Рішення № 97965178, 29.06.2021, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"29" червня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/1039/21

Господарський суд Одеської області у складі судді Щавинської Ю.М. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Технооптторг-Трейд" (49106, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Камська, буд. 64)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Радокар" 68094, Одеська обл., місто Чорноморськ, село Бурлача Балка, вул. Приморська, буд. 31)

про стягнення 65 808,88 грн

Історія справи.

1. Зміст позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Технооптторг-Трейд".

19.04.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Технооптторг-Трейд" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Радокар", в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість у сумі 51 526 грн, штрафні санкції у сумі 14 282,88 грн, а також судовий збір.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем укладеного між сторонами договору поставки на умовах відстрочення платежу №1413/20/10 від 29.09.2020 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.04.2021 за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/1039/21 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.

Вказаною ухвалою суду було запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору, а також роз`яснено про можливість звернення до суду з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч.7 ст. 252 ГПК України.

Ухвала суду від 26.04.2021 була надіслана сторонам в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України на адреси, зазначені у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та отримана останнімb, про що свідчать відповідні поштові повідомлення (а.с.37-38.).

Згідно з ч.ч.5,7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.

Водночас, суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Зі змісту ст. 165 ГПК України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 ГПК України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

3. Фактичні обставини, встановлені судом.

29.09.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Технооптторг-трейд" (постачальник) та Товариством с обмеженою відповідальністю "Радокар" (покупець) було укладено договір поставки №1413/20/10 (а.с.11-16), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність (поставити) покупцеві автомобільні товари в асортименті, а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього (них) визначену договором грошову суму. Поставка товару за цим договором здійснюється окремими партіями.

Згідно до п. 1.2. договору кількість, найменування, одиниці виміру, загальна вартість, асортимент, ціни та строки поставки кожної партії товару погоджуються сторонами в рахунках-фактурах видаткових накладних та/або специфікаціях (додатках), які є невід`ємною частиною договору. Видаткові накладні підписуються керівниками або представниками сторін, уповноваженими на отримання й видачу товару.

Відповідно до п. 2.2. договору зобов`язання постачальника щодо поставки (передачі) товару за цим договором вважаються виконаними після передачі товару покупцю (перевізнику) та підписання останнім товарно-транспортних та/або видаткових накладних. Датою поставки (передачі) товару є дата підписання покупцем (перевізником) товарно-транспортних та/або видаткових накладних.

Умовами п.2.4. договору передбачено, що підписана сторонами товарно-транспортна та/або видаткова накладна є достатнім і допустимим доказом, що підтверджує факт передання (поставки) покупцю товару за договором у відповідності з визначеною кількістю та встановленою якістю, а також всіх документів, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром.

За п.3.1. договору загальна сума договору орієнтовно становить 900 000 грн, включаючи податок на додану вартість 150 000 грн, та визначається вартістю товару, поставленого протягом дії договору.

Умовами п. 3.3. договору сторони погодили, що оплата товару здійснюється покупцем у строк не пізніше ніж 14 днів з дати поставки товару, якщо інше не передбачено додатками до цього договору, підписаними уповноваженими особами сторін.

Датою оплати вважається дата фактичного зарахування грошових коштів, що підлягають сплаті, на поточний рахунок постачальника (п.3.4. договору).

Згідно п.4.1. договору приймання товару здійснюється відповідно до "Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю", затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965р. №П-6 (зі змінами та доповненнями), та "Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю", затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 № П-6, у частині, що не суперечить умовам договору.

Відповідно до п.5.2. договору у випадку порушення строків оплати вартості товару, на вимогу постачальника сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,2% від суми фактичної заборгованості (але не менше подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент її нарахування) за кожен день прострочення у межах трирічного строку позовної давності. Пеня нараховується з дня порушення відповідної умови договору до моменту повного виконання такого зобов`язання покупцем. При цьому покупець зобов`язаний сплатити постачальнику визначену пеню протягом 3 (трьох) банківських днів із моменту отримання письмового повідомлення від постачальника. У випадку прострочення виконання грошових зобов`язань понад 15 днів додатково стягується штраф у розмірі 15% від суми фактичної заборгованості. Виплата винною стороною неустойки (пені, штрафів, збитків) не звільняє її від належного виконання своїх зобов`язань за цим договором.

