Рішення № 97965534, 22.06.2021, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 червня 2021 року м. ТернопільСправа № 921/212/21

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровця Я.Я.

за участю секретаря судового засідання Сиротюк К.В.

Розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю " Ліндеванг", вул. Підгаєцька, 28 В, с. Гайворонка, Теребовлянський район, Тернопільська область

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес", с. Токи, Підволочиський район, Тернопільська область

про стягнення заборгованості у розмірі 104 991,34 грн.

За участю учасників судового процесу:

від позивача: Шкварюк Т.Р.- адвокат;

від відповідача : не з`явився.

Судові процедури

Судом роз`яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах даної справи згідно до вимог ГПК України.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Акорд", відповідно до вимог статей 8, 222 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених ст. ст. 35-37 ГПК України не надходило.

Суть справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ліндеванг" звернулося до Господарського суду Тернопільської області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" про стягнення заборгованості у розмірі 104 991,34 грн, з яких: 100 796,00 грн борг, 3259,56 грн інфляційні втрати та 935,78 грн 3% річних.

Відкриття провадження у справі.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 08.04.2021, для розгляду справи №921/212/21 визначено суддю Боровця Я.Я.

Ухвалою суду від 28.04.2021 відкрито провадження у справі №921/212/21 за правилами спрощеного позовного провадження та судове засідання призначено на 20.05.2021.

Розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження.

Розгляд справи по суті.

Протокольною ухвалою від 20.05.2021 судове засідання відкладалося на 07.06.2021 з підстав, викладених в ній.

У судовому засіданні 07.06.2021 оголошувалася перерва до 22.06.2021, про що зазначено у протоколі судового засідання.

Частиною 1 статті 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно частини 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

При розгляді справи по суті, суд з`ясував обставини справи, дослідив докази у справі.

Інші процесуальні дії.

07.06.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Ліндеванг" звернулося до Господарського суду Тернопільської області із заявою про зменшення розміру позовних вимог, у зв"язку із частковою сплатою заборгованості у розмірі 10 000,00 грн (вх. №4728), в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 90 796,00 грн боргу , 3259,56 грн інфляційних втрат, 935,78 грн 3% річних та судових витрат.

Розглянувши заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд встановив таке.

Згідно частини 2 статті 46 ГПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Так, розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.

Судом встановлено, що заява позивача про зменшення розміру позовних вимог не відповідає вимогам чинного процесуального законодавства, оскільки подана після початку першого судового засідання (20.05.2021) - 07.06.2021, а тому суд не приймає її до розгляду, оскільки суперечить вимогам п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України.

Аргументи сторін

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено договірні зобов`язання, які виникли на підставі договору купівлі – продажу №01-12/20 від 01.12.2020 в частині несвоєчасної сплати за отриманий товар.

Представник позивача у судових засіданнях підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві та пояснень наданих у судовому засіданні, просить суд позов задоволити, з врахуванням часткових оплат відповідачем суми боргу під час розгляду справи в суді у добровільному порядку.

Заперечення відповідача.

Представник відповідача своїм правом на подання відзиву на позов не скористався, однак подано докази часткової оплати суми боргу у добровільному порядку, зокрема копії платіжних доручень № 1314 від 20.05.2021 на суму 10 000,00 грн; №1503 від 07.06.2021 на суму 10 000,00 грн та № 1640 від 18.06.2021 на суму 10 000,00 грн ( вх. №4176 від 20.05.2021, вх. № 4759 від 07.06.2021 та вх. № 5202 від 18.06.2021).

Також, представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв"язку із перебуванням представника товариства, адвоката Бойчука В.І. у період з 22.06.2021 по 04.07.2021 у відпустці за кордоном, неможливістю забезпечення явки іншого уповноваженого представника, бажанням бути присутнім під час розгляду справи з метою реалізації принципу змагальності, а також з метою повного та всебічного дослідження всіх обставин справи ( вх. №5202 від 18.06.2021).

Суд, розглянувши клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, зазначає таке.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, з дотриманням завдань, принципів господарського судочинства (ст.2 ГПК України) та розумності строків для вчинення процесуальної дії (ст.114 ГПК України), основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Отже, за змістовним аналізом норм Господарського процесуального кодексу України вбачається, що підставою для відкладення розгляду справи є наявність для цього обґрунтованих причин.

Відповідно до ст.124, п.п.2, 3, 4 ч.2 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями Господарського процесуального кодексу України, зокрема статтями 7, 13, визначено, що кожна сторона має рівні права, а суд має сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Господарським процесуальним кодексом України.

