Рішення № 97961601, 23.06.2021, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.06.2021м. ДніпроСправа № 904/576/21

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г. за участю секретаря судового засідання Головаха К.К., розглянувши справу

за позовом ОСОБА_1 , с. Ювілейне, Дніпропетровська область

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", м, Київ

Третя особа-1, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, м. Дніпро

Третя особа-2, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Індустріальний відділ державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, м. Дніпро

про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню

Представники:

Від позивача: не з`явився;

Від відповідача: не з`явився;

Від третьої особи-1: не з`явився

Від третьої особи-2: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", в якому просить визнати таким, що не підлягає виконанню напис, вчинений 01.07.2019 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною, зареєстрований в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 1866, яким запропоновано:

- Звернути стягнення на нерухоме майно - нежитлове приміщення в будинку літ. В - 3 на 1-му поверсі поз.1-3-:-1-6 загальною площею 180,6 кв.м, ґанки літ. В3, в5, в6, у спільному користуванні - ґанок в2, споруди № 1,2, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб - платників податків - НОМЕР_1 , адреса реєстрації АДРЕСА_2 , місце проживання -1: АДРЕСА_3 місце проживання-2: АДРЕСА_4 , дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 місце народження м. Дніпропетровськ, місце роботи - фізична особа-підприємець.

Зазначене нерухоме майно на підставі договору іпотеки від № 1739/ДЗ, посвідченого 06.12.2007 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Орловою Т.Є, за реєстровим № 2496, передане в іпотеку Акціонерному товариству комерційний банк "Приватбанк" (код платника податків за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України - 14360570, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, б.1Д, к/р № НОМЕР_2 у УНБУ в Дніпропетровській області, МФО 305299), яке є правонаступником Закритого акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк".

- За рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна, запропоновано задовольнити вимоги Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" шляхом перерахування коштів на рахунок № НОМЕР_3 в АТ КБ "Приватбанк", МФО 305299 у розмірі:

- заборгованості за кредитом - 58 573,87 доларів США;

- заборгованості за відсотками - 91 546,05 доларів США;

- комісія - 7 849,79 доларів США;

- пеня - 121 686,77 доларів США, що всього становить 279 656 доларів США 48 центів, що за курсом НБУ на 11.01.2019 року (один долар дорівнює 28,272148 гривен) становить 7 909 430,08 грн.

Ухвалою суду від 03.02.2021 позовну заяву залишено без руху для усунення Позивачем недоліків.

17.02.2021 позивач надав до суду заяву про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 22.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 16.03.2021. Залучено до участі у справі в якості Третьої особи-1, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірину Михайлівну; Третьої особи-2, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Індустріальний відділ державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Ухвалою від 16.03.2021 підготовче засідання відкладено на 05.04.2021.

25.03.2021 позивач надав до суду клопотання про витребування доказів.

Ухвалою від 05.04.2021 продовжено строк підготовчого провадження до 23.05.2021 та підготовче засідання відкладено на 27.04.2021. Розгляд клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів відкладено до наступного судового засідання.

Позивачем надано до суду додаткові документи для долучення їх до матеріалів справи.

Ухвалою від 27.04.2021 підготовче засідання відкладено на 13.05.2021. Розгляд клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів відкладено до наступного судового засідання.

13.05.2021 позивач надав до суду клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Ухвалами від 13.05.2021 клопотання ОСОБА_1 задоволено та витребувано в строк до 26.05.2021 у приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни належним чином завірені копії документів нотаріальної справи щодо вчинення виконавчого напису, вчиненого 01.07.2019 року, зареєстрований в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 1866, яким запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно нежиле приміщення в будівлі літ. В-3 на 1-му поверсі поз. 1-3-:-1-6 загальною площею 180,6 кв.м, ґанки літ. В3, в5, в6, у спільному користуванні - ґанок в2, споруди № 1, 2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової карти платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб - платників податків - НОМЕР_1 , адреса реєстрації АДРЕСА_2 , місто проживання - 1: АДРЕСА_3 , місце проживання 2: АДРЕСА_4 , дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження - м. Дніпропетровськ, місце роботи - фізична особа-підприємець. Підготовче засідання відкладено до 27.05.2021.