Згідно п.5.3. договору у випадку несвоєчасної оплати постачальник має право на підставі ст. 692 ЦК України вимагати від покупця оплати товару та/або послуг та 3% від несвоєчасно сплаченої суми за користування грошовими коштами постачальника з моменту переходу права власності на несвоєчасно оплачений товар та/або з моменту надання послуги.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2020р., але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п.7.2 договору).

На виконання умов договору позивачем було здійснено відповідачу поставку товару на суму 105 974 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи видаткові накладні №59319 від 23.10.2020 та №75720 від 01.12.2020 (а.с.17-18), підписані та скріплені печатками сторін.

Поставлений товар відповідачем сплачено частково на суму 54 448 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи платіжні доручення (а.с.19-24).

Доказів погашення залишку на суму 51 526 грн матеріали справи не містять.

4. Позиція суду.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно до ст.193 ГК України, яка цілком кореспондується зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи вищезазначене та те, що належних доказів, які б спростовували наявність заборгованості у розмірі 51 526 грн, відповідач, згідно приписів ст.ст. 74, 76-77 ГПК України, суду не надав, та вказана заборгованість підтверджується матеріалами справи, суд вважає позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Технооптторг-трейд" в частині стягнення основного боргу цілком обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Аналізуючи вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафних санкцій у сумі 14 282,88 грн, суд вказує наступне.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст.343 Господарського кодексу України, яка цілком кореспондується із ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", встановлено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно п.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як вже було зазначено судом, відповідальність за невиконання чи несвоєчасне виконання зобов`язання з оплати поставленого товару у вигляді пені сторонами було погоджено п.5.2 договору, з урахуванням чого, враховуючи встановлення судом факту порушення відповідачем зобов`язання із повної та своєчасної оплати товару, суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача пені обґрунтованими.

Здійснюючи перевірку наведеного позивачем розрахунку пені, суд встановив його помилковість.

Так, позивачем не враховано положення ст.253 ЦК України, відповідно до яких перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Враховуючи погодження сторонами строку оплати товару не пізніше ніж 14 днів з дати поставки товару, а також те, що товар було поставлено двома частинами 23.10.2020 та 01.12.2020, строком початку нарахування пені є 7.11.2020 та 16.12.2020.

Крім того, позивачем також не враховано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені.

Враховуючи наведене, судом за допомогою системи "Ліга-Закон" було зроблено власний розрахунок суми пені.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення3244807.11.2020 - 11.11.202056.0000 %0.033 %53.192600012.11.2020 - 26.11.2020 156.0000 %0.033 %127.871300027.11.2020 - 30.11.2020 46.0000 %0.033 %17.05 7352616.12.2020 - 21.01.2021 376.0000 %0.033 %891.95 7352622.01.2021 - 26.01.2021 56.0000 %0.033 %120.86 6352627.01.2021 - 11.02.2021 166.0000 %0.033 %334.16 5152617.03.2021 - 13.04.2021 286.5000 %0.036 %513.85

Таким чином, загальна сума пені складає 2058,93 грн, з урахуванням чого позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.04.2019 по справі №917/194/18).

Як вже було зазначено судом, відповідальність за невиконання чи несвоєчасне виконання зобов`язання з оплати поставленого товару у вигляді штрафу сторонами було погоджено п.5.2. договору.

Згідно наведеного позивачем у позовній заяві розрахунку штрафу, сума останнього складає 7 728,90 грн, перевіривши який суд зазначає про його правильність, а вимоги в цій частині вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При перевірці розрахунку 3% річних (а.с.6-7) судом також встановлено його помилковість, з огляду на неврахування того, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється нарахування процентів річних, положень ст.253 ЦК України, а також початкової дати нарахування 3% річних по кожній накладній.

