Рішення № 97968630, 08.04.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2021 року Справа № 160/629/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Царікової О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпрі адміністративну справу №160/629/21 за позовною заявою ОСОБА_1 в особі законного представника - ОСОБА_2 до Межиріцької сільської ради про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

16 січня 2021 року ОСОБА_1 в особі законного представника - ОСОБА_2 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Межиріцької сільської ради, в якому позивач, з урахуванням уточненого адміністративного позову, просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Межиріцької сільської ради (код ЄДРПОУ 04338948), яка полягає в не прийнятті рішення про надання дозволу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на розробку проекту землеустрою щодо приватизації земельної ділянки комунальної власності з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 2,00 га, за рахунок земельної ділянки, кадастровий номер 1223582300:01:001:1559, яка розташована за межами населеного пункту на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області (Межиріцька сільська об`єднана територіальна громада);

- зобов`язати Межиріцьку сільську раду (код ЄДРПОУ 04338948) прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) щодо приватизації земельної ділянки комунальної власності з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 2,00 га, за рахунок земельної ділянки кадастровий номер 1223582300:01:001:1559, яка розташована за межами населеного пункту, на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області (Межиріцька сільська об`єднана територіальна громада).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 (далі - «позивач») в особі законного представника (батька), 15.06.2020 року звернувся до Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області (далі - «Відповідач»), в порядку положень ч.6 ст. 118 ЗК України, з клопотанням (вх. №590) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо приватизації земельної ділянки комунальної власності з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 2,00 га, за рахунок земельної ділянки кадастровий номер 1223582300:01:001:1559, яка розташована за межами населеного пункту, на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області. До клопотання додані документи, передбачені означеною нормою Закону. Проте, позивач вказує, що на день подання цієї позовної заяви, рішення про надання дозволу позивачу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на території Межиріцької ОТГ або про вмотивовану відмову в наданні такого дозволу - протиправно не прийнято. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо неприйняття відповідачем рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на території Межиріцької ОТГ протиправною, позивач звернувся до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року відкрито провадження у справі №160/629/21 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Встановлено відповідачу строк на подачу відзиву на адміністративний позов.

Відповідач не скористався своїм правом та не надав відзив на адміністративний позов.

Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.

Як встановлено судом та підтверджується наявними матеріалами справи, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 .

ОСОБА_2 є батьком неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

15.06.2020 року ОСОБА_1 в особі законного представника (батька), ОСОБА_2 , звернувся до Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області із клопотанням (вх.№590) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо приватизації земельної ділянки комунальної власності з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 2,00 га, за рахунок земельної ділянки кадастровий номер 1223582300:01:001:1559, яка розташована за межами населеного пункту, на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області.

До клопотання додані наступні документи: копія паспорта ОСОБА_2 , копія ІНН ОСОБА_2 ; свідоцтво про народження ОСОБА_1 ; копія ІНН ОСОБА_1 ; графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; копія технічного паспорту на виробничі будівлі та споруди, буд. АДРЕСА_1 ; копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №211590838 від 05.06.2020 року.

Відповідачем не спростовано факт звернення ОСОБА_1 в особі законного представника (батька), ОСОБА_2 із клопотанням від 15.06.2020 року за вх. №590.

Протягом строку, встановленого ст. ст. 118, 122 Земельного кодексу України, відповідачем не надано відповіді на подане позивачем клопотання від 15.06.2020 року за вх. №590.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 , в особі законного представника (батька), ОСОБА_2 від 15.06.2020 за вх.№590, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Основним нормативним актом, який регулює земельні відносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 року №2768-ІІІ (з наступними змінами і доповненнями, в чинній на момент виникнення спірних відносин редакції, далі по тексту - ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 3 ЗК України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (абзац перший частини першої). Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга). Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (частина третя). Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (частина четверта).

Статтею 118 ЗК України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно із змістом частини сьомої статті 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади в межах своїх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову. у його наданні.

Як встановлено судом, 15.06.2020 року ОСОБА_1 в особі законного представника (батька), ОСОБА_2 , звернувся до Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області із клопотанням (вх.№590) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо приватизації земельної ділянки комунальної власності з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 2,00 га, за рахунок земельної ділянки кадастровий номер 1223582300:01:001:1559, яка розташована за межами населеного пункту, на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області.

До клопотання позивачем долучені копії документів, передбачені положеннями ч.6 ст. 118 Земельного кодексу України.

Між тим, станом на час розгляду означеної справи, жодного рішення стосовно розгляду клопотання позивача не прийнято та не надано відповідачем ані суду, ані позивачу.

Інших доказів на спростування наведеного вище матеріли справи не містять.

Верховний Суд у постанові від 24.01.2020 року у справі №316/979/18 зробив висновок, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

Також Верховний Суд зазначив, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.

Отже, визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого земельного питання.

