Рішення № 97944656, 29.06.2021, Зіньківський районний суд Полтавської області

Справа № 530/794/21

Номер провадження 2/530/324/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2021 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі головуючого - судді Должко С.Р., секретаря Пилипенка Є.С., розглянувши в м. Зіньків справу за позовом

ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ; ОСОБА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ; ОСОБА_3 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ; ОСОБА_4 , адреса проживання: АДРЕСА_1 до Тарасівської сільської ради, юридична адреса: с.Тарасівка, вул.Шкільна, 28а, Зіньківського району, Полтавська область; Приватного підприємства Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор", місце знаходження: м.Полтава, про.романа Шухевича, 4, Полтавської області про визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В:

В Зіньківському районному суді Полтавської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ; ОСОБА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ; ОСОБА_3 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ; ОСОБА_4 , адреса проживання: АДРЕСА_1 до Тарасівської сільської ради, юридична адреса: с.Тарасівка, вул.Шкільна, 28а, Зіньківського району, Полтавська область; Приватного підприємства Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор", місце знаходження: м.Полтава, про.романа Шухевича, 4, Полтавської області про визнання права власності.

В судове засідання позивачі не з`явилися, але написали заяви про підтримання позовних вимог та розгляд справи за їх відсутності.

Представник відповідача, Тарасівського старостинського округу Полтавської області в судове засідання не з`явився, але направив до суду заяву про розгляд справи без його участі та визнання позовних вимог.

Відповідно до Указу Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2», постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19, постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року №215 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211», рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року, доручення регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій №3/2020 від 13 березня 2020 року, рішення ради суддів України від 17.03.2020 року № 19 встановлено обмеження.

Відповідно до рішення Ради Суддів України від 16.03.2020 року рекомендовано громадянам та іншим учасникам судових засідань подавати до суду заяви про розгляд справ у їх відсутності за наявними в справі матеріалами.

Зачитавши заяву позивачів, які пітримали свої вимоги, представника відповідача, який визнав позовні вимоги та дослідивши наявні матеріали цивільної справи, суд приходить до висновку.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна зі сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Оскільки відповідач визнав позовні вимоги і вони знайшли своє повне підтвердження в судовому засіданні, суд приймає вказане визнання позову, оскільки такі дії відповідача не суперечать закону та не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, тому, відповідно до вимог ст. 206 ЦПК України, суд вважає, що вказані позовні вимоги є цілком доведеними, обґрунтованими і підлягають задоволенню у вказаному обсязі.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Відповідно до ст. 41 Конституції України: "кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності".

Відповідно до ст. 16 ЦК України, визнання права є одним із способів захисту порушеного майнового права.

Відповідно до ст. 30 ЦПК України: "Позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини", враховуючи місцезнаходження, позов пред`являється за правилами виключної підсудності до Зіньківського районного суду Полтавської області за місцем знаходження земельної ділянки.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою... .

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 12 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процессу їхні процесуальні права та обов`язки, неслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процессу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процессу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі докозам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до п. 11 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі смерті власника.

Відповідно до ч. 5 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Відповідно до положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ), основні терміни, використані в цьому Законі, мають таке значення: зокрема, територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр; районні та обласні ради - органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст. Згідно з ст.5 Закону система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення. Відповідно до ст.10 цього ж Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Пленуму Верховного Суду України у п. 24 Постанови № 7 від 30 травня 2008 р. Про судову практику у справах про спадкування роз`яснив, що при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування.

Судом встановлено, що позивачами: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з 1984 по 1986 роки були збудовані житловий будинок з господарськими спорудами в АДРЕСА_1 , технічний паспорт складений станом на 22.09.1989 року Гадяцькою виробничою групою Полтавського міжміського бюро технічної інвентаризації.