13.05.2021 відповідач надав відзив на позовну заяву в якому проти задоволення позову заперечив та зазначив, що у адвоката позивача відсутні повноваження на представництво позивача в суді.

Також відповідач вказує на те, що позивач не заперечує факт укладення з відповідачем кредитного договору та договору іпотеки, не заперечує також проти наявності заборгованості, отже відповідач вправі вимагати захисту своїх прав.

Крім того, відповідач зазначає, що видача виконавчого напису не входить до видів діяльності банку, а отже банк не може бути відповідачем у позові про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, оскільки не мав права видавати такий напис.

Відповідач у відзиві на позов звертає увагу на те, що позивачем не надано жодних розрахунків, які б підтверджували спірність оспорюваного виконавчого напису.

Також факти, які підтверджують відсутність боргу, або невідповідність суми боргу у позові відсутні.

Крім того, відповідач стверджує, що ним не пропущено строк на вчинення нотаріального напису.

14.05.2021, 17.05.2021 Третя особа - 1 надала до суду заяви про розгляд справи без її участі.

24.05.2021 на виконання вимог ухвали від 13.05.2021 Третя особа -1 надала до суду копії виконавчого напису та документів на підставі яких його вчинено 01.07.2019 за реєстровим номером 1866.

27.05.2021 позивач надав докази понесення ним витрат на правничу допомогу.

Також 27.05.2021 позивач надав відповідь на відзив, в якій зазначив, що викладене у відзиві заперечення не спростовуються його доводи.

Ухвалою від 27.05.2021 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 23.06.2021.

Позивач у судове засідання 23.06.2021 не з`явився, надав клопотання про розгляд справи без участі представника та додаткові пояснення щодо обґрунтування розміру витрат на правову допомогу.

Відповідач у судове засідання 23.06.2021 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується підписом його представника на поштовому повідомленні № 4930103572128.

Третя особа-1 у судове засідання не з`явилась, 14.06.2021 надала до суду клопотання про розгляд справи без її участі.

Третя ооба-2 у судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, що підтверджується підписом його представника на поштовому повідомленні № 4908300204720.

Судовий процес фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

В судовому засіданні 23.06.2021 виготовлено вступну та резолютивну частини судового рішення в порядку ст. 240 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд встановив.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з наявністю підстав для визнання виконавчого напису, вчиненого 01.07.2019 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 1866 таким, що не підлягає виконанню.

Як зазначає позивач у позовній заяві, 06.12.2007 між Закритим акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - банк, відповідач) та Фізичною особою - підприємцем Окань Юлієм Григоровичем (далі – кредитор, позивач) укладено кредитний договір №1739, за умовами якого кредитору надано строковий кредит у розмірі 107 000,00 доларів США на наступні цілі: придбання нерухомості за програмою придбання офісної та торгівельної нерухомості "Нерухомість в кредит" для юридичних та фізичних осіб – суб`єктів підприємницької діяльності в обмін на зобов`язання щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитними коштами, та інших платежів, які передбачені умовами договору.

Сторони узгодили, що за користування кредитними коштами кредитор сплачує відсотки у розмірі 12,6% річних (пункти А.6, 4.1. договору), а термін повернення кредитних коштів 05.12.2017 (пункт А.3, 1.2 договору).

Пунктом А.5 договору визначено, що забезпеченням виконання позичальником зобов`язань за даним договором є договір іпотеки № 1739/ДЗ від 06.12.2007 року.

Додатковою угодою №1 від 10.02.2009 сторони узгодили, що за користування кредитом позичальник сплачує 16,1% річних.

06.12.2007 між Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (далі - іпотекодержатель, відповідач) та Фізичною особою - підприємцем Окань Юлієм Григоровичем (далі – іпотекодавець, позивач) укладено договір іпотеки № 1739/ДЗ, посвідчений 06.12.2007 приватним нотаріусом Дніпропетровского міського нотаріального округу Орловою Т.Є. за реєстровим номером 2496 (далі - договір іпотеки).

