Рішення № 97972616, 29.06.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

29 червня 2021 року № 520/6102/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кухар М.Д., розглянувши в приміщенні суду в м. Харкові в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Харківського національного університету внутрішніх справ про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку ,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківського національного університету внутрішніх справ, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд :

- зобов`язати Харківський національний університет внутрішніх справ (ЄДРПОУ 08571096, 61080, м. Харків, пр-т. Льва Ландау, 27) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 04.11.2016 року по 22.04.2021 року (включно);

- стягнути з Харківського національного університету внутрішніх справ (ЄДРПОУ 08571096, 61080, м. Харків, пр-т Льва Ландау, 27) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі - 908 грн. 00 коп. (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.)

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що станом на день прийняття наказу про його звільнення відповідачем не проведено з ним остаточних розрахунків, оскільки відповідач з листопада 2013 року по квітень 2014 року не нараховував та не сплачував індексацію грошового забезпечення за період проходження служби в ХНУВС.

Оскільки, згідно рішення Харківського окружного адміністративного суду 23 квітня 2021 року на картковий рахунок ОСОБА_1 з ХНУВС надійшло безготівкове зарахування - 840 грн. 80 коп., що є, на його думку, підставою для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 04.11.2016 року по 22.04.2021 року (включно).

Ухвалою суду від 26.04.2021 року відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому він адміністративний позов не визнав, зазначив, що позивач у позові для стягнення середнього заробітку вказує період з 04.11.2016 по 22.04.2021 тобто орієнтовно 1629 днів (з урахуванням святкових днів). Більше того на корить ОСОБА_1 у 2019 році також було нараховано та виплачено університетом середній заробіток копія меморіального ордеру від 18.10.2019 № 45 (додається).

Посилаючись на практику Верховного Суду зазначив, що сума середнього заробітку за 1629 дня є неспівмірною до суми, з якої, на думку позивача, прострочена виплата в день звільнення.

Відповідач зазначає також, що середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 станом на день складало 146 грн. 19 коп. Посилаючись на висновки Верховного Суду від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15-ц, відповідач повідомив суд про те, що університетом вже нараховано та виплачено ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 108 грн. 90 коп., що безпосередньо кореспондується з поняттям співмірності, які безпосередньо викладені у рішенні по справі № 820/660/17.

Відповідач вважає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - безпідставними.

Позивачем подана відповідь на відзив, в якій позивач з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позов - не погодився. Позивач зазначає, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 117 КЗпП відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Позивач вважає, що оскільки з ним не було здійснено остаточного розрахунку, а саме: не було виплачено індексації за період служби з грудня 2011 року по квітень 2014 року включно, що підтверджено судовим рішенням по справі №520/3847/2020, він має право на застосування статті 117 КЗпП України в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені з 04.11.2016 року по 22.04.2021 року (включно).

Відповідачем через канцелярію суду подані додатковий відзив та заперечення на відповідь на відзив.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 КАС України.

Згідно положень ст. ст. 12, 257 КАС України даний спір віднесено до категорії справ, що підлягають розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідача повідомлено належним чином про наявність позову щодо оскарження його рішення.

Згідно ч. 5 ст. 262 КАСУ суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суд, повно та всебічно дослідивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, встановив наступні обставини.

Відповідно до ч.4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, правовідносинам, які розглядаються у даній справі, передували обставини, які не доказуються у даній справі, оскільки були встановлені рішенням Харківського окружного адміністративного суду по справі № 520/3847/2020 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Харківського національного університету внутрішніх справ про про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

В рамках зазначеної справи судом було встановлено, що позивач проходив службу в Харківському національному університеті внутрішніх справ з 21.12.2011 року по 06.11.2015 року.

Наказом ХНУВС від 06 листопада 2015 року № 205 о/с згідно з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ майора міліції ОСОБА_1 звільнено з 06 листопада 2015 року у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів).

Відповідач не виплачував ОСОБА_1 частину грошового забезпечення, а саме індексацію за період служби з грудня 2011 року по травень 2014 року включно.

Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову індексацію за період служби з грудня 2011 року по травень 2014 року включно, позивач звернувся до суду із позовом.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24 червня 2020 року по справі № 520/3847/2020 за позовом ОСОБА_1 до ХНУВС про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнив позовні вимоги позивача зокрема зобов`язав ХНУВС нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період служби з грудня 2011 року по травень 2014 року включно.