В обґрунтування необхідності відкладення розгляду справи представник відповідача посилається на ту обставину, що представник ТОВ "Агробізнес" адвокат Бойчук В.І. у період з 22.06.2021 по 04.07.2021 перебуватиме у відпустці за кордоном, неможливістю забезпечення явки іншого уповноваженого представника, бажанням бути присутнім під час розгляду справи з метою реалізації принципу змагальності, а також з метою повного та всебічного дослідження всіх обставин справи.

Однак, представником відповідач - адвокатом Бойчук В.І. в обґрунтування клопотання не подано до суду відповідних доказів в підтвердження того, що останній в період з 22.06.2021 по 04.07.2021 перебуватиме у відпустці за кордоном.

Судом враховано, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні; при цьому неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.

Суд констатує, що розгляд справи №921/212/21 здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 28.04.2021 відкрито провадження у справі №921/212/21, в якій суд звертав увагу сторін на особливості та строки розгляду справ в порядку спрощеного провадження, передбачені статтями 247-252 ГПК України.

Також, встановлено учасникам справи строк для подання/надіслання до суду зокрема відповідачу - заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження ( протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі).

Проте, такої заяви відповідачем суду не подано.

Враховуючи, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження, які на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні поданого відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи.

Беручи до уваги положення статті 13 ГПК України, якою в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, беручи до уваги, що явка представника відповідача не визнавалась судом обов`язковою, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ГПК України, доказів у справі є достатньо для вирішення спору по суті, справа розглядається без їх участі, за наявними у ній матеріалами.

Також, враховуючи, що учасники справи, зокрема відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами на подання відзиву, суд дійшов висновку, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка вказаного учасника справи не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно з приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, суд, враховує приписи статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України, за якими своєчасний розгляд справи є одним із завдань судочинства, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права кожного на справедливий розгляд справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає що є усі підстави завершити розгляд у справі № 921/212/21 та прийняти у ній рішення, і що таке не порушить будь – яких прав жодного із учасників у справі.

Фактичні обставини, встановлені судом.

01 грудня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ліндеванг" (Продавець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" (Покупець/відповідач) укладено договір купівлі – продажу №01-12/20, відповідно до умов якого, Продавець зобов"язується передати у власність Покупцю зерно пшениці в кількості згідно, замовлень, рахунків та накладних, а Покупець зобов"язується прийняти товар і оплатити його на умовах установлених даним Договором ( п.1.1 Договору).

Пунктами 2.1, 2.2 Договору сторони домовились, що ціна товару визначається за домовленістю сторін згідно видаткової накладної та рахунку. Загальна сума Договору становить суму партій товару, згідно видаткових накладних за цим Договором.

Товар вважається переданим Продавцем і прийнятим Покупцем з моменту його передачі Покупцю, що підтверджується видатковими накладними. Датою поставки (передачі у власність) Товару вважається дата, що вказана у видатковій накладній (.п.п.3.3, 3.4 Договору).

Згідно п. 4.1 Договору, розрахунки за товар здійснюються у національній валюті України – гривні, шляхом перерахування Покупцем грошової суми у наступному порядку- у день поставки, по факту навантаження товару на транспортний засіб Покупця на підставі виставленого рахунку.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами. Строк цього Договору починає з моменту підписання та діє до 31 грудня 2020 року. Закінчення строку цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення ( п.п. 6.1, 6.2, 6.3 Договору).

Вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

На виконання умов договору купівлі – продажу позивач продав, а відповідач купив товар - пшеницю ( назва товару, кількість, ціна та загальна сума, зазначені у видаткових накладних) на загальну суму 2 610 613,00 грн, про що свідчать видаткові накладні №42 від 02.12.2020 на суму 538 622,00 грн, № 44 від 04.12.2020 на суму 803 588,00 грн, №46 від 07.12.2020 на суму 616 225,00 грн, №49 від 14.12.2020 на суму 652 178,00 грн.

Факт відвантаження товару підтверджується товарно-транспортними накладними №01/12 від 03.12.2020, № 02/12 від 03.12.2020, №03/12 від 03.12.2020, №07/12 від 04.12.2020, №06/12 від 04.12.2020, №08/12 від 04.12.2020, №09/12 від 04.12.2020, №10/12 від 04.12.2020, №12/12 від 07.12.2020, №13/12 від 07.12.2020, №14/12 від 07.12.2020, №15/12 від 07.12.2020, №17/12 від 14.12.2020, №18/12 від 14.12.2020, №19/12 від 14.12.2020, №20/12 від 14.12.2020, які підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб.