Предметом цього договору є надання іпотекодавцем в іпотеку майна, зазначеного в п. 7 цього договору, в забезпечення виконання зобов`язань фізичної особи-підприємця Оканя Юрія Григоровича, юридична адреса якого: АДРЕСА_5 , ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов`язкових платежів НОМЕР_1 (далі - позичальник) перед іпотеко держателем, в силу чого іпотеко держатель має право в разі невиконання позичальником зобов`язань, забезпечених іпотекою, та (або) невиконання іпотекодавцем зобов`язань за цим договором, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами позичальника та (або) іпотекодавця (п. 1 договору іпотеки).

З метою задоволення своїх вимог:

Звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання позичальником якого зобов`язання, передбаченого кредитним договором, воно не буде виконано.

У разі порушення іпотекодавцем зобов`язань за цим договором іпотеко держатель має право вимагати дострокового виконання зобов`язань за кредитним договором, а в разі невиконання – звернути стягнення на предмет іпотеки.

Звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання термінів виконання якого виконання якого-небудь із зобов`язань за кредитним договором у випадках:

- порушення позичальником якого-небудь із зобов`язань, передбачених умовами кредитного договору;

- порушення іпотекодавцем якого-небудь із зобов`язань, передбачених цим договором;

- виявлення іпотеко держателем погіршення стану предмету іпотеки та (або) національного використання предмету іпотеки, або зменшення вартості предмету іпотеки понад норми нормального фізичного зносу, або фактичної часткової відсутності предмету іпотеки;

- порушення господарським судом справи про відновлення платоспроможності чи визнання банкрутом позичальника, чи про визнання недійсними установчих документів позичальника, чи про скасування державної реєстрації позичальника;

- прийняття власником або компетентним органом рішення про ліквідацію позичальника;

- встановлення невідповідності дійсності відомостей, що містяться в кредитному договорі або в цьому договорі;

- припинення (реорганізації, ліквідації) юридичної особи позичальника;

- смерті іпотекодавця;

- порушення кримінальної справи стосовно іпотекодавця (пп.пп. 18.8.1.- 18.8.3. п. 18.8 договору іпотеки).

Пунктом 18.9. договору іпотеки встановлено, що сторони дійшли згоди, що іпотеко держатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки і в разі дострокового розірвання кредитного договору або зміни його умов, при наявності невиконаних зобов`язань на момент розірвання або внесення змін.

Відповідно до п. 18.10. договору іпотеки у разі звернення стягнення на предмет іпотеки згідно п.п. 18.6, 18.8.1., 18.8.2., 18.8.3., 18.9 цього договору іпотеко держатель має право задовольнити за рахунок предмету іпотеки свої передбачені п.п. 2, 4 цього договору вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення.

Згідно із п. 24 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених п.п. 18.6, 18.8.1, 18.8.2, 18.8.3, 18.9. цього договору, відповідно до цього договору V Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі. В разі продажу предмету іпотеки на публічних торгах іпотекодержатель відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» здійснює реалізацію предмета іпотеки у порядку передбаченому Постановою Кабінету Міністрів № 1448 від 22.12.1997 року, інше не передбачене законодавством, на день реалізації предмету іпотеки. При зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку сторони погодились, що початкова ціна предмету іпотеки встановлюється в розмірі 100% від вартості), яка зазначена в п. 12 цього договору. Іпотекодержатель має право реалізувати предмет іпотеки за ціною вище ніж заявлена в цьому договорі.

Термін дії договору - до повного виконання позичальником та іпотекодержателем зобов`язань за кредитним договором та всім додатковим угодам до нього. У разі смерті іпотекодавця спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частині спадщини (згідно зі ст. 1281 1282 ЦК України) (п. 30 договору іпотеки).

Позивач вважає, що зі змісту п. 24 договору іпотеки вбачається, що іпотекодержатель може обрати лише один із перелічених способів реалізації свого права звернення на предмет іпотеки - або на підставі рішення суду, або на пісдьтаві виконавчого напису нотаріуса, або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотеко держателя, що міститься в цьому договорі.