Вказане рішення виконано відповідачем, що підтверджується копіями платіжних доручень від 11.03.2021 № 309 та від 06.04.2021 №514 та довідки.

Відповідно до рішення від 24 червня 2020 року по справі № 520/3847/2020 університетом було нараховано та виплачено позивачу індексацію у сумі 34,10 (тридцять чотири) грн. 10 коп.

Як встановлено за матеріалами справи, 12 березня 2021 року на картковий рахунок позивача ХНУВС проведено безготівкове зарахування - 12 грн. 37 коп. Коментар до платежу: індексація грошового забезпечення.

Також, на виконання рішення суду від 24.06.2020 по справі №520/3847/2020 07 квітня 2021 року на картковий рахунок позивача ХНУВС здійснило безготівкове зарахування - 21 грн. 05 коп. Коментар до платежу: індексація грошового забезпечення.

Судом також встановлено, що позивач звертався із позовом до Харківського окружного адміністративного суду, в якому просив визнати незаконними дії Харківського національного університету внутрішніх справ щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні без урахування індексації.

04 серпня 2021 року рішенням Харківського окружного адміністративного суду по справі № 520/5126/2020 адміністративний позов ОСОБА_1 до Харківського національного університету внутрішніх справ про визнання дій протиправними та стягнення недоплаченої частини одноразової грошової допомоги при звільненні - задоволено частково. Визнані протиправними дії Харківського національного університету внутрішніх справ щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні без урахування індексації. Зобов`язано Харківський національний університет внутрішніх справ з урахуванням висновків суду нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму недоплаченої частини одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням утримання податків та інших обов`язкових платежів.

У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог - відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань з Харківського національного університету внутрішніх справ судовий збір у сумі 840, 80 грн.

На виконання зазначеного рішення суду по справі № 520/5126/2020 ХНУВС 23 квітня 2021 року на картковий рахунок позивача проведено безготівкове зарахування у розмірі 10631 грн. 82 коп. Коментар до платежу: згідно рішення суду від04.08.2020 та безготівкове зарахування - 840 грн. 80 коп. (судовий збір) Коментар до платежу: згідно рішення суду від04.08.2020 по справі № 520/5126/2020.

На підставі зазначених обставин позивач вважає, що при звільненні, а саме: станом на 06.11.2015 рік відповідач не провів повного розрахунку, як того вимагає ст. 116 Кодексу законів про працю України. У зв`язку з цим, станом на 06.11.2015 року виникла заборгованість по невиплаченій заробітній платі у розмірі - 34 грн. 10 коп. (індексація грошового забезпечення) та 10631 грн. 82 коп. (частина одноразової грошової допомоги при звільненні без урахування індексації) =10665 грн. 92 коп.

Позивач у позові для стягнення середнього заробітку вказує період з 04.11.2016 по 22.04.2021, тобто 1629 днів (з урахуванням святкових днів).

Дослідивши фактичні обставини справи, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Отже, безперечним є висновок, що трудове законодавство у питаннях, які не врегульовані нормами спеціального законодавства, поширюється також і на військовослужбовців, тому доводи відповідача про зворотне, не приймаються до уваги.

Суд поділяє позицію позивача, що відповідно до ч.2 ст. 117 КЗпП України, він має право на отримання середнього заробітку за весь час компенсації за не використанні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, з огляду на таке.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Такий правовий висновок побудований на постанові Великої Палати Верховного Суду (справа №821/1083/17).

Аналізуючи вказані вище положення КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у справі №821/1083/17 виходила з того, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Стягнення повинно відповідати принципу розумності, справедливості та пропорційності.

Роз`яснюючи наведені принципи, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні висновки викладені також і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Аналогічної позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (постанова від 20.05.2020 року, справа №816/1640/17).

Ураховуючи вказані висновки Великої Палати Верховного Суду, а також те, що підтверджено право позивача на отримання компенсації за не використані дні додаткової відпустки, суд вважає, що відповідач повинен нести відповідальність, встановлену ч.1 ст. 117 КЗпП України, а саме: виплатити позивачу його середній заробіток за час затримки виплати компенсації за не використані дні додаткової відпустки по день фактичного розрахунку.