На підставі рішення виконкому Тарасівської сільської ради народних депутатів №58 від 20.08.1987 року Виконавчим комітетом Тарасівської сільської ради народних депутатів було видано Позивачеві-1 Свідоцтво на право особистої власності на жилий будинок від 10.07.1989 року №209, яке згідно матеріалів в ПП БТІ станом на лютий місяць 2004 року було зареєстровано в реєстровій книзі №2 за реєстровим №209, що підтверджується відповідними довідками наданими ПП Полтавське БТІ «Інвентаризатор» №1716 та 1717 від 24.02.2021 року, які були надані для подання їх до органу державної реєстрації.

Згідно довідки Виконавчого комітету Зіньківської міської ради від 11.03.2021 року №02- 44/163, будинковолодіння в АДРЕСА_1 , (стара адреса: АДРЕСА_1 ) згідно погосподарської книги №2 особовий рахунок № НОМЕР_1 , станом на 01.07.1990 року відносилось до типу колгоспного двору, членами якого були позивачі: ОСОБА_1 - голова двору, ОСОБА_2 - дружина, ОСОБА_3 - син, ОСОБА_4 - син.

Відповідно до ст.120 ч.1 ЦК УРСР майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних (ст. 123 ч.2 ЦК УРСР).

Як передбачено ч. 3 ст. 125 ЦК УРСР, поділ майна, належного колгоспному дворові і збереженого після припинення колгоспного двору, провадиться за правилами статей 123 і 126 цього Кодексу.

Згідно постанови пленуму Верховного Суду України №3 від 02.03.1973р. «Про судову практику в справах про поділ колгоспного двору і виділ з нього» роз`яснив, що розмір частки колишнього члена колгоспного двору і збереглося після його перетворення в господарство робітників або службовців, встановлюється відповідно до ст. 123 ЦК. Тому при поділі майна, яке є спільною власністю колгоспного двору, суди повинні виходити з принципу рівності часток усіх колишніх його членів (в тому числі непрацездатних і неповнолітніх), які не втратили право на частку в майні двору на час припинення останнього.

Колгоспний двір був припинений 15.04.1991 р., коли був введений в дію Закон України «Про власність», а тому станом на 15.04.1991 р. позивачам належало право власності відповідно кожному на 1/4 частку майна у колгоспному дворі, як його членам, що не втратили право на частку в майні колгоспного двору.

Із вищезазначеного слідує, що після припинення колгоспного двору його члени набули відповідно кожен право власності на 1/4 частину майна колгоспного двору, в тому числі й житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 (стара адреса: АДРЕСА_1 ).

Разим з тим згідно реєстрової книги №2 станом на лютий 2004 року за реєстровим №209, чомусь із невідомих причин було зареєстровано право власності лише позивача ОСОБА_1 (голова колгоспного двору) при чому на все будинковолодіння в цілому, окрім того ні оригіналу Свідоцтва на право особистої власності на жилий будинок від 10.07.1989 року №209, ні оригіналу рішення виконкому Тарасівської сільської ради народних депутатів №58 від 20.08.1987 року, на підставі якого було видано це свідоцтво, не збереглося.

Згідно довідки виконавчого комітету Зіньківської міської ради від 19 березня 2021 року №02-18/720, отримати дублікат вищезазначеного свідоцтва на право особистої власності на жилий будинок та копію рішення Тарасівської сільської ради народних депутатів, на підставі якого було видано зазначене свідоцтво, не вбачається за можливе, оскільки вони не збереглись в архівних документах міської ради і на зберігання до архівного сектора Зіньківської рай держадміністрації не надходили.

Таким чином станом на лютий 2004 року Полтавським бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» у реєстровій книзі №2 за реєстровим №209, було зареєстровано право власності голови колгоспного двору ОСОБА_1 на все будинковолодіння в цілому, без урахування вимог статей 120, 123, 125 ЦК УРСР, при чому ні позивач ОСОБА_1 , ні інші співвласникпи спірного майна станом на лютий місяць 2004 року, не звертались, ні до ПП Полтавське БТІ «Інвентаризатор», ні до інших осіб уповноважених здійснювати повноваження з державної реєстрації прав на нерухоме майно, із заявами про реєстрацію прав власності на спірне нерухоме майно.

