Рішення № 97943682, 02.06.2021, Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 296/9782/17

2/296/937/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" червня 2021 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м.Житомира у складі:

головуючої - судді Маслак В.П.,

при секретарі судового засідання Рабчинській Я.В.,

за участі представника позивача Войтовича М.С. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі в порядку загального позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_6 за участі третьої особи: Житомирської міської ради про виділ в натурі із складу спільної земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2017р. ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа Житомирська міська рада, в якому просила виділити їй в натурі належні їй 310/1065 частки у праві спільної часткової власності на земельну ділянку загальною площею 0,1065 га., призначену для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) з кадастровим номером 1810136600:05:004:0021, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_2 вказала, що позивач та відповідачі мають у спільній частковій власності земельну ділянку площею 0,1065 га., призначену для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 1810136600:05:004:0021, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач має право власності на 310/1065 частки у спільній власності на зазначену земельну ділянку відповідно до державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, виданого 28.11.2006р. Виконавчим комітетом Житомирської міської ради. Відповідач ОСОБА_3 має право власності на 182/1065 частки у спільній власності на зазначену земельну ділянку, відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії та номер 4-ЖТ №043439, виданого Виконавчим комітетом Житомирської міської ради. Відповідач ОСОБА_4 має право власності на 310/1065 частки у спільній власності на зазначену земельну ділянку, відповідно до акту на право власності на земельну ділянку серії та номер ЯБ №549850, виданого 28.11.2006р. Виконавчим комітетом Житомирської міської ради. Також 0,0263 га. зазначеної земельної ділянки загальною площею 0,1065 га., що складає 263/1065 частки, не передано у власність, а отже ця частка перебуває у третьої особи Житомирської міської ради. Посилаючись на приписи ч.1 ст.364 ЦК України, ч.3 ст.88 ЗК України й на те, що сторони не дійшли добровільної згоди щодо вирішення порушеного питання, ОСОБА_2 просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 20.01.2020р. залучено до участі у даній справі ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_6 в якості співвідповідачів (а.с.128).

В судовому засіданні 02.12.2020р. відповідач ОСОБА_3 повідомила суду про те, що ОСОБА_7 є власником частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та вказала про ймовірне порушення її прав як користувача земельної ділянки за вказаною адресою, оскільки не залучена до участі в процесі вирішення даного спору.

В судовому засіданні 02.06.2021р. представник позивача Войтович М.С. позов підтримав та просив його задовольнити. Також вказав на те, що права ОСОБА_7 , яка є співвласником будинку АДРЕСА_1 , при вирішенні питання щодо виділу в натурі частки із складу спільної земельної ділянки не будуть порушенні, оскільки вона не є співвласником земельної ділянки.

Відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 в заявах від 15.02.2021р. просили розгляд справи проводити без їх участі.

В судовому засіданні 02.12.2020р. відповідач ОСОБА_4 заперечив щодо задоволення позову.

Третя особа Житомирська міська рада в клопотанні від 29.03.2018р. просила розгляд справи здійснювати у відсутність представника, за наявними матеріалами справи (а.с.31).

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріли справи, суд враховує наступне.

З державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯБ №549807 від 28.11.2006р. вбачається, що позивач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки 0,0310 га., яка розташована в АДРЕСА_1 , на підставі рішення органу державної влади або органу місцевого самоврядування, договору купівлі-продажу від 07.07.2006р. в р-рі за №3347. Цільове призначення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (а.с.27).

Згідно вказаного державного акту про право власності на земельну ділянку співвласниками вказаної земельної ділянки є також: ОСОБА_5 ; ОСОБА_11 ; ОСОБА_6 ; ОСОБА_4 , частка у спільній власності яких 0,0310 га; ОСОБА_3 , частка у спільній власності якої 0,0182 га; землі не надані у власність 0,0263 га.

Наведений список співвласників земельної ділянки з кадастровим номером 1810136600:05:004:0021 співпадає зі списком, який наведений у відповіді Головного управління Держгеокадастру у Житомирському районі Житомирської області Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 02.11.2016р., адресованій адвокату Войтовичу М.С. (а.с.38).

Відповідно до плану меж земельної ділянки в АДРЕСА_1 , загальна її площа 0,1065 га., кадастровий номер 1810136600:05:004:0021 (а.с.28).

Як вбачається з плану встановлення меж м-6.1:500 садиби АДРЕСА_1 , з розподілом ідеальних часток погодились землекористувачі: ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , що підтверджено їх підписами (а.с.59).

Як свідчать матеріали справи, у даній справі призначалась земельно-технічна експертиза.

На вирішення земельно-технічної експертизи поставлено питання щодо варіантів виділу в натурі належної ОСОБА_2 частки у праві спільної часткової власності на земельну ділянку загальною площею 0,1065 га. для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд з кадастровим номером 1810136600:05:004:0021 за адресою: АДРЕСА_1 .

У висновку експерт Лазарчук В.В. зазначила, що на дату візуального обстеження, порядок користування житловим будинком, господарськими будівлями та спорудами між співвласниками будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , сформований та в натурі встановлений.

З додатку №1, який являє собою план земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , (фактичне користування), вбачається, що судовим експертом в якості користувача зазначеної земельної ділянки, в тому числі, вказано ОСОБА_7 (а.с.95).

При цьому, у висновку судовий експерт зазначив про те, що для виділу частки із спільного нерухомого майна повинна бути технічна можливість. Насамперед це означає, що частка, яка виділяється повинна бути реально окремим об`єктом нерухомого майна. При цьому частка, яка залишається у іншого власника (власників) має також бути окремим об`єктом нерухомого майна в розумінні ст.181 ЦК України. Тобто, з певної точки зору при будь-якому виділі частки з нерухомості, завжди відбувається поділ цієї нерухомості на два самостійні об`єкти.

