Рішення № 97970811, 22.06.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/12605/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (далі - Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Західного регіону, відповідач), у якому просить:

- визнати дії Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (нова назва військової прокуратури Західного регіону України з 10.09.2020) щодо відмови у виплаті підйомної допомоги при призові на військову службу, передбаченої пунктом 3.1 Інструкції про порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги, затвердженої наказом Міністра оборони України від 22.10.2001 № 370 протиправними та зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Західного регіону виплатити ОСОБА_1 вказану підйомну допомогу у розмірі повного місячного грошового забезпечення на момент призову у розмірі 10581,84 грн.;

- визнати дії Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (нова назва військової прокуратури Західного регіону України з 10.09.2020) щодо зменшення розмірів виплачених матеріальних допомог на оздоровлення та на вирішення соціально-побутових питань за 2016 рік протиправними та зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Західного регіону виплатити ОСОБА_1 різницю між фактично виплаченими у 2016 році матеріальними допомогами на оздоровлення та на вирішення соціально-побутових питань та належними до виплати мені вказаними допомогами на загальну суму 17999,76 грн.;

- визнати дії Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (нова назва військової прокуратури Західного регіону України з 10.09.2020) з нарахування у період з 05.01.2016 до 01.03.2018 грошового забезпечення із застосуванням приписів постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1090 “Про затвердження Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури” протиправними та зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Західного регіону;

- здійснити перерахунок належного грошового забезпечення за період з 05.01.2016 до 01.03.2018 з урахуванням приписів та періоду дії постанов Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 “Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури”, від 07.11.2007 №1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу” та наказу Міністра оборони України від 11.06.2008 №260;

- здійснити донарахування сум виплачених у листопаді 2018 року матеріальних допомог на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань;

- виплатити різницю між фактично отриманим та належним після перерахунку до сплати грошовим забезпеченням за період з 05.01.2016 до 01.03.2018;

- стягнути з Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (нова назва військової прокуратури Західного регіону України з 10.09.2020) середній заробіток за весь час затримки з 10.09.2020 по день фактичного розрахунку в сумі 1550,07 грн. за кожен день затримки розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до наказу т.в.о. військового прокурора Західного регіону України його призначено на посаду начальника відділу статистики, ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань Західного регіону України. На зазначеній посаді позивач проходив військову службу до 10.09.2020 у військовому званні «полковник юстиції» та звільнений з військової служби у запас відповідно до вимог підп. «г» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу, тобто у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, наказом військового прокурора Західного регіону України від 10.09.2020 №626к з виключенням зі списків особового складу військової прокуратури Західного регіону України з 10.09.2020. Водночас при звільненні з військової служби, військовою прокуратурою Західного регіону України не проведено повний розрахунок належних виплат у зв`язку зі звільненням з військової служби. Зокрема позивач зазначає, що при призові його на військову службу із запасу та призначення на посаду офіцерського складу, йому не виплачено підйомну допомогу у розмірі місячного грошового забезпечення в сумі 10581,84 грн. Також вказує, що при наданні відпустки за 2016 рік відділом фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури регіону самовільно здійснено зменшення розміру матеріальної допомоги на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань. Також позивач зазначає, що відділом фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури регіону здійснювалось обчислення грошового забезпечення всупереч постанов Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» та наказу Міністерства оборони України від 11.06.2008 №260 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», починаючи з 05.01.2016. Вказане порушення суттєво впливало на загальну суму нарахованого грошового забезпечення, а також на нарахування виплачених у листопаді 2018 року матеріальних допомог на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань. У зв`язку з неповним проведенням виплати грошового забезпечення при звільненні з військової служби позивач також має право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до моменту повного розрахунку. Зважаючи на викладене, вищезазначені обставини зумовили звернення позивача до суду за захистом свого права на отримання грошового забезпечення у належному розмірі.

Ухвалою судді від 04.01.2021 позовну заяву було залишено без руху.

Ухвалою судді від 15.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою від 22.06.2021 відмовлено у розгляді справи в порядку загального позовного провадження.