З таких обставин достовірно невідомо на яких підставах і за чиїм зверненням, станом на лютий місяць 2004 року було зареєстровано в реєстровій книзі №2 за реєстровим №209, право власності на спірне нерухоме майно за головою колгоспного двору ОСОБА_1 , без урахування вимог статей 120, 123, 125 ЦК УРСР.

Також необхідно зазначити, що пункті 2 довідки ПП Полтавське БТІ «Інвентаризатор» від 24.02.2021 року №1717 зазначається, що підставою виникнення права власності є Свідоцтва на право особистої власності на жилий будинок від 10.07.1989 року №209.

Однак, саме по собі свідоцтво про право власності не є і не може бути підставою виникнення права власності, а являється лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Свідоцтво про право власності не породжує виникнення у суб`єкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності. Правовстановлюючим документом у цьому випадку є рішення виконкому сільради «Про оформлення права приватної власності», на підставі якого видане відповідне свідоцтво та дійсність яких може бути підтверджена (не підтверджена) судом при вирішенні спору щодо дійсності рішення відповідного органу, на підставі якого було видано оскаржуване заявником свідоцтво.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах ВС від 27.06.2018р. у справі №925/797/17, від 10.04.2018р. у справі № 927/849/17, від 03.04.2018р. у справі № 917/927/17.

Однак, у даному випадку оригіналів рішення виконкому Тарасівської сільської ради народних депутатів №58 від 20.08.1987 року на підставі якого Виконавчим комітетом Тарасівської сільської ради народних депутатів було видано Свідоцтво на право особистої власності на спірне майно та самого свідоцтва, в архівних матеріалах органу місцевого самоврядування, який їх приймає немає.

Як зазначається у роз`яснненнях застосування законодавства у сфері реєстрації речових прав на нерухомість наданими у листі Мін`юсту від 16.01.2016 р. № 308/8/32-16, у зв`язку зі законодавчими змінами, з 2016 року Законом не передбачено видання свідоцтва про право власності на нерухоме майно, тобто повторно звернутись до органу місцевого самоврядування та наново отримати зазначені документи неможливо.

Також слід зазначити, що на офіційному інтернетсайті Тарасівської сільської ради (tarasivca-rada. gov.ua) оприлюднена інформація про те, що Згідно Закону України 3651-д орган місцевого самоврядування «Тарасівська сільська рада» (код ЄДРПОУ: 13955969) був реорганізований і увійшов до складу Зіньківської громади.

Однак дане твердження протирічить відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, оскільки Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не містить ніяких відомостей, щодо існування юридичних осіб, які б мали назву «Зіньківська громада», «Зіньківська територіальна громада» чи «Зіньківська об`єднана територіальна громада».

Разом з тим Згідно інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань про юридичну особу - Тарасівська сільська рада (код ЄДРПОУ 13955969), зазначена юридична особа на даний час перебуває в процесі припинення з 27.01.2021, внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її реорганізації (номер запису 1005641270006000412).

Відповідно ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.

Вимоги цієї статті не застосовуються у правовідносинах, що регулюються законодавством України у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, щодо статусу відомостей про кінцевих бенефіціарних власників.

Із вищезазначеного слідує, що юридична особа - Тарасівська сільська рада (код ЄДРПОУ 13955969), хоч і перебуває в процесі припинення з 27.01.2021, в результаті її реорганізації, однак на момент подання позовної заяви вона не припинена і у що насправді вона реорганізується, яким чином і до чого саме приєднується чи буде приєднуватись, достовірно невідомо.

Таким чином належним відповідачем у даній справі є юридична особа - Тарасівська сільська рада (код ЄДРПОУ 13955969), органом якої приймалось рішення та видавалось свідоцтво про право власності на спірне майно.