Після розроблення проекту землеустрою на підставі отриманого громадянином від відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або за принципом мовчазної згоди такий проект підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, який за результатом дослідження обов`язкових до подання документів надає вмотивований висновок про його погодження або про відмову в такому погодженні.

Погоджений проект землеустрою подається громадянином до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, і такий орган у двотижневий строк зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до частини 1 статті 59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Отже, за результатами розгляду клопотання особи повинно прийматися рішення, що є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Проте, Межиріцька сільська рада не здійснила належного розгляду заяви позивача та не прийняла жодного рішення.

Доказів протилежного до суду відповідачем не надано.

За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09.04.2018 року у справі №П/9901/137/18 (800/426/17) під протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Враховуючи викладене, оскільки відповідачем не розглянуто клопотання позивача згідно з вимогами статті 122, 123 Земельного кодексу України та Закону №280/97-ВР, суд дійшов висновку про необхідність визнання протиправною бездіяльності Межиріцької сільської ради, яка полягає у нерозгляді клопотання ОСОБА_1 в особі законного представника (батька) від 15.06.2020 року за вх.№590 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо приватизації земельної ділянки комунальної власності з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 2,00 га, за рахунок земельної ділянки кадастровий номер 1223582300:01:001:1559, яка розташована за межами населеного пункту, на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, ОСОБА_1 .

Стосовно позовної вимоги позивача про зобов`язання Межиріцьку сільську раду прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою ОСОБА_1 щодо приватизації земельної ділянки комунальної власності з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 2,00 га, за рахунок земельної ділянки кадастровий номер 1223582300:01:001:1559, яка розташована за межами населеного пункту, на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області (Межиріцька сільська об`єднана територіальна громада), суд зазначає таке.

За змістом положень статті 122 Земельного кодексу України вирішення питань стосовно передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Як встановлено судом, фактично надані позивачем разом з клопотанням від 15.06.2020 року вх.№590 документи не розглядалися відповідачем по суті.

Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 року у справі №823/59/17 зазначив, що умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити проект землеустрою або відмовити в його затвердженні, якщо для цього є законні підстави.

У постанові від 28.05.2020 року у справі №819/654/17 Верховний Суд зазначив, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Затвердження проекту землеустрою є останньою стадією при набутті права приватної власності на земельну ділянку, а відтак, без здійснення відповідачем відповідної перевірки на предмет відповідності вимогам земельного законодавства такого проекту землеустрою (зокрема, щодо відсутності підстав для відмови у його затвердженні), суд позбавлений можливості прийняти рішення про зобов`язання затвердити проект землеустрою.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, вимога позивача про зобов`язання Межиріцької сільської ради прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою ОСОБА_1 щодо приватизації земельної ділянки комунальної власності з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 2,00 га, за рахунок земельної ділянки кадастровий номер 1223582300:01:001:1559, яка розташована за межами населеного пункту, на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області (Межиріцька сільська об`єднана територіальна громада), є передчасною та задоволенню не підлягає.

Як передбачено положеннями ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Враховуючи викладене, з метою ефективного захисту та відновлення порушених прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Межиріцьку сільську раду розглянути заяву ОСОБА_1 в особі законного представника (батька), ОСОБА_2 від 15.06.2020 року за вх. № 590 у відповідності до вимог чинного законодавства.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що в п. 3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування".

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах "Beyelerv. Italy" № 33202/96, "Oneryildizv. Turkey" № 48939/99, "Moskalv. Poland" № 10373/05).

При цьому суд виходить з положень, закріплених в п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень, де вказано, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд вважає, що відповідач не довів правомірності своєї бездіяльності, натомість позивачем частково доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд робить висновок, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору та ним не були понесені судові витрати, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 132, 134, 139, 241, 242 - 246, 255, 262, 295, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) в особі законного представника - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Межиріцької сільської ради (провулок Виконкомівський, 1, с.Межиріч, Павлоградський район, Дніпропетровська область, 51473; код ЄДРПОУ 04338948) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Межиріцької сільської ради, що полягає у нерозгляді клопотання ОСОБА_1 в особі законного представника (батька), ОСОБА_2 від 15.06.2020 року за вх. №590 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо приватизації земельної ділянки комунальної власності з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 2,00 га, за рахунок земельної ділянки, кадастровий номер 1223582300:01:001:1559, яка розташована за межами населеного пункту, на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області (Межиріцька сільська об`єднана територіальна громада) ОСОБА_1 .

Зобов`язати Межиріцьку сільську раду розглянути клопотання ОСОБА_1 в особі законного представника (батька), ОСОБА_2 від 15.06.2020 року за вх. №590 у відповідності до вимог чинного законодавства.

У задоволенні іншої частини заявлених позовних вимог відмовити повністю.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення складений 08.04.2021.

Суддя О.В. Царікова