07.05.2021 (за вх. № 32415) від відповідача надійшов відзив. Відповідач позовні вимоги позивача вважає безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. Щодо позовної вимоги про виплату підйомної допомоги, вказує, що при укладенні контракту на проходження військової служби 05.02.2015, позивач зазначив місцем свого фактичного проживання АДРЕСА_1 . Відповідно до наказу військового прокурора Західного регіону України від 02.03.2015 №138к з 03.03.2015 позивача призначено на посаду начальника відділу статистики, ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань військової прокуратури Західного регіону України, місцезнаходженням якої є АДРЕСА_2 . Оскільки після призову на військову службу та призначення на відповідну посаду, місце проживання позивача не змінилося, тому, відповідно до приписів Інструкції № 370, відсутні підстави для отримання підйомної допомоги. Щодо виплати позивачу матеріальних допомог на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань за 2016 рік, то відповідачем вказано, що у кошторисах видатків прокуратури регіону враховано виплату допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та така виплата проведена позивачу. Нормативно-правові акти не містять імперативної норми, яка б зобов`язувала відповідача здійснювати виплату таких допомог саме в розмірі повного місячного грошового забезпечення позивача, натомість встановлена верхня межа сум таких виплат, яка не може його перевищувати. Відповідачем було проведено нарахування і виплату позивачу вказаних допомог, без урахування премії в розмірі 100%. Щодо здійснення перерахунку та доплати грошового забезпечення в частині, що стосується надбавки за вислугу років, відповідач вказує, що щомісячна надбавка за вислугу років розраховується відповідачем виходячи лише із посадового окладу як це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1090 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури», а не виходячи із посадового окладу та окладу за військовим званням, як передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2017 №1294 (втратила чинність з 01.03.2018) та наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 року №260. Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки з 10.09.2020 по день фактичного розрахунку, то відповідачем вказано про безпідставність та передчасність такої вимоги, оскільки на даний час відсутні підстави вважати, що відповідач не виплатить позивачу середній заробіток у майбутньому, після проведення остаточних розрахунків.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З урахуванням ухвали від 22.06.2021 про відмову у розгляді справи в порядку загального позовного провадження, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 05.02.2015 між Міністерством оборони України в особі Міністра оборони України та ОСОБА_1 укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України строком на п`ять років.

Наказом тимчасово виконуючого обов`язків військового прокурора Західного регіону України полковника юстиції від 02.03.2015 №197к зараховано до списків особового складу військової прокуратури Західного регіону України підполковника юстиції ОСОБА_1 , прибувшого для подальшого проходження військової служби з Генеральної прокуратури та з 03.2015 призначено на посаду начальника відділу статистики, ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань військової прокуратури Західного регіону України.

Наказом військового прокурора регіону від 10.09.2020 №626 полковника юстиції ОСОБА_1 , якого наказом Міністра оборони України від 09.09.2020 №442 звільнено з військової служби у запас за підп. «г» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) з 10.09.2020 звільнено із займаної посади.

Наказом військового прокурора регіону від 26.07.2016 № 362 позивачу надано частину щорічної основної відпустки тривалістю 18 календарних днів із збереженням грошового та матеріального забезпечення за 2016 рік з 08.08.2016 по 26.08.2016.

Листом від 16.11.2020 №530 відповідачем надано розрахунковий лист щодо нарахованих та виплачених позивачу сум грошового забезпечення за 2015-2020 роки.

24.09.2020 року позивач звернувся із заявою до керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону, в якій зазначив, що при звільненні з військової служби, відповідачем не проведено повного розрахунку належних виплат при звільненні. Ознайомившись з розрахунковими листами, відповідачем, протиправно на його переконання, не проведено з ним усіх належних відповідно до вимог законодавства розрахунків. Зважаючи на судову практику за позовами колишніх військовослужбовців військової прокуратури Західного регіону України, ОСОБА_1 вважав, що його права на отримання належного грошового забезпечення порушено та просив здійснити донарахування та виплату вказаних коштів.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що відповідачем було підготовлено та направлено на адресу позивача відповідь на його заяву.

Також судом встановлено, що 05.02.2020 Генеральним прокурором видано наказ № 66 «Про окремі питання забезпечення початку роботи спеціалізованих прокуратур у військовій та оборонній сфері» (на правах обласних прокуратур).

Відповідно до п. 2 вказаного наказу перейменовано юридичну особу військову прокуратуру Західного регіону України у Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Західного регіону (на правах обласної прокуратури) без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до п. 10 вказаного наказу він набирає чинності з дня початку роботи обласних прокуратур відповідно до рішення Генерального прокурора, прийнятого в порядку визначеному п. 4 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ.