Також відповідачем у даній справі має бути Приватне підприємство Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» (код 03351705), яке у своєму листі №1717 від 24.02.2021 року прямо зазначило про невизнання права власності на спірне майно за всіма позивачами.

В наслідок вищезазначеного на даний час позивачі не мають можливості у встановленому Законом порядку реалізувати своє право власності на відповідні частки у житловому будинку в АДРЕСА_1 . Таким чином вбачається спір про право.

Станом на 17 лютого 2021 року було виготовлено новий технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Згідно вищезазначеного технічного паспорта будинковолодіння в цілому складається з:

- житлового будинку «А-1» загальною площею 118,3 м.кв. житловою площею 57,6 м.кв.; - літньої кухні «Б» і «б» загальною площею 56,1 м.кв.; - погріба «б1» загальною площею 16,3 м.кв.; - сарая «б2», загальною площею 6,0 м.кв.; - навіса «б3» загальною площею 8,8 м.кв.; - сарая «Б1» загальною площею 14,3 м.кв.; - гаража «Б2» загальною площею 27,5 м.кв.; - гаража «Б3» загальною площею 27,7 м.кв.; - сарая «Г» загальною площею 53,6 м.кв.; - сарая «г» загальною площею 13,1 м.кв.; - сарая «г1» загальною площею 12,6 м.кв.; - сарая «г2» загальною площею 10,4 м.кв.; - навіса «г3» загальною площею 31,5 м.кв.; - сарая «д» загальною площею 14,1 м.кв.; - сарая «Д» загальною площею 24,0 м.кв.; - вбиральні «Е» загальною площею 1,2 м.кв.; - воріт огорожі «№2»; - огорожі «№3».

Згідно частини 1, ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Як передбачено ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється, або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно пункту 1, частини 1, та частини 2, ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

За змістом пунктів 1, 2, частини 6, ст. 19 ЦПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та справи незначної складності, визнані судом малозначними.

В даному випадку на нашу думку справа є малозначною оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не має значної складності у з`ясуванні обставин справи та вирішення її по суті, а тому вважаємо, що справу необхідно розглядати в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини першої статті 120 ЦК УРСР (у редакції 1963 року, що була чинною на час виникнення правовідносин), майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Згідно із частиною другою статті 123 ЦК УРСР ( у редакції 1963 року, що була чинною на час виникнення правовідносин), розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Нині чинне законодавство не містить визначення поняття ''колгоспного двору'', що регулювалося відповідними положеннями Цивільного кодексу Української РСР у редакції 1963 року, які були виключені у 1993 році (Закон Украни від 16 грудня 1993 року № 3718-XII ''Про внесення змін до деяких законодавчих актів України'', який набрав чинності з 18 січня 1994 року).

Колгоспний двір визначався як сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або більшість працездатних членів якого були членами колгоспу, брали участь особистою працею в колгоспному виробництві та отримували від цього основні доходи і спільно вели підсобне господарство на присадибній ділянці, виділеній колгоспом

Згідно із Зразковим статутом колгоспу від 1969 року, сім`я колгоспника отримувала в користування присадибну ділянку землі під город, сад і інші потреби в розмірі до 0,50 га (включаючи землю, зайняту спорудами). Колгосп надавав у встановленому в колгоспі порядку допомогу колгоспникам в будівництві і ремонті житлових будинків

Статус ''колгоспних дворів'' визначався у Погосподарських книгах - документах первинного обліку в сільських Радах народних депутатів з 1935 року. Вони складаються з окремих особових рахунків на кожне господарство, що знаходиться на території сільради. В особових рахунках містяться відомості про членів сім`ї, які проживають в господарстві, а також дані щодо землі, будівель і худоби, що знаходяться в особистому користуванні

Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 , а згодом - аналогічними Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за № 5-24/26, та Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69.

Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і № 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.

