Рішення № 97958822, 10.06.2021, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/5193/20

№ 2/183/1149/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2021 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д.І.

з секретарем судового засідання Березою І.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, третя особа – Новомосковська районна державна нотаріальна контора Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, -

в с т а н о в и в :

18 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого, з урахуванням уточнених позовних вимог посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її рідна сестра ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина, зокрема на 1/4 частину житлового будинку з надвірними побудовами АДРЕСА_1 .

За життя, 18 жовтня 1983 року ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Новомосковської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Микитась Є.О. за реєстровим № 4181, яким на випадок її смерті, 1/4 частину житлового будинку та надвірні побудови, що розташований в АДРЕСА_2 , заповіла ОСОБА_1 .

24 лютого 2010 року у встановлений ст. 1270 ЦК України строк, позивач ОСОБА_1 звернулася до Новомосковської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області із заявою про прийняття спадщини за заповітом та законом після смерті сестри ОСОБА_2 , а в подальшому з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , проте постановою державного нотаріуса Носенко А.Г. від 23 липня 2019 року їй було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій у зв`язку з розбіжностями в прізвищі спадкоємця, зазначеним в заповіті як ОСОБА_3 та в паспорті ОСОБА_4 , а також з поданих документів неможливо встановити факт родинних відносин між спадкодавцем і спадкоємцем, а саме у свідоцтві про народження спадкодавця прізвище зазначене ОСОБА_5 , в той час як у свідоцтві про народження спадкоємця вказане прізвище ОСОБА_6 ; зокрема у свідоцтві про одруження спадкодавця дошлюбне прізвище ОСОБА_7 , в той час як у свідоцтві спадкоємця дошлюбне прізвище зазначене як ОСОБА_7 .

Позивач ОСОБА_1 вказує на те, що до 1998 року в неї був паспорт громадянина СРСР серії НОМЕР_1 , виданий 30 січня 1973 року Новомосковським МВВС, який мав розділи прізвища, ім`я та по батькові на російській та українській мові. Так, на російській мові її прізвище було ОСОБА_4 , а на українській – ОСОБА_3 , а тому заповіт від 18 жовтня 1983 року був складений на її ім`я як ОСОБА_1 у відповідності до цього паспорта.

Надалі, коли позивач отримала паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого 30 липня 1998 року Новомосковським МВ УМВС України в Дніпропетровській області, її прізвище що російською, що українською мовою зазначене як ОСОБА_4 .

Що стосується дошлюбних прізвищ її, як спадкоємця та її сестри, як спадкодавця, перелічених у постанові нотаріуса відповідно до поданих документів, то прізвища ОСОБА_7 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 є одне й те прізвище ОСОБА_7 , родовим носієм якого є прізвище їх батька ОСОБА_9 .

В зв`язку з наведеним, в позовній заяві позивач ОСОБА_1 суд:

-встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженка м. Новомосковськ Дніпропетровської області є рідною сестрою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що заповіт, складений 18 жовтня 1983 року ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом Новомосковської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Микитась Є.О. за реєстровим № 4181 на ім`я ОСОБА_10 , фактично був складений на ім`я ОСОБА_11 ;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину житлового будинку з надвірними побудовами АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті сестри ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- видати ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/4 частину житлового будинку з надвірними побудовами АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті сестри ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 22 вересня 2020 року відкрите провадження у справі, розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 22 березня 2021 року зобов`язано Новомосковську районну державну нотаріальну контору Дніпропетровської області надати на адресу суду належним чином завірену копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 10 червня 2021 року залучено до участі у справі в якості правонаступника третьої особи – Новомосковську районну державну нотаріальну контору Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).

Ухвалою суду від 10 червня 2021 року закрите підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляд по суті.

Позивач ОСОБА_1 та її представник в судове засідання не з`явилися, згідно заяви представника позивача, останній просив розглядати справу без його участі, позов підтримав в повному обсязі, просив суд задовольнити вимоги.

Представник відповідача – Новомосковської міської ради Дніпропетровської області в судове засідання не з`явився, згідно заяви просив розглядати справу без його участі.

Представник третьої особи - Новомосковської районної державної нотаріальної контори Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) в судове засідання не з`явився, звернувся до суду з заявою про розгляд справи без його участі.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами письмові докази, суд дійшовдо такого висновку.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася (прізвище рос.) ОСОБА_12 в м. Новомосковську Дніпропетровської області, актовий запис № 108 від 10 вересня 1936 року. Її батьками зазначені: (прізвище рос.) ОСОБА_13 та (прізвище рос.) ОСОБА_14 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 09 січня 1981 року.