Також суд враховує, що в клопотаннях відповідачі ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 просили відхилити запропоновані експертом варіанти виділу в натурі ОСОБА_2 частки зі складу спільної земельної ділянки, послались на те, що експертом не були враховані інтереси власниці квартири АДРЕСА_2 , ОСОБА_7 , яка тимчасово проживає за межами України (а.с.164-165, 169-170, 174-175).

Вищенаведене свідчить на користь висновку, що співвласниками земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 , ОСОБА_5 ; ОСОБА_11 ; ОСОБА_6 ; ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , а користувачем земельної ділянки, в тому числі є ОСОБА_7 , яка є власником квартири АДРЕСА_2 .

Вирішуючи питання на предмет задоволення позову, суд враховує наступне.

Частиною першою статті 356 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що власність двох чи більше осіб з визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до статей 364, 367 ЦК України кожен із співвласників має право на виділ його частки майна, що є у спільній частковій власності, в натурі або його поділ з дотриманням вимог статті 183 цього Кодексу щодо можливості поділити річ без втрати її цільового призначення.

Аналогічне положення закріплено в частині третій статті 88 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Частиною першою цієї статті передбачено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

Оскільки володіння та порядок користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, в тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам житловий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед за їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, то при застосуванні статті 88 ЗК України при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або жилий будинок, слід брати до уваги цю угоду. Це правило стосується тих випадків, коли житловий будинок поділено в натурі.

Згідно з частиною другою статті 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Частиною четвертою статті 120 ЗК України визначено, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі та споруди.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 318 ЦК України кожен власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Проте, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Зазначені положення щодо користування власністю цілком повинні застосовуватися до майнових прав на майно (зокрема до права користування земельною ділянкою). Тому право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Однак, у будь-якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи (частина п`ята статті 319 ЦК України).

Отже, при вирішенні спору, слід виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 19 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», у справах за позовом учасників спільної власності на землю про встановлення порядку володіння й користування спільною земельною ділянкою, на якій розташовані належні їм жилий будинок, господарські будівлі та споруди, суд з`ясовує і враховує можливість нормального користування будинком і здійснення догляду за ним, розташування господарських будівель, споруд, необхідність зведення будівель, розташування плодово-ягідних насаджень співвласників, можливість проходу з вулиці на подвір`я тощо. Враховуються також вимоги санітарних правил і правил протипожежної безпеки. При пред`явленні вимог кожним з учасників спільної власності про встановлення порядку користування спільною земельною ділянкою суд може залишити в спільному користуванні лише ділянки, роздільне користування якими встановити неможливо. Наведене стосується також випадків, коли належні особам на праві спільної власності жилий будинок, господарські будівлі та споруди розташовані на земельній ділянці, яка знаходилася в їх користуванні, до її приватизації або за договором оренди.

При цьому, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до положень статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог(пункти 2 і 4 частини третьої статті 175 ЦПК України).

Сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач, якими можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК у відповідній редакції).

Системний аналіз статей 51, 175 ЦПК України свідчить про те, що саме на позивача покладено обов`язок визначити належний склад відповідачів у справі.

При цьому суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів.

Належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Тобто, відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за пред`явленим позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові.

Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати відомості про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача або співвідповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин, суд відмовляє у задоволенні позову.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

В даному випадку предметом спору у справі є виділ в натурі частки зі складу спільної земельної ділянки.

Звертаючись до суду з позовом про виділ в натурі частки зі складу спільної земельної ділянки, позивачем визначено коло відповідачів, а саме: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Як вже зазначалось, згідно ухвали суду на підставі клопотання представника відповідача до участі у даній справі в якості співвідповідачів залучено ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_6 (а.с.128).

При цьому суд враховує, що ОСОБА_7 , яка, зі слів відповідачів, є власником квартири АДРЕСА_2 , та згідно матеріалів справи є користувачем земельної ділянки, про виділ в натурі частки якої порушено питання ОСОБА_2 , не набула статусу учасника даної справи.

Суд звертає увагу на те, що представник позивача Войтович М.С. в судовому засіданні вказав на те, що права ОСОБА_7 при вирішенні питання щодо виділу в натурі частки зі складу спільної земельної ділянки не будуть порушенні, оскільки вона не є співвласником земельної ділянки.

Між тим, слід вказати, що позовні вимоги про виділ в натурі частки зі складу спільної земельної ділянки безпосередньо стосуються ОСОБА_7 , оскільки остання є власником квартири АДРЕСА_2 , та користувачем земельної ділянки.

Разом з тим, ні позивачем, ні його представником не було заявлено клопотань про залучення до участі у справі ОСОБА_7 в якості співвідповідача та витребування доказів на підтвердження права власності на будинок (його частку).

Зважаючи на те, що суд не вправі з власної ініціативи і без згоди позивача залучати співвідповідачів до участі у справі, клопотання про залучення до участі у справі ОСОБА_7 в якості співвідповідача від позивача та його представника до суду не надходили, наведене унеможливлює правильне вирішення спору по суті.

Таким чином, враховуючи визначений позивачем склад учасників справи, та той факт, що суд позбавлений можливості вирішити спір по суті, оскільки нормами процесуального права не передбачено право суду самостійно залучити до участі у справі співвідповідача, суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови у задоволені заявлених позовних вимог.

При цьому суд зазначає, що позивач не позбавлений права повторно звернутися до суду з аналогічним позовом, але із залученням до справи всіх належних відповідачів.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує, що оскільки в задоволенні позову відмовлено, то судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76 - 91, 141, 258, 259, 265, 268, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення в порядку, передбаченому підпунктом 15.5 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України.

Головуючий суддя В. П. Маслак