Відповідно до абзацу 2 пункту 20 Вказівок № 112/5 виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників.

До введення в дію Закону України ''Про власність'', чинне законодавство не передбачало реєстрації прав власності на житлові будинки у сільській місцевості. З набранням чинності Закону України ''Про власність'' інститут суспільних груп за належністю до зайнятості власників перестав існувати.

Пунктом 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністра юстиції Української РСР 31 жовтня 1975 року № 45/5 встановлено, що підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.

Додатками № 32 та № 33 до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих затвердженої наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року № 1/5, затверджено зразки довідок про право власності колгоспного (селянського) двору на жилий будинок та про право власності робітника чи службовця на жилий будинок.

За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права. До компетенції виконкомів місцевих рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих рад. Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. Записи у погосподарских книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

На підставі ст. 347 ч.1 Цивільного кодексу України, згідно яких особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це, або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності.

Відповідно до роз`яснень, що викладені в пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 ''Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 5 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.

Відповідно до ст. 316 ЦК України "правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею..."..

Відповідно до змісту ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв`язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на вищевикладене вбачається, що положення ч.1 ст.1268 ЦК України стосовно захисту права власності повністю відповідає захисту права власності, яке гарантується ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що у відповідності до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі «Пайн Велів Девелопментс ЛТД» проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Визнання за позивачами права приватної власності не порушує прав, свобод та інтересів інших осіб.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини дії суб`єкта владних повноважень щодо втручання чи обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання - пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій. Особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин справи та доказів, що подані на підтвердження позовних вимог, із врахуванням визнання відповідачем позову, що не порушує прав та інтересів інших осіб, є підстави для задоволення позову.

За змістом ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Позивачі судові витрати покладають на себе.

Суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства ухвалюючи рішення на основі повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні та керуючись ч. 4 ст. 3, ч.3 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", ст.16, ст. 328, 376, 392 Цивільного кодексу України1,2,4,7, 8,12,13,19, 30, 228-229, 258, 263-268 ЦПК , ЗУ "Про судовий збір" суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ; ОСОБА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ; ОСОБА_3 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ; ОСОБА_4 , адреса проживання: АДРЕСА_1 до Тарасівської сільської ради, юридична адреса: с.Тарасівка, вул.Шкільна, 28а, Зіньківського району, Полтавська область; Приватного підприємства Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор", місце знаходження: м.Полтава, про.романа Шухевича, 4, Полтавської області про визнання права власності - задоволити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 право власності на 1/4 частину садибного (індивідуального) житлового будинку в АДРЕСА_1 , відповідно за кожним із позивачів, без визначення часток в натурі, який в цілому складається із: - житлового будинку «А-1» загальною площею 118,3 м.кв. житловою площею 57,6 м.кв.; - літньої кухні «Б» і «б» загальною площею 56,1 м.кв.; - погріба «б1» загальною площею 16,3 м.кв.; - сарая «б2», загальною площею 6,0 м.кв.; - навіса «б3» загальною площею 8,8 м.кв.; - сарая «Б1» загальною площею 14,3 м.кв.; - гаража «Б2» загальною площею 27,5 м.кв.; - гаража «Б3» загальною площею 27,7 м.кв. - сарая «Г» загальною площею 53,6 м.кв.; - сарая «г» загальною площею 13,1 м.кв.; - сарая «г1» загальною площею 12,6 м.кв.; - сарая «г2» загальною площею 10,4 м.кв.; - навіса «гЗ» загальною площею 31,5 м.кв.; - сарая «д» загальною площею 14,1 м.кв.; - сарая «Д» загальною площею 24,0 м.кв.; - вбиральні «Е» загальною площею 1,2 м.кв.; - воріт огорожі «№2»; - огорожі «№3».