ІНФОРМАЦІЯ_5 (прізвище рос.) ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_6 зареєструвала шлюб із (прізвище рос.) ОСОБА_16 , актовий запис за № 328 Після одруження ОСОБА_17 було присвоєне прізвище (рос.) ОСОБА_18 , що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_4 від 16 липня 1969 року.

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 83 роки померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що 25 грудня 2009 року відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Новомосковську Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області зроблено відповідний актовий запис за № 1055, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 від 25 грудня 2009 року.

Спадкова справа № 109/2010 після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 заведена Новомосковською державно. Нотаріальною конторою Дніпропетровської області 25 лютого 2010 року, номер у спадковому реєстрі: 48929567, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 22967230 від 25 лютого 2010 року.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина на належне їй майно, зокрема на 1/4 частину житлового будинку з надвірними побудовами АДРЕСА_1 .

За життя, 18 жовтня 1983 року ОСОБА_2 залишила заповіт, посвідчений державним нотаріусом Новомосковської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Микитась Є.О. за реєстровим № 4181, яким на випадок її смерті 1/4 частину житлового будинку та надвірні побудови, що знаходиться на в АДРЕСА_2 , заповіла позивачу ОСОБА_19 , що підтверджується витягом зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 22966507 від 25 лютого 2010 року (номер у спадковому реєстрі: 3976558).

Встановлено, що 24 лютого 2010 року у встановлений ст. 1270 ЦК України строк, позивач ОСОБА_1 звернулася до Новомосковської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області із заявою про прийняття спадщини за заповітом та законом після смерті сестри ОСОБА_2 , а в подальшому з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , проте постановою державного нотаріуса Носенко А.Г. від 23 липня 2019 року їй було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій у зв`язку з розбіжностями в прізвищі спадкоємця, зазначеним в заповіті як ОСОБА_20 та в паспорті ОСОБА_18 , а також з поданих документів неможливо встановити факт родинних відносин між спадкодавцем і спадкоємцем, а саме у свідоцтві про народження спадкодавця прізвище зазначене ОСОБА_21 , в той час як у свідоцтві про народження спадкоємця вказане прізвище ОСОБА_22 ; зокрема у свідоцтві про одруження спадкодавця дошлюбне прізвище ОСОБА_23 , в той час як у свідоцтві спадкоємця дошлюбне прізвище зазначене як ОСОБА_23 .

В той же час, згідно посвідчення «Ветерана праці» серії НОМЕР_6 , виданого 04 червня 1997 року та профспілкового квитка № НОМЕР_7 від 11 квітня 1984 року вбачається, що прізвище позивача зазначено ОСОБА_20 .

Посилання позивача ОСОБА_1 на те, що до 1998 року в неї був паспорт громадянина СРСР серії НОМЕР_1 , виданий 30 січня 1973 року Новомосковським МВВС, який мав розділи, де її прізвище, ім`я та по батькові на російській зазначено ОСОБА_18 , а на українській ОСОБА_20 суд вважає слушними, а тому заповіт, посвідчений 18 жовтня 1983 року державним нотаріусом Новомосковської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Микитась Є.О. за реєстровим № 4181, був складений на її ім`я ОСОБА_24 у відповідності до паспорта громадянина СРСР, виданого 30.01.1973 року.

Що стосується вимог про встановлення факту родинних відносин між позивачем як спадкоємцем і спадкодавцем, суд зазначає наступне.

Як вже було встановлено, прізвище позивача ОСОБА_1 у свідоцтві про народження серії НОМЕР_3 від 09 січня 1981 року зазначене ОСОБА_23 , а прізвища її батьків ОСОБА_23 .

У свідоцтві про одруження серії НОМЕР_4 від 16 липня 1969 року дошлюбне прізвище позивача ОСОБА_1 зазначене ОСОБА_23 .

В той же час, прізвище спадкодавця ОСОБА_2 у свідоцтві про народження серії НОМЕР_3 від 09 січня 1981 року зазначене ОСОБА_25 . Її батьками вказані: (прізвище рос.) ОСОБА_26 та (прізвище рос.) ОСОБА_27 .