Крім того, виконання умов договору позивачем свідчать виставлені рахунки на оплату товару №1/12 від 01.12.2020; №3/12 від 03.12.2020, №4/12 від 07.12.2020, №5/12 від 14.12.2020 та податкові накладні від 02.12.2020, від 04.12.2020, від 07.12.2020, від 14.12.2020.

Однак, відповідач свої договірні зобов"язання щодо оплати за отриманий товар виконав лише частково у розмірі 2 509 817,00 грн, про що свідчать виписки банку.

19.03.2021 позивач звертався до відповідача з претензією за №19/03 щодо оплати заборгованості у розмірі 100 796,00 грн за договором купівлі – продажу №01-12/20 в добровільному порядку .

Однак, зазначена вимога відповідачем залишена без задоволення.

Як стверджує позивач, відповідач порушив умови договору купівлі – продажу щодо строків оплати за товар, у зв"язку з чим у відповідача перед позивачем виник борг у розмірі 100 796,00 грн (на момент звернення з даним позовом до суду), про що свідчить обґрунтований розрахунок ціни позову.

Позивачем, у зв"язку з порушенням строків оплати, нараховано відповідачу, згідно вимог статті 625 Цивільного кодексу України, 3% річних в розмірі 935,78 грн та інфляційні втрати в розмірі 3 259,56 грн.

Дані обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду за захистом свого порушеного права.

Зміст спірних правовідносин, які склались між сторонами.

Враховуючи правову природу укладеного між сторонами Договору купівлі-продажу №01-12/20 від 01.12.2020, кореспондуючи права та обов`язки сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини договору купівлі – продажу та які підпадають під правове регулювання Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Норми права, які застосував суд.

Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 ЦК України).

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (частина 1 статті 173 Господарського кодексу України).

У відповідності до вимог статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

До виконання господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (стаття 193 Господарського кодексу України).

Із змісту частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтями 662, 663 Цивільного кодексу України визначено, що Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як визначено статтею 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як визначено статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, повинен на вимогу кредитора сплатити борг з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.

Пунктом 4 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Мотивована оцінка судом аргументів наведених учасником справи.

Всебічно та повно з`ясувавши обставини та матеріали справи, оцінивши у сукупності усі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, з огляду на наступне.

Правовідносини, що склалися між сторонами, випливають із договору, який по своїй правовій природі є договором купівлі - продажу та, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Так, укладений між сторонами договір купівлі - продажу є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України, (ст.ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України), і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання його сторонами.

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору купівлі – продажу, строк дії договору, умови продажу/ поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати та наявність часткової чи повної оплати.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 Цивільного кодексу України).

Встановлені обставини у даній справі, свідчать, що між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі Договору купівлі – продажу №01-12/20, за умовами якого, Продавець зобов"язався передати у власність Покупцю зерно пшениці в кількості згідно, замовлень, рахунків та накладних, а Покупець зобов"язався прийняти товар і оплатити його на умовах установлених даним Договором ( п.1.1 Договору).

Статтями 662, 663 Цивільного кодексу України визначено, що Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як визначено п.п.3.3, 3.4 Договору, Товар вважається переданим Продавцем і прийнятим Покупцем з моменту його передачі Покупцю, що підтверджується видатковими накладними. Датою поставки (передачі у власність) Товару вважається дата, що вказана у видатковій накладній .

Як слідує із матеріалів справи, на виконання умов договору купівлі – продажу позивач продав, а відповідач купив товар - пшеницю ( назва товару, кількість, ціна та загальна сума, зазначені у видаткових накладних) на загальну суму 2 610 613,00 грн, що підтверджується видатковими накладними №42 від 02.12.2020 на суму 538 622,00 грн, № 44 від 04.12.2020 на суму 803 588,00 грн, №46 від 07.12.2020 на суму 616 225,00 грн, №49 від 14.12.2020 на суму 652 178,00 грн, підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб.

Факт відвантаження товару підтверджується товарно-транспортними накладними №01/12 від 03.12.2020, № 02/12 від 03.12.2020, №03/12 від 03.12.2020, №07/12 від 04.12.2020, №06/12 від 04.12.2020, №08/12 від 04.12.2020, №09/12 від 04.12.2020, №10/12 від 04.12.2020, №12/12 від 07.12.2020, №13/12 від 07.12.2020, №14/12 від 07.12.2020, №15/12 від 07.12.2020, №17/12 від 14.12.2020, №18/12 від 14.12.2020, №19/12 від 14.12.2020, №20/12 від 14.12.2020, які підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб.

