Рішення № 97972305, 09.06.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2021 року Справа № 480/8504/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Осіпової О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Мікулінцевої А.П.,

представника позивача - Шабатіна Д.Є.,

представника відповідача - Паливода І.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/8504/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 59024300005319 від 06.11.2020 року про відмову у наданні йому дозволу на імміграцію в Україну;

- зобов`язати відповідача повторно розглянути його заяву про надання дозволу на імміграцію в Україну з урахуванням висновків суду.

Свої вимоги мотивує тим, що на підставі багаторазової візи типу «С», яка дійсна з 09.09.2019 року, виданої посольством України у Федеративній республіці Нігерія, позивач через прикордонний пункт пропуску Львів 20.09.2019 року в`їхав до України. В листопаді 2019 року позивач звернувся до УДМС України в Сумській області з заявою про імміграцію в Україну. На підставі цього 11.12.2019 року строк його перебування в Україні було продовжено до 10.06.2020, який в подальшому 03.06.2020 був продовжений до 07.11.2020 року. В подальшому термін перебування позивача був продовжений до 06.12.2020 року. 28.11.2020 року через представника позивача адвоката Шабатіна Д.Є. відділом державної міграційної служби Охтирського району через засоби електронного зв`язку було повідомлено позивача про те, що рішенням від 26.11.2020 року термін його перебування в Україні скорочено до 30.11.2020 року в зв`язку з рішенням № 59024300005319 від 06.11.2020 року про відмову у наданні йому дозволу на імміграцію в Україну.

Ознайомившись з рішенням № 59024300005319 від 06.11.2020 року про відмову у наданні йому дозволу на імміграцію в Україну, було встановлено, що рішення прийнято на підставі п. 4 та 6 ст.10 Закону України «Про іміграцію в Україну», відповідно до яких дозвіл на імміграцію не надається: 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Позивач стверджує, що жодної неправдивої відомості ані в заяві на імміграцію, ані в додатках до неї ним не надано. Він не притягувався до кримінальної відповідальності взагалі і в Україні зокрема. Він не вчиняв жодного злочину в Україні, не надавав ніяких неправдивих чи підроблених документів чи відомостей, що б дало підстави для прийняття відносно нього рішення № 59024300005319 від 06.11.2020 року про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну.

Крім того, зазначає, що факт його законного в`їзду в Україну підтверджується візою та відміткою в паспорті про в`їзд через прикордонний пункт пропуску. Факт законності перебування в Україні до відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну доказується відміткою УДМС в паспорті позивача про продовження дозволу на тимчасове проживання в Україні, а факт наявності законних підстав для надання дозволу на імміграцію в Україну підтверджується заявою дружини позивача про те, що вона не заперечує протни імміграції в Україну свого чоловіка.

Отже, ОСОБА_1 дійшов висновку, що оскаржуване рішення є незаконним та таким що підлягає скасуванню в судовому порядку.

Ухвалою від 17.12.2020р. позовна заява залишена без руху та надано строк для усунення її недоліків.

11.01.2021р. провадження у справі відкрито, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

08.02.2021р. від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с.24-28), в якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилається на те, що для отримання від іноземного громадянина додаткової інформації в рамках розгляду його заяви про надання дозволу на імміграцію, заявник запрошувався до Управління листом від 15.07.2020 № 5901.5-4766/59.1-20, направленим за адресою, вказаною у заяві про надання дозволу на імміграцію як адреса проживання. На виклик Управління Нсіагваі ОСОБА_2 не з`явився. 06.11.2020 УДМС України в Сумській області на підставі пунктів 4, 6 статті 10 Закону України «Про імміграцію» (з урахуванням пунктів 1 та 5 статті 12 Закону України «Про імміграцію») та пункту 14 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 р. № 1983, прийнято рішення № 59024300005319 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну.

У зв`язку з повернення поштового відправлення з повідомленням позивачу щодо прийнятого стосовно нього рішення, 23.12.2020 працівниками Охтирського МВ УДМС України в Сумській області з метою ознайомлення ОСОБА_1 з прийнятим рішенням здійснено виїзд за адресами, вказаними у поданих позивачем заявах, а саме: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . За вказаними адресами ОСОБА_1 не виявлено, з письмових пояснень домоволодільців відомо, що 07.11.2019 ОСОБА_3 надано дозвіл на реєстрацію ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , однак останній за вказаною адресою не проживав, кореспонденцію не отримував. ОСОБА_4 в свою чергу пояснила, що надала ОСОБА_1 дозвіл на тимчасове проживання за адресою: АДРЕСА_2 , але вказаний іноземний громадянин за визначеною адресою не проживав, кореспонденцію не отримував.

Таким чином, при зверненні за отриманням дозволу на імміграцію в Україну у заяві від 07.11.2019 гр. Федеративної республіки Нігерія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в графі «місце проживання в Україні» зазначив неправдиві про себе відомості, вказавши місцем свого проживання адресу за якою ніколи не мешкав, тому оскаржуване рішення є правомірним, внаслідок чого, на думку представника відповідача, у задоволенні позову слід відмовити.

Ухвалою від 10.02.2021р. за клопотанням представника відповідача розгляд справи вирішено здійснювати з повідомленням сторін.

11.02.2021р. представником позивача подано відповідь на відзив, згідно з якою (а.с.111-113) відповідач дійшов неправильного висновку щодо того, що зазначення адрес покладає на позивача обов`язок там мешкати постійно, оскільки така графа потрібна для ідентифікації органу ДМС, який має прийняти та обробити заяву іноземця. Законодавством не встановлений обов`язок іноземця на стадії розгляду його заяви на імміграцію в Україну постійно проживати за місцем, де в разі надання йому такого дозволу особа-громадянин України гарантує його постійну реєстрацію. У відмітці в паспорті щодо строків перебування в Україні безпосередньо зазначено, що адреси в Охтирці - це адреси приймаючої сторони, тобто родини ОСОБА_5 . Щодо статусу біженця, притягнення до адміністративної відповідальності, пов`язаного з цим виїзду з України у 2019 році, то таке, на думку представника позивача, не відноситься до предмету спору.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, вказаних у відзиві на позовну заяву.

Вислухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 20.09.2019 громадянин Нігерії ОСОБА_1 за візою типу С № (М) НОМЕР_1 прибув до України.

07.11.2019 іноземець звернувся до Охтирського МВ УДМС України в Сумській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію», як чоловік іммігрантки (дружина - громадянка Азербайджану ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 02.06.2011, видана УГІРФО ГУМВС України в Харківській області; свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 від 03.07.2019).

При перевірці поданих іноземним громадянином документів встановлено, що довідка про місце проживання за кордоном видана 20.03.2019, що не відповідає вимогам пункту 11 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983, відповідно до якого документи, відомості за якими можуть змінюватись, можуть бути подані протягом шести місяців від дня їх видачі (тобто до 20.09.2019).

Управлінням направлено запит до ГУДМС в Харківській області щодо факту перевірки законності перебування ОСОБА_1 станом на дату державної реєстрації шлюбу на запит Харківського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області. З наданої ГУДМС в Харківській області відповіді від 24.09.2020 № 6301.8.4/40293-20 та від 12.10.2020 № 6301.8.4/43003-20 вбачається наступне.

Громадянин Нігерії ОСОБА_1 перебував на обліку ГУДМС в Харківській області під іменем ОСОБА_7 з 2011 року. Вперше за отриманням статусу біженця позивач звернувся до УДМС України в Сумській області 02.06.2015. Рішенням УДМС України в Сумській області від 27.08.2015 ОСОБА_1 у визнанні його біженцем чи особою, що потребує додаткового захисту, відмолено. Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 28.12.2016 у справі № 818/3390/15 наведене рішення залишено без змін. Апеляційна скарга на постанову Сумського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 не подавалась.