Відповідно до п. 1 наказу Генерального прокурора від 08.09.2020 № 414 «Про початок роботи обласних прокуратур,» днем початку роботи обласних прокуратур визначено 11.09.2020.

Отже, з 11.09.2020 відповідач змінив своє найменування з Військової прокуратури Західного регіону України на Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Західного регіону (на правах обласної прокуратури) (без зміни коду ЄДРПОУ та юридичної адреси).

Зважаючи на викладене, відповідачем у даній справі є Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Західного регіону.

Вирішуючи даний спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням адміністративного судочинства України відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. З Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ встановлено, що за прокурорами військових прокуратур зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Відповідно до частини 4 статті 27 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України «Про прокуратуру» і проходять військову службу відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

Військові звання вищого офіцерського складу військовослужбовцям військової прокуратури присвоюються Президентом України, інші військові звання - відповідно до встановленого законодавством порядку проходження військової служби.

Посади військових прокурорів та відповідні їм військові звання включаються в переліки військових посад.

Отже, названою нормою Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ встановлено відмінності правового статусу прокурорів військової прокуратури, які проходять військову службу відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України, та інших прокурорів.

Відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Щодо позовної вимоги про визнання дій Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (нова назва військової прокуратури Західного регіону України з 10.09.2020) щодо відмови у виплаті підйомної допомоги при призові на військову службу, передбаченої п. 3.1 Інструкції про порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги, затвердженої наказом Міністра оборони України від 22.10.2001 № 370 протиправними та зобов`язання Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Західного регіону виплатити мені вказану підйомну допомогу у розмірі повного місячного грошового забезпечення на момент призову у розмірі 10 581,84 грн., то суд зазначає наступне.

Частиною 3 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що при переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також тих, хто перебуває на кадровій військовій службі, на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв`язку з призначенням на військову посаду, їм виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім`ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби.

Суд зазначає, що наказом Міністерства оборони України від 05.02.2018 № 45 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги (Порядок № 45). Відповідно до Наказу № 45, втратив чинність наказ Міністра оборони України від 22.10.2001 року № 370 "Про затвердження Інструкції про порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги".

Оскільки спірні правовідносини щодо виплати підйомної допомоги склалися у 2015 році, суд керується чинними нормами законодавства станом на момент виникнення спірних правовідносин, тобто положеннями наказу Міністра оборони України від 22.10.2001 № 370.

Пунктом 1 Інструкції про порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги, затвердженої наказом Міністра оборони України від 22.10.2001 №370 передбачено, що особам офіцерського складу, прапорщикам (мічманам) та військовослужбовцям рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, що переїхали до нового місця служби з одного населеного пункту в інший у зв`язку з призначенням на посади або зміною постійної дислокації військової частини (підрозділу) до місця постійної дислокації військової частини або підрозділу зі зміною місця проживання, виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення.

Згідно з п. 2 вказаної Інструкції, розмір підйомної допомоги визначається з окладу за основною посадою, на яку призначений військовослужбовець або яку він займав до дня прибуття військової частини (підрозділу) до нового пункту постійної дислокації, окладу за військове звання та додаткових видів грошового забезпечення на день виникнення права на отримання підйомної допомоги.

Підпунктами 4.1, 4.2 п. 4 вказаної Інструкції передбачено, що підйомна допомога офіцерам, прапорщикам (мічманам) і військовослужбовцям, які проходять службу за контрактом, виплачується тим, які переїхали у зв`язку з призначенням на посади, - за новим місцем служби на підставі наказу про призначення і наказу командира військової частини про вступ військовослужбовця до виконання обов`язків за посадою. Тим, які переїхали у зв`язку зі зміною постійної дислокації військової частини або підрозділу, - у новому пункті постійної дислокації частини (підрозділу) на підставі наказу командира частини про прибуття до місця дислокації.

Окрім цього, відповідно до п. 18.1 Інструкції, підйомна допомога, в тому числі на членів сім`ї, не виплачується: якщо місце проживання військовослужбовців у зв`язку з призначенням на посади або зміною постійної дислокації військової частини (підрозділу) не змінилося. В цьому випадку підйомна допомога виплачується після фактичного переїзду військовослужбовця на постійне проживання до пункту дислокації військової частини.

Системний аналіз наведених вище норм законодавства дає підстави для висновку, що підйомна допомога є одним із видів соціального забезпечення військовослужбовців та їх сімей.

