Рішення № 97951094, 29.06.2021, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 29.06.2021

Справа № 334/5268/20

Провадження № 2/334/715/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2021 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого - судді Добрєва М.В.,

при секретарі – Череп М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Місто для людей Запоріжжя» про усунення перешкод в користуванні приміщенням загального користування, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні приміщенням загального користування, що знаходиться у загальному користуванні на сьомому поверсі між ліфтом та квартирою АДРЕСА_1 шляхом зрізання замку та демонтажу дверей, стягнення моральної шкоди та судових витрат. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1 . Відповідачі самовільно встановили двері між ліфтом та зовнішньою стінкою кухні позивача де колись був загальний прохід до сміттєпроводу. Відповідачі самовільно захопили приміщення загального користування, переобладнали його у нежитлове приміщення з відсутністю доступу до нього. Відповідачі зберігають та мотлох, коробки, іноді тхне смородом, бігають прусаки. ОСББ у будинку не створено, балансоутримувачем є ТОВ «Місто для людей Запоріжжя». Позивач пропонував відповідачам сплатити ним частину витрат аби вони зняли замок, двері і надали вільний доступ до цього приміщення загального користування, але відповідачі відмовилися і погрожували позивачу.

05.10.2020 року ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя провадження по вказаній справі відкрито, визначено справу розглянути за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідачі позов не визнали, надали суду відзив на позовну заяву, в якому вказали, що позивачем не надано суду допустимих, достовірних та достатніх доказів факту існування металевих дверей між ліфтом та квартирою АДРЕСА_1 , а також на те, що двері встановлені саме ними, а не іншою особою.

У судовому засіданні позивач позов підтримав, просив його задовольнити.

Представник відповідачів адвокат Железняк А.В. позов не визнав і просив суд відмовити у його задоволенні.

Представник третьої особи ТОВ «Місто для людей Запоріжжя» у судове засідання не з`явився з невідомих суду причин, про день і час судового засідання повідомлений, заперечень на позов не надав.

Вислухавши пояснення сторін, допитавши свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд у судовому засіданні встановив наступне.

Позивач є співвласником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Відповідачі самовільно переобладнали приміщення загального користування на сьомому поверсі між ліфтом та зовнішньою стінкою кухні квартири АДРЕСА_2 шляхом встановлення металевої двері із замком, перетворивши його у нежитлове приміщення з відсутністю доступу до нього.

Як пояснила у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 , приблизно у 2012-2013 році було встановлено металеві двері у приміщення, яке вело до сміттєпроводу і врізано замок, користуються цим приміщенням тільки мешканці квартири АДРЕСА_1 .

Як пояснила у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 , співвласник квартири АДРЕСА_1 , перед дверми їх квартири встановлені металеві двері в приміщення загального користування яке веде до сміттєпроводу. Ключі від дверей є тільки у відповідачів ОСОБА_8 і користуються цим приміщенням тільки вони. Її чоловік намагався домовитися з сусідами мирно, але це викликало загострення конфлікту і їй прийшлося викликати працівників поліції.

Допитаний у якості свідка ОСОБА_1 суду пояснив, що спірне приміщення загального користування межує з кухнею його квартири. В даному приміщенні зберігаються старі речі, що створює антисанітарію, розводяться шкідники. Дозволу на переобладнання відповідачі від балансоутримувача не отримували.

Згідно ч.1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Вищенаведені норми цивільного законодавства України дають підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі статтею 13 Конституції України власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Аналогічні положення містяться й у статті 319 ЦК України.

У статті 41 Конституції України визначено, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Власність не тільки надає переваги тим, хто її має, а й покладає на них певні обов`язки. Це конституційне положення пов`язане з принципом поєднання інтересів власника, суспільства та інших власників і користувачів об`єктами власності. Власність зобов`язує власника використовувати свою власність не тільки у своїх інтересах, а й поважати інтереси інших людей, всього суспільства. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання та гарантує їм рівність перед законом. Порушення прав власників з боку держави, громадянина чи юридичної особи зумовлює настання відповідних правових наслідків.

Громадяни користуються рівними умовами захисту права власності. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Але, здійснюючи свої права, власник зобов`язаний не порушувати права, свободи, гідність та охоронювані законом інтереси громадян, суспільства, не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не погіршувати природну якість землі, води, інших об`єктів природи. Під час здійснення своїх прав і виконання обов`язків власник зобов`язаний додержуватись моральних засад суспільства.

У постанові Кабінету Міністрів України від 24.01.2006 № 45 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 № 572» зазначено, що власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків мають право на переобладнання і перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, з дозволу власника будинку (квартири) та органу місцевого самоврядування, виданого в установленому порядку.

Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, а згідно ч. 1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що перепланування приміщення спільної сумісної власності може бути здійснено з дотриманням встановленого законом порядку, у тому числі за згодою осіб, які таким приміщенням володіють.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 08.06.2016 № 6-530цс16.

У сенсі положень статті 391 ЦК України власник майна як позивач не зобов`язаний доводити неправомірність дій відповідача; власник має довести факт існування перешкод у здійсненні користування та розпорядження майном; особа, яка створює перешкоди відповідач, має довести правомірний характер своєї поведінки.