20.02.2019 т.в.о. начальника Шевченківського РВ ГУДМС України в Харківській області постановою серії ПН МХК № 124378 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП, а саме: проживання на території України без документів на право проживання та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1700,00 (одна тисяча сімсот) грн.

З пояснень ОСОБА_1 , викладених у протоколі про адміністративне правопорушення серії ПР МХК № 124378 від 20.02.2019, вбачається, що останній прибув в Україну у 2008 році, проживає нелегально, має намір звернутись з заявою на статус біженця.

Відтак, 08.04.2019 ОСОБА_1 звернувся до ГУДМС України в Харківській області з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та документований довідкою № 009444 від 08.04.2019р., терміном дії якої в подальшому продовжувався до 26.10.2019.

03.07.2019 Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (далі - Харківський МВ ДРАЦС) складено актовий запис про шлюб № 2344 між гр. Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та гр. Азербайджанської Республіки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

17.07.2019 розгляд заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, припинено згідно із наказом ГУДМС в Харківській області та 24.07.2019 ОСОБА_1 залишив територію України, виїхавши до Нігерії, де безперешкодно отримав візу типу С № (М)У05156843 від 09.09.2019 терміном дії до 23.07.2020, за якою прибув з Нігерії до України 20.09.2019 з метою отримання дозволу на імміграцію, подавши 07.11.2019р. про це заяву.

Для отримання від іноземного громадянина додаткової інформації в рамках розгляду його заяви про надання дозволу на імміграцію заявник запрошувався до Управління листом від 15.07.2020 № 5901.5-4766/59.1-20, направленим за адресою, вказаною у заяві про надання дозволу на імміграцію як адреса проживання. На виклик Управління ОСОБА_1 не з`явився.

06.11.2020 УДМС України в Сумській області на підставі пунктів 4, 6 статті 10 Закону України «Про імміграцію» (з урахуванням пунктів 1 та 5 статті 12 Закону України «Про імміграцію») та пункту 14 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 р. № 1983, прийнято рішення № 59024300005319 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну.

У зв`язку з повернення поштового відправлення з повідомленням позивачу щодо прийнятого стосовно нього рішення, 23.12.2020 працівниками Охтирського МВ УДМС України в Сумській області з метою ознайомлення ОСОБА_1 з прийнятим рішенням, здійснено виїзд за адресами, вказаними у поданих позивачем заявах, а саме: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

За вказаними адресами ОСОБА_1 не виявлено, з письмових пояснень домоволодільців відомо, що 07.11.2019 ОСОБА_3 надано дозвіл на реєстрацію ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , однак останній за вказаною адресою не проживав, кореспонденцію не отримував.

ОСОБА_4 в свою чергу пояснила, що надала ОСОБА_1 дозвіл на тимчасове проживання за адресою: АДРЕСА_2 , але вказаний іноземний громадянин за визначеною адресою не проживав, кореспонденцію не отримував.

Таким чином, як зазначає відповідач, при зверненні за отриманням дозволу на імміграцію в Україну у заяві від 07.11.2019 гр. (а.с.29-30) Федеративної республіки Нігерія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в графі «місце проживання в Україні» зазначив неправдиві про себе відомості, вказавши місцем свого проживання адресу, за якою ніколи не мешкав, що й стало підставою для прийняття рішення № 59024300005319 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну, що є предметом розгляду даної справи.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Приписами частини 15 статті 4 Закону встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які в`їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в`їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України "Про імміграцію".

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про імміграцію" імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції особи, яка є батьком, чоловіком (дружиною) іммігранта та його неповнолітні діти (п.6 ч.2 ст.4 Закону України "Про імміграцію").

Згідно зі ст. 6 Закону України "Про імміграцію" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції: 1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах; 2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; 3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються; 4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання; 5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.9 Закону України «Про імміграцію» заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.

Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: три фотокартки; копія документа, що посвідчує особу; документ про місце проживання особи; відомості про склад сім`ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (ч.5 ст.9 Закону України «Про імміграцію»).

Підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію визначені у ст.10 Закону України «Про імміграцію», відповідно до змісту якої дозвіл на імміграцію не надається:

1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку;

2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено;

3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я;

4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи;

5) особам, яким на підставі закону заборонено в`їзд на територію України;

6) в інших випадках, передбачених законами України.

Пунктом 10 Порядку №1983 встановлено, що провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються до територіальних підрозділів за місцем проживання - особами, які тимчасово перебувають в Україні на законних підставах.

Пунктом 12 Порядку №1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з`ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам.

Територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у п. 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених ст.10 Закону України «Про імміграцію», надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби (п.14 Порядку №1983).

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що обов`язковою передумовою прийняття компетентним органом відповідного рішення про надання особі дозволу на імміграцію є перевірка правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутність підстав для відмови у його наданні.

Як встановлено під час розгляду справи, підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на імміграцію відповідачем визначено п. 4 та 6 ст.10 Закону України «Про іміграцію в Україну», а саме неправдивими були відомості про місце проживання позивача.

Перевіряючи правомірність вказаних тверджень відповідача, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно зі ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантується свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Положеннями статті третьої вищенаведеного Закону визначено, що місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини. Документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист. Реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Відповідно ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.

Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором.

Реєстрація та продовження реєстрації тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства здійснюється відповідно до законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Положення Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» не містять особливих правил реєстрації місця проживання іноземців, а відтак, за загальним правилом підлягають застосуванню норми закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

У свою чергу, за пунктом 4 частини 1 статті 10 Закону № 2491-ІІІ обставиною, за якою дозвіл на імміграцію не надається, є зазначення особою в заяві про надання дозволу на імміграцію свідомо неправдивих відомостей чи подання підроблених документів.

Як вказував під час розгляду справи представник позивача, на момент подання заяви на отримання дозволу на імміграцію позивачем вказано в графі «місце проживання в Україні» адресу: АДРЕСА_1 , оскільки ним отримано від власника домоволодіння згоду на реєстрацію постійного місця проживання в цьому житлі, що вбачається із заяви ОСОБА_3 від 17.11.2019р., поданої до начальника УДМС України в Сумській області (а.с.8).

При цьому, суд зазначає, що згідно з копією паспорту позивача з відміткою про продовження строку перебування в Україні до 10.06.2020р. та до 07.11.2020р. місце його проживання значиться як « АДРЕСА_1 » (а.с.6-7).

Відтак, матеріалами справи підтверджено, що позивач повідомляв відповідачу при зверненні із заявою про надання дозволу на імміграцію адресу, вказану в його паспорті у відмітці про продовження строку перебування в Україні та в заяві від власника домоволодіння про згоду на реєстрацію постійного місця проживання, поданої до начальника УДМС України в Сумській області, що спростовує висновки відповідача щодо порушення ОСОБА_1 пункту 4 частини 1 статті 10 Закону № 2491-ІІІ стосовно зазначення саме свідомо неправдивих відомостей чи подачу підроблених документів, оскільки він мав намір зареєструватися за тією адресою, має право проживати на території України у декількох місцях, вільно пересуваючись, та подані ним відомості (відмітки у паспортах та заява власника житла) не були підроблені.

Крім того, в матеріалах справи містяться копії відповідей на відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби, згідно з якими позивач за обліками Геренального Інтерполу станом на 23.12.2019р. та на 18.09.2020р. не значиться (а.с.25,82), Управління СБ України в Сумській області не заперечує проти залишення на постійне проживання в Україні громадянина Нігерії ОСОБА_1 (а.с.51), станом на 02 січня 2020 року та на 10 березня 2020 року інформація щодо цього іноземця у базі даних осіб, яким на підставі закону органами охорони державного кордону заборонено в`їзд в Україну, відсутня (а.с.53), за базами даних персонально-довідкового обліку єдиної системи МВС України позивач станом на 16.12.2019р. не знятої чи не погашеної судимості не має, за базами даних Національної поліції України станом на 23.12.2019р. він не притягується та в розшуку не перебуває (а.с.58), під час перевірки, здійсненої ГУ ДМС України в Харківській області, було встановлено, що вказаний іноземний громадянин станом на дату реєстрації шлюбу (03.07.2019р.) знаходився на території України на законних підставах (а.с.77-78).

