
ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 500/2513/21
30 червня 2021 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючого судді Мандзія О.П. розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частина 3066 Національної гвардії України (м.Київ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -
ВСТАНОВИВ:
До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини 3066 Національної гвардії України (м.Київ), в якій просить:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3066 Національної гвардії України (м.Київ) щодо невиплати ОСОБА_1 всіх сум належних у день звільнення (невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки у сумі 20803,59 грн);
стягнути з Військової частини 3066 Національної гвардії України (м.Київ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 14.08.2019 року по 21.04.2021 року в сумі 20639,38 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач проходив військову службу у Військовій частині 3066 Національної гвардії України (м.Київ). На час прийняття наказу №137 від 14.08.2019 року про виключення позивача зі списків особового складу Військової частини 3066 Національної гвардії України (м.Київ) відповідач не здійснив з позивачем повного розрахунку. Грошова компенсація за невикористанні дні додаткової відпустки в сумі 20803,59 грн. виплачена позивачу лише 21.04.2021 року.
За таких обставин, позивач вказує про наявність у нього права на отримання середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 11.05.2021 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у якій встановлено строк подання відповідачем відзиву на позовну заяву, в тому числі сторонам клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
01 червня 2021 року, у встановлений судом строк, відповідач подав до суду відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що ст. 117 КЗпП України не поширюється на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд при прийняті рішення виходить з наступних підстав і мотивів.
Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині 3066 Національної гвардії України (м.Київ).
Згідно з посвідчення серії НОМЕР_1 від 10.07.2015 року позивач отримав статус учасника бойових дій (а.с.10).
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини 3066 Національної гвардії України №162 від 14.08.2019 року позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення – 14.08.2019 року (а.с.11).
На дату виключення позивача зі списків особового складу частини відповідачем не було нараховано грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2016-2019 роки.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 18.02.2021 року у справі №500/4214/20, яке набрало законної сили 23.03.2021 року, зобов`язано Військову частину 3066 Національної гвардії України (м.Київ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення із списків особового складу військової частини 3066 Національної гвардії України (м.Київ), а саме 14.08.2019.
Грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2016-2019 роки в сумі 20803,59 грн перераховано на рахунок позивача 21.04.2021 року, що підтверджується довідкою АТ КБ "Приватбанк" (а.с.12).
У зв`язку з не проведенням при звільненні із військової служби розрахунку в повному обсязі, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість дій відповідача на відповідність вимогам ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд виходить з наступного.
Відповідно до п.1 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.1991 року держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктами 2, 4 цієї статті визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Згідно з ч. 3 ст.24 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" №2232-XII від 25.03.1992 року закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.
Відповідно до п.242 вказаного Положення після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Як встановлено судом, при звільненні позивача відповідно до витягу з наказу командира Військової частини 3066 Національної гвардії України №162 від 14.08.2019 року відповідачем було нараховано грошове забезпечення, в яке не було включено грошову компенсацію за невикористані дні відпуски як учаснику бойових дій за період 2016-2019 роки.
Водночас, під час звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу, із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок, в тому числі в частині нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпуски, чого відповідачем здійснено не було, що також підтверджується рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 18.02.2021 року у справі №500/4214/20, яке набрало законної сили 23.03.2021 року.
Грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2016-2019 роки в сумі 20803,59 грн. перераховано на рахунок позивача лише 21.04.2021 року.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Згідно з ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку про можливість застосування норм ст.116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладений у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 року у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 року у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 року у справі № 826/15235/16, від 28.01.2021 року у справі 240/11214/19.
Таким чином, доводи відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм КЗпП України є необґрунтованими.
Так, вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена ст.117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина 1 ст.117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина 2 ст.117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Таким чином, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 року у справі №810/451/17.
Отже, у спірних правовідносинах має місце виключення позивача із списків особового складу Військову частину 3066 Національної гвардії України (м.Київ) та всіх видів забезпечення 14.08.2019 року без проведення цього ж дня остаточного розрахунку (грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в сумі 20803,59 грн перераховано на рахунок позивача лише 21.04.2021 року), тому відповідно до ст.117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку.
Встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:
розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника. При вирішенні цього питання враховуються такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи №806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019 року.
Розрахунок середнього заробітку працівника визначається відповідно до ст.27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року (далі - Порядок №100).
Зокрема, за п.2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (п.8 Порядку №100).
Згідно з довідки Військової частини 3066 про доходи ОСОБА_1 , позивач за останні два місяці роботи (червень - липень 2019 р.), що передують після звільнення позивача з вказаної частини, отримав заробітну плату на загальну суму 22970 грн (а.с.13).
Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 376,50 грн. (22970 грн / 61 календарних днів).
Суд відзначає, що з огляду військовозобов`язані проходять військову службу без прив`язки до робочих днів та отримують грошове забезпечення щомісячно, при обрахунку середньоденне грошове забезпечення позивача необхідно враховувати календарні дні, а не робочі.
Оскільки днем звільнення позивача є 14.08.2019 року, а грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій виплачено 21.04.2021 року, то період затримки розрахунку становить 616 календарних днів.
Відповідно до розрахунку позивача розмір середнього заробітку за 616 днів затримки виплати грошової компенсації додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, становить 231924 грн. (376,50 грн. х 616).
Однак суд враховує, що розмір своєчасно невиплаченої грошової компенсації додаткової відпустки в сумі 20803,59 грн. у пропорційному співвідношенні до суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні складає 8,9% (20803,59 /231924*100).
З огляду на викладене, суд приходить до переконання, що належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача, за встановлених обставин, є стягнення на його користь середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби з 14.08.2019 року по 21.04.2021 року, прямопропорційного розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум, у розмірі 20641,20 грн (8,9% від 376,50 грн. х 616).
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, ч.2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваного рішення, дій.
Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
З огляду на зазначене та з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та з метою дотримання судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню шляхом: визнання бездіяльності протиправною Військової частини 3066 Національної гвардії України (м.Київ) щодо невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 14.08.2019 року по 21.04.2021 року в сумі 20641 (двадцять тисяч шістсот сорок одну) грн 20 коп.; стягнення відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 14.08.2019 року по 21.04.2021 року в сумі 20641 (двадцять тисяч шістсот сорок одну) грн 20 коп.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України від "Про судовий збір", підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3066 Національної гвардії України (м.Київ) щодо невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 14.08.2019 року по 21.04.2021 року в сумі 20641 (двадцять тисяч шістсот сорок одну) грн 20 коп.;
Стягнути з Військової частини 3066 Національної гвардії України (м.Київ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 14.08.2019 року по 21.04.2021 року в сумі 20641 (двадцять тисяч шістсот сорок одну) грн 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 30 червня 2021 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач:
- Військова частина 3066 Національної гвардії України (м.Київ) (місцезнаходження/місце проживання: вул. Є.Коновальця, 38,м. Київ,01133 код ЄДРПОУ/РНОКПП 08803508);
Головуючий суддя Мандзій О.П.
Судове рішення № 97972538, Тернопільський окружний адміністративний суд було прийнято 30.06.2021. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 500/2513/21. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: