Рішення № 97959314, 14.06.2021, Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/511/21

Провадження № 2/346/678/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2021 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

у складі: головуючого судді П`ятковського В.І.,

з участю секретаря Матушевської Г.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Коломия справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», третя особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна», про захист прав споживачів,

ВСТАНОВИВ:

позивачка, звернувшись в суд із даним позовом, посилається на те, що між нею та ТОВ «Авентус Україна» 10 вересня 2019 року укладено договір позики № 1261226. Право вимоги за яким перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал».

Підставами для визнання вказаного кредитного договору недійсним вказує те, що договору вона не підписувала, оскільки його укладено, за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи. Також зазначає, що не отримала всієї необхідної інформації про умови договору, чим була введена в оману відповідачем, який в свою чергу порушив вимоги ч.ч. 2, 3 ст. 13 Закону України про «Захист прав споживачів».

Вважає, що укладений між нею та відповідачем договір в електронній формі не прирівнюється до договору укладеного в письмовій формі. Оскільки оспорюваний договір має ознаки кредитного договору то відповідачем проігноровано вимоги щодо надання інформації про витрати за споживчим кредитом пов`язані із отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту. У зв`язку із чим нараховані відсотки за користування кредитними коштами значно більші, ніж зазначено працівниками фінансової установи в чому вбачає ознаки нечесної підприємницької діяльності.

Позивач вважає, що була введена в оману щодо істотних умов договору, зокрема щодо нарахування відсоткової ставки за користування кредитом, внаслідок чого розмір відсотків що належать до сплати значно перевищують суму самого кредиту, а договір запропоновано укласти на умовах, відомих лише відповідачу.

У зв`язку із наведеним просить визнати договір позики недійсним, розгляд справи проводити в її відсутності.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, подав до суду відзив на позовну заяву в якому позовні вимоги не визнав та вважає аргументи позивачки надуманими з метою уникнення відповідальності за умовами договору, з огляду на наступне.

Вказує, що спірний договір підписано позивачкою 10 вересня 2019 року о 16 год. 50 хв. електронним підписом. У спірному договорі зазначено, що його невід`ємною частиною є Правила надання коштів у позику в тому числі й на умовах фінансового кредиту з посиланням у тексті самого договору.

Представник відповідача зазначає, що відповідно до п. 2.1 Правил даного договору ТОВ «Авентус Україна» надає два види договорів: договір позики, укладений між клієнтом та товариством, електронний договір надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту та/або електронний договір надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту, що складається із індивідуальної частини договору, яка містить істотні умови, правила, графік платежів та за наявності додаткових договорів. Оспорюваний договір є договором про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту, а отже не передбачає споживчих цілей, тому вважає, що на ці правовідносини не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Щодо посилання позивача на відсутність інформації про розмір та порядок нарахування відсотків, то вони безпідставні, оскільки в самому договорі вказані розмірі ставок, а також є розділ про відповідальність сторін договору. У додатку № 1 до договору міститься графік платежів, із вказанням вартості кредиту. Факт ознайомлення позивачки із всіма цими документами вона підтвердила, про що свідчить її підпис з одноразовим індикатором.

Зважаючи на вищенаведене просить в задоволенні позову відмовити, розгляд справи проводити у відсутності представника відповідача.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Врахувавши доводи сторін на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 10 вересня 2019 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Авентус Україна» укладено договір позики № 1261226, відповідно до умов якого позивач отримала грошові кошти у сумі 2000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, з метою покриття побутових витрат клієнта, та зобов`язалася повернути позику та відсотки за користування нею (а.с. 46-48).

На підставі договору про відступлення прав вимог, укладеного між ТОФ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» та ТОВ «Авентус Україна», право вимоги за вказаним договором позики перейшло до відповідача.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, позивачем не заперечується отримання від відповідача коштів за вказаним договором.

Як підставу визнання недійним договору позивач вказує не додержання встановленого законодавством порядку укладення договору на підставі не ознайомлення позивача з умовами кредитування та ризиками, правилами кредитування. Умови договору є несправедливими, так як в них встановлено вимогу щодо сплати непропорційної суми компенсації.

