Рішення № 97968734, 29.06.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2021 року Справа № 160/8394/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Віхрової В.С.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

26.05.2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області, які виразилися у протиправній відмові у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;

- скасувати рішення (відмову) Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області, яке викладене у листі від 14.04.2021 року №0400-10303-8/53214;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області включити періоди: з 01.03.1983 року по 26.03.1984 року; з 03.07.1984 року по 16.12.1985 року; з 23.12.1985 року по 29.02.1988 року; з 29.02.1988 року по 15.05.1988 року; з 04.01.1989 року по 23.08.1989 року; з 01.06.1991 року по 14.07.1992 року; з 01.09.1992 року по 20.12.1993 року; з 08.01.1994 року по 09.02.1996 року та 12.02.1997 року по 14.07.1997 року до загального стажу роботи ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 01 квітня 2021 року.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що 16.03.2021 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії. Відповідачем відмовлено в призначенні пенсії, у зв`язку з недостатністю у позивача стажу роботи для призначення пенсії за віком. Позивач не погоджується з відмовою у призначенні пенсії за віком, оскільки вважає, що ним були подані всі необхідні документи для призначення пенсії. Позивач вважає, що відмова у призначенні пенсії є протиправною, що стало підставою для звернення до суду з позовом.

Частиною 2 ст. 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України, відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

У відповідності до ч.1 ст. 262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.05.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

16.06.2021 року відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що відповідачем не зараховані періоди роботи позивача через наявність недоліків в оформленні трудової книжки та записів у ній. Розглянувши всі документи, що були надані позивачем, та враховуючи дані реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, загальний страховий стаж позивача складає 23 роки 01 місяць 11 днів, що є недостатнім для призначення пенсії.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 .

16.03.2021 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.

Листом від 14.04.2021 року за вих.№0400-010303-8/53214 відділом призначення пенсій Управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомлено позивачу про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В листі зазначено, що до загального трудового стажу не зараховано наступні періоди роботи:

- з 01.03.1983 по 26.03.1984, оскільки присутнє виправлення у даті наказу при звільненні з робота, що порушує вимоги пункту 2.6 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників» № 162 від 20.06.1974;

- з 03.07.1984 по 16.12.1985, оскільки відсутня назва установи до якої прийнято, що не відповідає вимогам пункту 2.13 Інструкції «Про Порядок ведення трудових книжок працівників» №162 від 20.06.1974;

- з 23.12.1985 по 29.02.1988, оскільки відсутня назва установи до якої прийнято, що не відповідає вимогам пункту 2.13 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників» №162 від 20.06.1974;

- з 29.02.1988 по 15.05.1988, оскільки у записах трудової книжки відсутні дата і номер наказу на прийняття на роботу, що суперечить вимогам пункту 2.3 Інструкції № 162 від 20.06.1974 «Про порядок ведення трудових книжок працівників»;

- з 04.01.1989 по 23.08.1989, оскільки печатка при звільненні не читається, таким чином неможливо визначити де позивач працював та звідки був звільнений, що порушує вимоги пункту 4.1 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників» №162 від 20.06.1974;

- з 01.06.1991 по 14.07.1992, оскільки печатка при звільненні не читається, таким чином неможливо визначити де позивач працював та звідки був звільнений, що порушує вимоги пункту 4.1 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників» № 162 від 20.06.1974;

- з 01.09.1992 по 20.12.1993, оскільки печатка при звільненні не читається, таким чином неможливо визначити де позивач працював та звідки був звільнений, що порушує вимоги пункту 4.1 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників» №58 від 29.07.1993;

- з 08.01.1994 по 09.02.1996, оскільки запис про звільнення скріплений печаткою УССР, що суперечить вимогам Інструкції, затвердженої наказом МВС від 18.10.1993 №643;

- з 12.02.1997 по 14.07.1997, оскільки печатка при звільненні не читається, таким чином неможливо визначити де позивач працював та звідки був звільнений, що порушує вимоги пункту 4.1 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників» №58 від 29.07.1993.

В листі вказано, що для зарахування цих періодів роботи, у подальшому позивачу необхідно надати уточнюючі довідки з місць роботи. Розглянувши всі надані документи та враховуючи дані реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, загальний страховий стаж позивача становить 23 років 01 місяць та 11 днів (стаж враховано по 31.12.2020). Враховуючи вищевикладене, на теперішній час, немає можливості призначити пенсію за віком, згідно наданої заяви від 16.03.2021, зв`язку з відсутністю необхідного загального страхового стажу - 28 років.

Не погоджуючись з відмовою відповідача у призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого облікуна підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року за № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з п. 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Згідно відомостей, які містяться в трудовій книжці позивача серії № НОМЕР_2 від 20.04.1976 року, у періоди, не зараховані відповідачем, ОСОБА_1 працював:

- з 01.03.1983 року по 26.03.1984 року підсобним робочим, лицювальником-плиточником в Будівельному управлінні - 445 монтажного тресту «Азербайджантрансстрой»;

- з 03.07.1984 року по 16.12.1985 року електромонтером в Спеціалізованій конторі по експлуатації нафтопромислових електропогружних (електрозанурювальних) установок об`єднання « Азнафта »;

- з 23.12.1985 року по 29.02.1988 року електромонтером по ремонту електрообладнання у «Всесоюзному науково-дослідному інституті «Олефин»;

- з 29.02.1988 року по 15.05.1988 року майстром з пошиву верхнього одягу в кооперативі «Услуга»;

- з 04.01.1989 року по 23.08.1989 року кравцем у Виробничо-торгівельній компанії «Універсал»;

- з 01.06.1991 року по 14.07.1992 року майстром з пошиву взуття в Дніпропетровській фірмі побутових послуг, бюро послуг №12;

- з 01.09.1992 року по 20.12.1993 року майстром з пошиву взуття в Дніпропетровському об`єднанні «Побутові послуги»;

- з 08.01.1994 року по 09.02.1996 року майстром з пошиву взуття в кооперативі « Луч »;

- з 12.02.1997 року по 14.07.1997 року взуттьовиком по ремонту спецвзуття (горнові чоботи) Побутового комбінату Дніпропетровського металургійного заводу імені Петровського.