За заявою відповідача державним виконавцем Індустріального районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного регіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Коломійцем К.В., 03.07.2020 відкрито виконавче провадження № 62454650 з примусового виконання виконавчого напису № 1866 вчиненого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М., про звернення стягнення заборгованості на нерухоме майно - нежилого приміщення в будівлі літ. В-3 на 1-му поверсі поз. 1-3-:-1-6 загальною площею 180,6 кв.м, ганки літ. в 3, в5, в6, у спільному користуванні - ганок в 2, споруди № 1, 2, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , за кредитним зобов`язанням у розмірі 279 656,48 доларів США.

Згідно з виконавчим написом № 1866 від 01.07.2019 запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно - нежиле приміщення в будівлі літ. В-3 на 1-му поверсі поз. 1-3-:-1- 6 загальною площею 180,6 кв.м, ганки літ. В3, в5, в6, у спільному користуванні - ганок в2, споруди № 1,2, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб - платників податків - НОМЕР_1 , адреса реєстрації АДРЕСА_2 , місце проживання - 1: АДРЕСА_3 , місце проживання 2: АДРЕСА_4 , дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 місце народження - м. Дніпропетровськ, місце роботи - фізична особа-підприємець.

Зазначене нерухоме майно на підставі договору іпотеки від 1739/ДЗ, передане в іпотеку Акціонерному товариству Комерційний банк «Приватбанк».

За рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого мана, запропоновано задовольнити вимоги відповідача шляхом перерахування коштів на рахунок № НОМЕР_3 в АТ КБ «Приватбанк» у розмірі: заборгованості за кредитом - 58 573,87 доларів США; заборгованості за відсотками - 91 546,05 доларів США; комісії - 7 849,79 доларів США; пені - 121 686,77 доларів США, що всього становить 279 656,48 доларів США, що за курсом НБУ на 11.01.2019 (28,270148 грн.) становить 7 909 430,08 грн.

Строк, за який провадиться стягнення - 11 років 1 місяць 5 днів, а саме з 06.12.2007 по 11.01.2019.

Виконавчий напис № 1866 набрав чинності з дати його реєстрації в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, тобто з 01.07.2019.

Позивач вважає, що виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. та зареєстрований в реєстрі за № 1866, є таким, що не підлягає виконанню.

Позивач звертає увагу на те, що предмет іпотеки ним придбано у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 і в рамках цивільної справи № 202/727/19 від 16.07.2020 Дніпровським апеляційним судом постановлено судове рішення, що набуло законної сили, у цивільній справі про поділ майна подружжя. Відповідно до означеного рішення Ѕ нерухомого майна, що є предметом виконавчого напису, є власністю ОСОБА_2 .

Також позивач звертає увагу на зловживання правами кредитора, допущене з боку відповідача, який звернувшись за вчиненням виконавчого напису, ввів нотаріуса в оману, не повідомивши про суттєві фактичні обставини справи. Про наведене свідчить те, що у 2018 році АТ КБ «Приватбанк» звернулося з позовом до Господарського суду Дніпропетровської області в якому просило про стягнення 58 573,87 доларів США з ОСОБА_1 і рішенням суму від 20.11.2018 у справі № 904/3994/18 встановлено, що борг ОСОБА_1 за кредитним договором № 1739 є 58 573,87 доларів США. Будь-які інші вимоги не заявлено вчасно, строк позовної давності щодо пред`явлення будь-яких інших вимог збіг. Зазначене рішення суду не оскаржувало ся через непомірну суму судового збору і рішення набрало законної сили.

Таким чином, відповідач звернувся до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, з визначенням зазначеного вище строку, за який проводиться стягнення, діяв недобросовісно, зловживаючи правами кредитора.

Підставами для оспорення виконавчого напису № 1866 від 01.07.2019 є також недотримання нотаріусом вказаних законодавством умов для вчинення виконавчого напису.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 Закону України «Про нотаріат», п.п. 3.1., 3.3., 3.4. п. 3 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріус вчиняє виконавчі написи , якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою вчиняється виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис вчиняється у межах цього строку. Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.

Постановою КМУ від 29.06.1999 № 1172 визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконаних написів нотаріусів. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, заманені у цьому переліку (п.п. 3.2, 3.5).

Позивач звертає увагу на те, що подані відповідачем нотаріусу документи жодним чином не могли підтверджувати безспірність заборгованості за кредитним договором № 1739 від 06.12.2007 у розмірі 7 909 430,08 грн.

