Рішення № 97972403, 30.06.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2021 року Справа № 480/3383/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Савицької Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/3383/21 за позовом Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Безпека" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

В С Т А Н О В И В:

Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі по тексту - позивач) звернулося до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Безпека" (далі по тексту - відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 30830,00 грн та пені у розмірі 6,17 грн.

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що відповідно до звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2020 рік відповідачем не зазначене 1 робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю та не зайняте такою особою. З огляду на приписи ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" відповідачем не було сплачено суму адміністративно-господарських санкцій, тому у зв`язку з порушенням відповідачем термінів сплати на суму адміністративно-господарських санкцій була нарахована пеня. Враховуючи те, що до 15.04.2021 суму адміністративно-господарських санкцій та пеню відповідач не сплатив, позивач просить суд стягнути з відповідача суму адміністративно-господарських санкцій в розмірі 30830,00 грн та пені у розмірі 6,17 грн.

Ухвалою суду від 29.04.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

ТОВ "Безпека" у відзиві позовні вимоги не визнав та зазначив, що видом його діяльності за КВЕД-2010 є діяльність охоронних служб. З огляду на специфіку діяльності підприємства та враховуючи положення Закону України "Про охоронну діяльність" персоналом охорони можуть бути дієздатні громадяни України, які досягли 18-річного віку, пройшли відповідне навчання або професійну підготовку, уклали трудовий договір із суб`єктом господарювання та подали документи, що вони, зокрема, не мають обмежень за станом здоров`я для виконання функціональних обов`язків. У свою чергу, професії у сфері охорони є небезпечними для здоров`я осіб з інвалідністю, а чинним законодавством України забороняється власнику або уповноваженому ним органу приймати інвалідів на роботу з підвищеною небезпекою під загрозою адміністративної або кримінальної відповідальності за порушення законодавства про працю та охорону праці. У зв`язку з цим у звіті про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2020 рік, у якому підприємством зазначена середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу – 10 осіб, з яких 5 осіб – середньооблікова кількість посад адміністративно-управлінського персоналу, 5 осіб – охоронці, кількість осіб з інвалідністю – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", підприємством визначена як 0 осіб. Отже, оскільки фактична середньооблікова кількість працівників, не задіяних у виконанні заходів охорони, які працювали протягом 2020 року, становила 5 осіб, що є меншим від нормативу у 8-25 осіб, тому підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій до ТОВ "Безпека" відсутні. Просив у задоволенні позову відмовити.

27.05.2021 позивачем подано до суду відповідь на відзив, у якій не погоджується із доводами відповідача викладеними у відзиві на позовну заяву та просить задовольнити позовні вимоги.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, зазначає наступне.

ТОВ "Безпека" був поданий до Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2020 рік (форма №10-ПОІ), згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу – 10 особа, з яких 5 осіб – середньооблікова кількість посад адміністративно-управлінського персоналу, 5 осіб – охоронці, кількість осіб з інвалідністю – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", підприємством визначена як 0 осіб.

Беручи до уваги дані звіту, позивачем розраховано суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, виходячи із кількості незайнятих робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю (1 особа) у розмірі 30830,00 грн та пені у розмірі 6,17 грн.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 43 Конституції України, держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні визначає Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.1991 № 875-XII (далі - Закон № 875-XII) зі змінами, який гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Відповідно до ст. 17 Закону № 875-XII, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 19 Закону № 875-XII, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Водночас, як встановлено судом, основним видом діяльності відповідача за кодом КВЕД 80.10 є діяльність приватних охоронних служб. Також, серед інших, видами діяльності відповідача є обслуговування систем безпеки (код КВЕД 80.20) та діяльність у сфері охорони громадського порядку та безпеки (код КВЕД 84.24).

Організаційно-правові принципи здійснення господарської діяльності у сфері надання послуг з охорони власності та громадян визначає Закон України "Про охоронну діяльність" від 22.03.2012 № 4616-VI (далі - Закон № 4616-VI), який регулює відносини суб`єктів господарювання під час організації та здійснення ними охоронної діяльності.