Підставою для її виплати є, зокрема, переїзд до нового місця служби з одного населеного пункту в інший у зв`язку з призначенням на посаду під час проходження військової служби за контрактом.

Підйомна допомога виплачується військовослужбовцям, які проходять службу за контрактом та які переїхали у зв`язку з призначенням на посади, - за новим місцем служби на підставі наказу про призначення і наказу командира військової частини про вступ військовослужбовця до виконання обов`язків за посадою.

Як видно з матеріалів справи, при укладенні контракту про проходження військової служби, позивачем зазначено адресу проживання: АДРЕСА_1 . Зі змісту наказу т.в.о військового прокурора Західного регіону України від 02.03.2015 №197к, вбачається, що позивач на момент проходження військової служби за контрактом та призначення на посаду начальника відділу статистики, ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань військової прокуратури Західного регіону України не проходив військову службу в будь-якому іншому місці. Також судом з матеріалів справи не встановлено факту переїзду позивача до нового місця служби.

Оскільки позивач уклав контракт на проходження військової служби у Військовій прокуратурі Західного регіону (Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Західного регіону) з місцем проходження служби по АДРЕСА_2 , відтак, не набув права на отримання підйомної допомоги.

Доказів, що б вказували на існування обставин зміни місця продовження здійснення військової служби або зміни місця проживання позивачем, не наведено як за змістом позову, так і не надано в ході розгляду справи.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову в цій частині.

Щодо вимоги про визнання дії Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (нова назва військової прокуратури Західного регіону України з 10.09.2020) щодо зменшення розмірів виплачених матеріальних допомог на оздоровлення та на вирішення соціально-побутових питань за 2016 рік протиправними та зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Західного регіону виплатити мені різницю між фактично виплаченими у 2016 році матеріальними допомогами на оздоровлення та на вирішення соціально-побутових питань та належними до виплати мені вказаними допомогами на загальну суму 17999,76 грн., то суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 10-1 ч. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

З наказу Військової прокуратури Західного регіону України від 26.07.2016 «Про надання відпустки та матеріальної допомоги ОСОБА_1 » встановлено, що позивачу надано частину щорічної основної відпустки тривалістю 18 календарних днів із збереженням грошового та матеріального забезпечення за 2016 рік з 08.08.2016 по 26.08.2016. В наказі вказано виплатити позивачу матеріальну допомогу на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань за 2016 рік.

В наказі вказано, що він виданий на підставі ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та відсутні будь-які покликання про зменшення розміру матеріальної допомоги на оздоровлення чи розміру допомоги на вирішення соціально-побутових питань.

Саме нормами Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачена виплата військовослужбовцям матеріальних допомог на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань.

Про необхідність застосування до військовослужбовців військових прокуратур при виплаті грошового забезпечення в розмірі і порядку, визначеного законодавством для військовослужбовців вказано також п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, складається з посадового окладу та інших виплат, встановлених цією постановою, а також окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років у розмірі і порядку, визначеному законодавством для військовослужбовців.

Наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.07.2008 за № 638/15329, затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (надалі - Інструкція №260), яка була чинною на момент видання наказу від 26.07.2016 № 362к.

Так, згідно з п. 33.1 розділу XXXIII Інструкції №260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

До місячного грошового забезпечення, з якого визначається матеріальна допомога, включаються посадові оклади, оклади за військовими званнями та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Таким чином, чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством, встановлено чіткий порядок призначення та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань військовослужбовцям.

Суд погоджується з доводами відповідача про те, що максимальний розмір цієї допомоги дорівнює місячному грошовому забезпеченню, але може бути і меншим. Ця виплата не є обов`язковою та фіксованою. Проте, оскільки відповідачем нарахування грошового забезпечення позивача здійснювалося з використанням приписів Постанови № 1090 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури» всупереч застосуванню Постанови № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», та, як наслідок, при обрахунковій величині грошового забезпечення позивача не враховано оклад за військовим званням для розрахунку вислуги років, а також застосування зменшених розмірів її відсоткового значення. Оскільки, розміри матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, матеріальної допомоги на оздоровлення, напряму залежать від включення надбавки за вислугу років до розміру грошового забезпечення, то вони мали розраховуватися за відповідний період часу служби позивача з такого ж показника. При цьому, позивач мав цілком правомірні очікування того, що такі нарахування будуть проведені йому у гарантованому розмірі.