Позивач стверджує, що у нього заборгованості за кредитом, отриманим від відповідача, саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі (279 656,48 доларів США або 7 909 430,08 грн.), не існує та не могло існувати станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

У виконавчому написі, який оспорюється, встановлено строк, за який провадиться стягнення - 11 років 1 місяць 5 днів, а саме з 06.12.2007 по 01.07.2019, що вказує на те, що заборгованість за кредитним договором розрахована поза межами трирічного строку давності для вимог щодо стягнення заборгованості за кредитом, відсотками.

Викладене стало підставою для звернення позивача з позовом до суду для захисту свого порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, на підставі наступного.

Суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 Цивільного кодексу України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 1 ст. 18 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про нотаріат" нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії: вчиняють виконавчі написи.

Для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст. 87 Закону України "Про нотаріат").

Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку (ст. 88 Закону України "Про нотаріат").

Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 затверджено "Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" (далі - Порядок).

Захист цивільних прав здійснюється нотаріусом шляхом вчинення виконавчого напису (п. 1. глави 12 Розділу 1 Порядку).

Виконавчі написи вчиняються нотаріусами на документах, які встановлюють заборгованість або передбачають повернення майна. Якщо виконавчий напис не вміщується на документі, що встановлює заборгованість, то він має бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до документа спеціальному бланку нотаріального документа (п. 2. глави 12 Розділу 1 Порядку).

Для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів (п. 1.1. глави 16 Розділу 2 Порядку).

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України (п. 1.2. глави 16 Розділу 2 Порядку).

Нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року (п. 3.1. глави 16 Розділу 2 Порядку).

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172 (п. 3.2. глави 16 Розділу 2 Порядку).

При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172 (п. 3.5. глави 16 Розділу 2 Порядку).

За заявою кредитора розмір суми, яка підлягає стягненню за виконавчим написом, може бути встановлений з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом (п. 6.1. глави 16 Розділу 2 Порядку).

Неустойка (штраф, пеня) включається до виконавчого напису, якщо це передбачено умовами договору (п. 6.2. глави 16 Розділу 2 Порядку).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому, нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст. 88 Закону України “Про нотаріат”). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 50, 87, 88 Закону України “Про нотаріат” захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Тому, суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України “Про нотаріат” у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 затверджено "Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" (далі - Перелік).

В п. 8. Переліку визначено документи, які необхідно надати для одержання виконавчого напису за договорами лізингу, що передбачають у безспірному порядку повернення об`єкта лізингу. Так для одержання виконавчого напису подаються:

а) оригінал договору лізингу;

б) засвідчена лізингодавцем копія рахунка, направленого лізингоодержувачу, з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення.

Відповідно до п. 7.1. глави 16 Розділу 2 Порядку у справах нотаріуса залишається копія документа, що встановлює заборгованість, чи правочину, за яким здійснюється стягнення, або витяг з особового рахунку боржника і примірник виконавчого напису.

Якщо для вчинення виконавчого напису, крім документа, що встановлює заборгованість, необхідно подати й інші документи, зазначені в Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172, то вони до виконавчого напису не приєднуються, а залишаються у матеріалах нотаріальної справи (п. 7.6. глави 16 Розділу 2 Порядку).

Законодавством України передбачено, що нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

У позовній заяві ОСОБА_1 визнає факти укладення з АТ КБ "ПРИВАТБАНК" кредитного договору № 1739 від 06.12.2007, договору іпотеки № 1739/ДЗ від 06.12.2017, отримання кредитних коштів та часткове виконання зобов`язань за ним, а також не заперечення позичальником ОСОБА_1 проти наявності заборгованості за кредитним договором, що відображено у долученому рішенні господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2018 року по справі № 904/3994/18.

Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку Банку не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України та враховуючи, що факт отримання кредиту та його розмір відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами кредитор вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом виконання боржником зобов`язання з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Аналогічної правової позиції викладена у постанові Верховного суду від 24.07.2019 року по справі № 176/2251/18.