У свідоцтві про одруження серії НОМЕР_8 від 10 травня 1953 року дошлюбне прізвище спадкодавця ОСОБА_1 як ОСОБА_23 .

Водночас, прізвище батька спадкоємця та спадкодавця ОСОБА_28 у свідоцтві про одруження серії НОМЕР_9 від 25 квітня 1957 року та свідоцтві про смерть серії НОМЕР_10 від 13 вересня 1977 року зазначене ОСОБА_23 .

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач ОСОБА_1 (спадкоємець) і ОСОБА_2 (спадкодавець) є рідними сестрами, а помилки в написанні їх прізвищ та прізвищ їх батьків ОСОБА_23 , ОСОБА_23 та ОСОБА_25 виникли у зв`язку з перекладом з російської мови на українську та навпаки під час оформлення відповідних документів органами державної реєстрації актів громадянського та цивільного стану.

Вирішуючи питання по суті в частині позовних про встановлення фактів, що мають юридичне значення, суд застосовує наступні норми права.

У відповідності до статті 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Частиною 3 статті 294 ЦПК України передбачено, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Так, відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

На підставі п.1 частини 1 статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, що мають юридичне значення, а саме справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

Згідно до п.6 ч.1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені у документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.

Враховуючи надані позивачем докази, суд приходить до висновку, що в судовому засіданні знайшли підтвердження факти, на які посилається позивач, в зв`язку з чим, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за заповітом, суд виходить з наступного.

Як вже встановлено, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла рідна сестра позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Спадкова справа № 109/2010 після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 заведена Новомосковською державно. Нотаріальною конторою Дніпропетровської області 25 лютого 2010 року, номер у спадковому реєстрі: 48929567, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 22967230 від 25 лютого 2010 року.

Зі спадкової справи вбачається, що з заяво про прийняття спадщини та про видачу свідоцтва про право на спадщину до нотаріальної контори звернулася позивач ОСОБА_1 . Інші спадкоємці судом не встановлені.

Встановлено, що на день смерті ОСОБА_2 була зареєстрований та проживала за адресою: АДРЕСА_1 одна, що підтверджується довідкою № 7383, виданою 30 листопада 2018 року виконавчим комітетом Новомосковської міської ради Дніпропетровської області.

За життя, 18 жовтня 1983 року ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Новомосковської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Микитась Є.О. за реєстровим № 4181, яким на випадок її смерті 1/4 частину житлового будинку та надвірні побудови, що знаходиться на в АДРЕСА_2 , заповіла позивачу ОСОБА_1 , що підтверджується витягом зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 22966507 від 25 лютого 2010 року (номер у спадковому реєстрі: 3976558).

Частина спірного житлового будинку померлій ОСОБА_2 належав у відповідності до рішення Новомосковського міського народного суду від 19.07.1983 року у справі № 33-1239 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 про визнання права власності на 1/ 4 частину будинку та його поділу, яке постановою судової колегії з цивільних справ Дніпропетровської обласного суду від 29.08.1983 року залишене без змін. Так зі змісту, даного рішення вбачається, що ОСОБА_2 було виділено на праві особистої власності кімнату І-І площею 7,10 кв.м та І-5 площею 8,7 кв.м., що становить 1/4 частини будинку. Відповідачу ОСОБА_29 та його сім`ї було виділено в користування на праві особистої власності кімнату І-6 площею 16,9 кв.м, кухню І-3 до цієї частини віднесено: сіни, погріб в сінях, крильце, сарай, вбиральню, що становить 3/4 частини будинку. Для здійснення даного варіанту поділу будинку необхідно виконати наступні роботи, а саме: зобов`язати ОСОБА_2 двірні прорізи з кімнати І-4, І-5 в кімнату І-3 та кімнату І-6 закласти; пробити дверний проріз із кімнати І-4 в кімнату І-5 за рахунок віконного прорізу влаштувати дверний проріз з подальшою прибудовою тамбура; в кімнаті І-4 влаштувати віконний проріз та кухонне вогнище.

Вирішуючи питання по суті заявлених вимог в цій частині, суд застосовує наступні норми права.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положення статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Закону України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст.1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст. 1216, 1222, 1223 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неоохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

На підставі ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

На підставі ст. 1258 ЦК України, 1. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. 2. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно до вимог ст. 1268 ЦК України, 1. Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. 2. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. 3. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. 5. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Вимогами статті 1269 ЦК України визначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. 2. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

На підставі статті 1270 ЦК України, 1. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно із ст. 1275 ЦК України, якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну. Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну. Положення цієї статті не застосовуються, якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач підпризначив іншого спадкоємця. Якщо на спадкоємця за заповітом, який відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов`язок за заповідальним відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну. Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом.

