Рішення № 97965280, 30.06.2021, Господарський суд Рівненської області

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" червня 2021 р. м. Рівне Справа № 918/311/21

Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В., при секретарі судового засідання Мельник В.Я., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Південьбудресурс" (55002, Миколаївська область, м. Южноукраїнськ м. Київ, вул. Резервна, 29, код ЄДРПОУ 32556556)

до відповідача Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3 код ЄДРПОУ 24584661) від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (34400, Рівненська область, м. Вараш, код ЄДРПОУ 05425046)

про стягнення в сумі 23 320,61 грн..

Без повідомлення (виклику) сторін

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Південьбудресурс" звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" про стягнення у сумі 23 320,61 грн..

Даний позов обгрунтовує тим, що на підставі договору поставки №53-122-01-20-09299 від 04.03.2020 року Позивач поставив Відповідачу продукцію на загальну суму 274 800,00 грн., що підтверджено видатковою накладною №9 від 23.03.2020 року. Однак Відповідач за поставлений товар розрахунки провів не вчасно. Позивачем нараховано Відповідачу за прострочення оплати вартості поставленого товару за Договором 3% річних у сумі 6 643,00 грн. за період з 12.05.2020 по 13.04.2021 та 16 677,61 грн. інфляційних втрат за період з 12.05.2020 по 13.04.2021.

Крім того Позивач просить стягнути з Відповідача 10 000, 00 грн. витрат на правничу допомогу.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 27 квітня 2021 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Південьбудресурс" залишено без руху. Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Південьбудресурс" у 10 денний строк з дня отримання даної ухвали усунути порушення, допущені при оформлені позовної заяви та через відділ канцелярії та документального забезпечення Господарського суду Рівненської області подати докази надіслання копії позовної заяви з додатками листом з описом вкладення Відокремленому підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" (34400, Рівненська область, м. Вараш, код ЄДРПОУ 05425046) та підтвердження повноважень представника - Лохматова Андрія Олександровича (належно виданий ордер, тощо) на підписання позовної заяви та представництво інтересів в суді.

11.05.2021 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Південьбудресурс" надійшла заява про усунення недоліків, в якій останній надав суду докази надіслання копії позовної заяви з додатками листом з описом вкладення Відокремленому підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" (34400, Рівненська область, м. Вараш, код ЄДРПОУ 05425046) та підтвердження повноважень представника - Лохматова Андрія Олександровича - належно виданий ордер на підписання позовної заяви та представництво інтересів в суді.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 13.05.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" надав суду відзив на позов в якому, посилаючись на ч.2 ст. 625 ЦК України заперечує проти нарахування 3% річних та інфляційних втрат. Зазначає, що обов`язок сплати 3% річних та інфляційних нарахувань виникає після пред`явлення вимоги, тобто зобов`язання зі сплати додаткових нарахувань виникає після вчинення кредитором відповідної дії. Як наслідок без пред`явлення відповідної вимоги у Відповідача не виникло обов`язку по сплаті 3% річних та інфляційних нарахувань. Крім того заперечує проти витрат Позивача на професійну правничу допомогу у сумі 10 000 грн., посилаючись на її неспівмірність з сумою позову та завищенням самих витрат.

Від представника Позивача до суду надійшла відповідь на відзив в якій останній зазначає, що твердження відповідача щодо неможливості стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань до пред`явлення вимоги не грунтуються на законі. Крім того представник зазначає, що витрати Позивача на професійну правничу допомогу у сумі 10 000 грн. є співрозмірними з сумою позову та затраченим часом адвоката на виконання правничої роботи.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, з`ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню. При цьому господарський суд керувався наступним.

04.03.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Південьбудресурс» (далі - Позивач, ТОВ «Південьбудресурс», Постачальник) та Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» (далі - Відповідач, ВП «РАЕС», Замовник) укладено договір поставки № 53-122-01-20-09299 від 04.03.2020 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник зобов`язується поставити і передати у власність Замовника певну продукцію, а Замовник, в свою чергу, зобов`язується оплатити продукцію за кількістю та за цінами, що передбачені у специфікації №1.

Згідно з п. 2.2 Договору загальна сума договору складає 274 800,00 грн.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що продукція поставляється Постачальником на умовах DDP Інкотермс-2010, в строк 30 календарних днів з дати оприлюднення даного договору на веб-порталі Уповноваженого органу згідно Закону України «Про публічні закупівлі». Місце поставки та вантажоотримувач - 34400, м. Вараш, Рівненська область, склад РВ ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК «Енергоатом».

23.03.2020 року на виконання умов Договору Позивачем поставлений товар загальною вартістю 274 800,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 9 від 23.03.2020 року. Видаткова накладна підписана Замовником та Постачальником.

Як встановлено судом, поставлений товар прийнятий Відповідачем у повному обсязі. Заперечень Замовника щодо якості та/або кількості поставленого товару на адресу Постачальника не надходило.

Відповідно до п. 6.1 Договору оплата за поставлену якісну продукцію здійснюється Замовником за умови реєстрації Постачальником податкової накладної у ЄРПН, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника на протязі 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію згідно СОУ НАЕК 038:2017 «Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для АЕС».