Не зараховуючи вказані періоди роботи, відповідач зазначає, що у трудовій книжці наявні недоліки, а саме виправлення, нечіткість печатки про звільнення, відсутність дати і номеру наказу про прийняття на роботу, скріплення запису про звільнення печаткою УССР, що суперечить вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 20.06.1974 року №162 та від 29.07.1993 року №58.

Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На час первісного заповнення трудової книжки діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412.

Відповідно до п.1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.

Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 "Про трудові книжки робітників та службовців" та даною Інструкцією.

Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 "Про трудові книжки робітників та службовців" встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 13 вказаної постанови "Про трудові книжки робітників та службовців" при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.

При цьому, відповідно до пункту 18 вказано постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

У період внесення записів про роботу ОСОБА_1 , не зарахованих відповідачем, порядок ведення трудових книжок регулювався, також, Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (надалі - Інструкція №58).

Згідно пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до п.4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

З положень пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.

Разом з тим, обов`язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.

Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року, справа № 275/615/17, провадження №К/9901/768/17.

Вказана позиція кореспондується з нормами Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року (далі - Порядок № 637), відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17.

Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

З аналізу наведених норм, судом встановлено, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, відбиток печатки на трудовій книжці та недоліки в записах не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача.

Суд зазначає, що не зарахування спірного стажу ОСОБА_1 буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Неточність зображення печатки на записах в трудовій книжці або помилки, допущені працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

В даному випадку, суд звертає увагу суду, що вказані записи в трудовій книжці зроблено чітко та зрозуміло, відсутні ознаки підчисток та підробок, у зв`язку з чим нечіткість відбитку печатки підприємства з якого звільнено позивача, допущені помилки в даті наказу про звільнення за наявності точної вірної дати звільнення позивача, скріплення запису печаткою УССР не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні зазначених періодів роботи до стажу.

Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи позивача відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.

При прийнятті рішення суд враховує той факт, що позивач народився та до 1989 року проживав і працював у місті Баку Азербайджанської Соціалістичної Республіки. До 19.10.1989 року ведення трудової книжки здійснювалось в Азербайджані російською мовою, яка не була рідною для осіб,які заповнювали трудову книжку. Через знаходження підприємств, на яких працював позивач на території іншої держави, отримання уточнюючих довідок є ускладненим та/або неможливим для позивача.

формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Згідно зі статтею 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її

Зловживанням з боку пенсіонера в розумінні частини першої статті 103 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є, зокрема, подання ним документів з явно неправильними відомостями.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що право особи на призначення пенсії за віком має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала. Також і відповідальність за надання недостовірних пенсійних документів покладена на підприємство (організацію) та пенсіонера.

Суд зазначає, що витребування та перевірка первинних документів є також правом пенсійного органу. Тобто перекладання обов`язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Відсутність можливості пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.

За таких обставин, суд вважає, що порушені права позивача підлягають відновленню судом шляхом визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області, які виразилися у протиправній відмові у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком та скасування рішення (відмову) Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області, яке викладене у листі від 14.04.2021 року №0400-10303-8/53214.

Як наслідок підлягає задоволенню вимога про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області включити періоди роботи позивача: з 01.03.1983 року по 26.03.1984 року; з 03.07.1984 року по 16.12.1985 року; з 23.12.1985 року по 29.02.1988 року; з 29.02.1988 року по 15.05.1988 року; з 04.01.1989 року по 23.08.1989 року; з 01.06.1991 року по 14.07.1992 року; з 01.09.1992 року по 20.12.1993 року; з 08.01.1994 року по 09.02.1996 року та 12.02.1997 року по 14.07.1997 року до загального стажу роботи ОСОБА_1 .

Стосовно вимоги позивача про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області призначити пенсію, суд зазначає наступне.

Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.

Так, призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

У силу положень частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , подану 16.03.2021 року, про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, та зарахованих періодів цим судовим рішенням.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

На підставі ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.

При зверненні до суду позивачем сплачено суду судового збору у розмірі 908,00 грн., що підтверджується квитанцією від 20.05.2021 року.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 908,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог у сумі 605,33 грн.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 132, 139, 246, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області, які виразилися у протиправній відмові у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області про відмову у призначенні пенсії, оформлене листом від 14.04.2021 року №0400-10303-8/53214.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області включити періоди роботи: з 01.03.1983 року по 26.03.1984 року; з 03.07.1984 року по 16.12.1985 року; з 23.12.1985 року по 29.02.1988 року; з 29.02.1988 року по 15.05.1988 року; з 04.01.1989 року по 23.08.1989 року; з 01.06.1991 року по 14.07.1992 року; з 01.09.1992 року по 20.12.1993 року; з 08.01.1994 року по 09.02.1996 року та 12.02.1997 року по 14.07.1997 року до загального стажу роботи ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , подану 16.03.2021 року, про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, та зарахованих періодів роботи ОСОБА_1 цим судовим рішенням.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

В порядку розподілу судових витрат стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 605 грн. 33 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.С. Віхрова