Пленумом Верховного Суду України затвердженого Постановою №2 від 31.01.1992 "Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні", чинного на момент винесення виконавчого напису який оскаржується, з подальшими змінами, встанволено, що в справах щодо оспорювання виконавчого напису боржник може оспорити в позовному провадженні лише правильність вимог, зазначених у виконавчому написі. При безпідставності цих вимог суд скасовує виконавчий напис і відмовляє в задоволенні цих вимог, а у разі часткової їх обґрунтованості — постановляє рішення про скасування виконавчого напису і стягнення з боржника на користь кредитора дійсної суми боргу.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано жодних розрахунків, які б підтверджували спірність оспорюваного виконавчого напису.

Згідно з Постановою № 2 від 31.01.1992 року Пленуму Верховного Суду України підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню може бути тільки встановлений судом факт відсутності боргу або менший його розмір.

Проте, факти які підтверджують відсутність боргу, або невідповідність суми боргу у позові відсутні.

Частиною 1 ст. 74 ГПК України встановлено, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Щодо безпідставності виконавчого напису суд зазначає, що відповідно до розділу "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних правовідносин" Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999 року, в редакції чинній на момент вчинення виконавчого напису, для одержання виконавчого напису за кредитним договором, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, подаються: 1. оригінали кредитного договору; 2. засвідчена стягувачем виписка з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягуванача про непогашення заборгованості.

Суд звертає увагу на те, що жодної мови про відмітку боржника не йдеться.

З копій матеріалів виконавчого напису та документів на підставі яких бчинено виконавчий напис, наданих третьою особою-1, вбачається, що відповідачем для вчинення виконавчого напису надано всі необхідні документи.

Згідно з статтею 18 Цивільного кодексу України, а також статтями 87, 88 Закону України "Про нотаріат" вчинення виконавчого напису — це форма захисту цивільних прав кредитора, нотаріусом, за допомогою спрощеної, позасудової процедури, яка полягає у вчиненні на боргових документах напису про стягнення грошей або витребування майна на користь кредитора, за наявності між боржником і кредитором правовідносин, які визначаються Кабінетом Міністрів України шляхом встановлення переліку документів, що підтверджують ці правовідносини.

Отже "безспірність" в розуміння статті 88 Закону України "Про нотаріат" є не доведення саме суми боргу, це вже є елементом судового процесу. Безспірність у розумінні статті 88 Закону України "Про нотаріат" є саме факт існування між кредитором та боржником правовідносин, а також наявність заборгованості, яка підтверджується документами, згідно з переліком затвердженим Кабінетом Міністрів України, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку.

Банком надані усі необхідні документи, згідно з Переліком документів затвердженим Кабінетом Міністрів України, які підтверджують наявність правовідносин між кредитором та боржником, а також документи які підтверджують заборгованість.

Зазначена правова позиція викладене в постанові Верховного Суду України від 20.05.2015 року №6-158цс15, в якій чітко прописано: "Отже, безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком, нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов`язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів. Встановивши у справ, яка переглядається, що Банком нотаріусу надано всі необхідні документи, що підтверджують безспірність заборгованості, наявність доказів належного направлення та отримання позивачем письмової вимоги про усунення порушень ... суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в позові (про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню), а та обставина, що сума заборгованості за кредитом більша ніж у повідомленні, не свідчить про наявність спору".

З даної позиції також вбачається, що наявність розбіжностей в сумі боргу не свідчить про наявність спору.

Аналогічна правова позиція зазначена в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09.09.2015 року по справі № 6-6347св15 та від 18.05.2016 року по справі №490/2908/15-ц.

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком, нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов`язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів.

Також аналогічна правова позиція викладена у рішенні Дніпропетровського господарського суду № 904/8184/17 від 30.10.2017 та у постанові Київського апеляційного господарського суду № 910/8005/17 від 10.10.2017.

Згідно підпунктів 3.1, 3.3 та 3.4 пункту 3 глави 16 розділу II Наказу Міністерства юстиції України "Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" від 22.03.2012 року № 296/5, нотаріус вчиняє виконавчий напис за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями — не більше одного року, строк протягом якого може бути вчинено виконавчий напис, обчислюється з моменту, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.