Також в матеріалах справи міститься копію свідоцтва про шлюб, укладеного між позивачем та гр. Азербайджанської Республіки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.8). , яка дала йому згоду на отримання посвідки на проживання на території України та гарантує його фінансове забезпечення на рівні не нижче прожиткового мінімуму, встанрвленого в Україні (а.с.9).

Вирішуючи спірні правовідносини, суд вважає за необхідне застосувати положення статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, за якими ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

За правилами ч.ч. 1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Комісар Ради Європи з прав людини видав рекомендацію стосовно прав іноземців, які бажають в`їхати на територію держав-членів Ради Європи, та виконання рішень про видворення (CommDH(2001)19). Зазначена рекомендація, датована 19 вересня 2001 року, містить такий пункт:

"11. У випадках, коли особа стверджує, що компетентні органи порушили право, гарантоване Європейською конвенцією з прав людини (ЄКПЛ), або що існує можливість порушення ними цього права, необхідно забезпечити, щоб право на засіб юридичного захисту у значенні статті 13 ЄКПЛ гарантувалося не лише законом, але також на практиці…"

Варто відмітити, що конвенційний механізм захисту прав передбачає, зокрема те, що основоположні права, гарантовані ЄКПЛ повинні виконуватися безпосередньо на державному рівні, зокрема, державними органами.

Суд вважає, що відповідачем не дотримано принципу пропорційності, який, в свою чергу, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача за відсутності будь-якої вини останнього.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово робив визначення критерію "необхідності у демократичному суспільстві". Так, за практикою Суду при визначенні питання необхідності у демократичному суспільстві" держави користуються певною свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом.

ЄСПЛ оцінює пропорційність обмежень, застосованих до права на повагу до сімейного життя, по відношенню до легітимної мети, якої прагнуть досягти сторони при застосуванні таких обмежень. Відтак, будь-яке непропорційне втручання з боку держави у фундаментальне право передбачене статтею 8 ЄКПЛ, не буде вважатися необхідним у демократичному суспільстві.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тобто, у спірних правовідносинах відповідачем не було дотримано принципу пропорційності, необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), що призводить до настання несприятливих наслідків для позивача.

Згідно із ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 77 КАС України, не надав жодних належних доказів на підтвердження законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення.

Виходячи з визначеного статтею 8 Конституції України принципу верховенства права, встановлених статтею 2 КАС України завдань суду як державної правозахисної інституції та необхідності під час прийняття рішень суб`єктами владних повноважень дотримуватися принципу пропорційності, суд дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваного рішення відповідача та про необхідність повторного розгляду його заяви про надання йому дозволу на імміграцію в Україну з урахуванням висновків суду.

Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України», суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 840грн.80коп. судового збору.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Сумській області №59024300005319 від 06.11.2020 року про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну.

Зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Сумській області (40000, м. Суми, вул. Г. Кондратьєва, буд.27, код ЄДРПОУ 37846270) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт громадянина Нігерії: НОМЕР_4 ) про надання дозволу на імміграцію в Україну з урахуванням висновків суду.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт громадянина Нігерії: НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Сумській області (40000, м. Суми, вул. Г. Кондратьєва, буд.27, код ЄДРПОУ 37846270) судовий збір в сумі 840грн.80коп. (вісімсот сорок грн. вісімдесят коп.).

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 15 червня 2021 року

Суддя О.О. Осіпова