” (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Вказана правова позиція викладена в рішеннях Верховного Суду від 18.12.2018 по справі № 820/4619/16 та від 14.03.2019 по справі № 820/660/17.

Посилання відповідача на той факт, що компенсація за неотримане речове майно та компенсація за невикористану додаткову відпустку не є складовими грошового забезпечення не береться судом до уваги, з огляду на те, що стаття 117 КЗпП України визначає відповідальність роботодавця в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а не виключно заробітної плати.

Вказане положення кореспондується з нормою спеціального законодавства, зокрема п. 242-2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. №1153/2008 яким зокрема встановлено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відтак, відповідальність роботодавця за ст.ст. 116, 117 КЗпП України передбачена саме за несвоєчасний розрахунок при звільненні та не ставиться у залежність від виду невиплаченої суми та від включення/невключення відповідної суми до складу заробітної плати/грошового забезпечення.

Відтак, доводи відзиву не містять належного обґрунтування заперечень проти позову.

Щодо розміру стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Крім того, у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

1. розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

2. період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

3. ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

4. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц).

Судом встановлено, що позивачем лише зі спливом двох років з дня звільнення з військової служби вчинені активні дії щодо отримання недоплачених при звільненні сум.

Зокрема, позивач звернувся до суду щодо присудження спірних сум в серпні 2020 року.

Рішення суду, яким вимоги позивача було задоволено, набрали законної сили відповідно 27.11.2020 та 07.12.2020, остаточний розрахунок на їх виконання проведено відповідачем 30.12.2020.

Загальна сума, сплачена за результатами виконання рішень суду у справах № 520/11010/2020 та 520/10899/2020, становила 14657,26 грн.

Належні до виплати грошові кошти відповідачем в повному обсязі виплачені 30.12.2020, відтак розрахунок заборгованості має здійснюватися по 29.12.2020, кількість днів затримки складає 902 днів.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд вважає наявними підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача.

Суд також зазначає, що Верховний Суд в Постанові від 23.12.2020 зазначив:

«Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

Указані висновки корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)».

У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 17458,12 гривень, з яких: грошове забезпечення 2800,86 гривень (16,04%) та присуджені за рішеннями судів суми: компенсація за неотримане речове майно 7297,56 гривень та компенсація за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій 7359,70 грн, - разом 14657,26 грн (83,96%).

Згідно довідки Військової частини 3005 від 04.06.2021 № 40/05/32-1732 розмір середньоденного грошового забезпечення позивача складає 259,05 грн.

Строк затримки розрахунку становить 902 дні.

Таким чином, сума середнього заробітку за 902 дні становить 233663,10 грн.

В той же час, виходячи з принципу пропорційності та положень ст. 117 КЗпП України, відсоток спірних сум, сплачених відповідачем з затримкою, відносно своєчасно сплаченої їх частини складає 83,96 %.

Тобто розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні пропорційно невиплаченій при звільненні сумі складає 233663,10 *83,96 % = 196183,54 грн.

Беручи до уваги розмір нарахованих та сплачених позивачу за рішенням суду сум недоплаченого грошового забезпечення за період з 11.07.2018 по 29.12.2020, наявність спору в частині вказаних виплат, дату звільнення позивача та період часу, протягом якого позивачем не вчинялися активні дії щодо відновлення свого порушеного права на отримання спірних сум (близько двох років), суд приходить до висновку про необхідність застосування у спірних правовідносинах принципу співмірності та вважає необхідним зменшити за таких обставин розмір визначеного судом відшкодування позивачу за час затримки розрахунку до 30% від середньомісячного грошового забезпечення позивача, визначеного судом, розрахованого станом на день його звільнення зі служби, а саме в сумі 58855,06 грн.

З урахуванням того, що суми, які суд визначає до стягнення на користь позивача, обраховані без віднімання податків та зборів, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є стягнення суми грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з утриманням з присуджених сум податків та зборів та інших обов`язкових платежів, встановлених законодавством.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача у якості відшкодування моральної шкоди 20000 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Пунктом 2 даної статті визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду №5 від 25.05.2001 та від 27.02.2009 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди, моральних або фізичних страждань внаслідок поведінки відповідача, яку позивач вважає протиправною.

Враховуючи викладене, у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди належить відмовити.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Крім того, 15.04.2021 позивачем подано до суду заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 5000 грн.

На підтвердження витрат позивачем надано до матеріалів справи копії Договору про надання правової (правничої) допомоги від 29.03.2021 №14/3, акту виконаних робіт від 14.04.2021 №520/5145/21, квитанції від 14.04.2021.

Згідно з Договором від 29.03.2021 його предметом є надання правової допомоги по адміністративній справі щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за неотримане речове майно, яка буде розглядатися у Харківському окружному адміністративному суді.

Сторони погодили, що розмір гонорару адвоката не залежить від досягнення чи недосягнення Адвокатом позитивного результату, якого бажає клієнт. Однак, у разі досягнення адвокатом позитивного результату, якого бажає клієнт, - «гонорар успіху» становить: з позовної заяви майнового характеру – 3% ціни позову, але не менше 5000 грн, з позовної заяви немайнового характеру - від 5000 грн.

Факт наданої правової допомоги підтверджується актом наданих послуг, зразок якого є Додатком 2 до цього договору.