Щодо належного позивачу розміру виплати допомоги на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціальної допомоги у розмірі 17999,76 грн., то суд зазначає наступне.

В даному випадку, розрахунок розміру допомог між фактично виплаченими та належних до виплати є компетенцією відповідача, як органу, що здійснював виплату у спірному періоді. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок здійснити донарахування та виплати грошового забезпечення. У суду відсутні підстави надавати правову оцінку правильності здійсненого позивачем розрахунку, оскільки відсутні підстави вважати, що відповідачем буде здійснений неправильний розрахунок та права позивача будуть порушені. Тобто на час розгляду даної справи між сторонами в цій частині спір ще відсутній.

В матеріалах справи відсутні та відповідачем до суду не надані будь-які докази на підтвердження правомірності зменшення розміру матеріальної допомоги на оздоровлення виплаченої позивачу у 2016 році, а тому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в даній частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання дії Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (нова назва військової прокуратури Західного регіону України з 10.09.2020) з нарахування у період з 05.01.2016 до 01.03.2018 грошового забезпечення із застосуванням приписів постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1090 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури» протиправними та зобов`язання Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Західного регіону вчинити дії, то суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, складається з посадового окладу та інших виплат, установлених цією постановою, а також окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років у розмірі і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців (п. 41).

При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» визначено розмір надбавки за вислугу років від 5 до 40 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням.

Натомість відповідно до ч. 1 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Законом України «Про внесення змін до Бюджетного конкурсу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 №79-VIII внесено зміни до Бюджетного кодексу України, зокрема, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 26, яким, серед іншого встановлено, що норми і положення ст. 81, пунктів 13, 14 розділу «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи із наявних фінансових ресурсів державного бюджету

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1090 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам прокуратури» затверджено Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури, яким визначено механізм встановлення прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури розміру щомісячної надбавки за вислугу років та обчислення періоду проходження служби (стажу роботи), що дає право на одержання такої надбавки.

Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1090 дія цього Порядку поширюється на прокурорів, військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, інших працівників органів прокуратури (державних службовців, службовців, інших працівників), а також на слідчих органів прокуратури - до початку діяльності Державного бюро розслідувань.

Згідно п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1090 (в редакції від 12.07.2017), надбавка за вислугу років прокурорам виплачується щомісяця залежно від періоду проходження служби в розмірах, зазначених у ч. 7 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру».

Частинами 7, 8 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ визначено, що прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу.

Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України.

Грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, складається з посадового окладу та інших виплат, встановлених цим Законом.

З системного аналізу викладеного слід дійти висновку, що військовослужбовцям незалежно від місця проходження служби визначено розмір надбавки за вислугу років у відповідному відсотковому співвідношенні від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням, натомість прокурорам військової прокуратури, які також проходять військову службу відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» відповідачем визначено розмір надбавки за вислугу років у відповідному відсотковому співвідношенні виключно від посадового окладу.

Враховуючи, що ч. 4 ст. 27 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ встановлено відмінності правового статусу прокурорів військової прокуратури, які проходять військову службу відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України, від інших прокурорів, які не є військовослужбовцями, отже при виплаті та нарахуванні грошового забезпечення прокурорам військової прокуратури та, зокрема, позивачу піддягають застосуванню норми постанов Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якими врегульовано питання нарахування грошового забезпечення саме військовослужбовцям, оскільки зазначені нормативно-правові акти є спеціальними по відношенню до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1090, якою визначено Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам прокуратури.

Суд звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2018 №1153 «Про внесення змін до Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури» внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1090 та визначено, що військовослужбовцям, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, надбавка за вислугу років виплачується щомісяця залежно від періоду проходження служби у розмірі і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців (підпункт 2 пункту 1). Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 27 листопада 2018 року, крім підпункту 2 пункту 1, який застосовується з 1 березня 2018 року.

Отже, Кабінетом Міністрів України постановою від 27.12.2018 №1153 також розмежовано порядок нарахування надбавки за вислугу років військовослужбовцям, які проходять військову службу в органах прокуратури та іншим прокурорам.

При цьому, військовослужбовцям, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, надбавка за вислугу років виплачується щомісяця залежно від періоду проходження служби у розмірі і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців.

Вказане підтверджує доводи позивача про те, що нарахування та виплата надбавки за вислугу років йому як військовослужбовцю, який проходить службу у Військовій прокуратурі Західного регіону України, повинно відбуватися у розмірі і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців.