Суб`єктом охоронної діяльності за приписами ч. 1 ст. 1 Закону № 4616-VI є суб`єкт господарювання будь-якої форми власності, створений та зареєстрований на території України, що здійснює охоронну діяльність на підставі отриманої у встановленому порядку ліцензії.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону № 4616-VI вказаної статті, персоналом охорони можуть бути дієздатні громадяни України, які досягли 18-річного віку, пройшли відповідне навчання або професійну підготовку, уклали трудовий договір із суб`єктом господарювання та подали документи, що вони, зокрема, не мають обмежень за станом здоров`я для виконання функціональних обов`язків.

Відповідні обмеження щодо створення кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів суб`єктом охоронної діяльності закріплені у частині 6 статті 11 Закону № 4616-VI, відповідно до якої працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється суб`єктом охоронної діяльності згідно з чинним законодавством виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони.

Водночас, відповідно до поданого відповідачем Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2020 рік (форма №10-ПІ) середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача у 2020 році склала 10 особа, з яких 5 осіб – працівники, які не задіяні у виконанні заходів охорони.

Таким чином, кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях у ТОВ "Безпека" становить 0 осіб, оскільки кількість працівників, які не задіяні у виконанні заходів охорони складає 5 осіб, що є меншим від мінімальної чисельності працюючих, встановленого частиною 1 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Суд зазначає, що відповідно до ч. 11 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що норматив робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, порядок його встановлення визначаються виключно цим Законом.

Отже, за загальним правилом, встановленим Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів обраховується від середньооблікової чисельності штатних працівників.

Проте, у зазначеному законі відсутнє регулювання порядку обчислення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів для підприємств-суб`єктів охоронної діяльності.

Натомість, особливості працевлаштування інвалідів, що здійснюється суб`єктом охоронної діяльності, встановлено Законом України "Про охоронну діяльність", частина 6 статті 11 якого передбачає, що таке працевлаштування здійснюється згідно з чинним законодавством, однак виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони.

Отже, вказана норма у спірних правовідносинах є спеціальною відносно статті 19 №875-ХІІ, оскільки врегульовує особливості обрахування кількості штатних працівників для мети працевлаштування інвалідів.

Крім того, у абзаці п`ятому пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України вказано, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не визначено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Це означає, що при прийнятті норми Закону України "Про охоронну діяльність", що міститься в частині 6 статті 11, згідно з якою працевлаштування інвалідів суб`єктом охоронної діяльності здійснюється виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони, існуючі однопредметні норми законів необхідно було привести у відповідність до нових норм, зокрема, шляхом скасування норм, які суперечать новому закону.

Отже, відповідно до Закону України "Про охоронну діяльність" правопорушенням у сфері господарювання для суб`єктів охоронної діяльності є невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, який повинен розрахуватись виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони, а не з середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу (осіб), як передбачено статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", для визначення наявності або відсутності правопорушення підлягають застосуванню норми Закону України "Про охоронну діяльність".

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 808/1547/16, від 18.09.2018 у справі № 818/466/16 та від 11.09.2020 у справі № 440/2375/19, які відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" (VastbergataxiAktiebolagandVulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що "…адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень".

Згідно з ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для пропущення господарського правопорушення.

Статтею 238 ГК України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, враховуючи, що для відповідача норматив працевлаштування осіб з інвалідністю становить "0" осіб, правопорушення у сфері господарювання, як підстава для застосування адміністративно-господарських санкцій за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів і, відповідно, незабезпечення працевлаштування зазначеної категорії осіб, а також пені відсутнє.

Враховуючи викладене, у суду відсутні підстави для стягнення з ТОВ "Безпека" адміністративно-господарських санкцій у розмірі 30830,00 грн та пені у розмірі 6,17 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 77, 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Безпека" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.В. Савицька