Строки передбачені ст. 88 Закону України "Про нотаріат", за своєю природою, не є позовною давність, вчинення виконавчого напису, є позасудовим способом захисту цивільних прав. Але навіть якщо виходити з норм статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Ця норма закону стосується саме звернення до суду, а ні в якому разі не строком звернення до Нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Не зважаючи на те, що строк позовної давності невірно використовувати у даному випадку, банком все одно норма цієї статті не порушена. Оскільки згідно зі статтею 251 Цивільного Кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У даному випадку певною подією для початку перебігу строку має бути дата припинення дії договору. Але договір не був припинений у зв`язку з п. 6.1 Умов договору. У цьому пункті чітко зазначено, що договір є дійсним до повного виконання сторонами зобов`язань так само як і Договір іпотеки, який за приписами п. 30 діє до повного виконання зобов`язань за Кредитним Договором.

Крім цього, за приписами п. 3 Кредитного договору згідно Графіку "...строк повернення кредиту до 05.12.2017 року".

Позивачем не надано до матеріалів справи доказів відсутності зобов`язань у ОСОБА_1 за Кредитним договором та Договором іпотеки.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, та не заперечується позивачем, відповідач зі свого боку виконав свої обов`язки.

Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони мають здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. У договорі на основі якого був вчинений виконавчий напис нотаріусом, строк дії не передбачено, тобто він укладений на невизначений час. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що сторони мають здійснити свої права та обов`язки у будь який час.

З викладеного вбачається, що договір на даний момент є чинним, а отже в кредитора виникає право вимагати виконання обов`язків від боржника, передбачених договором, в тому числі й право на примусове стягнення боргу у будь який час, це право виникає до тих пір доки договір є чинним.

Частиною 2 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У зазначеній статті передбачено саме право кредитора яке виникає незалежно від строку виконання зобов`язання, передбаченого договором, яке у жодному разі не треба плутати зі строком договору.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином у відповідності до умов договору та вимог чинного законодавства.

У даному випадку боржник порушив норму цієї статті та умови договору, які зобов`язався виконувати.

Як вже зазначалося раніше, у разі якщо термін виконання обов`язку не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Оскільки у договорі за яким вчинено виконавчий напис чітко зазначено, що договір чинний до моменту його повного виконання.

Суд звертає увагу на те, що ст. 598 ЦК України, у якій передбачені підстави припинення зобов`язання. У цій статті зазначено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Згідно договору, а також статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. У нашому ж випадку умови договору не виконано у повному обсязі. Але Законодавець чітко передбачив, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, це прописано у статті 629 ЦК України. Отже на момент вчинення виконавчого напису Банк мав право на звернення.

З викладеного вбачається, що у разі визначення строку дії договору, виконавчий напис може бути вчинений протягом строків, зазначених у підпунктах 3.1, 3.3 та 3.4 пункту 3 глави 16 розділу 11 Порядку передбаченого Кабінетом Міністрів України, з моменту закінчення строку дії договору. У даному випадку, договір не виконано, отже він не припинив своєї дії.

Аналогічна правова позиція викладена у висновку науково-правової експертизи з питання визначення нотаріусом під час вчинення виконавчого напису безспірності заборгованості, початку перебігу строку вчинення виконавчого напису та способу і суб`єктивного складу справи щодо його оскарження в суді, виконаного Інститутом держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України № 126/581 від 12.12.2016.

Щодо посилання позивача на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2018 по справі № 904/3994/18 та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16.07.2020 року по справі № 202/727/19 сд зазначає наступне.

Вказаний опис нерухомого іпотечного майна у постанові Дніпровського апеляційного суду від 16.07.2020 по справі № 202/727/19 відрізняється від опису майна, зазначеного в оскаржуваному виконавчому написі, кредитних документах, а також у клопотанні Позивача про витребування доказів від 23.03.2021 року, а саме: замість "нерухоме майно — нежитлове приміщення в будинку літ. В - 3 на 1-му поверсі поз, 1-3-:-1-6 | загальною площею 180,6 кв.м, …" вказано: "нежилого приміщення в будівлі літ. В-3 на 1-му поверсі - приміщення поз. 1-3, 1-6 загальною площею 180,6 кв.м...».