Статтею 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Одночасно із цим, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справі про спадкування», судам роз`яснено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

В даному випадку, судом встановлено, що через постанову нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у позивача існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, у зв`язку із чим такий спір підлягає вирішенню шляхом ухвалення судового рішення в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Згідно зі ст.3 зазначеного Закону право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, та Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року №7/5.

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Як роз`яснено у п.6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», суди повинні мати на увазі, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК), проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Разом із тим суди повинні розмежовувати право на спадщину як майнове право (об`єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на об`єкт нерухомого майна.

Спадкоємець має право звернутися із заявою про державну реєстрацію переходу права власності до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, після прийняття спадщини в порядку, передбаченому законом. Якщо право власності спадкодавця не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, правовстановлюючими є документи, що підтверджують підставу для переходу права власності в порядку правонаступництва, а також документи спадкодавця, що підтверджують виникнення у нього права власності на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до п. 4.18. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5, якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус виготовляє витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Згідно положень Постанови Пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Згідно роз`яснень, викладених в пункті 3.1. листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розгляду у позовному провадженні.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Зважаючи на відмову нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину, іншого шляху окрім звернення до суду за захистом порушеного права у позивача немає та відповідно ст.16 ЦК України він обрав правильний спосіб захисту свого порушеного права.

Враховуючи те, що право власності спадкодавця доведено наведеними вище обставинами та доказами,позивач ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею за заповітом після смерті ОСОБА_32 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка відповідно до приписів ст. 1270 ЦК України фактично прийняла спадщину, але отримати свідоцтво про право на спадщину не змогла через наявність розбіжностей у її прізвищі зазначеному в паспорті з прізвищем в заповіті, зокрема через відсутність документів, які б підтверджували факт родинних відносин між спадкодавцем і спадкоємцем, у зв`язку з чим суд вважає за нею належить визнати право власності на 1/4 частину спадкового житлового будинку, в порядку спадкування за заповітом після смерті сестри.

Щодо вимог про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, суд вважає, що з огляду на те, що нотаріусом обґрунтовано було відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні відповідних нотаріальних дій, а тому належним та ефективним способом захисту прав позивача щодо оформлення спадщини є саме визнання за нею право власності за заповітом на 1/4 частину житлового будинку, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Тому аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

У відповідності до ст. 133 ЦПК України, 1. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. 2. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. 3. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, в тому числі на професійну правничу допомогу.

На підставі ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

В той же час, враховуючи відсутність вини відповідача, суд приходить до висновку, що судові витрати повинні бути покладені на позивача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 4, 6-10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, третя особа – Новомосковська районна державна нотаріальна контора Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, - задовольнити частково.

Встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженка м. Новомосковськ Дніпропетровської області є рідною сестрою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що заповіт, складений 18 жовтня 1983 року ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом Новомосковської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Микитась Є.О. за реєстровим № 4181 на ім`я ОСОБА_33 , фактично був складений на ім`я ОСОБА_34 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину житлового будинку з надвірними побудовами АДРЕСА_1 , що складається з кімнати І-І площею 7,10 кв.м та кімнати І-5 площею 8,7 кв.м., сіней площею 6,80 кв.м., тамбуру площею 4.20 кв.м., а всього загальною площею 28,80 кв.м., житловою площею 15,80 кв.м. та розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті сестри ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , частина якого належала спадкодавцю на підставі рішення Новомосковського міського народного суду від 19.07.1983 року у справі № 33-1239, яке постановою судової колегії з цивільних справ Дніпропетровської обласного суду від 29.08.1983 року залишене без змін.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 , - відмовити.

Судові витрати покласти на позивача ОСОБА_1 .

Учасники справи:

-позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_11 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ;

- відповідач: Новомосковська міська рада Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ 04052206, місцезнаходження за адресою: 51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Гетьманська, буд. 14.

- третя особа: Новомосковська районна державна нотаріальна контора Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), код ЄДРПОУ 05466105, місцезнаходження за адресою: 51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, пл. Героїв, буд. 1.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 10 червня 2021 року.

Суддя Д.І. Городецький