На виконання п. 6.1 Договору Позивачем оформлені та передані Відповідачу: податкова накладна № 11 від 23.03.2020, квитанція про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних від 17.04.2020.

Листом № 5099/041 від 07.04.2020 Відповідач повідомив Позивачу, що «продукція, отримана згідно видаткової накладної № 9 від 23.03.2020 року, пройшла вхідний контроль. Ярлик на придатну продукцію № 1-2-66 від 27.03.2020р.»

Відтак, Позивач поставив Відповідачу продукцію за Договором на загальну суму 274 800,00 грн., а у Відповідача виник обов`язок, передбачений п. 6.1 Договору, щодо оплати за поставлений товар.

12.08.2020 Позивач направив на адресу Відповідача претензію № 70/1 про сплату 274 800 грн. основного боргу, 3% річних та індексу інфляції за прострочення строку оплати по договору.

У відповіді № 14050/001 від 23.09.2020 на претензію № 70/1 від 12.08.2020 Відповідач вказав, що претензія визнається в частині заборгованості за поставлену продукцію в сумі 274 800,00 грн..

Як встановлено судом, на виконання обов`язку по оплаті за поставлений товар Боржник здійснив часткову оплату поставленої продукції наступними платіжними дорученнями:

Реквізити видаткової накладноїСума за накладною, грн.Реквізити платіжного дорученняСума за платіжним дорученням, грн№9 від 23.03.2020274 800,00№9442 від 23.10.202030 000,00 № 12401 від 24.12.202025 000,00 № 1868 від 19.02.202150 000,00 №3180 від 26.03.202150 000,00 Загальна сума:274 800,00-155 000,00

Наявність заборгованості Відповідача перед Позивачем підтверджена підписами обома сторонами видаткової накладної та визнана Відповідачем у відповіді № 14050/001 від 23.09.2020 на претензію № 70/1 від 12.08.2020 року.

Як встановлено судом, станом на 29.03.2021 заборгованість за Договором, яка не була сплачена Відповідачем, складала 119 800 грн..

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. 2 ст. 184 ГК України, укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України, встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 ГК України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Факт отримання товару Відповідачем, що підтверджується видатковою накладною № 9 від 23.03.2020, є самостійною підставою для виникнення обов`язку у Відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Підписання Замовником видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.95 №88, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Відтак, відповідно до п. 6.1 Договору, вартість поставленого товару за видатковою накладною № 9 від 23.03.2020 повинна була бути сплачена не пізніше 11.05.2020 року.

Як встановлено судом, 05.04.2021 Господарський суд Рівненської області видав Судовий наказ по справі № 918/242/21 відповідно до якого з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. З, код ЄДРПОУ 24584661) в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (34400, Рівненська обл., м. Вараш, код ЄДРПОУ ВП 05425046) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Південьбудресурс" вул. Енергобудівників, 15, кв. 9, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55002, код ЄДРПОУ 40812723) стягнуто 119 800 (сто дев`ятнадцять тисяч вісімсот) грн. 00 коп. грошової заборгованості, яка виникла на підставі договору поставки № 53-122-01-20- 09299 від 04.03.2020 року та 227 (двісті двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.

14.04.2021 платіжним дорученням № 3945 Відповідач здійснив перерахування Позивачу стягнутої на підставі Судового наказу Господарського суду Рівненської області по справі № 918/242/21 грошової заборгованості, яка виникла на підставі договору поставки № 53-122-01-20-09299 від 04.03.2020 року у розмірі 119 800 (сто дев`ятнадцять тисяч вісімсот) грн. 00 коп..

Враховуючи викладене, прострочення оплати вартості поставленого товару за видатковою накладною: № 9 від 23.03.2020 складає 164 днів (з 12.05.2020 по 22.10.2020), 62 дні (з 23.10.2020 по 23.12.2020), 8 днів (з 24.12.2020 по 31.12.2020), 49 днів (з 01.01.2021 по 18.02.2021), 35 днів (з 19.02.2021 по 25.03.2021), 19 днів (з 26.03.2021 по 13.04.2021).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Станом на дату звернення Позивача до суду з даним позовом, зобов`язання Відповідача в частині оплати вартості поставленого товару припинено.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За нормами статті 526 Цивільного кодексу України збов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 527 цього ж Кодексу боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

За приписами статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як встановлено судом Відповідач у встановлений Договором поставки строк зобов`язання з оплати отриманого товару перед Позивачем не виконав.

Відповідно до частини першої статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, Позивачем, в зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання в частині оплати поставленого товару, правомірно нараховано Відповідачу 3% річних в розмірі 6 643 грн., інфляційні втрати в розмірі 16 677,61 грн..