У пунктах 36-40 Постанови від 15.01.2020 по справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557 цс 19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що «сам факт звернення кредитора до суду не є підставою для визнання заборгованості спірною, позаяк спірність заборгованості з урахуванням положень чинного законодавства визначається не за суб`єктивним ставленням кредитора чи боржника до неї, а за об`єктивним закріпленням такого виду заборгованості у Переліку. Ураховуючи вищезазначене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема статті 88 Закону України «Про нотаріат», викладеного у постанові Верховного Суду України від 04 березня 2015 року у справі № 640/5240/13-й (провадження № 6-27цс15). Таким чином, вирішуючи питання правомірності вчинення виконавчого напису у розумінні статті 88 Закону України «Про нотаріат» слід враховувати, що наявність спору в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за кредитним договором не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника та жодним чином не свідчить про неправомірність вчинення виконавчого напису. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що спір про право, який унеможливлює вчинення виконавчого напису і, як наслідок, зумовлює певну правову реакцію нотаріуса, міг вбачатися нотаріусом винятково із заяви боржника про зупинення виконавчого провадження, поданої відповідно до частини четвертої статті 42 Закону України «Про нотаріат» і обґрунтованої тим, що боржник звернувся до суду із відповідною позовною заявою про оспорювання заборгованості, а також на підставі отриманого від суду повідомлення про надходження його позовної заяви. Але навіть такі обставини свідчили б про існування спору про право, проте не змінювали б правової характеристики цього виду заборгованості як безспірної. Так, оскільки позивач у встановленому законом порядку не спростував належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення: не надав доказів часткового чи повного погашення заборгованості. Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про законність вчинення нотаріусом виконавчих написів.».

Крім цього, винесене судове рішення у жодному разі не підтверджує факт виконання зобов`язання позичальником ОСОБА_1 перед АТ КБ "Приватбанк", а навпаки підтверджує наявне право у стягувача АТ КБ "Приватбанк" на стягнення боргу з позичальника ОСОБА_1 , яке згідно Закону України "Про нотаріат" нотаріус й мав би перевірити.

Крім цього, Позивач посилається на статтю 1050 Цивільного кодексу України та у своєму посиланні зазначає, що: "Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного Кодексу України". Але у зазначеній нормі мова йдеться: "Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу". Тобто, як вбачається зі змісту зазначеної норми, жодних приписів щодо припинення права нарахування відсотків в ній немає. Натомість у частині 2 статті 1050 Цивільного кодексу України є посилання на статті 1048 Цивільного кодексу України, яка стосується процентів за договором позики, але не про припинення права на нарахування відсотків.

Як зазначалось вище доказі виконання позивачем умов Кдедитного договору матеріали справи не містять.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Щодо підсудності даної справи Господарському суду Дніпропетровської області, суд зазначає наступне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом

умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства,

можуть бути суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних

матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма

вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України.

Так, за змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

З аналізу наведеної вище норми вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких с фізична особа, яка не є підприємцем, та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи -підприємці.

За змістом частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Відповідно до положень статей 553, 554, 626 ЦК України за договором поруки, який є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором та поручителем, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, якшо інше не встановлено договором поруки. Тобто договір поруки укладається кредитором і поручителем для забезпечення виконання боржником основного зобов`язання.

Виходячи з аналізу змісту та підстав поданого позову, НБУ як кредитор звернувся до господарського суду з позовом до фізичної особи як поручителя за договором поруки, що укладений на забезпечення зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи. Тобто між позивачем та відповідачем виник спір щодо правочину, укладеного для виконання зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними вище приписами ГПК України.

Відповідно до положень частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, у тому числі й фізичні особи, які не є підприємцями. Випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, підвідомчі господарському суду, визначені статтею 20 ГПК України.

Отже, до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного, зобов`язання, не має.м,зжчения для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18).

Суд додатково звертає увагу на те, що положення пункту 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України пов`язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не з об`єднанням позовних вимог до боржника у забезпечувальному зобов`язанні з вимогами до боржника за основним зобов`язанням, а з тим, що сторонами основного зобов`язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 86, 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240-242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, –

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", Третя особа-1, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, Третя особа-2, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Індустріальний відділ державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Судові витрати у справі покласти на позивача.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили відповідно до ст.ст.241, 284 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового.

Повне рішення складено 30.06.2021

Суддя Н.Г. Назаренко