Відтак, з 05.01.2016 по 01.03.2018 обчислення надбавки за вислугу років за правилами Порядку №1090 здійснювалося відповідачем безпідставно.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові ВС КАС у справі № 640/19556/18 від 30.11.2020.

Оскільки дія Порядку №1090 почала поширюватись на прокурорів, військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, слідчих органів прокуратури та інших працівників органів прокуратури лише після внесення змін на підставі постанови КМУ від 27.12.2018 «Про внесення змін до Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури» №1153, то дії Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (Військової прокуратури Західного регіонк України) щодо встановлення і виплати ОСОБА_1 з 05.01.2016 по 01.03.2018 надбавки за вислугу років відповідно до постанови КМУ від 09.12.2015 №1090 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури» є протиправними.

Такі дії відповідача порушили право позивача на отримання грошового забезпечення з урахуванням надбавки за вислугу років у розмірі і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців, тому в цій частині позовні вимоги слід задовольнити повністю, а також слід задовольнити вимоги щодо здійснення донарахування сум виплачених у листопаді 2018 року матеріальних допомог на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань та виплатити різниці між фактично отриманим та належним після перерахунку до сплати грошовим забезпеченням за період з 05.01.2016 до 01.03.2018.

Щодо позовної вимоги про стягнути з Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (нова назва військової прокуратури Західного регіону України з 10.09.2020) середній заробіток за весь час затримки з 10.09.2020 по день фактичного розрахунку в сумі 1550,07 грн. за кожен день затримки розрахунку.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Кодексу Законів України про працю (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В силу ч.ч. 1-2 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Судом встановлено, що повної виплати позивачу належних сум грошового забезпечення при звільненні не відбулося, що стало причиною виникнення спору між сторонами у справі.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 в справі № 810/451/17 та від 26.02.2020 в справі № 821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

У постанові від 13.05.2020 в справі № 810/451/17 Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що ст. 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені ст. 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Підсумовуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду в постанові в справі № 810/451/17 зауважила, що за змістом ч.1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України.

Таким чином, виходячи із системного тлумачення положень ст. ст. 116, 117 КЗпП України, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 в справі № 4-рп/2012, а також правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені вище, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена ст. 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові) (висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 12.08.2020 в справі № 400/3151/19).

Відтак, лише на момент припинення вказаного правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог. При цьому, для того щоб права працівника на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні вважалися порушеними закінченим складом правопорушення, суду необхідно встановити такі юридично значимі обставини як: 1) невиплата належних працівнику при звільненні сум; 2) проведення із ним остаточного розрахунку. Факт проведення остаточного розрахунку дасть можливість для встановлення обсягу порушених прав.

Також згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.10.2011 у справі № 6-39цс11, для визначення розміру середнього заробітку при звільненні мають враховуватись такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги у цій частині є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частинами 1, 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Оцінивши докази, наявні у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення даного адміністративного позову.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" і такий фактично не сплачувався, відповідно до ст. 139 КАС України відсутні підстави для стягнення судових витрат.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону щодо нарахування у період з 05.01.2016 до 01.03.2018 грошового забезпечення ОСОБА_1 із застосуванням приписів постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1090 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури».

Зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Західного регіону (код ЄДРПОУ 38326057; місцезнаходження: 79002, м. Львів, вул. Клепарівська, 20) здійснити перерахунок та виплату належного грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_3 ) за період з 05.01.2016 до 01.03.2018 з урахуванням приписів та періоду дії постанов Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 “Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури”, від 07.11.2007 №1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу” та наказу Міністерства оборони України від 11.06.2008 № 260 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», із врахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Західного регіону (код ЄДРПОУ 38326057; місцезнаходження:79002, м. Львів, вул. Клепарівська, 20) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_3 ) перерахунок і виплату сум, виплачених у листопаді 2018 року матеріальних допомог на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань.

Зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Західного регіону (код ЄДРПОУ 38326057; місцезнаходження:79002, м. Львів, вул. Клепарівська, 20) виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_3 ) різницю між фактично отриманим та належним після перерахунку до сплати грошовим забезпеченням за період з 05.01.2016 до 01.03.2018.

У задоволенні решта позовних вимог відмовити.

Судові витрати з сторін стягувати не належить.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 29.06.2021.

Суддя Потабенко В.А.