У відповідності до вимог статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Стаття 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зазначає, що первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Видаткова накладна є двостороннім документом, яка підписується обома сторонами договору, скріплюється печаткою і повинна передбачати та конкретизувати основні умови поставки/передачі товару згідно договору.

За вказаних обставин, факт здійснення господарської операції, а саме продаж товару відповідачу, повинен підтверджуватися належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами.

Отже, видаткова накладна є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам, зокрема, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних зобов`язань, та є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Саме таким вимогам і відповідає видаткова накладна, яка засвідчує встановлений факт здійснення господарської операції.

Таким чином, отримання товару відповідачем стверджується підписом останнього та його представниками про отримання товару на видаткових накладних.

Окрім того, виконання умов договору позивачем підтверджується і виставлені рахунками на оплату товару №1/12 від 01.12.2020; №3/12 від 03.12.2020, №4/12 від 07.12.2020, №5/12 від 14.12.2020 та податкові накладні від 02.12.2020, від 04.12.2020, від 07.12.2020, від 14.12.2020.

За таких обставин, у відповідача виник обов"язок з проведення розрахунку за проданий /відпущений позивачем товар.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (стаття 632 Цивільного кодексу України ).

Пунктами 2.1, 2.2 Договору сторони домовились, що ціна товару визначається за домовленістю сторін згідно видаткової накладної та рахунку. Загальна сума Договору становить суму партій товару, згідно видаткових накладних за цим Договором.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно п. 4.1 Договору, розрахунки за товар здійснюються у національній валюті України – гривні, шляхом перерахування Покупцем грошової суми у наступному порядку- у день поставки, по факту навантаження товару на транспортний засіб Покупця на підставі виставленого рахунку.

Отже, розрахуватися за товар, відповідач повинен відповідно до умов Договору (п.п.2.1, 2.2, 4.1 Договору).

Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України.

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Отже, як свідчать матеріали справи та стверджує позивач, відповідач свої договірні зобов`язання щодо оплати за отриманий товар виконав частково, що підтверджується виписками з банківських установ (містяться в матеріалах справи), а тому основний борг на момент подання позову становив 100 796,00 грн, що підтверджується обґрунтованим розрахунком ціни позову.

Також, 19.03.2021 позивач звертався до відповідача з претензією за №19/03 щодо оплати заборгованості у розмірі 100 796,00 грн за договором купівлі – продажу №01-12/20 в добровільному порядку .

Однак, зазначена вимога відповідачем залишена без задоволення.

Судом встановлено, що відповідачем здійснено часткову оплату заборгованості за отриманий товар у розмірі 30 000,00 грн у добровільному порядку, що підтверджується копіями платіжних доручень № 1314 від 20.05.2021 на суму 10 000,00 грн; №1503 від 07.06.2021 на суму 10 000,00 грн та № 1640 від 18.06.2021 на суму 10 000,00 грн, після звернення позивача з позовом до суду (містяться в матеріалах справи).

Отже, основний борг відповідача перед позивачем станом на дату прийняття рішення становить 70 796,00 грн.

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги, що згідно статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 70 796,00 грн, який неоплачений станом на день розгляду спору, підлягають до задоволення як обґрунтовано заявлені, підтверджені матеріалами справи та неоспорені відповідачем.

Щодо решти частини основного боргу у розмірі 30 000,00 грн, суд зазначає наступне:

Пунктом 4 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

З огляду на викладене, враховуючи часткове погашення боргу, провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 30 000,00 грн, слід закрити на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі 935,78грн, суд зазначає таке.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.п. 4.1, 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" (чинна)).

Так, матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем строків оплати за товар, у зв`язку з чим позивачем за неналежне виконання умов Договору купівлі – продажу та відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 935, 78 грн.

Судом, перевірено розрахунок 3%, за допомогою інформаційно-аналітичного центру "Ліга" та вважає вірно обрахованим, а тому позовні вимоги щодо стягнення 3% річних у розмірі 935,78 грн, такими, що підлягають до задоволення, як правомірно заявленими.

Щодо позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 3259,56 грн, суд встановив таке.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Отже, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен місяць щодо якого обчислюється відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 30.01.2019 у справі № 922/175/18.

У зв"язку з порушенням відповідачем строків оплати за товар, позивачем нараховано інфляційні втрати у розмірі 3259,56 грн.

Судом, перевірено розрахунок інфляційних втрат, за допомогою інформаційно-аналітичного центру "Ліга" та вважає вірно обрахованим, а тому позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 3259,56 грн, такими, що підлягають до задоволення, як правомірно заявлені.