Суд, здійснивши перерахунок нарахованих Позивачем сум 3 % річних, інфляційних втрат прийшов до висновку, що наданий Позивачем розрахунок є вірним, відтак позовні вимоги про стягнення з Відповідача 6 643,00 грн. 3 % річних (нарахованих за період прострочення з 12.05.2020р. по 13.04.2021 р.), 16677,61 грн. інфляційних втрат нарахованих за період прострочення з 12.05.2020р. по 13.04.2021 р. є законними, обґрунтованими, Відповідачем не спростованими, підтвердженими матеріалами справи, а відповідно такими, що підлягають до задоволення.

Заперечення представника відповідача про те, що без пред`явлення відповідної вимоги у Відповідача не виникло обов`язку по сплаті 3% річних та інфляційних нарахувань є безпідставним, так як відповідно до частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Із змісту частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб`єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням.

Суб`єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб`єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Згідно зі статтею 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку що Позивачем доведено належними допустимими доказами наявності у Відповідача заборгованості, а відтак наявні правові підстави для задоволення позову.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати в частині сплати судового збору покладаються на Відповідача, так як спір виник внаслідок його неправильних дій.

Разом з тим, Позивач просить стягнути з Відповідача 1000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу. На обгрунтування понесення вказаних витрат Позивач надав суду Договір про надання правничої допомоги №04-03/21 від 04.03.2021р., укладений з Адвокатським бюро "Лохматов і партнери", Додаткову угоду від 19.03.2021 до вказаного Договору, Акт №1 від 12.04.2021 приймання передачі наданої правової допомоги (наданих послуг) на суму 5000,00 грн., , Акт №2 від 07.06.2021 приймання передачі наданої правової допомоги (наданих послуг) на суму 5000,00 грн., Рахунок на оплату №17 від 12.04.2021р. на суму 5000,00 грн., Рахунок на оплату №31 від 07.06.2021р. на суму 5000,00 грн., платіжне доручення №133 від 13.04.2021р. на суму 5000,00 грн., платіжне доручення №169 від 07.06.2021р. на суму 5000,00 грн., Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №317 від 20.04.2000, Ордер серія ЗП №042355 від 19.04.2021 року.

Представник Відповідача подав клопотання про зменшення розміру витрат Позивача на правничу допомогу.

Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц). Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №904/3583/19.

Судом встановлено, що надання адвокатом АО "Лохматов і партнери" позивачу правничих послуг в суді першої інстанції на підставі Договору про надання правничої допомоги №04-03/21 від 04.03.2021р. та Додаткової угоду від 19.03.2021 до вказаного Договору здійснювалось у господарському суді Рівненської області у двох справах, а саме №918/242/21(видача судового наказу) та №918/311/21 (про стягнення 3% річних та інфляційних).

Також з поданих представником позивача документів щодо правничої допомоги вбачається, що вказані витрати теж розподіляються останнім по відношенню до кожної із вказаних справ окремо, а саме по 5000, 00 грн. за кожну. Так у Акті №1 від 12.04.2021 приймання передачі наданої правової допомоги (наданих послуг) на суму 5000,00 грн. зазначено, що правнича допомога надавалася у справі про видачу судового наказу, а у Акті №2 від 07.06.2021 приймання передачі наданої правової допомоги (наданих послуг) на суму 5000,00 грн. зазначено, що правнича допомога надавалася у справі про стягнення 3% річних та інфляційних.

За приписами статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Тобто судові витрати мають бути пов`язані з розглядом саме тієї справи, яка розглядається судом і в якій вони, підлягають розподілу.

Відтак суд доходить висновку, що правнича допомога, зазначена в Акті №1 від 12.04.2021 приймання передачі наданої правової допомоги (наданих послуг) на суму 5000,00 грн. не пов`язана з розглядом справи №918/311/21 (про стягнення 3% річних та інфляційних), і, відповідно, вартість її відшкодування не може бути розподілено у даній справі з покладенням їх на відповідача у вказаній справі.

Відтак судові витрати у справі в частині витрат на професійну правничу допомогу зазначену в Акті №2 від 07.06.2021 приймання передачі наданої правової допомоги (наданих послуг) на суму 5000,00 грн., на підставі статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Відповідача, так як спір виник внаслідок неправильних дій останнього і вказані витрати понесені Позивачем саме при розгляді даної справи.

Клопотання Відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, задоволенню не підлягає, так як Відповідач не довів того, що витрати, понесені Позивачем на правничу допомогу у даній справі є неспівмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як на підставу зменшення вказаних витрат представник Відповідача посилається лише на те, що дана справа не є складною.

Однак вказана представником лише одна обставина не може бути підставою зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Статтею 240 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Відповідно до цієї ж статті датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Відтак датою ухвалення даного рішення є дата складення його повного тексту.

Керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3 код ЄДРПОУ 24584661) від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (34400, Рівненська область, м. Вараш, код ЄДРПОУ 05425046) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Південьбудресурс" (55002, Миколаївська область, м. Южноукраїнськ м. Київ, вул. Резервна, 29, код ЄДРПОУ 32556556) 3% річних в розмірі 6 643 грн. 00 коп, інфляційні втрати в розмірі 16 677 грн. 61 коп., 2270 грн. 00 коп. судового збору та 5000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення або безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Суддя Марач В.В.