Зазначений кредитний договір містить усі істотні умови договору, передбачені ст. 1054 ЦК України, зокрема процентну ставку, строк кредитування та орієнтовану загальну вартість кредиту на дату надання інформації, порядок повернення кредиту та сплати процентів, наслідки прострочення виконання зобов`язання.

Відповідно до ст.ст. 202, 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст. 207 цього Кодексу правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо:

- його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони;

- воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку;

- він підписаний його стороною (сторонами).

Судом встановлено, що договір між сторонами укладався, як зазначено самою позивачкою за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи.

Позивач однією із підстав визнання договору недійсним вказує те, що послугу їй було надано за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи, однак договору вона не підписувала, проте на думку суду дане посилання не знайшло підтвердження в матеріалах справи.

Електронний правочин в розумінні Закону України «Про електронну комерцію» - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Порядок вчинення електронних правочинів регламентується Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру.

Електронний договір визначений як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до положень ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 визначено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис», який діяв на момент укладення спірного договору, електронний підпис - дані в електронній формі, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов`язані та призначені для ідентифікації підписувача цих даних; електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Відповідно до ст. 3 цього Закону електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Згідно зі ст. 4 Закону електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.

Таким чином, посилання позивача на не ознайомлення її з умовами кредитування та ризиками, правилами кредитування, те, що умови договору є несправедливими, є безпідставними і не відповідають дійсності.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Нечесна підприємницька практика включає вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції та будь-яку діяльність (бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною, перелік яких визначений цією статтею.

Проте, вона не містить з метою спонукання споживачів до прийняття швидкого рішення та позбавлення їх достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення.

Згідно ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Посилання позивача на те, що їй не надано інформації про розмір відстокової ставки за користування кредитом та відсотків за порушення умов зобов`язання не відповідають дійсності, оскільки п. 1.3 спірного договору визначено, що сторони погодилися на процентну ставку, а саме знижена процентна травка 0,01 відсоток від суми позики за кожен день користування нею, що становить 3,65 % річних у межах строку надання позики, вказаного у п. 1.2 договору (пп. 1.3.1); також у пп 1.3.2 визначено стандартну процентну ставку ставку. Пунктом 1.4 також визначено загальну вартість позики за зниженою ставкою.

Зазначений договір у (розділ 4 п. 4.4) передбачає сплату пені та штрафів, які є одним із видів неустойки, тобто способом забезпечення виконання зобов`язань відповідно до ст. 546 ЦК України.

Тому твердження позивача про те, що договір містить вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов`язань за договором є надуманими, оскільки оспорюваний договір не передбачає жодних вимог щодо сплати будь-якої компенсації.

Відтак, підстави для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним в повному обсязі через невідповідність його умов вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» щодо застосування несправедливої підприємницької практики, на переконання суду відсутні.

Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Проте, позивачка не зазначає обставини, які мають істотне значення, існування яких замовчені відповідачем та обізнаність про які перешкодили б їй, укласти договір.

Тому суд також не вбачає підстав, передбачених ст. 230 ЦК України, для визнання недійсним кредитного договору.

Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки спірний договір укладений у спосіб, визначений чинним законодавством України з повним дотриманням вимог щодо їх укладення із зазначенням умов, які жодним чином не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Відповідно усі підстави, зазначені позивачем для визнання оспорюваного правочину недійсним, на переконання суду, відсутні.

Тому у задоволені позовних вимог слід відмовити у зв`язку з його необґрунтованістю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, керуючисьст. 4 Закону України «Про судовий збір»,ст. 141 ЦПК України, беручи до уваги відмову в задоволенні позову позивача, звільненому від сплати судового збору у порядкуст. 5 Закону України «Про захист прав споживачів», суд уважає за необхідне компенсувати судові витрати по сплаті судового збору за рахунок держави.

На підставі викладеного та Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про електронну комерцію», ст.ст. 202, 203, 205, 207, 229, 230, 546, 626-628, 1054 ЦК України, керуючись ст.ст. 2, 10, 12,13, 19,76-81, 89, 258, 259, 263-265,2 68, 273 ,352, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», третя особа : Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна», про визнання недійсним договору № 1261226 про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту від 10 вересня 2019 року - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 24 червня 2021 року.

Суддя П`ятковський В. І.