Щодо розміру стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд вважає за необхідне вказати таке.

Аналіз наведених вище норм матеріального права (116, 117 КЗпП України) дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Виходячи з приписів ст. 116, 117 КЗпП України з урахуванням конкретних обставин справи суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право та істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постановах від 27.04.2016 по справі № 6-113цс16, від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15.

У відповідності до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі по тексту - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Відповідно до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з п.8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260), затверджений, наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197, який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам..

Пунктом 7 розділу І Порядку № 260 встановлено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Норми Порядку № 260, що є спеціальними відповідно до постанови № 100, закріплюють необхідність обрахунку середнього грошового забезпечення військовослужбовців виходячи з календарних днів відповідного періоду.

Судовим розглядом встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду по справі № 820/660/17 за позовом ОСОБА_1 до Харківського національного університету внутрішніх справ про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку адміністративний позов ОСОБА_1 до Харківського національного університету внутрішніх справ про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку - задоволено. Визнана протиправною бездіяльність Харківського національного університету внутрішніх справ, яка полягає у непроведенні розрахунку з ОСОБА_1 в день звільнення із органів внутрішніх справ - 06.11.2015. Стягнуто з Харківського національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, пр. Льва Ландау, буд. 27) на користь ОСОБА_1 заробіток за весь час затримки розрахунку з 07.11.2015 по 03.11.2016 в розмірі 35964,12 грн.

Отже, оскільки остаточний розрахунок при звільнені відбувся 23.04.2021 року, то кількість днів затримки з урахуванням рішення суду по справі № 820/660/17, починаючи з 04.11.201 р. по 22.04.2021 року складає 1629 днів.

Також, як встановлено судом під час розгляду справи № 820/660/17 було встановлено, що середній заробіток повинен обчислюватися з грошового забезпечення за два останні місяці, які передували звільненню позивача зі служби (листопад 2015 року), а саме: вересень та жовтень 2015 року. Виходячи з викладеного середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 складало 146 грн. 19 коп.

Втім, вирішуючи даний спір, суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 щодо дотримання судом, який розглядає спір про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, принципів розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування, та зменшення за певних умов розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством. Колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Також Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Так, застосовуючи у даній справі критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, суд враховує наступні обставини.

Сума середнього заробітку за своєчасно не виплачену заборгованість по заробітній платі у багато разів перевищує розмір суми грошового забезпечення, яку було відповідачем своєчасно не виплачено, а саме: у розмірі - 34 грн. 10 коп. (індексація грошового забезпечення) та 10631 грн. 82 коп. (частина одноразової грошової допомоги при звільненні без урахування індексації), що становить 10665 грн. 92 коп.

Отже, в цьому випадку, слід врахувати не тривалий час затримки розрахунку при звільненні більше одного року, в разі застосування загального порядку обчислення компенсації призведе до значного перевищення розміру компенсації над сумою заборгованих виплат.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача та стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 10665 грн. 92 коп.

Визначений судом розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача повністю відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування, оскільки саме позивач не вживав дій протягом тривалого строку щодо нарахування та стягнення належних йому сум.

Таким чином, беручи до уваги позицію Верховного Суду, викладеного у постанові від 27.04.2016 по справі №6-113цс16, вважає за справедливе застосувати принцип співмірності та зменшити за таких обставин розмір відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку.

За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, оскільки в межах даної адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, а відповідач, як суб`єкти владних повноважень, на яких частиною другою статті 77 КАС України покладено обов`язок щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності, не довів суду правомірність своїх дій, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню із самостійним визначенням розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 04.11.2016 р. по 22.04.2021 р. в сумі 10665,92 грн.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності оскаржуваних дій та бездіяльності, суд доходить висновку, про часткове задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Харківського національного університету внутрішніх справ про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку – задовольнити частково.

Зобов`язати Харківський національний університет внутрішніх справ (ЄДРПОУ 08571096, 61080, м. Харків, пр-т. Льва Ландау, 27) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 04.11.2016 року по 22.04.2021 року (включно) у розмірі 10665,92 (десять тисяч шістсот шістдесят п`ять грн. 92 коп.)

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку передбаченому п.п. 15.5. п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 29 червня 2021 року.

Суддя Кухар М.Д.