Враховуючи наведене, судом за допомогою системи "Ліга-Закон" було зроблено власний розрахунок суми 3% річних.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів3244807.11.2020 - 11.11.202053 %13.302600012.11.2020 - 26.11.2020153 %31.971300027.11.2020 - 30.11.202043 %4.267352616.12.2020 - 26.01.2021423 %253.556352627.01.2021 - 11.02.2021163 %83.545152617.03.2021 - 13.04.2021283 %118.58

Таким чином, загальна сума 3% річних складає 505,20 грн, з огляду на що вимоги позивача в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Стосовно інфляційних нарахувань, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, суд вказує, що такі нарахування не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно із Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Саме такі рекомендації судам щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ викладені у розділі 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань".

Надаючи оцінку наданому позивачем розрахунку інфляційних втрат, суд частково не погоджується з таким розрахунком та зазначає про неможливість нарахування інфляційних втрат на суму 13 000 грн, оскільки така заборгованість існувала менше місяця, заборгованість у сумі 73 526 грн підлягає індексації лише за січень місяць, оскільки фактично виникла у другій половині грудня, а в лютому 2021 існувала заборгованість у сумі 55 526 грн.

Враховуючи наведене вище, судом за допомогою системи "Ліга-Закон" було зроблено власний розрахунок інфляційних втрат.

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції01.01.2021 - 31.01.2021735261.013955.8474481.8401.02.2021 - 28.02.202155526 1.010 555.2656081.26

Таким чином, загальна сума інфляційних втрат складає 1 511,10 грн, з огляду на що вимоги позивача в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача відсотків в розмірі 3% від загальної суми боргу за користування грошовими коштами згідно п.5.3. договору, суд вказує наступне.

Як вже було зазначено судом, умовами договору сторони погодили право позивача на підставі ст.692 ЦК України вимагати від покупця оплати 3% від несвоєчасно сплаченої суми за користування грошовими коштами постачальника з моменту переходу права власності на несвоєчасно оплачений товар.

Відповідно до ч.3 ст. 692 ГПК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Стаття 536 ЦК України передбачає, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Разом з тим частина друга статті 625 ЦК України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Застосовуючи у даних правовідносинах положення частини третьої статті 692, частини другої статті 536 та частини другої статті 625 ЦК України, необхідно враховувати, що відсотки за користування грошовими коштами, які за умовами договору нараховуються від несвоєчасної суми, за своєю правовою природою, враховуючи спосіб їх обчислення, підпадають під визначення штрафу (ч.2 ст. 549 ЦК України), який фактично позивачем був вже нарахований та заявлений до стягнення на підставі п. 5.2. договору на суму заборгованості у розмірі 51 526 у розмірі 15%, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне і те саме правопорушення.

Враховуючи наведені висновки суду вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% від загальної суми боргу у розмірі 1 545,78 грн задоволенню не підлягають.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, також покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.129,232,233,236-238,240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Радокар" 68094, Одеська обл., місто Чорноморськ, село Бурлача Балка, вул. Приморська, буд. 31, код ЄДРПОУ 38167587) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технооптторг-Трейд" (49106, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Камська, буд. 64, код ЄДРПОУ 31497076) заборгованість у сумі 51 526 /п`ятдесят одна тисяча п`ятсот двадцять шість/ грн, пеню у сумі 2 058 /дві тисячі п`ятдесят вісім/ грн 93 коп., 3% річних у сумі 505 /п`ятсот п`ять/ грн 20 коп., штраф у сумі 7 728 /сім тисяч сімсот двадцять вісім/ грн 90 коп., інфляційні втрати у сумі 1 511 /одна тисяча п`ятсот одинадцять/ грн 10 коп., судовий збір у сумі 2 184 /дві тисячі сто вісімдесят чотири/ грн 50 коп.

3. В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Ю.М. Щавинська