Висновок суду.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Частиною 1 статті 2 ГПК України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно із частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Всупереч наведеним вище нормам відповідач не надав суду жодного належного, допустимого, достовірного та достатнього доказу в спростування позовних вимог позивача.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов`язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивач надав суду всі належні та допустимі докази, які дають можливість суду задоволити позовні вимоги частково та стягнути з відповідача на користь позивача 70 796,00 грн основного боргу, 3 259,56 грн інфляційних втрат та 935,78 грн 3 % річних. В частині позовних вимог щодо стягнення основного боргу у розмірі 30 000,00 грн, закрити провадження у справі №921/212/21.

Судові витрати.

Як передбачено пунктом 2 частини 5 статті 238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Щодо судового збору у розмірі 2270,00 грн.

Згідно частини 9 статті 129 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Суд, вважає, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.

Отже, в силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір у розмірі 2270,00 грн покладається на відповідача.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно статті 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов"язаних з розглядом справи (частина 1 статті 123 ГПК України).

Відповідно до частини 3 статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Положення частин 1, 2, 3 статті 124 Господарського процесуального кодексу України визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як визначено статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом. Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є адвокатом, що підтверджується свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ТР №000281 від 29.03.2018.

Статтею 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Так, 30.12.2020 між адвокатом Шкварок Тарасом Романовичем (Виконавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ліндеванг" (Замовником) укладено договір №12/20 про надання правничої допомоги (адвокатських послуг) .

Факт надання адвокатських послуг підтверджується Актом приймання - передачі надання послуг від 05.04.2021, розрахунком вартості правничої допомоги (адвокатських послуг) від 05.04.2021 та платіжним дорученням №128 від 05.04.2021 про сплату юридичних послуг на суму 5000,00 грн.

Отже, Договір про надання правничої допомоги (адвокатських послуг) за №12/20 від 30.12.2020, Акт приймання - передачі надання послуг від 05.04.2021, розрахунок вартості правничої допомоги (адвокатських послуг) від 05.04.2021 та платіжне доручення №128 від 05.04.2021 на суму 5000,00 грн є належними доказами понесених позивачем витрат на правову допомогу, під час розгляду даної справи.

Витрати, пов"язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави ( частина 1 статті 126 ГПК України).

Як визначено частиною 2 статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини 3, 4 статті 126 ГПК України).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст. 3, ст. 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.

Отже, витрати, які поніс позивач згідно договору про надання правничої допомоги (адвокатських послуг) є витратами на професійну правничу допомогу.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час

За приписами частин 5 та 6 статті 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Однак, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Статтею 129 ГПК України визначено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи - витрати на професійну правничу допомогу, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно частини 9 статті 129 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Як вже зазначалося спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.

З огляду на викладене, враховуючи відсутність заперечень відповідача, оцінюючи докази понесених витрат на професійну правничу допомогу, а також беручи до уваги часткове задоволення позову, суд дійшов висновку про задоволення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн та покласти на відповідача повністю на підставі частини 9 статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 7, 13, 42, 86, 129, 210, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 2270,00 грн та у складі витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн покласти на відповідача.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес", с. Токи, Підволочиський район, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 30915832 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю " Ліндеванг", вул. Підгаєцька, 28 В, с. Гайворонка, Теребовлянський район, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 32291286 - 70 796,00 грн основного боргу, 935,78 грн 3% річних, 3 259,56 грн інфляційних втрат, 2270,00 грн судового збору та 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

4. В частині позовних вимог щодо стягнення основного боргу у розмірі 30 000,00 грн, закрити провадження у справі № 921/212/21.

5. Наказ видати стягувачу після набрання судовим рішенням законної сили.

Позивач/стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю " Ліндеванг", вул. Підгаєцька, 28 В, с. Гайворонка, Теребовлянський район, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 32291286.

Відповідач/боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю "Агробізнес", с. Токи, Підволочиський район, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 30915832.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256 -257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.17.5 Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності нової редакції Господарського процесуального кодексу України, а саме до 15.12.2017 року. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Примірник рішення надіслати учасникам справи рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення:

Позивачу: Товариству з обмеженою відповідальністю " Ліндеванг", вул. Підгаєцька, 28 В, с. Гайворонка, Теребовлянський район, Тернопільська область.

Відповідачу: Товариству з обмеженою відповідальністю "Агробізнес", с. Токи, Підволочиський район, Тернопільська область.

Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повний текст рішення складено та підписано "30" червня 2021 року.

Суддя Я.Я. Боровець