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_1 право власності на 1/4 частину садибного (індивідуального) житлового будинку в АДРЕСА_1 , відповідно за кожним із позивачів, без визначення часток в натурі, який в цілому складається із: - житлового будинку «А-1» загальною площею 118,3 м.кв. житловою площею 57,6 м.кв.; - літньої кухні «Б» і «б» загальною площею 56,1 м.кв.; - погріба «б1» загальною площею 16,3 м.кв.; - сарая «б2», загальною площею 6,0 м.кв.; - навіса «б3» загальною площею 8,8 м.кв.; - сарая «Б1» загальною площею 14,3 м.кв.; - гаража «Б2» загальною площею 27,5 м.кв.; - гаража «Б3» загальною площею 27,7 м.кв. - сарая «Г» загальною площею 53,6 м.кв.; - сарая «г» загальною площею 13,1 м.кв.; - сарая «г1» загальною площею 12,6 м.кв.; - сарая «г2» загальною площею 10,4 м.кв.; - навіса «гЗ» загальною площею 31,5 м.кв.; - сарая «д» загальною площею 14,1 м.кв.; - сарая «Д» загальною площею 24,0 м.кв.; - вбиральні «Е» загальною площею 1,2 м.кв.; - воріт огорожі «№2»; - огорожі «№3».

Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_1 право власності на 1/4 частину садибного (індивідуального) житлового будинку в АДРЕСА_1 , відповідно за кожним із позивачів, без визначення часток в натурі, який в цілому складається із: - житлового будинку «А-1» загальною площею 118,3 м.кв. житловою площею 57,6 м.кв.; - літньої кухні «Б» і «б» загальною площею 56,1 м.кв.; - погріба «б1» загальною площею 16,3 м.кв.; - сарая «б2», загальною площею 6,0 м.кв.; - навіса «б3» загальною площею 8,8 м.кв.; - сарая «Б1» загальною площею 14,3 м.кв.; - гаража «Б2» загальною площею 27,5 м.кв.; - гаража «Б3» загальною площею 27,7 м.кв. - сарая «Г» загальною площею 53,6 м.кв.; - сарая «г» загальною площею 13,1 м.кв.; - сарая «г1» загальною площею 12,6 м.кв.; - сарая «г2» загальною площею 10,4 м.кв.; - навіса «гЗ» загальною площею 31,5 м.кв.; - сарая «д» загальною площею 14,1 м.кв.; - сарая «Д» загальною площею 24,0 м.кв.; - вбиральні «Е» загальною площею 1,2 м.кв.; - воріт огорожі «№2»; - огорожі «№3».

Визнати за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІПН НОМЕР_5 , адреса проживання: АДРЕСА_1 право власності на 1/4 частину садибного (індивідуального) житлового будинку в АДРЕСА_1 , відповідно за кожним із позивачів, без визначення часток в натурі, який в цілому складається із: - житлового будинку «А-1» загальною площею 118,3 м.кв. житловою площею 57,6 м.кв.; - літньої кухні «Б» і «б» загальною площею 56,1 м.кв.; - погріба «б1» загальною площею 16,3 м.кв.; - сарая «б2», загальною площею 6,0 м.кв.; - навіса «б3» загальною площею 8,8 м.кв.; - сарая «Б1» загальною площею 14,3 м.кв.; - гаража «Б2» загальною площею 27,5 м.кв.; - гаража «Б3» загальною площею 27,7 м.кв. - сарая «Г» загальною площею 53,6 м.кв.; - сарая «г» загальною площею 13,1 м.кв.; - сарая «г1» загальною площею 12,6 м.кв.; - сарая «г2» загальною площею 10,4 м.кв.; - навіса «гЗ» загальною площею 31,5 м.кв.; - сарая «д» загальною площею 14,1 м.кв.; - сарая «Д» загальною площею 24,0 м.кв.; - вбиральні «Е» загальною площею 1,2 м.кв.; - воріт огорожі «№2»; - огорожі «№3».

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду через Зіньківський районний суд Полтавської області в 30 денний строк з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Написано власноручно.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області С.Р.Должко