Факт незаконного встановлення металевих дверей відповідачами приміщенні загального користування підтверджено матеріалами у справі.

Згідно з ч. 2 ст. 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14.05.2015 № 417-VIII (далі за текстом Закон № 417-VIII), а саме п. 6 ч. 1 ст. 1 визначено, що спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.

Частинами 1 та 2 ст. 5 вищевказаного Закону визначено, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників, спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 6 Закону № 417-VIII співвласники мають право: вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників.

Верховний Суд у своїх правових позиціях по справі про зобов`язання усунути перешкоди в користуванні приміщенням вказував, що відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

До обов`язків співвласників зазначеного вище Закону за п. 6 ч. 1 ст. 7 віднесено забезпечення додержання вимог житлового і містобудівного законодавства щодо проведення реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення приміщень або їх частин, а за ч. 2 вказаної статті кожний співвласник несе зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.

Пунктом 1.4 Правил утримання житлових будинків та прибудинкових територій, затвердженого Наказом державного комітету України з питань житлово-комунального господарства № 76 від 17.05.2005 встановлені Умови і порядок переобладнання, перебудови, перепланування будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень.

Зокрема п.1.4.1 визначено, що переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів відповідно до законодавства.

До елементів перепланування жилих приміщень за п. 1.4.3 належать: перенесення і розбирання перегородок, перенесення і влаштування дверних прорізів, улаштування і переустаткування тамбурів, прибудова балконів на рівні перших поверхів багатоповерхових будинків.

Не допускається за другим абзацем п. 1.4.4 перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, що погіршує умови експлуатації і проживання всіх або окремих громадян у будинку або квартирі.

На а.с.47-48 міститься лист Міського комунального підприємства «Основаніє», в якому вказано, що з 01.06.2016 року будинок АДРЕСА_3 разом з технічною документацією було передано в господарське відання КП «Наше місто». Підприємство не здійснювало перепланування (переобладнання) частини допоміжного приміщення (сходової клітини) на 7 поверсі 2-го під`їзду житлового будинку АДРЕСА_3 , перепланування здійснювалося без відома МКП «Основаніє», дозволу на перепланування не надавалося, статус нежитлового приміщення відокремленої частини допоміжного приміщення під`їзду не надавався, договір оренди не укладався, цільове призначення не змінювалося.

Аналізуючи зібрані по справі письмові докази, керуючись вищенаведеними нормами законодавства України, діючого на час виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зобов`язання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні приміщенням загального користування на сьомому поверху між ліфтом та квартирою АДРЕСА_1 шляхом зрізання замку та демонтажу дверей.

Будь-яких конкретних правових доказів, які свідчили про дотримання відповідачами вищевказаних норм права при встановлені дверей в коридорі загального користування і які б у свою чергу спростовували позовні вимоги, відповідачі суду не надали і судом таких доказів не здобуто.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.3 постанови "«Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995р. № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Аналізуючи наведені норми діючого законодавства України, а також враховуючи викладені обставини та наявні в матеріалах справи письмові докази, суд вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами причинення моральної шкоди та її наслідків.

Відповідно ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи ; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ч. 1, 3 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до частин першої - п`ятої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Судом встановлено, що 10.08.2020 року між ОСОБА_1 та ПП «Юридичний Центр «Олександрівськ-95», в особі директора Павленка Ю.М. було укладено Договір № 10-08/2020 про надання правової допомоги.

Згідно акту № 1 приймання - передачі від 10.08.2020 до Договору, підписаного ОСОБА_1 та ПП «Юридичний Центр «Олександрівськ-95», в особі директора Павленка Ю.М., виконавцем були виконані наступні роботи (послуги): вивчено подібні питання, судова практика з подібними спорами, надані усні консультації, висновки, довідки з правових питань, що виникають у замовника, складання позовної заяви, апеляційних скарг, касаційних скарг, заяв, відзивів та заперечень, претензійних вимог, а також окремих процесуальних документів.

ОСОБА_1 сплачено на рахунок ПП «Юридичний Центр «Олександрівськ-95» згідно квитанції до прибуткового касового ордеру № 838826 від 18.08.2020 р. - 7000,00 грн.

Враховуючи те, що доказів про оплату послуг адвоката /видатковий касовий ордер, квитанція про оплату наданих послуг, акт виконаних робіт/, позивачем не надано, відсутні підстави для покладення таких витрат на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір у разі задоволення позовних вимог покладається на відповідача.

Оскільки позовні вимоги було задоволено у повному обсязі, а позивач сплатив суму судового збору в розмірі 840,80 грн., то вказана сума судового збору підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 263-265, 280-282 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні приміщенням загального користування на сьомому поверху між ліфтом та квартирою АДРЕСА_1 шляхом зрізання замку та демонтажу дверей.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 судовий збір в сумі 840,80 грн. в рівних частках, по 210,20 грн. з кожного.

В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області через Ленінський районний суд Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Добрєв М. В.