Договір містить положення п. 4.7 «Клієнт сплачує гонорар у день підписання акта наданих послуг.»

До матеріалів справи також подано акт виконаних робіт від 14.04.2021 № 520/5145/21, згідно якого сторони склали цей акт про те, що Адвокат передав, а клієнт прийняв наступні послуги:

1. Консультація усна з вивченням документів – фіксована ціна – 500 грн.

2. Досудове врегулювання спору шляхом листування з відповідачем – фіксована ціна – 500 грн.

3. Роз`яснення щодо питань правозастосування з урахуванням актуальної судової практики - фіксована ціна 1000 грн.

4. Складання позовної заяви – фіксована ціна – 3000 грн.

Позивачем також надано до матеріалів справи квитанцію до прибуткового касового ордеру про сплату 5000 грн на адресу адвоката Хижняк О.С. за договором № 14/3 від 14.04.2021.

Вирішуючи питання наявності підстав для відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу адвоката, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частинами 2-5 ст. 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

За положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Як вбачається з поданих до матеріалів справи документів, між позивачем та адвокатом Хижняком Олексієм Сергійовичем укладено договір про надання правничої / правової допомоги від 29.03.2021 № 14/3, предметом якого предметом є надання правової допомоги по адміністративній справі щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за неотритмане речове майно, яка буде розглядатися у Харківському окружному адміністративному суді.

Сторони погодили, що розмір гонорару адвоката не залежить від досягнення чи недосягнення Адвокатом позитивного результату, якого бажає клієнт. Однак, у разі досягнення адвокатом позитивного результату, якого бажає клієнт, - «гонорар успіху» становить: з позовної заяви майнового характеру – 3% ціни позову, але не менше 5000 грн, з позовної заяви немайнового характеру - від 5000 грн.

Судом встановлено, що в акті наданих послуг від 14.04.2021 визначено чотири послуги з зазначенням їх фіксованої ціни.

В той же час, у договорі відповідні ціни не зафіксовано, будь-яких додатків, додаткових угод, специфікацій, з яких би вбачалося, що сторонами договору погоджено ціни та перелік послуг, зазначених у акті № 520/5145/21, в тому числі у фіксованому розмірі, до матеріалів справи не додано.

Крім того, договір про надання правничої /правової допомоги взагалі не містить ціни договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно положень договору, передбачено обов`язок клієнта сплатити своєчасно та в повному обсязі вартість отриманої допомоги за договором.

З умов договору та положень ЦК України вбачається, що договір про надання правничої/правової допомоги адвоката є договором про надання послуг за плату, а відтак ціна договору є його істотною умовою для договорів даного виду.

Проте, договором № 14/3 від 29.03.2021 не визначено ціни договору, будь-яких додатків до договору, що свідчили б про те, що сторони вказаного договору дійшли згоди про фіксований розмір вартості послуг, зазначений в акті виконаних робіт, до матеріалів справи не додано.

При цьому «гонорар успіху» не може вважатися ціною договору, з огляду на умови договору щодо оплати наданих послуг за договором після підписання акту виконаних робіт, який датований 14.04.2021, тобто до винесення рішення у справі, та змісту такого акту.

З огляду на наведене, в суду відсутні підстави вважати, що сторони даного договору досягли згоди з усіх істотних умов договору, з огляду на що вказаний договір не може бути належним підтвердженням обґрунтованості визначених в акті наданих послуг цін на вказані адвокатом послуги.

Щодо доданої до матеріалів справи квитанції про сплату 5000 грн, з вказаної квитанції вбачається, що підставою для її виписки є оплата за Договором про надання правової/правничої допомоги № 14/3 від 14.04.2021.

В той же час, позивачем заявлено відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката у даній справі, наданих за договором № 14/3, укладеним 29.03.2021.

Копії договору № 14/3 від 14.04.2021 до матеріалів справи не додано. Відтак, вказану квитанцію суд не враховує як належний доказ відповідних витрат, з огляду на те, що підставою для її виписки є інший договір, копію якого матеріали справи не містять.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Вказані висновки також наведені у Постановах Верховного Суду від 17 вересня 2019 року по справі 810/3806/18, по справі №1740/2428/18 від 24 березня 2020 року, по справі №320/3271/19 від 07 травня 2020 року.

Частиною 5 статті 242 КАС України визначається, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем та його представником не доведено належними доказами обґрунтованість заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а також фактичне понесення позивачем таких витрат, з огляду на що в задоволенні клопотання про відшкодування таких витрат на користь позивача належить відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 257-263, 295, 297 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) до Військової частини 3005 (вул. Семінарська, буд. 22,м. Харків,61093, код ЄДРПОУ08803543) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини № 3005 щодо непроведення повного розрахунку грошової компенсації вартості за неотримане речове майно при звільненні ОСОБА_1 .

Стягнути з військової частини № 3005 на користь ОСОБА_1 58855,06 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.07.2018 року по 29.12.2020 року з утриманням з присуджених сум податків та зборів та інших обов`язкових платежів, встановлених законодавством.

В задоволенні інших позовних вимог – відмовити.

В задоволенні заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката – відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення, з урахуванням перебування судді у відпустці, складено 29 червня 2021 року.

Суддя Білова О.В.